Поняття про стиль мови

ВСТУП

Глибоке знання української мови, відповідний рівень культури усного й писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту освіченої людини, громадянина нашої країни.

З наданням українській мові статусу державної перед фахівцями постала необхідність у досконалому володінні державною мовою задля ефективного виконання посадових обов'язків. З метою забезпечити належний рівень володіння навичками ділового мовлення Міністерство освіти і науки України впровадило для студентів вищих навчальних закладів різного рівня акредитації курс української мови (за професійним спрямуванням).

Вищевказана дисципліна входить до циклу загальнообов’язкових дисциплін і вивчається студентами першого курсу всіх напрямів підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У зв’язку з цим для кожного напряму підготовки розроблені програми, які передбачають лекційний курс, практичні заняття, самостійну та індивідуальну роботу.

Курс лекцій для напряму підготовки «Нафтогазова справа» передбачає 18 годин і складається з двох змістових модулів: «Норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні» та «Культура усного мовлення».

Теми, що входять до першого змістового модуля, спрямовані на те, щоб студенти оволоділи культурою писемного професійного мовлення: навчились розрізняти основні стилі мови; отримали ґрунтовні теоретичні знання про загальномовні норми (орфоепічні, акцентуаційні, графічні, орфографічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні); опанували стратегію роботи з сучасним професійним документом, тобто вміли складати діловий папір, оформляти його відповідно до стандартів і редагувати при потребі.

Теми, що входять до другого змістового модуля, спрямовані на те, щоб студенти оволоділи культурою усного професійного мовлення: навчились брати активну участь в усних ділових контактах (публічний виступ, нарада, бесіда, дискусія, телефонна розмова тощо), при цьому вміли доречно використовувати прийоми активізації уваги слухачів, мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження, спростування, критики; засвоїли основні закони і стратегії спілкування мовця і слухача, використання в мовленні вербальних і невербальних засобів комунікації.

Курс лекцій розроблено таким чином, щоб майбутній фахівець міг активно послуговуватись літературною мовою у всіх сферах професійної діяльності.

ЛЕКЦІЯ 1

УКРАЇНСЬКА МОВА – ДЕРЖАВНА МОВА: ПОХОДЖЕННЯ, РОЗВИТОК І ФУНКЦІОНУВАННЯ

1.1 Предмет та завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

Предмет курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» складається з кількох аспектів:

1) вивчення різних видів ділових документів, набуття навичок їх укладання;

2) оволодіння нормами літературної мови: графічними, орфоепічними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, стилістичними та пунктуаційними;

3) засвоєння основних правил культури усного ділового мовлення.

Завдання курсу:

1) сформувати уміння і навички складання, написання та оформлення документів;

2) забезпечити оволодіння нормами української літературної мови та дотримання вимог культури усного та писемного мовлення, а також оволодіння навичками комунікативно виправданого використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях;

3) дати студентам ґрунтовні та систематичні знання з культури та етики ділового спілкування.

1.2 Мова і мовлення. Функції мови

Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих в межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Мова – це система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування.

Мовлення – це конкретне говоріння, усне чи письмове, і так само сприйняття. Мова існує виключно в актах мовлення. Мовлення – це функціонування мови в процесі вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду діяльності. Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес.

Функції мови

Питання про функції мови є дуже складним, мовознавці досі не прийшли тут до єдиної думки. У різних працях виділяють від двох до двадцяти функцій.

1) комунікативна (мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві);

2) мислетворча (засіб формування думки);

3) пізнавальна, або гносеологічна (мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу);

4) ідентифікаційна (за допомогою мови людина ототожнює себе в межах певної спільноти);

5) акумулятивна (мова акумулює в собі досвід людських поколінь).

6) номінативна (усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості; мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под.);

7) емоційна, або емотивна (вираження ставлення мовця до змісту його повідомлення, йдеться про почуття, емоції);

8) експресивна функція (кожен текст, несучи в собі інформацію про позамовну дійсність, водночас містить інформацію про автора);

9) апелятивна, або імпресивна (пов’язана із впливом мови на слухача);

Виділяють ще культурологічну, естетичну, етичну, фатичну, магічну, волюнтативну, виховну, державотворчу та ін. функції мови.

1.3 Походження та основні етапи розвитку української мови

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи.

До індоєвропейської сім’ї належать кілька груп мов: слов’янська, романська, германська, кельтська, індійська та ін.

Слов’янська група мов складається з трьох підгруп: східнослов’янської, західнослов’янської, південнослов’янської. До східнослов’янської підгрупи належать такі мови: українська, російська, білоруська; до західнослов’янської – польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька; до південнослов’янської – болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська.

Існує чимало концепцій зародження і розвитку української мови як окремої слов’янської. Серед них дві основні. Згідно з першою з них українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на ХІІ-ХIV ст. До виникнення української мови спричинилися суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ столітті на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія.

Друга концепція, якої дотримуються всі сучасні мовознавці, полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української мови, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочинається орієнтовно в VII столітті.

Вчені виділяють 5 періодів, або етапів, розвитку української мови.

1) спільнослов’янська, або праслов’янська (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.);

2) давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.);

3) давньоруська мова (X – перша половина XIII ст.);

4) староукраїнська мова (друга половина XIII– XVIII ст.);

5) нова українська мова (XIX – XXI ст.).

У науці висловлюють погляд, що у східних слов’ян протягом VII – X ст. сформувалася писемна давньоруська мова, яка з кінця Х ст. стала державною, обслуговувала потреби Русі. Давньоруською мовою писалися літописи, збірники законів, художні твори. Пам’ятки давньоруської мови: «Руська правда», «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ».

1.4 Літературна мова

Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

– у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

–у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних і соціальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

Літературна мова реалізується в усній і писемних формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський, основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка.

Статус української мови як державної закріплено в Конституції України. Мовному питанню присвячено статтю 10.

«Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

1.5 Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі

Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі:

– українська мова обов’язкова для вживання у всіх сферах суспільного життя; українська мова набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні; активізувалося вивчення української мови в різних країнах світу;

– лексична система, граматика і правопис звільняються від нашарувань умисної русифікації;

– інтенсивно збагачується за рахунок запозичень українська термінологія; словник поповнюється переважно термінами на базі англійської, німецької, французької мов та латинізмами;

– деякі політичні терміни, які були відомі раніше, зараз набувають нових відтінків у значенні: бандерівець, більшовик тощо;

– продовжується зближення територіальних діалектів з українською літературною мовою.

ЛЕКЦІЯ 2

ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Поняття про стиль мови

Слово «стиль» – багатозначне, воно походить від латинського «stylus» – «паличка для письма».

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. В українській мові традиційно виділяють такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний, епістолярний.

Кожен стиль має:

1) призначення;

2) сферу використання;

3) ознаки;

4) мовні засоби;

5) підстилі;

5)жанри (різновиди текстів певного стилю).

2.2 Офіційно-діловий стиль

Сфера використання: офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному житті, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців.

Ознаки: документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: широке використання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до); велика повторюваність тих самих слів, зворотів, форм; прямий порядок слів; використання професійної термінології; до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються прості поширені.

Підстилі та жанри: законодавчий (закони, укази, статути, постанови), дипломатичний (договори, меморандуми, заяви, ультиматуми, комюніке (повідомлення)), адміністративно-канцелярський (заява, автобіографія, характеристика, доручення тощо).

Приклади офіційно-ділового стилю

1) ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про нафту і газ»

Стаття 36. Введення родовищ нафти і газу у промислову розробку

Введення родовища або окремого покладу нафти і газу у промислову розробку здійснюється за рішенням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання державного регулювання в нафтогазовій галузі, на підставі обґрунтованої заяви користувача нафтогазоносними надрами.

Для введення родовища (покладу) нафти і газу у промислову розробку користувач нафтогазоносними надрами повинен мати:

спеціальний дозвіл на видобування нафти і газу (промислову розробку родовищ);

затверджену в установленому порядку геолого-економічну оцінку запасів родовища (покладу) за результатами розвідувальних робіт;

акти або договори на користування земельними ділянками та акт про надання гірничого відводу для розробки родовища;

затверджений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання державного регулювання нафтогазової галузі, технологічний проект (схему) промислової розробки родовища (покладу), а також комплексний проект його облаштування, виконаний згідно з чинним законодавством;

дозвіл центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання нагляду за охороною праці.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 12 липня 2001 року N 2665-III

2) Автобіографія

Я, Семенюк Григорій Іванович, народився 15 вересня 1991 року в м. Івано-Франківську.

З 1997 до 2007 р. навчався в середній загальноосвітній школі № 4 м. Івано-Франківська, 11 класів якої закінчив з відзнакою. З 2009 р. – студент газонафтопромислового факультету Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, на першому курсі якого й навчаюся.

Батько, Семенюк Іван Казимирович, 1964 року народження, головний бухгалтер ВАТ «Кредит».

Мати, Семенюк Лілія Марківна, 1968 року народження, головний інженер ТзОВ «Престиж».

Сестра, Семенюк Наталія Іванівна, 1995 року народження, учениця 7-го класу ЗОШ № 4 м. Івано-Франківська.

Домашня адреса укладача автобіографії: вул. Молодіжна, буд. 35, кв.14, м. Івано-Франківськ, 76014.

17 квітня 2008 року Підпис