Державне право як галузь права

1.1. Історичні засади конституційного права зарубіжних країн та основні етапи його розвитку

В історії конституційного права можна виділити кілька етапів. Перший етап- друга половина XVII cm. - кінець XVIII cm. - це час, коли у провідних зарубіжних країнах сфор­мувалися засади конституційного права як самостійної й авто­номної галузі національного права. її соціальним призначен­ням став захист прав та законних інтересів людини від можли­вих неправомірних дій з боку держави, її органів та посадових осіб. Для цього необхідне було правове обмеження публічної влади суворими рамками права і тим більше - ліквідація умов, за яких можливі зловживання і свавілля з її боку.

В умовах панування абсолютизму можливість формуван­ня особливої системи правових норм, котрі б могли обмежити цю владу, була майже виключена. Тільки повалення абсолю­тизму й ліквідація відповідних режимів створили реальні умо­ви формування особливої системи правових норм, які були покликані утвердити як вищі цінності - свободу індивіда, пра­ва і свободи людини та підкорити таким цінностям порядок формування, організацію та здійснення державної влади.

Становлення конституційного права як галузі національ­ного права — тривалий і далеко не завжди прямолінійний про­цес. Об'єднання окремих норм та інститутів у систему залежа­ло від ступеня практичної реалізації головних принципів по­будови держави нової епохи (і конституційного права) - пар­ламентаризму та конституціоналізму. Початок їх втілення в державне життя пов'язаний насамперед з історією Англії.

Як відомо, історія англійського парламенту бере свій по­чаток ще від XIII ст., але парламентаризм як система взаємодії держави й суспільства, для якої характерним є виз­нання провідної ролі парламенту у здійсненні державою своїх функцій, став об'єктивною необхідністю, коли буржуазія стала самостійною силою та прагнула до самовираження. Це стало­ся в роки англійської революції середини XVII ст. і особливо після неї, коли у правових актах ("Білль про права" 1689 р. та ін.) було визначено провідне місце парламенту в системі ор­ганів влади: за ним закріплювалися законодавчі повноважен­ня; міністри стали відповідальними перед парламентом (пер­ший випадок колективної відставки кабінету мав місце у 1782 р. через поразку Британії у війні з американськими ко­лоніями), кабінет став формуватися на партійних засадах (уперше це сталося в 1727 р. - С.Б). Яскравим свідченням ут­вердження парламентаризму в Англії став перехід її форми правління від так званої дуалістичної монархії до парла­ментської.

Поява конституціоналізму - політико-правового стану, при якому управління державними справами здійснюється у визначених конституціями межах, - теж пов'язана з Англією ("історична конституція" Англії - "Велика хартія вільностей" 1215 p., "Петиція про право" 1628 p., інші парламентські акти вже певним чином визначали межі здійснення державної вла­ди), але затвердження його як одного з основних принципів конституційного права (певним чином через невдалий досвід створення Англією своєї писаної конституції - Знаряддя уп-