БІЛЕТ 4.

1. Внесок проф. В.М. Кубійовича в національну географію.

Кубійович – найбільш яскравий представник укр. Антропогенної географії у міжвоєнний період, почесний член НТШ, керівник його географічної комісії, 1962 – 1985 – головний редактор 21 томного видання «Енциклопедія українознавства», прямий спадкоємець наукової спадщини Рудницького і продовжувач його українознавчих ідей. Його творчістю закінчується період 2 світової війни короткотерміновий період встановлення укр. Географії. Найвідоміші праці - «Атлас укр. і сумежних земель» 1938-1943рр. Це колективні праці багатьої зх.-укр географів, природодослідників та ін. вчених, де роль Кубійовича була домінуючою.

«Атлас України і сумежних країв»- це 1 нац атлас соборної України.

Внесок Кубійовича особливо великий у нац. демогеографії. Він дослідив динаміку українців та етнічних меншин (поляків, росіян,євреїв) на наших землях, починаючи з 2 пол XІV до 80-х XX ст. багато праць вчений доклав висвітленню геогр. аспектів міграції українців, а також вивченню укр. діаспори. Одним з перших почав досліджувати проблеми географії міст (геоурбаністики).

У 20- першій пол. 30 років XXст він багато працював в укр. регіоналістиці. Головним об’єктом його наукових пошуків були Східні Карпати «Етнографічна карта ПД-ЗХ України (Галичини)», карти України, «Енциклопедія українознавства».

Досліджував проблему цукровобурякової промисловості.

2. Характеристика природних зон Євразії.

Природні зони. Значна площа, різкі контрасти клімату та рельєфу зумовили поширення на території Азії всіх природних зон Північної півкулі.
Широтне простягання зон простежується найкраще в північній рівнинній частині Азії.
Більшу частину території Азії займають ліси, які є в усіх кліматичних поясах, крім арктичного, а також пустелі.
Лісові природні зони. Тайга. В азіатській тайзі клімат і ґрунти зумовили видовий склад рослинності, що відрізняється від європейських хвойних лісів. Тайга Сибіру переважно розріджена і світлохвойна. Основна деревна порода — модрина, яка витримує низькі температури та дуже невибаглива до грунтів.
У заболоченому Західному Сибіру ліси значною мірою складаються із сосни. Сосна звичайна — одна з найневибагливіших деревинних порід: вона росте на пісках і кам'янистому ґрунті, на болотах. Сосну сибірську називають кедром.
На півдні Західного Сибіру ростуть мішані ліси. Тут хвойні ліси чергуються з березово-осиковими гаями. Далі на схід мішані ліси зовсім зникають і знову з'являються тільки на крайньому сході материка, на узбережжі Тихого океану.
Притихоокеанські мішані ліси являють собою природне поєднання півдня й півночі. Тут ялина обвита виноградом, береза — сусідка оксамитового дерева, а на снігу де-не-де трапляються сліди соболя та уссурійського тигра.
У хащах можна заблукати серед вічнозелених ліан у пошуках лимонника та женьшеню. Поряд з модриновими лісами — степові ділянки. У річках водяться північний харіус і гість з півдня — тропічний змієголов.
Перемінно-вологі (мусонні) ліси розташовані на сході та півдні Азії. З просуванням від помірних широт до тропіків хвойні та листопадні дерева (кедр, сосна, дуб, горіх, японська вишня — сакура) тут поступово змінюються на вічнозелені. Звичайними стають пальми й фікуси, деревоподібні папороті й бамбуки та магнолії. На червоно-жовтих ґрунтах ростуть дуже цінні породи дерев: тикове дерево, яке не гниє, залізне, салове і атласне дерева. Десятиліттями зберігає чудовий запах сандал, а одно дерево баньян утворює з тисяч своїх стовбурів великий гай.
В Індії росте баньян — дерево, що налічує 3000 великих і таку саму кількість менших стовбурів. Його висота — 60 м, а вік близько 3000 років. У затінку дерева можуть знайти собі притулок 7000 чоловік одночасно.
Серед тваринного світу багато ендеміків: бамбуковий ведмідь — панда, японські макаки, які пристосувалися до снігового покриву, а також велетенська саламандра (близько 1 м завдовжки) тощо. В Індостані водиться багато мавп, які завдають великих збитків городам і полям. Тут також живуть кабани, олені, тигри і леопарди, дикі слони й носороги. Багато отруйних комах та змій, велике різноманіття птахів.
Вологі екваторіальні ліси (гілеї) Азії за багатством флори не поступаються лісам інших частин світу. Тільки квіткових рослин на островах налічується більш як 20000 видів. Наприклад, орхідей тут удесятеро більше, ніж в Африці. (Пригадайте головні особливості вологих екваторіальних лісів Африки та Південної Америки.)
Особливістю азіатських гілей є переважання високих, близько 70 м заввишки, дерев. Серед них багато цінних порід, що мають кольорову деревину. В лісі багато ліан, орхідей, мохів. Чагарників немає, їх місце займають карликові дерева. Тут ростуть пряні рослини: бетельний перець, гвоздичне дерево та мускатний горіх. Не випадково деякі азіатські острови (Молуккські) здавна називають "островами прянощів".
Тваринний світ екваторіальних лісів Азії різноманітний. Більша частина тварин живе у верхніх ярусах лісу. Тут багато мавп (мал. 210), поширені хижаки — вівери, леопарди, змії, які майже не спускаються з дерев на землю. Велика кількість плазунів і рептилій, наприклад, дивовижний летючий дракон, який стрибає на 30 м.
Площа вологих екваторіальних та мусонних лісів Азії неухильно скорочується. Людина витісняє їх у важкодоступні гірські райони.
Пустельні природні зони. Тропічні пустелі охоплюють великі простори Аравійського півострова. Вони дуже схожі на північно-африканські передусім рівнинною поверхнею і переважанням пасатів, які дмуть із суходолу. На величезних кам'янистих і піщаних просторах опадів випадає менш як 100 мм за рік. Постійних водотоків немає .
Ґрунти бідні, тому рослинність розріджена. У сухих річищах трапляються рідколісся з акації, в улоговинах прижилися солелюби. У піщаних пустелях навесні швидко розцвітають трав'янисті рослини, які вже на початку літа вигорають.
Суворі умови пустель збіднюють також тваринний світ. Подекуди тут трапляються антилопи, газелі, дикі віслюки-онагри, шакали та гієни. Багато гризунів і плазунів.
Пояс субтропічних пустель охоплює північ Аравійського півострова, Іранського нагір'я та Центральної Азії. Чергування гір і улоговин зумовило тут утворення пустель різного типу.
Для Месопотамії та Іранського нагір'я характерні пониззя з глинистими солончаками з білосніжним покривом солі. Вони утворилися на місці колишніх озер. Поряд з ними трапляються гігантські дюни 200 м заввишки.
На півдні пустелі Гобі різкі коливання температур перетворили кристалічні породи у розсипи щебеню.
У глинистих пустелях розріджений покрив полину, солянки, верблюжої колючки змінюється заростями саксаулу. Лише долинами невеличких річок тягнуться густі зарості тополь з болотною рослинністю (очерет, рогоза).
Тваринний світ субтропічних пустель багатий на копитних, на яких полюють шакал, пустельна кішка і леопард. Чимало змій і черепах, бабаків, ховрахів, піщанок і полівок. Дуже небезпечні павукоподібні — скорпіони, каракурти, фаланги. Справжнє лихо — зграї саранчі, яка під корінь знищує посіви. Проте людина з давніх-давен живе в цій місцевості. Один із найдавніших сільськогосподарських районів світу — Месопотамія. Землеробство істотно змінило тут природні комплекси.
Пустелі помірного поясу охоплюють значну частину Центральної Азії. Найбільші з них — Каракуми, Кизилкум, більша частина Гобі, Такла-Макан. Вкриті пісками або камінням, ці неозорі рівнини характеризуються тропічною спекою влітку та значними морозами взимку. Улоговинний рельєф сприяє застоюванню холодного повітря, від чого ґрунт значно промерзає.
Органічний світ пустель помірного поясу добре пристосований до суворих умов і за цією ознакою подібний до живих організмів пустель інших регіонів світу. Із рослин поширені верблюжа колючка, саксаули, солянки. Тваринний світ — царство плазунів (варан, агама, круглоголівка, а також ефа, гюрза та інші змії). Багато копитних — джейран, кулан, сайгак і двогорбий верблюд, вовна якого захищає тварину від спеки і морозу. Численні також шакали і гієни. Пустельні птахи задовольняються вологою, яку отримують з їжею.
Висотна поясність. В Азії, де гірські системи розташовані в усіх географічних поясах і на різній відстані від океанів, висотна поясність дуже різноманітна.
На півночі Азії у горах тільки чотири пояси змінюють один одного. Рідкостійні ліси піднімаються до висоти 700 м, далі вгору розташований пояс кедрового стелюха, який поступово змінюється гірською тундрою. Верхівки гір зайняті поясом вічних снігів.
Із просуванням на південь кількість висотних поясів зростає, досягаючи максимальної кількості на південних схилах Гімалаїв. Тут, біля підніжжя найвищих гір Землі, поширені заболочені тропічні ліси. Для них характерні чагарникові зарості, густо перевиті ліанами. Далі вгору, приблизно до висоти 1000 м, росте гірський тропічний ліс. Піднявшись ще на кілометр, можна натрапити на субтропічну вічнозелену рослинність. Ще за кілометр угору — і вже зустрінуться хвойні та листопадні ліси із смереки, модрини, ялівцю. Верхня межа лісу розміщена на висоті 3500 м.
Вище лісового поясу розташовані субальпійські чагарникові зарості та криволісся, які поступово переходять у луки. Примули, анемони, маки та інші квіткові рослини піднімаються до снігової лінії. На вічних снігах і льодовиках життя майже не існує.
Ніде у світі немає такої кількості висотних поясів, як у Гімалаях. Цікаво, що на їхніх північних схилах тільки два пояси — гірських пустель, які одразу переходять у пояс вічних снігів. Лісові пояси тут зовсім відсутні. Ця природна особливість пояснюється надзвичайною сухістю клімату.

3. Суспільно-географічні риси адміністративно-територіального устрою України.

Виділення адміністративно-територіальних утворень у складі України пов’язане з тим, що управління всіма сферами громадського життя з єдиного центру неефективне, оскільки призводить до втрати оперативності, нераціонального формування інформаційного забезпечення.

Адміністративно-територіальний поділ — це одна із форм економічного районування, що дозволяє суб’єктам здійснювати цілеспрямоване управління розвитком своєї території, постійно впливаючи на хід економічних і соціальних процесів.

Відповідно до ст. 132, 133 Конституції України, система адміністративно-територіального устрою включає: Автономну Республіку Крим, області (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська), райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, що визначається законами України.

Територіальні одиниці розрізняються за рівнями: вищий (субнаціональний) територіальний рівень складають Автономна Республіка Крим, області, міста зі спеціальним статусом, середній — райони, міста обласного (республіканського АРК) значення, райони у містах, нижчий — села, селища, міста районного значення.

З позицій географічної науки в існуючому адміністративно-територіальному устрої України є певні недоліки — неспівмірність розмірів областей, значні відмінності у кількості адміністративних одиниць нижчого рангу, нерівномірна віддаленість територій від обласного центру тощо. Однак питання вдосконалення адміністративно-територіального устрою, найближчим часом, кардинальних змін, очевидно, не зазнає.