Заняття

Семінарське заняття присвячене двопалатному (бікаме-ральному) парламенту. Нагальна потреба у вивченні цієї теми обумовлена існуванням низки проблем теоретичного і прак­тичного характеру, пов'язаних, зокрема, із необхідністю нетра­диційного для України, але досить популярного в зарубіжних країнах інституту двопалатного парламенту.

Метою заняття є поглиблення, конкретизація і системати­зація отриманих знань з цієї проблеми. Для ефективної підго­товки до семінарського заняття необхідно виконати завдання, які виносяться на самостійну роботу.

При розкритті першого питанняслід звернути увагу на те, що двопалатність (бікамералізм) тривалий час була типовою рисою парламентаризму. Історично створення або збереження верхніх палат відображало компроміси, досягнуті між буржу­азією і феодальним класом у їх боротьбі за політичну владу. Верхні палати сприймалися, і певною мірою сприймаються нині, як консервативний за своєю політичною природою еле­мент парламентаризму.

Однопалатні парламенти в Західній Європі (до другої світової війни в умовах демократичного правління) існували

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

лише в Люксембурзі й Фінляндії. У повоєнні роки домінувала тенденція формування однопалатних парламентів. Але в наші дні вона почала втрачати свою силу: Польща, Румунія, Сло­венія, Чехія і Хорватія, а з країн СНД - Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія встановили двопалатну форму побудови парламенту. З перерахованих тільки Росія є федеративною державою, де двопалатна побудова парламентів вважається обов'язковою і пояснюється необхідністю представництва на загальнонаціональному рівні інтересів суб'єктів федерації та

їх населення.

В унітарних державах існування верхніх палат передусім пояснюється потребами оптимізації парламентської ор­ганізації шляхом забезпечення врівноваженого підходу у пар­ламентській роботі. Це досягається діяльністю верхніх палат, які мають стримувати нижні, забезпечувати зважений законо­давчий процес, унеможливлювати прийняття непродуманих та поквапливих рішень і зберігати рівновагу в державному ме­ханізмі.

Палати бікамеральних парламентів, як і самі представ­ницькі органи, мають різні назви. Відносно цих назв існують певні інтернаціональні традиції, які роблять таку різницю відносною. Так, однією з найпоширеніших назв нижньої пала­ти парламенту є "палата представників". Таку назву встано­вили конституції Австралії, Бельгії, Ірландії, Румунії, Уруг­ваю, Філіппін, США, Японії та деяких інших країн. Широко вживаною назвою нижньої палати є "палата депутатів". Вона характерна для парламентів більшості президентських рес­публік Латинської Америки, зокрема Бразилії, Мексики та Чилі. Так називається і нижня палата італійського парламен­ту, а в Іспанії вона дещо трансформована в "конгрес депу­татів". Конституції фіксують й інші назви нижніх палат: "національні збори" (Франція), "палата громад" (Великобри­танія, Канада), "сейм" (Польща) тощо.

"Сенат"є майже універсальною назвою для верхніх палат, її мають верхні палати парламенту США і всіх президентсь-