Правове регулювання структурних перетворень у сільському господарстві Співтовариства

Положення ст. 33 Договору про Співтовариство щодо зростання продуктивності сільського господарства і щодо усунення розбіжностей у розвитку різних сільськогосподарських регіонів зумовили неможливість зведення спільної аграрної політики тільки до системи підтримання цін і доходів у сільському господарстві. Така політика мала сприяти також змінам господарчої структури сільськогосподарського виробництва, тобто змінам форм і методів ведення сільського господарства. Це обумовило виникнення правового регулювання структуральної політики у сільському господарстві Співтовариства.

Структуральна політика у сільському господарстві Співтовариства є другим складовим елементом спільної аграрної політики Співтовариства і являє собою напрями діяльності інституцій Співтовариства щодо формування оптимальної господарської структури сільськогосподарського виробництва, тобто визначення переважних форм і методів ведення сільського господарства. Вона реалізується через систему заходів стимулювання впровадження тих чи інших форм і методів ведення сільського господарства, зокрема, стимулювання запровадження високих аграрних технологій і дотримання екологічних вимог при веденні сільського господарства. Це досягається через установлення відповідних критеріїв для отримання дотацій на розвиток сільського господарства, через фінансування спеціальних структуральних програм, а також встановленням правових, адміністративних обмежень тощо.

На відміну від ринкової політики у сільському господарстві, політика структурних перетворень Співтовариства ніколи не була повною мірою денаціоналізована. На рівні Співтовариства окреслено тільки загальні риси і завдання цієї політики, засади і методи її реалізації, залишаючи національним законодавствам широкий простір для більш детального регулювання. Проблематика власності на засоби сільськогосподарського виробництва, обігу земель сільськогосподарського призначення (як inter vivos, так і mortis causa), внутрішньої організації господарств залишається у компетенції законодавств держав-членів, піддаючись лише опосередкованому впливу права Співтовариства. Це дозволяє формувати через законодавство держав-членів найбільш відповідну національним традиціям модель сільськогосподарського розвитку. Зазначене обумовило великі розбіжності, що існують в аграрному законодавстві держав-членів ЄС. Можна сказати, що законодавство Співтовариства, регулюючи функціонування фондів структурної підтримки на засаді часткової участі Співтовариства і держав-членів, залишає значну частину відповідальності за структурну перебудову сільського господарства держав-членів ЄС.