Правове регулювання ціноутворення у сільському господарстві Співтовариства

Упродовж тривалого часу сільськогосподарське ціноутворення у межах Співтовариства було засадничим інструментом аграрної політики. Ціни на сільськогосподарську продукцію встановлювалися на відносно високому рівні, що значно перевищував світові ціни. Це мало служити підтримуванню прибутків сільськогосподарських товаровиробників, а відтак – гарантувати відповідний рівень життя селян у Співтоваристві. Багаторічне застосування системи гарантованих цін не тільки не призвело до реального збільшення рівня життя селян, але, як побічний наслідок, зумовило велике розшарування поміж групами селянських господарств, пропорційно до обсягу виробництва, а також між групами держав-членів ЄС.

Ціни на сільськогосподарську продукцію є цінами, що регулюються правовими засобами. Ціни на окремі види такої продукції визначаються в правових актах Ради Міністрів, що видаються на підставі пропозицій Європейської Комісії після консультацій з Європейським Парламентом. Цим процедурам передують попередні консультації Європейської Комісії з сільськогосподарськими організаціями. Цінові пропозиції Європейської Комісії враховують вартість сільськогосподарської продукції, тенденції ціноутворення на ринку, завдання підтримання доходів селян на належному рівні, а також фінансові наслідки для бюджету Співтовариства.

Ціноутворення як інструмент аграрної політики Співтовариства можна поділити на два види:

1) ціноутворення, що спрямоване на стабілізацію внутрішнього ринку Співтовариства (цільові й інтервенційні ціни);

2) ціноутворення, що спрямоване на охорону власного ринку сільськогосподарської продукції від конкуренції зовні (порогові і шлюзові ціни).

Цільова ціна (англ. target price) визначає оптимальний рівень цін з точки зору селян, а також має гарантувати відповідно високий рівень доходів сільськогосподарського виробництва. Оскільки така ціна є відображенням кон’юнктури на ринках сільськогосподарської продукції, вона визначається на підставі прогнозованих напрямів виробництва у даному секторі, а також базового рівня споживання, з урахуванням тенденцій, що проявляються на інших галузевих ринках сільськогосподарської продукції. Як вираження очікувань селян цільова ціна розраховується на рівні вищому, ніж інтервенційна ціна (перевищує її десь на 20-30 %), щоправда, на практиці вона для селян недоступна.

Цільова ціна виступає в секторі зернових, цукру, молока і молочної продукції. Подібний до неї характер має керівна, або інакше – орієнтована ціна (guide price), що встановлюється у секторі яловичини і телятини.

На більшості ринків сільськогосподарської продукції застосовується інтервенційна ціна (англ. intervention price). Вона спрямована на протидію неконтрольованому зниженню цін на сільськогосподарську продукцію і запобігання дестабілізації сільськогосподарських ринків. Це ціна, за якою державні інтервенційні агенції зобов’язані скуповувати запропоновану до продажу сільськогосподарську продукцію, якщо її ринкова ціна падає нижче мінімальної ціни. Вона визначає нижню межу цін на сільськогосподарську продукцію: якщо ціна впаде нижче цієї межі – задіюється механізм інтервенційної закупівлі через спеціальні державні агенції. На відміну від інших видів цін, призначених головним чином для розрахунків (напр.: цільова ціна, що відображає очікування селян), інтервенційна ціна функціонує у практиці обігу сільськогосподарської продукції і носить характер гарантованої ціни.

Як й інші категорії цін, інтервенційні ціни служать підтриманню рівня доходів селян. Через це їх розрахунок спирається на оцінку видатків господарств, що виробляють найдорожчу сільськогосподарську продукцію. Загалом, при визначенні їх рівня беруться до уваги критерії господарчі, зокрема: виробничі затрати, цінові тенденції у даному секторі порівняно з іншими секторами, а також попередній досвід. Інтервенційні ціни діють тільки кілька місяців протягом року, оскільки інтервенційна закупівля сільськогосподарської продукції відбувається тільки упродовж строків, обмежених законодавством Співтовариства.

Для імпортованої до Співтовариства сільськогосподарської продукції застосовуються порогові ціни (англ. threshold price), щоб запобігти дешевшому її імпорту з інших країн. Вони визначають мінімальний рівень цін, за якими імпортована сільськогосподарська продукція може потрапити на ринок Співтовариства. Розрахунок порогової ціни спирається на рівень цільової ціни: порогова ціна має бути встановлена на рівні, близькому до цільової, але без урахування транспортних витрат. Порогова ціна застосовується, зокрема, на ринку цукру, зернових, молока і молочних продуктів. Відповідником порогової ціни на ринку свинини, пташиного м’яса і яєць є шлюзова ціна (англ. sluice price).

В секторах баранини і свинини, а також овочів і фруктів застосовується базова ціна (англ. basic price), яка, з одного боку, служить стабілізації цін на цих ринках, а з іншого – не повинна стимулювати виникнення структуральних перевищень цін у Співтоваристві. Специфічним різновидом цін є ціни вилучення продуктів з ринку (англ. withdrawal price), які застосовуються виключно у секторі свіжих овочів і фруктів для виплати компенсацій сільськогосподарським товаровиробникам унаслідок вилучення продукції з продажу у випадку, якщо ціни на неї падають нижче певного рівня.