Адміністративні обмеження обсягів сільськогосподарського виробництва у Співтоваристві

Збільшення надлишків сільськогосподарської продукції і пов’язане з цим зростання бюджетних видатків Співтовариства, а також вимоги екологічного законодавства призвели до необхідності впровадження механізмів адміністративного обмеження обсягів сільськогосподарського виробництва. Такі обмеження можна поділити на два види: а) кількісне лімітування річного обсягу виробництва сільськогосподарської продукції; б) стимулювання селян до переходу на інші методи чи напрями сільськогосподарського виробництва[21].

До першого виду обмежень обсягів сільськогосподарського виробництва належить контингентування виробництва за кількісним критерієм, що є системою квот на виробництво сільськогосподарської продукції, або “прав на виробництво”. Цей інструмент полягає у забезпеченні селянам збуту визначеної кількості сільськогосподарської продукції за гарантованими цінами. У разі виробництва більшої кількості продукції, ніж заплановано, селянам не тільки не гарантується її збут, але при її збуті на них накладаються додаткові обмежувальні платежі. Вперше квоти на виробництво сільськогосподарської продукції були застосовані 1967 р. щодо ринку цукру, згодом – перенесені до інших галузевих ринків (тютюну, крохмалю, тваринних кормів). Квоти виробництва застосовуються також для організації ринку молока і молочних продуктів: квотування тут поєднується з обмежувальними платежами за поставку і продаж молока понад визначений квотами рівень.

Для обмеження сільськогосподарського виробництва у секторі свіжих фруктів і овочів застосовується інструмент вилучення цих продуктів з ринку і використання їх на потреби суспільної допомоги незахищеним верствам населення. Одним із найрадикальніших заходів є знищення вилучених з ринку свіжих овочів і фруктів.

До другого виду обмежень обсягів сільськогосподарського виробництва належать, зокрема, такі інструменти:

а) вилучення земель із сільськогосподарського виробництва (полягає у припиненні сільськогосподарського виробництва на частині земель сільськогосподарського підприємства);

б) залісення земель сільськогосподарського призначення;

в) застосування агроекологічних заходів.

Сюди належить також фінансове стимулювання зміни напряму сільськогосподарського виробництва (конверсія), тобто перехід від виробництва надлишкових видів сільськогосподарської продукції – до виробництва не надлишкових (напр., від вирощування молочної худоби – до м’ясної).