С. К. Бостаи, С. М. Тимченко

ламентом) у лютому 1974 р., а також "Актом про престоло-наслідування" 1810 р. зі змінами і доповненнями, котрі (разом з "Актом про свободу друку" 1974 р. - С.Б.) складають чинну, так звану некодифіковану, Конституцію цієї держави¹. Повно­важення Короля у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зо­крема, Король повністю усунутий від участі у формуванні уря­ду. В главі п'ятій (§1) "Форми правління" лише записано, що "глава держави має бути поінформований Прем'єр-міністром про державні справи". Він не наділений навіть номінальним правом вето на закони, прийняті Рікстагом. До цього слід до­дати, що промульгацію законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром .

Чинна Конституція Японії (1947 р.)², визначає главою держави Імператора, котрий є "символом японської держави і єдності японського народу" (ст.1). Відповідно до ст. 7 Консти­туції "Імператор за порадою і зі схвалення Кабінету здійснює від імені народу наступні дії, що відносяться до справ держави: промульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і договорів; скликання Парламенту; розпуск Палати представників; оголошення загальних парламентських ви­борів; підтвердження призначень і відставок державних міністрів та інших посадових осіб відповідно до закону, а та­кож повноважень і вірчих грамот послів і посланців; підтверд­ження загальних і часткових амністій, пом'якшень і відстро­чок покарань і відновлення у правах; дарування нагород; підтвердження ратифікаційних грамот та інших дипломатич­них документів відповідно до закону; прийом іноземних

Тут і далі посилання даються на Конституцію Швеції. Див.: Конститу­ции государств Европы: В 3 т.—Т.З. / Под общей редакцией и со вступитель­ной статьей директора Института законодательства и сравнительного пра­воведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова.—М.: НОРМА, 2001.-С.583-702.

Тут і далі посилання даються на Конституцію Японії від 3 травня 1947 р. Див.: Конституции зарубежных государств.—М.:БЕК,1996.—С.291-314.

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

послів і посланців; здійснення церемоніалу". Однак цей, здава­лося б достатньо широкий перелік повноважень, може бути реалізований тільки під "наглядом уряду", який, контрасигну-ючи відповідні рішення, бере на себе значну частину повнова­жень глави держави і несе за це відповідальність. З огляду на зазначене, доволі показовим є припис, за яким Імператор не може "здійснювати владу над урядом" (ст.4).

В основі усунення глав держав з парламентарно-поліархічною формою правління від безпосередньої реалізації своїх повноважень, від відповідальності ніби-то стоїть фео­дальний принцип, за яким "монарх не може бути неправий, і його дії не можуть бути неправомірними". Фактично же знач­на частина його повноважень легітимно "узурпована" парла­ментом і особливо урядом. За сучасним "монархом" залишені ті його повноваження та права, які суттєво на державну владу не впливають, а лише створюють певний монархічний анту­раж. Серед них наявність у спадкового глави держави спеціальних особистих прав, пільг і привілеїв, зокрема права на певні символічні атрибути влади (корона, мантія, скіпетр і держава) та титул. Найбільш поширеним серед групи цих дер­жав є титул "король". Поряд з ним використовується імпера­тор, великий герцог, князь, до яких зазвичай додають різні по­чесні іменування, назви територіальних володінь та вказівки на династичні зв'язки.

Особа "монарха", як правило, конституціями, визнається недоторканою. Це означає, що він не може бути звинувачений у порушенні норм права і є непідсудним, а посягання на його особу відносять до тяжких злочинів.

Одним з особистих прав сучасного "монарха" є право на державне утримання за рахунок так званого цивільного листа - особливої статті у державному бюджеті, де визначені кошти на його утримання, а також його найближчих родичів та дво­ру. Знаменним слід визнати зміст такого положення, який знайшов відображення в двох статтях Конституції Японії. Зо­крема у ст. 88 записано: "усе майно імператорської родини є