КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
а) головною умовою натуралізації є так зване укорінення.
Згідно цієї умови, особа, яка претендує на здобуття громадян
ства конкретної держави, повинна до подання відповідної за
яви протягом певного часу проживати на її території. Встанов
лення відповідного терміну має на меті надання іноземцеві
можливості інтегруватись у нове для нього суспільне середо
вище і належним чином проявити себе. Конституції і законо
давство про громадянство встановлюють різні терміни
укорінення. Звичайним є п'ятирічний термін, хоча в деяких
країнах він сягає десяти років (Бельгія, Іспанія). У сканди
навських країнах термін укорінення визначений у сім років. З
іншого боку, в латиноамериканських країнах він дорівнює
двом рокам. З юридичної точки зору, умова укорінення
пов'язується з так званим доміцилієм, який у даному випадку
означає факт постійного проживання особи у відповідній
країні, а також намір обрати її місцем свого постійного прожи
вання, одруження і, як наслідок, натуралізації.
Серед інших умов слід назвати:
б)певний рівень матеріального добробуту;
в) кваліфікацію та професійну підготовку;
г) повагу до закону;
д) відсутність заборгованості щодо сплати податків;
є) знання державної мови.
З іншого боку, порядок натуралізації може бути спрощений. Спрощеним є порядок реінтеграції, тобто поновлення в громадянстві. У деяких країнах полегшена процедура натуралізації, встановлена для осіб корінної національності (Болгарія, Греція, Ізраїль, ФРН та інші). Майже завжди зазначена процедура вимагає прийняття присяги на вірність.
Але навіть виконання всіх формальних вимог процедури натуралізації не гарантує набуття громадянства. Законодавство зарубіжних країн не визнає за особою права на натуралізацію. Натуралізація є дозвільною за своїм характером процедурою, пов'язаною з принципом державного сувереніте-
ту. В різних країнах цю процедуру здійснюють різні органи. Зазвичай відповідні повноваження належать міністерству внутрішніх справ, але іноді вони віднесені до судових органів або до глави держави.
Існують також і інші способи набуття громадянства, однак головними є філіація і натуралізація.
Для характеристики інституту громадянства важливими є питання припинення громадянства, а саме: вихід із громадянства, власне втрата громадянства і позбавлення громадянства.
1. Вихід із громадянства здійснюється у вільному або
дозвільному порядку. У більшості країн прийнята дозвільна
процедура виходу з громадянства. Заяву про вихід розгляда
ють компетентні органи. Вони враховують юридичні й фак
тичні обставини, що склалися у зв'язку з цією заявою, і за пев
них умов можуть відмовити. Проте в жодній з розвинутих
країн можливість виходу з громадянства не заперечується.
У США, Великобританії та в деяких інших країнах визнаний принцип вільного виходу з громадянства. Він здійснюється у формі односторонньої відмови особи від свого громадянства і не потребує дозволу державної влади. У деяких країнах, де встановлений цей принцип, свобода виходу з громадянства обмежена для окремих категорій осіб. Наприклад, у ФРН такі обмеження визначені для суддів, державних службовців та інших. Практично завжди не припускається або суворо обмежується можливість виходу з громадянства в той час, коли відповідна країна перебуває у стані війни.
2. Законодавством окремих країн передбачено втрату
громадянства, тобто автоматичну втрату громадянства за пев
них умов. Найчастіше умовою такої втрати громадянства є на
туралізація в іншій державі. Звичайно, в країнах, де встановле
ний дозвільний порядок виходу з громадянства, не припус
кається його автоматична втрата. У країнах, де визнаний
принцип вільного виходу з громадянства, автоматична втрата
його є звичайною процедурою.
С.К.Бостан, С.М.Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
3. Однією з форм припинення громадянства є його позбавлення. Позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, називається денаціоналізацією, а позбавлення натуралізованого громадянства - денатуралізацією.
Відмінність у регламентації питань громадянства в різних країнах іноді призводить до виникнення такого явища як відсутність громадянства (апатризм). Як і подвійне громадянство, апатризм з позицій національного і міжнародного права сприймається негативно.
§3. Інститути політичного притулку та
екстрадиції (видачі) у конституційному праві
зарубіжних країн
З інститутом громадянства пов'язані інститути політичного притулку, екстрадиції (видачі) та експатріації(висилки). Вони також співвіднесені як з національним, так і з міжнародним правом.
Конституції багатьох держав встановлюють основи правової регламентації притулку. "Іноземець, позбавлений у своїй країні можливості реально користуватися демократичними свободами, гарантованими італійською Конституцією, має право притулку на території Республіки", - записано в ст. 10 Конституції Італії. У ст. 27 Конституції Болгарії зазначено, що "Республіка Болгарія надає притулок іноземцям, переслідуваним за їх переконання або діяльність на захист визнаних міжнародною спільнотою прав і свобод".
Водночас у деяких конституціях прямо забороняється видача іноземців, які переслідуються за політичну діяльність. Нерідко в основних законах також забороняється видача іноземним державам своїх громадян. Окремі конституції встановлюють загальні засади правового режиму іноземних громадян.
D II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Завдання 1.Підготувати рефератна тему "З консти-туційно-правового досвіду вирішення питань набуття громадянства у зарубіжних країнах".
Завдання 2.Продовжити поповнення словника новими поняттями та термінами державного права зарубіжних країн, наприклад:
• Громадянство - це...
• Філіація - це...
• Біпатризм - це...
• Оптація - це...
• Натуралізація - це...
• Денаціоналізація - це...
• Денатуралізація - це...
• Апатризм - це...
• Екстрадиція - це...
• Експатріація -це
III. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Арановский К.В. Государственное право зарубежных
стран.- М.Д998.-С.343-354.
2. Конституционное (государственное) право зарубеж
ных стран: Учебник в 4-х т. /Отв. ред. Б.А.Страшун.-М.,1995;
2-е изд.- М.,1996.- Т.1-2.-С.125-131.
3. Мишин АЛ. Конституционное (государственное) пра
во зарубежных стран: Учебник.- М.Д996.-С.56-65.
4. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных
стран: Учебник.-М.,1997.- С.53-62.
5. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн:
Підручник. -К.Д997.-С.102-109.
ТЕМА 8. ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ
ЛЮДИНИІ ГРОМАДЯНИНА У ЗАРУБІЖНИХ
КРАЇНАХ
І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ
1. Конституційний статус особи та його основні принципи в зарубіжних країнах. 2. Особливості конституційного закріплення прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.
§1. Конституційний статус особи та його основні принципи в зарубіжних країнах
Обґрунтування природи прав і свобод особи тією чи іншою мірою пов'язане зі змістом практично всіх політико-правових ідей загального характеру. Однак існують такі ідеї, головним призначенням яких є тлумачення саме феномена прав і свобод.
До цих ідей насамперед належить теорія природного права, а точніше - концепція прав людини і громадянина, що є однією з складових цієї теорії. Теорія природного права активно використовувалася новими соціальними силами у період революцій XVII-XVIII ст. у їх боротьбі за політичну владу. За цією теорією люди природно є носіями незалежних від влади прав, що існують поза волею держави, але держава повинна дотримуватися і захищати їх. Для цього природні права і свободи закріплюються в законодавстві.
Такий підхід тією чи іншою мірою відображений у текстах основних законів. "Повага й охорона людської особистості є першорядним обов'язком держави", - записано в ст.2 Конституції Греції. "Людська гідність недоторкана. Поважати і захи-
_______________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
щати її - обов'язок державної влади", - проголошено в ст. 1 Основного закону ФРН. "Людина, її права і свободи є вищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави", - зафіксовано в ст.2 Конституції Росії.
Іноді про обов'язки держави щодо особи йдеться у більш загальному плані, і вони пов'язуються із здійсненням державних функцій у соціально-економічній сфері. Зокрема, відповідні державні обов'язки декларовані у розділі 3 Конституції Іспанії під назвою "Про основні принципи соціальної та економічної політики".
Разом з тим у конституціях іноді вказується і на обов'язки особи щодо держави. У ст.2 Конституції Італії зафіксовано, "що Республіка визнає і гарантує невід'ємні права людини... і вимагає виконання непорушних обов'язків політичної, економічної і соціальної солідарності". Майже аналогічне за змістом положення містить ст. 24 Конституції Греції. Подібні надмірно узагальнені визначення обов'язків особи перед державою певною мірою деформують природу її прав і свобод і об'єктивно створюють ґрунт для довільного тлумачення їх у конкретних ситуаціях взаємовідносин держави і особи.
До сказаного слід додати, що деякими теоретиками встановлення конституційних обов'язків особи перед державою розцінюється як намір позначити межу відповідних вимог державної влади, тобто, знову ж таки, як самообмеження держави щодо особи та її прав і свобод. З цією думкою навряд чи можна погодитись, адже існують зафіксовані в конституціях і деталізовані в законодавстві обов'язки особи захищати батьківщину, сплачувати податки тощо. Такі обов'язки не зумовлені самообмеженням державної влади і мають, по суті, об'єктивний характер.
С.К.Бостан, С.М.Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
§2. Особливості конституційного закріплення
прав і свобод людини і громадянина в
зарубіжних країнах
Конституційне закріплення прав і свобод особи в різних країнах має свої особливості, зумовлені національними традиціями в розвитку політико-правової теорії і практики. Переважна більшість конституцій містить спеціальні розділи, в яких фіксуються права і свободи та які зазвичай передують розділам, присвяченим регламентації основ організації і діяльності державного механізму.
У преамбулі до Конституції Франції записано: "Французький народ урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтвердженій преамбулою до Конституції 1946 року". Отже, тут має місце загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої їх деталізації.
Основою конституційної регламентації прав і свобод у США є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Такий підхід можна було б вважати надто вузьким, якби не численні судові прецеденти з відповідних питань, створені Верховним судом. Слід також зауважити, що в більшості штатів діють власні біллі про права, або відповідні розділи конституцій. У 60-80-і роки XX ст. майже в усіх штатах були прийняті поправки до конституцій або навіть нові біллі про права. Вони розширили обсяг конституційного регулювання прав і свобод особи.
Принципово інший підхід до регламентації прав і свобод у Великобританії. Тут немає акту конституційного значення, у якому б закріплювались основи правового статусу особи. Окремі законодавчі акти відповідного змісту, прийняті в ході історичного розвитку, здебільшого застаріли і не створюють цілісної картини. Прийнято вважати, що права і свободи у Ве-
ликобританії формулюються судами. Останні в ході судового розгляду приймають рішення (судові прецеденти), що обмежують дії особи. Поза цими обмеженнями і перебуває сфера реалізації прав і свобод.
Наведена схема формально відповідає відомому принципу "все, що не заборонено, - дозволено". Вона зовні забезпечує майже абсолютний обсяг прав і свобод. Однак подібний висновок був би спрощенням. Суди не завжди точно формулюють прецеденти. Це призводить до довільного визначення ними обсягу правового статусу особи та його окремих елементів. До того ж, як свідчить практика, далеко не всі права і свободи можуть бути реально встановлені та ефективно забезпечені в такий спосіб.
Подібний підхід до регламентації прав і свобод, на відміну від прийнятого в інших країнах, називають негативним. У цьому випадку норми конституційного права не встановлюють конкретні права і свободи, а шляхом заборон визначають сферу їх існування.
D II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Завдання 1.Використовуючи тексти конституцій зарубіжних країн, визначте способи закріплення прав та свобод громадян. Наведіть приклади.
Завдання 2.Використовуючи відповідне конституційне законодавство, вирішить наступні задачі:
Задача №1.Громадянин Литви за скоєний злочин був засуджений до виправних робіт. Він вирішив оскаржити дії суду, посилаючись на те, що Конституцією Литви заборонена примусова праця.
Які рішення мають приймати компетентні органи?
Задача №2.Сім'я Сіверсів прийшла до виборчої дільниці, щоб проголосувати за кандидата у президенти Дж. Буша, але їм не дозволили голосувати, мотивуючи це тим, що вони негри, нащадки колишніх рабів.
Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 131; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |