Поняття “сільськогосподарська продукція” і сільськогосподарський товаровиробник” у праві Співтовариства

Поняття «сільськогосподарська продукція». Згідно з ч. 1 ст. 32 Договору про Співтовариство, під сільськогосподарською продукцією маються на увазі плоди землі, тваринництва і рибальства, а також безпосередньо з ними пов’язані продукти першого ступеня переробки. ЄСП, тлумачачи поняття “пов’язані з ними продукти першого ступеня переробки”, зазначив[6], що вирішальним у такому разі є економічний зв’язок між основним і переробленим продуктами, а не кількість послідовних етапів перероблення. Однак перероблені продукти, вартість переробки яких значно перевищує вартість основних продуктів, не охоплюються цим поняттям. Перелік продукції, на яку поширюються положення Договору про Співтовариство щодо спільної аграрної політики, наводиться у Додатку І до нього. Рада Міністрів уповноважена ч. 3 ст. 38 попередньої редакції Договору про Співтовариство протягом двох років після набрання чинності Договором про Співтовариство розширювати цей перелік, що вона й учинила у Регламенті № 7а від 18 грудня 1959 р.[7]

В одній зі справ ЄСП постановив[8], що якщо поняття сільськогосподарської продукції визначає загальні засади зарахування цієї продукції до відповідних переліків, то самі переліки містять точно визначені види продукції, застосовуючи номенклатуру Єдиного митного тарифу Співтовариства. Таке тлумачення має два важливих правових наслідки: по-перше, умовою визнання продукції за сільськогосподарську є її зазначення у переліках Додатку І до Договору про Співтовариство або у Регламенту 7а; по-друге, при тлумаченні цих переліків належить брати до уваги інші позиції Єдиного митного тарифу Співтовариства згідно з правилами його використання[9].

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник». Договір про Співтовариство не дає визначення поняття “сільськогосподарський товаровиробник”, однак він згадує поняття “особа, що займається сільськогосподарською діяльністю” (ст. 33). Надто поверховим було б визначення сільськогосподарського товаровиробника як “особа, що займається сільськогосподарською діяльністю”: воно не надає можливості визначити правовий статус селян, що займаються одночасно і переробкою сільськогосподарської продукції, або мають інше джерело доходів протягом невизначеного часу.

Спрощене визначення поняття “сільськогосподарський товаровиробник” як продуцента сільськогосподарської продукції подається у рішенні ЄСП[10], який підкреслив, що термін “сільське господарство” (на відміну від сільськогосподарської продукції) не визначений чітко у Договорі про Співтовариство. ЄСП визначив, що для цілей Договору про Співтовариство у контексті засад регулювання сільськогосподарської діяльності, визначення цих осіб належить до компетенції відповідних інститутів ЄС. ЄСП визнав термін “сільськогосподарський товаровиробник” за достатньо широкий для охоплення виробництва сільськогосподарської продукції довільними методами.

Більш чіткі визначення терміна “сільськогосподарський товаровиробник” можна знайти у положеннях права ЄС щодо структуральної політики. Наприклад, Регламент Ради Міністрів 797/85[11] передбачав надання підтримки селянським господарствам за умови, що сільськогосподарська діяльність є основним видом діяльності селянина: 50 % прибутків він отримував від сільськогосподарської діяльності, а час, призначений на несільськогосподарську діяльність, не перевищував половини загального часу праці. Сільськогосподарські товаровиробники, не охоплені цим визначенням, могли, однак, претендувати на надання їм допомоги, але в обмеженому розмірі[12].

Проблемним питанням стала можливість поширення статусу сільськогосподарського товаровиробника на юридичних осіб. ЄСП визначив[13], що поняття “сільськогосподарський товаровиробник” не обмежується фізичними особами, але також юридичні особи, що займаються сільськогосподарським виробництвом, охоплюються цим поняттям, якщо відповідають вищезазначеним умовам. Виключення сільськогосподарського товаровиробника, що має статус юридичної особи, з законодавства у цій галузі було б порушенням заборони дискримінації виробників, закріпленій у ч. 2 ст. 34 Договору про Співтовариство. В іншій справі ЄСП постановив, що якщо законодавство держав-членів не передбачає імплементацію положень Регламенту 797/85 щодо юридичних осіб, такі юридичні особи не можуть набути статусу фермера, для якого сільськогосподарська діяльність є основною[14].

Ця проблема була розв’язана внаслідок реформи спільної аграрної політики Співтовариства у 2003 році. Стаття 2 Регламенту Ради Міністрів 1782/2003[15] визначає поняття “фермер” як фізичну чи юридичну особу, або групу фізичних чи юридичних осіб, незалежно від правового статусу, що надається групі та її членам за національним законом, чиє господарство розташоване на території Співтовариства (у розумінні ст. 299 Договору про Співтовариство) і яка провадить сільськогосподарську діяльність. “Сільськогосподарська діяльність”, у свою чергу, визначається як виробництво, догляд чи вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи жнивування, доїння, розведення тварин і тримання тварин для потреб фермерства, а також підтримання належних сільськогосподарських і екологічних умов на землі.

Законодавство Співтовариства не передбачає вимоги обов’язкового проживання у сільській місцевості для того, щоб мати статус сільськогосподарського товаровиробника. ЄСП розтлумачив, що законодавство про підтримку фермерів у несприятливих умовах ведення сільського господарства поширюється і на фермерів, які не проживають на фермі, за умови, що вони особисто господарюють на фермі та не менше 50 % своїх доходів отримують від сільськогосподарської чи подібної діяльності[16]. При цьому він застосував телеологічне тлумачення права, зазначивши, що діяльність фермера, навіть якщо він не проживає на фермі, сприяє досягненню важливих завдань законодавства Співтовариства щодо підтримання сільськогосподарської діяльності й запобігання вилюднення депресивних місцевостей.

Проблема визначення межі між поняттями “виробник” і “переробник” сільськогосподарської продукції становила предмет рішення ЄСП[17], у якому відкинуто припущення, що на сільськогосподарського товаровиробника, який одночасно займається переробкою сільськогосподарської продукції, не поширюється правовий статус переробника сільськогосподарської продукції.