С. К. Бостан, СМ. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

країні не менше п'яти років (ст. 33). Аналогічний термін осілості для надання активного виборчого права визначений у Норвегії, для пасивного права він становить десять років (§§ 50 і 61 Конституції). В Австралії, крім тримісячного цензу осілості у відповідному виборчому окрузі, запроваджена ви­мога проживати в країні протягом не менше півроку до почат­ку складання виборчих списків. Іноді ценз осілості встанов­люється у непрямій формі. Зокрема, у Великобританії до участі в голосуванні не допускаються ті громадяни, які хоч і мають виборчі права, але за місяць до дня виборів не були за­реєстровані.

в) моральний ценз. Іноді встановлюються більш загальні
обмеження щодо соціальної поведінки виборців: у деяких
штатах США передбачено, щоб виборець мав "добрий харак­
тер", в Конституції Італії припускається обмеження виборчих
прав у випадках скоєння "негідних вчинків, вказаних у за­
коні" (ст. 48).

г) майновий ценз. Згідно з концепціями виборчої дієздат­
ності, що були запропоновані теоретиками XVIII ст. і певний
час домінували в Європі та Америці, наявність виборчого пра­
ва обумовлювалася цензами майнового характеру. Однак з се­
редини XIX ст. загальна картина поступово почала змінювати­
ся. Обмеження майнового характеру були поступово скасо­
вані або зведені нанівець.

д) віковий ценз. Ще однією рисою розвитку виборчого
права у ХІХ-ХХ ст. було те, що при встановленні вікового
цензу для активного виборчого права виходили з необхідності
зрівняти його з віком повноліття. Проте спочатку у більшості
європейських країн відповідний віковий ценз становив 21-25
років.

Такий підхід об'єктивно обмежував політичну активність молоді. І тільки в другій половині XX ст. динаміка суспільно-політичного життя призвела до зниження вікового цензу для активного виборчого права. У 1969 р. у Великобританії він ста­новив 18 років. Наступного року такий самий ценз законодав-

чо визначили ФРН і США, а згодом - Франція, Італія, Швеція, Іспанія, Греція та інші країни. Однак у Туреччині, Швейцарії та Японії відповідний ценз і нині дорівнює 20 рокам.

Разом з тим у наші дні зберігається різниця між віковими цензами для активного і пасивного виборчого права. Як і раніше, перший, за загальним правилом, нижчий. Наприклад, на виборах у нижні палати парламентів Бельгії, Великобри­танії і Росії відповідних прав набувають у віці 18 і 21 року, Франції і Румунії -18 і 23 років, Італії, Канади, США та дея­ких інших країн - 18 і 25 років, Японії - 20 і 25 років. Водно­час у Данії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Угорщині і Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права співпадають.

Характерним є і те, що на виборах до верхньої палати пар­ламенту там, де вона існує і обирається, віковий ценз для па­сивного виборчого права зазвичай вищий, ніж у нижню. Так, у США правом бути обраними до палати представників наділені громадяни з 25-річного віку, а в сенат - з 30-річного. В інших країнах відповідні цензи становлять: в Італії - 25 і 40 років, Чехії - 21 і 40 років, Франції - 23 і 25 років, Румунії -23 і 35 років, Японії - 25 і ЗО років.

Сучасне виборче право сприймається як загальне при оп­тимальному обмеженні виборчого віку. Як зазначалося, май­нові цензи в розвинутих країнах практично відсутні. Єдиним реальним цензом у більшості випадків залишається ценз осілості. Це не виключає обмеження громадян у виборчих пра­вах за законом. Звичайно, такі обмеження встановлюються для тих, хто вчинив злочин і відбуває покарання у вигляді поз­бавлення волі. Законодавство ряду країн застерігає, що у ви­борчих правах обмежуються банкрути, ті, хто утримується за рахунок суспільних фондів, та деякі інші особи.

2. Конституції і законодавство закріплюють принцип рівного виборчого права. На практиці це означає, що, по-пер­ше, виборці повинні мати однакову кількість голосів (по одно­му в більшості країн, у Болгарії - по 2, в деяких землях ФРН