С.К.Бостан, СМ.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ги,внесені будь-якою особою, яка вважає себе обмеженою дер­жавною владою у своїх правах. Близькі за змістом положення можна знайти в конституціях Австрії, Іспанії, Македонії, Сло­ваччини, Угорщини, Чехії.

Основний закон ФРН припускає можливість заборони політичних партій у разі визнання їх антиконституційними. Подібне передбачено і конституціями Болгарії, Македонії, Молдови, Румунії, Словаччини, Словенії, Чехії, Югославії та деяких інших держав. У ФРН відповідний механізм був засто­сований двічі, що призвело до заборони конституційним су­дом праворадикально!' і комуністичної партій. Характерно, що ці партії поновили свою діяльність після реєстрації під нови­ми або дещо зміненими назвами.

Визначені й деякі інші повноваження органів консти­туційної юстиції. Зокрема, в ряді країн вони розглядають спра­ви у зв'язку із застосуванням процедур, подібних до імпічменту.

При розкритті четвертого питанняслід звернути увагу і на механізми реалізації повноважень органів, що здійснюють конституційний контроль. їх особливість визначається насам­перед колом суб'єктів, що мають право його ініціювати. Відповідна правосуб'єктність залежить від прийнятої в тій чи іншій країні форми конституційного контролю. При наступ­ному контролі шляхом заперечення питання конституційності ініціюються під час розгляду в звичайному суді конкретної цивільної або кримінальної справи однією з сторін цієї справи. Як правило, такою стороною є фізична або юридична особа. Індивід може бути ініціатором розгляду справи і в органі кон­ституційної юстиції за умов попереднього або наступного кон­тролю шляхом дії у порядку подання спеціальної скарги.

Суб'єктами права ініціювання конституційного контролю при попередньому і наступному контролі шляхом дії є дер­жавні органи і посадові особи. Так, в Австрії, Росії та ФРН та­ким правом наділені федеральний уряд і уряди суб'єктів феде­рації, у Болгарії, Литві, Румунії, Словаччині та Угорщині -

уряд, в Італії - також уряд, але щодо так званих обласних за­конів, в Іспанії, Казахстані і Франції - глава уряду.

У Білорусі, Болгарії, Казахстані, Росії, Литві, Румунії, Словаччині, Франції та Угорщині ініціювати розгляд питань в органі конституційного контролю може глава держави - пре­зидент. У Росії це можуть робити кожна з палат федерального парламенту, а також законодавчі органи суб'єктів федерації. В Іспанії, Італії і Португалії відповідне право надано органам ав­тономій. У деяких випадках воно належить органам місцевого самоврядування.

В Австрії, Білорусі, Румунії та Угорщині органи консти­туційного контролю можуть самі ініціювати розгляд справи. В Австрії і Болгарії це мають право зробити вищі суди загальної та адміністративної юрисдикції, а в Білорусі і Росії - верхов­ний і вищий арбітражний (господарський) суди. До того ж, як зазначалося, майже в усіх країнах, де існує конституційна юс­тиція, суд загальної юрисдикції може звернутися до органу конституційного контролю в разі виникнення сумнівів щодо конституційності застосованого ним закону.

Ініціатором розгляду справи в органі конституційного контролю може бути і певна частина депутатського корпусу. В Австрії і ФРН - це третина складу нижньої палати парламен­ту, в Болгарії, Казахстані, Литві, Словаччині і Росії п'ята час­тина відповідно складу всього представницького органу або кожної з палат. В Іспанії право ініціювати справу мають 50 де­путатів у кожній палаті, в Румунії - 50 депутатів у нижній і 25 у верхній палаті, в Польщі і Угорщині - 50 у нижній палаті і в цілому парламенті відповідно. У Франції кількість депутатів у кожній палаті, яким надано таке право, дорівнює 60. Крім то­го, воно також належить головам обох палат. У Білорусі та Угорщині до суб'єктів відповідного права віднесені постійні комісії парламенту.

Іноді правом ініціювати конституційний контроль наділені посадові особи: прокурор (Білорусь, Болгарія, Іспанія і Словаччина) і омбудсман (Іспанія, Польща).