Угорського економіста Я. Корнаї

У Росії лібералізм обумовлювався командою Є. Гайдара, що здійснив лібералізацію цін, приватизацію підприємств, конвертованість карбованця до відновлення державності і керованості економікою.

Ліберальні переходи до проблем перехідної економіки Росії виклали у своїх публікаціях Є. Гайдар, В. May, А. Улюкаєв і ін. У своєму коментарі до книги „Аномалії економічного зростання” Є. Гайдар відкидає обвинувачення в тому, що в Росії будується не той ринок. Його позиція чітка, але умовна: давайте спочатку відійдемо від розподільної командної системи, закладемо основи ринкового господарства, а потім уже визначимо, яку конкретно модель капіталізму вибрати для Росії. На думку Є. Гайдара, досвід ринкової трансформації в Росії за 1992 ¾ 1997 р. виявив три догми, що існують у свідомості населення і частини економістів:

1) радикальні ринкові реформи ¾ це руйнування народу;

2) грошова стабільність нібито перешкоджає економічному зростанню, високої інфляції, боятися не потрібно;

3) інфляція не носить обов'язково грошового характеру, а пріоритет у виді регулювання грошової маси в обігу ¾ це вигадка монетаристів.

Історично лібералізм у Росії не міг залишитися. Ринкова політика, якщо виключити з підрахунків роки НЕП, не перевищує одного десятиліття. З різних причин і обставин абетку ринку не пройшли десятки тисяч трудових колективів у промисловості, будівництві, на транспорті, у сільському господарстві (так званий реальний сектор). У провину лібералізмові ставлять стагфляцію, безробіття, неплатежі, фінансові скандали, організовану злочинність і корупцію. З переходом до ринку зв'язують звуження економічного простору, брутальні прояви волі, зречення від колективістських початків, криза ідентичності країни і націй.

Ліберальна доктрина в Росії має більше супротивників, ніж прихильників. У чистому вигляді ліберальна модель переходу до ринку не буде реалізована. Російський лібералізм перетерпить істотні модифікації через наступні причини:

сировинної спрямованості експорту;

гіпертрофії ВПК у минулому і неадекватній конверсії в сьогоденні;

живучості колгоспів і радгоспів;

наявності значної кількості великих і особливо великих підприємств, унітарних заводів, підприємств, що вносять великий вклад в економіку міста.

Ці особливості народногосподарського комплексу Росії відкидають відстороненість держави від підтримки реального сектору. Економісти ринкової економіки ще не прийшли до згоди відносно того, що ж є першопричиною пострадянського хаосу, згодом буде вибудований ринковий порядок, що погодиться з цивілізованими установками кінця XX ст.

Третя доктрина відкидає крайності соціалізму і лібералізму: перший тип господарства приносить із собою задушливу розверстку завдань і ресурсів, словом, економічну опіку, а другий ¾ руйнівний хаос, некеровану стихію. Якщо цілком дотримуватися постулатів соціалізму і лібералізму, то Росію чекає затяжна й болісна системна криза. Ця доктрина спирається на уроки суспільного розвитку Росії, Італії, Німеччини першої половини XX ст. і авторитет таких метрів економічної думки, як Парето, Зомбарт, Струве, Ойкен, Ланге. Безвихідь системної кризи усувається лише за умови „присутності” держави в ключових секторах економіки, регулювання нею (державою) найважливіших макроекономічних пропорцій, усунення „болючих точок” і погроз національної безпеки. Додаткові аргументи в захист доктрини „етатизму”, тобто розвитку, що спрямовується з ініціативи і під контролем держави, вишукуються в арсеналі новітньої економічної політики США, Німеччини, Швеції. В захист етатизму наполегливо виступають академіки Л. Абалкин і С. Шаталін, С. Меньшиков, С. Глазьєв і ін.

В. Клаус, якого колись називали „батьком” м'якої економічної трансформації в Східній Європі, як і раніше залишається умовно правим, але акцент цієї „правоти”, перемістився у сферу національної політики. За його словами, кожен іммігрант небезпечний тим, що позбавляє суспільство „елементарної однорідності”.

У популістському спрямуванні трактує Я Корнаї і перспективу вступу Чехії в Європейський союз, запропонувавши, наприклад, щоб усі європейці письмово визнали законність так званих „декретів Бекеша”, за якими із країни після війни були виселені з конфіскацією майна біля трьох мільйонів „осіб німецької національності”.

Соціал-демократи поряд з повною підтримкою ринкової економіки ратують усе-таки за так звану „соціальну державу”, здатне підтримати незаможних. Їх явно не влаштовують ні екстравагантні висловлювання В. Клауса, ні ¾ що саме головне ¾ програмна орієнтація лібералів, а також їхнє споконвічне гасло: „Нехай кожен піклується про себе сам”. От чому змінив Земана новий голова соціал-демократів ¾ молодий і енергійний Володимир Шпидла рішуче відкидає курс на компроміс.

Найбільш імовірним варіантом вважається двоколірний лівоцентристський кабінет, що мав би більшість усього в один голос. Причому і цивільні демократи, і лідер комуністів Мирослав Гребеничек дали зрозуміти, що, швидше за все, такий уряд не підтримають.

Таким чином, основна боротьба за владу тільки починається в кулуарах Празького граду, у штаб-квартирах партій, у кабінетах політиків, аналітиків, фінансистів. Здається, підсумок підводити прийдеться ще не скоро.

Віддати належне такому високоосвіченому авторові ¾ нелегке завдання. Його важливі публікації, що мали широкий суспільний резонанс, ¾ переклади на багато іноземних мов, огляди і критичні статті, надзвичайно високий індекс цитування, запропоновані ним нові терміни, що увійшли в повсякденний лексикон міжнародного співтовариства економістів, ¾ занадто численні, щоб зупинятися на них окремо. Пошлемося лише на ювілейне видання, опубліковане в Угорщині до 70-річчя автора, де перелічуються різні області, на дослідження в яких безпосередньо вплинули праці Я. Корнаї. Серед них: використання математичних методів економічного аналізу, критичний опис функціонування соціалістичної економіки, вивчення поведінки підприємств у реформованій соціалістичній і перехідній системах, роль грошей і дефіциту, а в останні роки (після 1989 року) ¾ економічні проблеми постсоціалістичної трансформації, включаючи приватизацію, лібералізацію і податкову реформу, а також корінні питання посттрансформаційних перетворень.

Цей перелік відбиває той незаперечний факт, що Я. Корнаї охопив усі важливі аспекти історичної епохи, головною подією якої стала спроба замінити природний ринковий порядок.

Праці Корнаї з проблем соціалізму, дефіциту і корпоративної поведінки продовжують цитуватися й використовуватися в новітніх дослідженнях.

З формальної точки зору найбільш вражачою рисою наукового внеску Корнаї є його неминуще значення. Ніхто не стане заперечувати, що одним з факторів, що визначають орієнтацію наукових досліджень і відповідно індекси цитування, є просто мода. Тому в області економічної думки неважко знайти імена, визнання яких тією чи іншою мірою було обмежено визначеним періодом часу. Навіть вплив таких засновників цілих наукових шкіл, як Джон Мейнард Кейнс, Альфред Маршалл або Вальтер Ойкен, почувалося з особливою силою лише в чітко обмежений час.

З академічної точки зору „Над централізація” виділялася своїм аналітичним характером, і якщо тоді дискусії проводилися в основному в нормативному, ідеологічному дусі. В ній доводилося, що більшість недоліків, про які регулярно повідомлялося в ручці, були не випадковим або породженими чиїмсь саботажем ¾ вони випливали із самої природи системи. Не дивно, що Корнаї став першим з угорських авторів післявоєнного періоду, книга якого була видана й у США.

З огляду на політичну загостреність досліджень, проведених автором, дивно, що до 1968 р. Я. Корнаї не міг залишатися в Інституті економіки Угорської академії наук. Його притулком послідовно стали філія Ощадного банку, НДІ текстильної промисловості, потім Дослідницький центр комп'ютеризації ¾ місця, досить вилучені від усього, що має відношення до політики. Відносна м'якість угорської диктатури, часто іменованої „гуляшним комунізмом”, пояснює, чому йому й у той час не забороняли видавати книги і навіть як запрошеного професора читати лекції в найбільших західних університетах.

Саме в цей період Я. Корнаї цілком відійшов від угорського основного плину економічної думки. Представники останнього виявилися глибоко залученим в діяльність комісій з реформ, що розробляли новий економічний механізм (НЕМ). Для них основним полем розвитку ідей, що формували угорську економічну науку в період Другої світової війни і відразу ж після неї, став ринковий соціалізм. Загальний клімат був такий, що гасло НЕМ допускало досить ліберальні технократичні економічні рекомендації (хоча геополітичні обмеження, а також позиції тодішніх керівників країни, таких, як Біла Чикош-Надь, Йозеф Богнар або Іштван Варга, не дозволяли навіть мислити в термінах вільного ринку) [5].

У той період Я. Корнаї залишився вірний своїм колишнім переконанням і вважав безнадійними спроби якось поліпшити систему, що не піддається реформуванню. Замість цього він зайнявся вивченням економетричних методів і стандартної західної економічної теорії. Результатом з'явилися кілька книг. Одна була присвячена математичному програмуванню інвестицій, а інша, написана разом з Тамашем Липтаком і Петером Веллишем, ¾ „Математичне планування структурних рішень”. Остання книга довгий час користувалася особливо великим успіхом у різних колах читань (про це можна прочитати в книзі, що вийшла за редакцією Вагенера в 1998 р.).

Одночасно Корнаї не зрадив і колишнім своїм інтересам і пріоритетним для нього напрямкам досліджень. Результатом більш ніж десятилітньої напруженої роботи з'явилася піонерна монографія, в якій були задані два фундаментальних питання. Перше: якою мірою економічна теорія („економікс”) як основний плин у сучасній економічній науці, що базується на вальрасовій моделі загальної рівноваги, практично застосовуваний, а не тільки інтелектуально привабливий? І друге питання: як у світлі цієї теорії можна інтерпретувати соціалістичні економіки? Мова йде про книгу „Анти рівновага”, що стала маяком в інтелектуальній пустелі 70-х років.

У той час, коли більшість офіційних економістів у Центральній і Східній Європі велику увагу приділяли на вивчення незрозумілих ідеологічних проблем, Я. Корнаї підняв дві фундаментальні теми, що стали більш зворушливими зі зміною режиму на рубежі 80-х ¾ 90-х років. Перша: як охарактеризувати систему, при якій ми жили? І друга: наскільки корисними можуть виявитися стандартні західні підходи для розуміння і подолання комплексу сформованих деформацій? Питання про те, як теоретично осмислити системну трансформацію, як інтегрувати в економічну теорію нові висновки, що випливають з досвіду 90-х років, ¾ актуальні й понині.

Прихильники цієї лінії виступали за реформування політики, а не системи, і доводили, як і сьогоднішні захисники китайської моделі, що інші, правильні пріоритети можуть творити дива. Друга лінія аргументації, що своїм корінням сягає до праць Оскара Ланге 30-х років, полягала в тому, що система може процвітати ¾ варто лише встановити „правильні” ціни.

Я. Корнаї дав докладний аналіз системи, не стосуючись питання про ціни і проведену економічну політику. Тим самим він довів, що причини знаходяться. І те, що цей висновок був викладений не науковою, мовою, доступною лише для фахівців, а простими, усім зрозумілими словами, робив книгу дуже небезпечною в тодішніх політичних умовах. Слід нагадати, що ця книга була опублікована незадовго до того, як польські реформи були перервані надзвичайним станом, уведеним генералом Ярузельським, і незабаром після радянського вторгнення в Афганістан ¾ на результаті десятиліття, витраченого на експерименти з частковими реформами.

Ці висновки були поглиблені й прикладені до різних сфер економічної і суспільної діяльності в двох наступних збірниках статей: „Зростання, дефіцит і ефективність” та „Протиріччя й дилеми”, що принесли авторові ще більш широке міжнародне визнання.

В умовах, коли багато хто вважали б для себе правильним пригальмувати і „пересидіти” важкі часи, Корнаї робить нові спроби. В 1986 р. він став професором економіки в Гарвардському університеті. І його вибір був унікальний тим, що на відміну від багатьох співвітчизників ¾ від Ніколаса Калдора до Тібора Сцитовські ¾ Я. Корнаї, одержавши кафедру в США, твердо вирішив залишитися жити в Угорщині.

Я. Корнаї став загальновизнаним світовим авторитетом і в новій області науки ¾ трансформаційних дослідженнях. Але перш ніж відкрити цю нову главу у своїй творчості, він опублікував у США ще один збірник статей, присвячених останнім етапам економічних експериментів у дусі ринкового соціалізму, „Задуми і реальність”. У цьому збірнику аналізуються деякі основні характеристики системи: відсутність свободи особи, бюрократична координація та внутрішні перешкоди на шляху радикалізації реформ у дусі ринкового соціалізму та їхнього перетворення в системну трансформацію, що веде до суспільства, заснованому на приватній власності.

Даний період діяльності Я. Корнаї був ознаменований виходом невеликої книжки, що мала величезний міжнародний резонанс, „Шлях до вільної економіки”. Ця брошура, названа в оригіналі „запальним памфлетом”, фактично з'явилася першою спробою сформулювати комплексну теоретичну платформу в захист повнокровної ринкової економіки і комплексну стратегію стабілізації, лібералізації і приватизації „у єдиному пакеті”. Брошура була переведена на 15 мов і тепер навряд чи хоч одне з досліджень проблем трансформації може обійтися без посилань на неї в тій або іншій формі.

Характерно, що і ця книга одержала як безумовну підтримку, так і зазнавала різкої критики. В Угорщині особливі заперечення викликали дві тези: 1) акцент на стабілізації; 2) негативне відношення до спонтанної або номенклатурної приватизації.

На сьогодні Я. Корнаї виявився правим в обох пунктах. Навіть помірний, але рівень інфляції, що зберігається тривалий час, розглядається тепер в Угорщині як головна перешкода інвестиціям і зростанню, а некерована приватизація підірвала суспільну підтримку змінам прав власності як головного важеля підвищення ефективності й принесла приватизації неприйняття населення.

За рубежем відгуки теж були неоднозначними. Багато хто з аналітиків, наприклад Бальцерович, критикували Я. Корнаї як „гра дуаліста”. Це ¾ неправильне тлумачення його ідей. Спостерігаючи протягом багатьох років за ходом подій, Я. Корнаї, зрозуміло, не міг розділяти революційний ентузіазм і зв'язану з ним неуважність до інституціональних перетворень, що вимагають чимало часу. Тому його голос на тлі хору прихильників швидких змін у Центральній і Східній Європі звучав консервативно. І в даному пункті, тобто не розділяючи ентузіазм у відношенні встановлення термінів, він виявився правим. Це схильні були визнати посаду першого віце-президента, що займала в, той час Всесвітнього банку Дж. Стиглиц, і деякі інші критично налаштовані аналітики.

Тим часом Я. Корнаї уважно стежив за безприкладними історичними змінами в Центральній і Східній Європі. Потік поспішних коментарів і політичних рекомендацій спонукав його висловити цілий ряд проникливих, іноді критичних і навіть гірких, зауважень. У підсумку з'явилася книга „Головні й обхідні шляхи”. В ній він звертається до таких не розглянутих раніше або неправильно витлумачених явищ, як бюджетна криза в перші роки економічної трансформації, специфічний характер трансформаційного спаду, що протиставляє поверхневим паралелям з Великою депресією, або поступовий розвиток фінансової дисципліни в постсоціалістичних системах. Багато з його висновків тепер стали невід'ємною частиною загальних уявлень про системні зміни, але в той час порушені ним питання не мали відповідей.

Іншими словами, Янош Корнаї відіграв важливу роль у відродженні політичної економії як науки. Мова йде не про політичне виправдання якихось ідеологічних постулатів, а про дослідницьку парадигму, пов'язану з вивченням інституціональних і політичних передумов реалізації більш абстрактних положень. Таким чином, економічна наука, здається, знову звернулася до розгляду можливостей практичного втілення тих або інших теоретичних ідей. І досить згадати імена вчених, що одержали в останні роки нобелівську премію по економіці ¾ від У. Вікрі і Дж. Мірліса до А. Сена і Р. Манделла, щоб зрозуміти: мова йде не про прихильність старим доктринам, а про нагальні проблеми розвитку основного плину в сучасній економічній науці.

І навіть якщо хтось не погодиться з тим або іншим з його тверджень, ніхто не зможе заперечити його видатний внесок у розвиток економічної науки, у відновлення її репутації як важливої наукової дисципліни в очах політиків і простих людей. Європейська асоціація порівняльних економічних досліджень надзвичайно горда тим, що Я. Корнаї є її першим почесним членом, що зробив більше інших для відродження економічної теорії, єдиної для усього географічно й інтелектуально розділеного світу.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте концепції еволюційного й шокового розвитку.

2. Який досвід трансформації в Україні?

3. Які відмінні риси має теорія ринкової трансформації Я. Корнаї?