За структурою витратної частини балансу

Гідрогеологічна зона	Співвідношення стоку (V) і випаровування (Е)	Тип сольового балансу
Добре дренована територія		Інтенсивне розсолення
Дренована		Розсолення
Слабодренована		Стабільна
Дуже слабодренована		Слабке засолення
Безстічна		Інтенсивне засолення

Для добре дренованих територій характерне значне перевищення підземного стоку над сумарним випаровуванням, а, значить, формування прісних і ультрапрісних вод. Гіпрометрично це найбільш високо розташовані частини гідрологічних басейнів в межах розчленованих передгірних і вододільних рівнин стародавніх алювіальних терас. Ця особливість живлення ґрунтових вод, глибина їх залягання, як правило, більше 10 м і вони не впливають на процес ґрунтоутворення.

На дренованих територіях ґрунтові води в природному стані можуть залягати і біля поверхні, формуючи лукові прісні ґрунти, і на різній глибині, не впливаючи на процеси ґрунтоутворення (верхні і середні тераси річок).

Для слабодренованих земель (приморські рівнини), перші і другі річкові тераси) характерне неглибоке залягання ґрунтових вод, а їх мінералізація підвищується до 2-3 г/л; по типу це сульфатні або сульфатно-хлоридні води. Вони пов’язані з ґрунтоутворюючими процесами, визначаючи луково-солончакове його направлення. Зрошення тут повинне здійснюватись зі штучним дренуванням земель.

Для дуже слабко дренованих і безстічних територій характерне засолення по всьому вертикальному профілю, у верхніх шарах ґрунту (0-1,5 м) переважає сульфатно-хлоридний і хлоридний тип засолення.

Це райони в низинах річок, приморських дельт і низин, заплав річок.

Зрошення тут можливе тільки при здійснені цілого комплексу складних і дорогих інженерно-господарських заходів.

5. Природна засоленість та солонцюватість ґрунтів.В формуванні несприятливої меліоративної обстановки суттєву роль грає засолення ґрунтів, ґрунтоутворюючих і підстилаючи порід. В умовах зрошення, інфільтрації, підйому рівня ґрунтових вод відбувається перерозподіл солей, як в плані, так і у вертикальній площині. Залуженість при зрошуванні солонцевих комплексів може призвести до вторинного підлуження і осолонцювання.

6. Зрошувальні води.При зрошенні водами з низькою іригаційною якістю посилюється небезпека засолення, осолонцювання і під луження грунту.

Допустимий для рослин і грунту вміст розчинних солей в зрошувальній воді за О.М. Костяковим складає від 1 до 1,5 г/л. При підвищеному вмісті солей (до 3 г/л) рекомендовано здійснювати хімічний аналіз води для встановлення співвідношення солей натрію, магнію, кальцію. Якщо переважають солі гіпсу, то вода придатна для зрошення. При перевищенні солей натрію застосування обмежене, її можна застосовувати тільки на легких грунтах. Вода, в складі яких переважає сода, для зрошення не придатна.

Оцінку якості води за агрономічними показниками здійснюють за ДСТУ 2730-94 [ ].

7. Фільтрація.Велика кількість зрошувальної води фільтрується із каналів і закритої зрошувальної мережі, особливо із нещільно прикритих гідрантів та з’єднувальних вузлів, яка надходить потім у ґрунтові води. Поряд з цим, великі магістральні і міжгосподарські зрошувальні канали створюють підвищений гідростатичний тиск на ґрунтові води. Це призводить до збільшення їх об’єму, а при недостатньому природному дренуванні території, відбувається підйом рівня ґрунтових вод.

8. Рослинний покривсприятливо впливає на зниження інтенсивності соленакопичення. Високосолостійкі культури можуть виконувати роль біологічних меліорантів по попередженню і зниженню засоленості у верхньому активному шарі ґрунту.