С.К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

го правового статусу, то ми показали, що він не є монархом у повному розумінні цього слова, а лише спадковим главою дер­жави - одним з вищих державних (найбільш слабких) тієї полісистеми влади, котра утворює форму державного правління. Так що у такому сенсі цей її підвид є поліархічним, точніше триархічним. Окрім нього джерелом провідного орга­ну в цій системі - парламенту (прямо) і сформованого ним уряду (опосередковано) є громадяни-виборці. Оскільки ос­танніх за своєю чисельністю теж багато (полі), то за джерелом влади система органів форми правління без усяких питань вже на 2/3 є поліархічною.

Єдине питання, що постає, пов'язане з джерелом влади інституту глави держави. Зрозуміло, що колишня аргумен­тація, а саме, визнання "божественності" влади у сучасних умовах є незадовільною. Аналіз конституцій "монархічних" держав останніх часів свідчить, що у цьому питанні "мо-нархічність" значно звужена і залежить від вищого представ­ницького органу державної влади. Показовою у цьому плані є прийнята 17 лютого 1994 р. Конституція Бельгії. Стаття 33 закріплює положення (воно характерно для всіх сучасних "мо­нархічних" держав), що "вся влада похідна від народу" і здійснюється вона "так, як це встановлює Конституція"'. Стат­тя 105 Конституції визначає: "Король не має іншої влади окрім тієї, що надана йому Конституцією і спеціальними зако­нами, прийнятими на підставі Конституції". Тобто так звана "монархічна" влада теж похідна від народу і, що у сучасних умовах є закономірним явищем, за своїм джерелом теж є поліархічною. З огляду на наведене вище ніяких сумнівів що­до поліархічного його характеру не викликає інший підвид парламентарної форми державного правління - з обраним главою держави, влада якого походить від народу.

4.2.3. Парламентарні поліархії з обраним главою держави

Зазначений підвид парламентарної форми правління за традиційною класифікацією позначається як парламентарна республіка. Якщо цю назву узяти не у контексті форми дер­жавного правління, то з цим можна погодитись, оскільки абсо­лютна більшість держав, котрі спеціалістами відносяться до них, за своєю соціальною сутністю є "публічною справою на­роду", тобто республіками. За формою правління вони є поліархічними, на що вказує, як зазначалося, джерело верхов­ної влади - народ (громадяни-виборці), котрі безпосередньо або ж опосередковано формують ті вищі органи влади, резуль­татом спільних дій яких є правління у державі. З урахуванням того, що у системі зазначених вище органів центральне місце займає законодавчий орган, узагальнююча назва цього підви­ду поліархії як парламентарної, теж сумнівів не викликає.

Проведений нами аналіз конституційних моделей парла­ментських поліархій з обраним главою держави показує, що вони відрізняються більшою різноманітністю, ніж розгляну­тий нами у попередньому параграфі підвид поліархії. Певною формальною ознакою для внутрішньої класифікації може слу­гувати тип глави держави: одноособовий чи колективний.

Самою великою, котра традиційно державознавцями виз­начається як "парламентарна республіка", є група держав з од­ноособовим главою, як правило, президентом, котрий так чи інакше обирається за участю парламенту. Така парламентарна поліархія конституйована в Албанії, Греції, Естонії, Ізраїлі, Індії, Італії, Латвії, Молдові¹, Німеччині, Туреччині, Угор­щині, Чехії та інших державах.

Тут і далі посилання даються на: Конституцію Бельгії від 17 лютого 1994 р. (консолідований текст). Див.: Конституции государств Европы: В ЗТ.-Т.1.-С.341-380.

¹ У результаті здійснених у 2000 р. конституційних змін Молдова, перша на терені СНД, зі змішаної поліархії перетворилася на парламентську

поліархію з обраним главою держави.