Виключення з правил про вільний рух

Згідно із ст. 30 ДзЄС, заборона кількісних обмежень на імпорт та експорт не виключає заборон чи обмежень на імпорт, експорт і транзит товарів, що ґрунтуються на міркуваннях громадської моралі, публічному порядку та державної безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних художніх, історичних чи археологічних цінностей; або захисту промислової та комерційної власності. Причому, такі заборони чи обмеження не мають бути засобом свавільної дискримінації чи прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами (торгівля охоплює як товари, так й послуги).

Аналогічні правила стосуються вільного руху капіталу. Держави-члени можуть застосовувати відповідні положення їх податкового законодавства, що встановлюють відмінності між платниками податків, які перебувають у неоднакових умовах відносно місця проживання чи місця інвестування капіталу, а також приймати усі необхідні заходи із запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, зокрема у сфері оподаткування та контролю з боку фінансових установ, чи встановлювати процедури декларування руху капіталу з метою адміністративної та статистичної інформації (ст. 58 ДзЄС). Однак ці положення не мають бути засобом свавільної дискримінації або прихованого обмеження вільного руху капіталу і платежів.

Вільний рух працівників та свободу заснування може бути обмежено з міркувань публічного порядку, державної безпеки та охорони здоров'я, причому вільний рух працівників та свобода заснування не стосуються державної служби (ст. 39 ДзЄС). Обмеження містять й акти „вторинного” законодавства. Директива 2004/38 встановлює (ст. 27-33) обмеження права громадян ЄС і членів їх сім'ї вільно пересуватися територією держав-членів і проживати там. Це виключення аргументоване міркуваннями публічного порядку, суспільної безпеки або суспільного здоров'я[56], і не повинно допускатися в економічних цілях. При застосуванні заходів громадського порядку або суспільної безпеки має дотримуватися принцип пропорційності, а самі заходи мають ґрунтуватися виключно на особистій поведінці відповідного індивіда, яка повинна представляти реальну, наявну і досить серйозну загрозу для одного з основоположних інтересів суспільства. Доводи, що спираються на міркування загальної превенції, не можуть братися до уваги.

Відносно громадянина Союзу або членів його сім'ї, які набули право постійного мешкання на його території, приймаюча держава-член тільки з особливо серйозних міркувань громадського порядку або безпеки може ухвалювати рішення про видворення. Не зважаючи на мотиви суспільної безпеки, держава-член відносно певної категорії громадян Союзу незалежно від їх національного громадянства не може ухвалювати рішення про видворення, а саме відносно: а) тих, хто прожив в приймаючій державі-члені впродовж десяти попередніх років; або б) неповнолітніх, якщо тільки видворення не є необхідним на користь дитини, як це передбачено в Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р. (ст. 28).

Що ж до заходів, вживаних з міркувань суспільного здоров'я, що обмежують вільне пересування осіб, то вони застосовуються в разі потенційних епідемічних захворювань, які визначені у дотичних документах Всесвітньої Організації Охорони здоров'я, а також інших заразних інфекційних або паразитарних захворювань – за умови, що в приймаючій державі-членові вони виступають предметом захисних заходів відносно її власних громадян. Виникнення захворювань після закінчення тримісячного періоду з моменту в'їзду не може служити підставою для видворення.

Хоча країни ЄС мають певні інструменти обмеження вільного руху всередині єдиного ринку ЄС, разом з тим, питання про законність та обгрунтованість застосування цих інструментів може розглядатися в судах країн-членів та в Суді ЄС. Практика показує, що позиція Суду ЄС з цього питання була вельми жорсткою і країнам ЄС (їх органам), як правило, не вдавалося довести у Суді ЄС наявність вищезазначених підстав[57].

Так, щодо публічного порядку Суд ЄС неодноразово підкреслював, що ця підстава повинна бути пов’язаною із загрозою, яка має бути реальною, триваючою, наявною, а не умоглядною, доволі серйозною, а об’єктом загрози мають бути основоположні інтереси суспільства. Оцінка такої загрози має надаватися з точки зору здорового глузду та наявного досвіду. Практика Суду ЄС вимагає від країн-членів при застосуванні інструментів обмеження вільного руху зважати на принцип пропорційності, тобто не виходити за межі необхідного для забезпечення захисту[58].

Даючи оцінку такому аргументу як публічний порядок у контексті права на вільний рух осіб, Суд ЄС не завжди дотримується однозначної позиції. Так, він визнав обгрунтованою заборону громадянці країни ЄС на надання виду на проживання в іншій країні ЄС для роботи у небезпечній з точки зору адміністративної практики країни в’їзду релігійній організації. Суд виходив з того, що не-вислання з країни її громадян-членів, які також працюють у цій організації, не створює дискримінації щодо іноземної громадянки, бо вислання зі своєї та з чужої країни неможливо ставити на один рівень. За інших обставин, Суд, визнав необґрунтованим висилку з країни на підставі її законодавства, що спрямоване проти заняття проституцією, оскільки така поведінка притаманна певним громадянкам приймаючої країни і щодо цих громадянок не розглядається у цій країні як „серйозна загроза” публічному порядку[59]. Як підставу для застосування обмежень Суд ЄС розглядав розпорядження уряду Ірландії про обов’язкову закупівлю усіма покупцями продуктів нафтопереробки 35% цих товарів у державного нафтопереробного підприємства, оскільки це підприємство є єдиним у країні, а його закриття чи зменшення на ньому виробництва загрожувало би інтересам національної оборони[60].

Щодо публічної моралі, то цей аргумент був предметом диференційованої оцінки з боку Суду ЄС. Так, коли йшлося про ввезення порнографічної продукції, сама по собі наявність у країні ввезення законодавства про протидію поширення порнографії була для Суду ЄС підставою визнати заборону на ввезення обґрунтованою[61]. В іншому випадку сама по собі наявність за законодавством країні ввезення можливості здійснювати виробництво непристойних з точки зору публічної моралі товарів послужила підставою для визнання заборони на ввезення товарів необґрунтованим[62].

Стосовно аргументів, пов’язаних з охороною здоров’я, практика Суду ЄС виходила з того, що обмеження мають застосовуватися у рівній мірі як до іноземних так й до вітчизняних товарів. Так, зважаючи на те, що відходи є об'єктом комерційних операцій, Суд ЄС визнав обгрунтованими заходи властей щодо заборони ввезення відходів як вітчизняного, так й іноземного походження до Валонії – регіону Бельгії, в якому спостерігалося небезпечне для довкілля накопичення відходів, а отже створювалася загрозлива ситуація для довкілля, зокрема щодо здоров’я людей[63]. В іншій справі визнано правильним рішення щодо зобов’язання постачальників енергії закупляти увесь обсяг електроенергії, що продукується вітчизняними вітровими електростанціями, на зважаючи на більш високий рівень цін на таку електроенергію, а також на те, що такі обов’язкові заходи створювали перешкоду для закупівлі електроенергії за кордоном. Суд виходив при цьому з небезпеки, яка створюється продукуванням електроенергії через згоряння традиційних енергоносіїв, які, у свою чергу, при продукують гази, що є причиною парникового ефекту, а він, як відомо, несе загрозу життю та здоров’ю людей, тварин і рослин[64]. У справі Re Arnolds Van der Laan Суд зазначив, що національне законодавство, яке забороняє, коли йдеться про обмеження задля захисту споживачів, продаж харчових продуктів, які законно виробляються та продаються в іншій державі-члені, суперечить статті 30 ДзЄС, якщо споживачі захищені за допомогою етикеток, застосованих у відповідності з правилами ЄС, зокрема етикеток з описом продукту та переліком інгридієнтів[65].

Згідно з практикою Суду ЄС, здійснення державами-членами обмежень вільного руху є незаконним, якщо порушує законодавство ЄС, наприклад, щодо прав людини[66].

Запитання для самоперевірки:

1. Що означає право вільно руху в межах Європейського Союзу?

2. Які передбачено виключення стосовно вільного руху товарів?

3. Які послуги охоплюються терміном „вільний рух послуг в ЄС”?

4. Яка є нормативно-правова основа регулювання вільного руху осіб?

5. Які громадяни ЄС набувають правапостійного мешкання в іншій державі-членові ЄС?

6. У чому полягає зміст вільного руху суб’єктів, що займаються підприємницькою діяльністю з утворенням юри­дичної особи?

7. Що означає термін „капітали” в контексті вільного руху в межах Європейського Союзу?

[1] Council Decision 98/552/EC of 24 September 1998 on the implementation by the Commission of activities relating to the Community market access strategy // Official Journal of the European Communities, 1998, L 265. - P. 31.

[2] Commission Recommendation 2005/309/EC of 12 July 2004 on the transposition into national law of Directives affecting the internal market // Official Journal of the European Union, 2005, L 98. - P. 47.

[3] Council Regulation (EC) No 735/2007 of 11 June 2007 amending Regulation (EC) No 1784/2003 on the common organization of the market in cereals // Official Journal of the European Union, 2007, L 169. - P. 6.

[4] Directive 2003/54/EC of European Parliament and the Council of 26 June 2003 concerning common rules for the internal market in electricity and repealing Directive 96/92/EC // Official Journal of the European Union. – 2003, L 176. – P.37-55.

[5] Directive 2003/55/EC of European Parliament and the Council of 26 June 2003 concerning common rules for the internal market in natural gas and repealing Directive 98/30/EC // Official Journal of the European Union. – 2003, L 176. – P.57-78.

[6] Юмашев Ю.М. Политика и правила конкуренции Европейского Сообщества / Предпринимательское право в ХХІ веке: преемственность и развитие. – М.: ИГП РАН, 2002. – С.157.

[7] Council Regulation (EC) No 1/2003 of 16 December 2002 on the implementation of the rules on competition laid down in Articles 81 and 82 of the Treaty // Official Journal of the European Communities, 2003, L 1. - P. 1.

[8] Council Regulation (EC) No 139/2004 of 24 October 2004 on the control of concentrations between under takings (the EC Merger Regulation) // Official Journal of the European Union, 2004, L 24. - P. 1.

[9] Commission Regulation (EC) No 772/2004 of 27 April 2004 on the application of Article 81 (3) of the Treaty to categories of technology transfer agreements // Official Journal of the European Union, 2004, L 123. - P. 11-17.

[10] Directive 2005/56/EC of European Parliament and the Council of 26 October 2005 on cross-bopder mergers of limited liability companies // Official Journal of the European Union. – 2005, L 310. – P.1.

[11] Commission Regulation (EC) No 1628/2006 of 20 January 2006 on the application of Articles 87 and 88 of the Treaty to national regional investment aid // Official Journal of the European Union, 2006, L 302. - P. 29-40.

[12] Commission Regulation (EC) No 1998/2006 of 15 December 2006 on the application of Articles 87 and 88 of the Treaty to de minimus aid // Official Journal of the European Union, 2006, L 379. - P. 5-10.

[13] Council Regulation (EC) No 1407/2002 of 23 July 2002 on State aid to the coal industry // Official Journal of the European Communities, 2002, L 205. - P. 1-8.

[14]Judgment of the Court of 27 September 1988. Commission of the European Communities v Federal Republic of Germany. Case 18/87. ECR 1988 P. 05427

[15] Judgment of the Court of 7 May 1987. Cooperativa Co-Frutta Srl v Amministrazione delle finanze dello Stato. Case 193/85. ECR 1987 P. 02085

[16] Judgment of the Court of 9 May 1985. - Michel Humblot v Directeur des services fiscaux. Case 112/84. ECR 1985 P. 01367;. Judgment of the Court of 17 September 1987. Jacques Feldain v Directeur des services fiscaux du département du Haut-Rhin. Case 433/85. ECR 1987 P.03521

[17] Judgment of the Court of 27 February 1980. Commission of the European Communities v French Republic. Case 168/78. ECR 1980 P. 00347

[18] Case 249/81 “Buy Irish”. Judgment of the Court of 24 November 1982. Case 249/81. ECR 1982 P.04005

[19] Королевский прокурор против Бенуа и Густава Дассонвиль. Решение Суда ЕС от 11 июля 1974 г. Дело № 8/74 / Суд Европейских Сообществ. Избранные решения. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. –С.64-69..

[20] Компания «Реве-Централ АГ» против Федеральной монопольной админимстрации по спиртным напиткам. Решение Суда ЕС от 20 февраля 1979 г. Дело № 120/78 / Суд Европейских Сообществ. Избранные решения. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. –С.120-131. .

[21] Judgment of the Court of 24 November 1993. Criminal proceedings against Bernard Keck and Daniel Mithouard. Joined cases C-267/91 and C-268/91. ECR 1993 P. I-06097

[22] Judgment of the Court (Fifth Chamber) of 20 June 1996. - Semeraro Casa Uno Srl Joined cases C-418/93, C-419/93, C-420/93, C-421/93, C-460/93, C-461/93, C-462/93, C-464/93, C-9/94, C-10/94, C-11/94, C-14/94, C-15/94, C-23/94, C-24/94 and C-332/94. ECR 1996 P. I-02975

[23] Directive 2006/123/EC of the European Parliament and of the Council of 12 December 2006 on services in the internal market // Official Journal of the European Union, 2006, L 376. – P. 36-68.

[24] Council Directive 77/249/EEC of 22 March 1977 to facilitate the effective exercise by lawyers of freedom to provide services // Official Journal of the European Communities, 1977, L 078. – P. 17-18.

[25] Liu F.R. The establishment of a cross-border legal practice in the European Union // Boston College International and Comparative Law Review. – Vol. XX. - No 2. Summer 1997. – P.369-383.

[26] Sager v.Dennemeyer & Co Ltd Case C-76/90. ECR 1990 P.I-4221

[27] Прокопенко Є.Л., Хоровський В.Ф. Фінансові ринки ЄС. – К.: ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, 2004. – С.22.

[28] Директива 2004\39\ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2004 року „Про ринки фінансових інструментів, що вносить зміни в Директиви Ради 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС та Директиву 2000/12/ЄЕС Європейського парламенту та Ради і припиняє дію Директиви Ради 93/22/ЄЕС – www.nau.kiev.ua

[29] Council Directive 91/308/EEC of 10 June 1991 on prevention of the use of the financial system for the purpose of money laundering // Official Journal of the European Communities, 1991, L 166. - P. 77; 2001, L 344. – P.76-81.

[30] Judgment of the Court of 14 December 1995. Criminal proceedings against Lucas Emilio Sanz de Lera, Raimundo Díaz Jiménez and Figen Kapanoglu. Joined cases C-163/94, C-165/94 and C-250/94. ECR 1995 P. I-04821

[31] Мова йде про працівника, що є громадянином держави-члена, а працює на території іншої держави-члена (Регламент Ради 1612/68 від 15 жовтня 1968 р. «Про свободу пересування працівників в Співтоваристві» // OJ L 257, P. 2–12).

[32] Такий характер діяльності визначений прецедентним правом (Judgment of the Court of 23 March 1982. D.M. Levin v Staatssecretaris van Justitie. Case 53/81. ECR 1982 P. 01035).

[33] Пряма, або непряма винагорода (Judgment of the Court of 3 July 1986. Deborah Lawrie-Blum v Land Baden-Württemberg. Case 66/85. ECR 1986 P. 02121).

[34] Див.ст. 43 ДзЄС.

[35] Judgment of the Court of 26 February 1991. The Queen v Immigration Appeal Tribunal, ex parte Gustaff Desiderius Antonissen. Case C-292/89. ECR 1991 P. I-00745. За статусом особи, що шукають роботу, прирівнюються до працівників-мігрантів, і під ними Директива Європейського Парламенту і Ради 2004/38 від 29 квітня 2004 року «Про право громадян Союзу і членів їх сімей вільно пересуватися і проживати на території держав-членів» (OJ L 158, P. 77–123) розуміє: тих, хто, пропрацювавши більше одного року, знаходиться в положенні вимушено безробітного і встав на облік в компетентній службі зайнятості як особа, що шукає роботу; тих, хто знаходиться в належним чином констатованому положенні вимушено безробітного після закінчення свого трудового договору, підписаного на певний термін тривалістю менш одного року, або після того, як він виявився вимушено безробітним протягом перших дванадцяти місяців і встав на облік в компетентній службі зайнятості як особа, що шукає роботу. У останньому випадку він зберігає статус працівника на протязі, як мінімум, шести місяців.

[36] Judgment of the Court of 23 March 1982. D.M. Levin v Staatssecretaris van Justitie. Case 53/81. ECR 1982, P. 01035

[37] Judgment of the Court (Fifth Chamber) of 27 November 1997. H. Meints v Minister van Landbouw, Natuurbeheer en Visserij. Case C-57/96.ECR 1997 P. I-06689. Мова йде, згідно з Директивою 2004/38, про працівника, що приступив до професійного навчання, за винятком випадків, коли зацікавлена особа не знаходиться в положенні вимушено безробітного (тоді збереження якості працівника передбачає наявність зв'язку між цим навчанням і попередньою професійною діяльністю).

[38] Judgment of the Court of 21 June 1988. Sylvie Lair v Universität Hannover. Case 39/86. ECR 1988 P. 03161.

[39] Ст. 2 Регламенту Комісії 1251/70/ЄЕС від 29 червня 1970 р. «Про право працівників залишатися на території держави-члена після припинення трудової діяльності в даній державі» // OJ L 142, P. 24–26.

[40] Judgment of the Court of 27 March 1990. Rush Portuguesa Ldª v Office national d'immigration. Case C-113/89. ECR 1990 P. I-01417

[41] До ухвалення систематизованого акту – Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/38 від 29 квітня 2004 року «Про право громадян Союзу і членів їх сімей вільно пересуватися і проживати на території держав-членів», правове регулювання свободи пересування і мешкання осіб категорії не економічних резидентів (тобто студентів, пенсіонерів) здійснювалося Директивою Ради 90/365 від 28 червня 1990 р. «Про право мешкання найнятих і не найманих робітників, що припинили свою професійну діяльність» (OJ L 180, P. 28–29) і Директивою Ради 93/96 від 29 жовтня 1993 р. «Про право мешкання студентів» (OJ L 317, P. 59–60).

[42] У випадку, якщо законодавство приймаючої держави-члена не визнає відносно окремих категорій не найнятих працівників права на пенсію по старості, умова про вік вважається за таку, що настала після досягнення особою віку у 60 років (Директива 2004/38)

[43] Judgment of the Court of 12 May 1998. María Martínez Sala v Freistaat Bayern. Case C-85/96.ECR, 1998 Page I-02691

[44] Раніше перелік осіб, які підпадали під статус «членів сім'ї», був закріплений в ст. 10 Регламенту Ради 1612/68 від 15 жовтня 1968 р. «Про свободу пересування працівників в Співтоваристві», але після набирання чинності Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/38 від 29 квітня 2004 року «Про право громадян Союзу і членів їх сімей вільно пересуватися і проживати на території держав-членів» цю статтю було скасовано; на сьогоднішній день коло осіб – членів сім'ї громадянина ЄС визначено в ст. 2 вказаної Директиви.

[45] Judgment of the Court (Fifth Chamber) of 8 June 1999. C.P.M. Meeusen v Hoofddirectie van de Informatie Beheer Groep. Case C-337/97. ECR1999, P. I-03289

[46] У дужках вказуються номери статей Договору про заснування Європейського Співтовариства від 25 березня 1957 р., за нумерацією Лісабонського договору 2007 р. (Договір про функціонування Європейського Союзу), який ще не набрав чинності.

[47] Під публічною службою прецедентне право розуміє «посади, пов'язані прямо або опосередковано з участю у здійсненні влади, що надається публічним правом, і обов'язків, направлених на захист спільних інтересів держави або інших органів державної влади» (Case C-149/79 Re Public Employees [1980]) – цит. за: Введение в право Европейского Союза. Учебное пособие / Под ред. д.ю.н., проф. Кашкина С.Ю. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – С. 286.

[48] Члени сім'ї можуть бути підпорядковані лише вимозі мати в'їзну візу відповідно до Регламенту ЄС 539/2001 або, у відповідних випадках, - згідно з національним законодавством (ст.5 Директиви 2004/38).

[49] При цьому продовжують діяти положення Регламенту Комісії 1251/70 від 29 червня 1970 р. «Про право працівників залишатися на території держави-члена після припинення трудової діяльності в даній державі» // OJ L 142, P. 24–26.

[50] Згідно із ст. 48 Договору про заснування Європейського Співтовариства, під «компаніями і фірмами» розуміються компанії і фірми, засновані на основі норм цивільного або комерційного права, включаючи кооперативи і інших юридичних осіб, регульовані публічним або приватним правом, за виключенням товариств, які не ставлять за мету отримання прибутку. Компанії і фірми, що засновуються відповідно до законодавства держав-членів і мають свою юридичну адресу, свою цент­ральну адміністрацію або своє головне підприємство усередині Союзу, прирівнюються до фізичних осіб – громадян держав-членів.

[51] OJ L 255, P. 22-142.

[52] Зараз, існує близько тридцяти міжнародних угод, які підписали Європейський Союз і держави-члени, з одного боку, і треті країни, з іншого боку, згідно яких за громадянами останніх закріплені права на вільне пересування і мешкання в межах однієї з держав-членів.

[53] Посвідка на проживання довгострокового резидента – ЄС може випускатися у формі наклейки або окремого документа. Він випускається згідно правилам і типовому формату, передбаченим Регламентом Ради 1030/2002 від 13 червня 2002 р. «О встановленні одноманітного формату посвідки на проживання для громадян третіх країн» (OJ L 157, P. 1–7). У рубрику «категорія посвідки на проживання» держави-члени вписують «довгостроковий резидент – ЄС».

[54] «Громадяни Європейського економічного простору» – умовне поняття, що позначає громадян тих країн, які уклали з Європейськими співтовариствами і їх державами-членами «Угоду про Європейський економічний простір» 1992 р.

[55] Неповнолітні діти повинні мати вік нижчий за законне повноліття у відповідній державі-членові і не бути у шлюбі.

[56] Ця Директива замінила собою Директиву Ради 64/221 від 25 лютого 1964 р. «Про координацію спеціальних заходів по відношенню до іноземців у сфері переміщення і мешкання, виправданих з міркувань громадського порядку, суспільної безпеки і суспільного здоров'я» // OJ 56, P. 850–857

[57] Наприклад: Commission v UKJudgment of the Court of 15 July 1982.Case 40/82. ECR 1982, P. 02793; Commission v FranceJudgment of the Court of 9 December 1997. Case C-265/95.ECR 1997 P. I-06959; Centre LeclercJudgment of the Court (Fifth Chamber) of 29 January 1985. Case 231/83. ECR 1985, P. 00305

[58] Sandoz. Judgment of the Court (Fifth Chamber) of 14 July 1983. Case 174/82.ECR,1983, P.02445

[59] Adoui and Cornaille v. Belgian State. Cases 115&116/81 / Cases and Materials on EC Law / Stephen Weatherill. – London: Blackstone Press Limited, 1992. – P.312-315.

[60] Arrêt de la Cour du 10 juillet 1984. Campus Oil Limited et autres contre ministre pour l'Industrie et l'Energie et autres.Affaire 72/83 // Recueil de jurisprudence, 1984, p.02727

[61] Arrêt de la Cour du 14 décembre 1979. Regina contre Maurice Donald Henn et John Frederick Ernest Darby. Affaire 34/79 // Recueil de jurisprudence, 1979, p. 03795

[62] Arrêt de la Cour (quatrième chambre) du 11 mars 1986. Conegate Limited contre HM Customs & Excise. Affaire 121/85 // Recueil de jurisprudence,1986, p.01007

[63] Arrêt de la Cour du 9 juillet 1992. Commission des Communautés européennes contre Royaume de Belgique. Affaire C-2/90 // Recueil de jurisprudence, 1992, p.I-04431

[64] Arrêt de la Cour du 13 mars 2001. - PreussenElektra AG contre Schhleswag AG, en présence de Windpark Reußenköge III GmbH et Land Schleswig-Holstein. Affaire C-379/98 // Recueil de jurisprudence, 2001, p.I-02099

[65] Case C-383/97 of 9 February 1999 – Re Arnolds Van der Laan // Common Market Law Reports. Vol. 87, 2000:1. - P. 563-586

[66] Arrêt de la Cour du 18 juin 1991. - Elliniki Radiophonia Tiléorassi AE et Panellinia Omospondia Syllogon Prossopikou contre Dimotiki Etairia Pliroforissis et Sotirios Kouvelas et Nicolaos Avdellas et autres. Affaire C-260/89 // Recueil de jurisprudence,1991, p. I-02925