Система, порядок формування і основи діяльності центральних органів виконавчої влади

З 1990-го р. в Україні йде активний процес пошуку і створення ефективної системи центральних органів виконавчої влади, який супроводжується значними змінами в їх складі та взаємозв’язках. Однак наявні кризові явища свідчать, що ця мета поки що не досягнута. Остання суттєва реформа системи центральних органів виконавчої влади почалася наприкінці 2004-го р. і триває досі. На відміну від попередніх реформ нинішня відзначається досить чітким концептуальним підходом, доволі повно висвітленим на сторінках наукових видань. Зміст цієї реформи відносно центральних органів виконавчої влади полягає, з одного боку, у припустимій мінімізації втручання держави в особі цих органів у життєдіяльність суспільства, особливо підприємницьких суб’єктів, переорієнтації діяльності органів виконавчої влади з суто адміністративно-розпорядчих функцій на надання управлінських послуг громадянам, а з іншого боку – у збереженні за виконавчою владою достатніх важелів керування суспільно важливими процесами, коли це необхідно і виправдано.

За п. 12 ст. 92 та ч. 2 ст. 120 Конституції організацію, повноваження і порядок діяльності центральних органів виконавчої влади визначають виключно Конституція і закони України. Однак в умовах відсутності відповідної законодавчої бази ці питання регламентують на підзаконному рівні укази Президента України. Згідно з названими нормативно-правовими актами до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерствоє головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує впровадження державної політики у певній сфері діяльності. Міністерства мають або галузевий (багатогалузевий), або функціональний (міжфункціональний) характер. Галузеві є, наприклад, Міністерство аграрної політики та Міністерство економіки, а функціональні – Міністерство внутрішніх справ і Міністерство фінансів. Між міністерствами розподілений весь спектр урядової політики за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень окремих органів зі спеціальним статусом. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів із питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства.

Державний комітет(державна служба) є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Зокрема, діяльність Державного комітету України у справах релігій спрямовує і координує Кабінет Міністрів України через міністра юстиції, а діяльність Головного контрольно-ревізійного управління України і Державного казначейства України – через міністра фінансів.

Державні комітети – це органи, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Державні комітети створюють для керування окремими галузями економіки та соціального розвитку або ж здійснення певної міжгалузевої діяльності чи виконання окремих функціональних завдань. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює керування в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, який не входить до складу Кабінету Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників і вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. До таких органів належать Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний департамент з питань виконання покарань, Фонд державного майна, Служба безпеки, Головне управління державної служби та інші.

Центральні органи виконавчої влади створює, реорганізує та ліквідує Президент України за поданням Прем’єр-міністра. Однак зазначені зміни можуть здійснюватися виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади.