Канцеляризми

Канцеляризми – слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуального стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення. Відзначаються сухістю, безбарвністю, беземоційністю, словотвірною одноманітністю, часто архаїчними кліше (мовними штампами) з переважанням багатокомпонентних іменних конструкцій, безособово-предикативних форм (на -но)та ін., наприклад: формуляр, розпорядження, вищезазначений, пояснювальна записка, взяти участь, поставити питання, доводити до відома й под. Розрізняють доречне (традиційне) використання канцеляризмів в офіційно-діловому стилі й недоречне – поза межами цього стилю (у розмовному, науково-популярному, епістолярному, почасти в публіцистичному стилі), наприклад:

восени й узимку – в осінньо-зимовий період;

хвилюватися – переживати стан занепокоєння;

зголодніти – відчувати потребу в харчуванні.

Швидка відтворюваність канцеляризмів полегшує комунікативний процес. Але коли їх використовують не в діловому спілкуванні, то за колоритом таке мовлення нагадує мову Возного – одного із героїв «Наталки Полтавки» І. Котляревського. У художньому (рідше – публіцистичному) стилі свідоме використання автором канцеляризмів є стилістичним прийомом, зазвичай – способом характеристики персонажа: «Поступок Петра, толико усеїдний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на ніжеслідующеє…». Надуживання канцеляризмами призводить до знеособлення, збіднення мови.

5.5 Синонімія, омонімія, паронімія – засоби точності мовлення

5.5.1 Синоніми, омоніми: складні випадки слововживання

5.5.2 Синоніми

Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілкування назва відомого предмета. Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Ряд має одне стрижневе слово, що виражає найзагальніше значення й не має стилістичних відтінків. Добираючи одне слово із синонімічного ряду, потрібно враховувати:

– стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично марковане);

– місце слова в словниковому запасі мови (активний – пасивний словниковий склад);

– приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне, просторічне, жаргонне).

Наприклад: горизонт – обрій, небозвід, небосхил, небокруг, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокіл, виднокрай, небокрай, овид;

дорога – шлях, гостинець, путівець, путь, стежка, шосе, траса, магістраль, автострада, орбіта;

безмежний, безкраїй, безкрайній, безконечний, безкінечний, нескінченний, безмірний, незмірний, незміряний, незмірений, невимірний, неоглядний, неозорий, неосяжний, несходимий, несходжений, безбережний, неокраїй.

Деякі труднощі вживання слів-синонімів

Двигун(вітряний, вічний, двотактний, чотиритактний, двоциліндровий, чотирициліндровий, карбюраторний, колекторний, пусковий, судновий, тепловий, тяговий, внутрішнього згоряння) (переносно – двигун прогресу). Мотор (підвісний мотор, автомобільний мотор).

Об’єм (величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях) – обсяг(розмір, величина, кількість, значення чого-небудь) – розмір (1. Лінійна величина–гігантські розміри; 2. Величина грошової оплати або винагороди за що-небудь: встановлений розмір заробітної плати.)

Ставлення(той або інший характер поводження з ким-, чим-небудь: ставлення до праці, людини) – відношення(взаємозв'язок між предметами, явищами: процентне відношення, синтаксичні відношення).

Замісник (виконавець певних функцій тимчасово, на час відсутності посадової особи) –заступник(особа, що виконує певну службову функцію постійно).

5.5.3 Омоніми

Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Часто буває так, що нам відоме одне слово відповідного звукокомплексу, а почувши цей звукокомплекс в іншому значенні, ми його просто не сприймаємо. Тому основною вимогою до тексту з омонімами є його чіткість, виразність, повноті інформації. Значення омоніма розкривається у контексті.

1.Не гай часу! За селом темніє гай. Гай-гай, дитино, аби ти не пошкодувала.

2. Пáра має температуру 98°. Пара савців була переселена в нові кліматичні умови.

Омоніми поділяються на дві групи: повні омоніми і неповні омоніми.

Повні омоніми – це такі слова, які за звуковим складом і граматичною формою є завждиоднаковими: коса, ключ;

Неповні омоніми поділяються на кілька підгруп: омоформи, омофони, омографи.

Омоформи – це однакові форми слів: три–три; мати–мати;

Омофони – це слова, у яких однаковим є тільки звучання, а написання різне: сон це; мрія ти – мріяти; про те – проте;

Омографи – це слова, в яких однаковим є тільки написання, а звучання різне: атлас –атлас; білизна-білизна.

5.5.2 Явище паронімії в українській мові

Пароніми – слова, утворені від одного кореня за допомогою різних афіксів, що близькі за зовнішньою формою, звучанням, але мають різне значення. За звуковим складом пароніми бувають:

– однокореневі – відрізняються лише суфіксами або префіксами: ефективний, ефектний; сердечний, сердешний; вникати, уникати;

– різнокореневі – відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» – кампанія «сукупність заходів»; веліти «наказувати» – воліти «хотіти».

Уміле користування паронімами теж сприяє точності мовлення. Мовна практика свідчить, що за умови недостатньої уваги до лексичних значень слів такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, спотворюючи зміст висловленого. Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозуміння між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення гумору, іронії, сатири.

Приклади паронімів: економний–економічний; адресат–адресант, громадський-громадянський; музичний–музикальний.

Декваліфікація– втрата кваліфікації, спеціальних знань і досвіду: декваліфікація інженера.

Дискваліфікація – позбавлення кваліфікації на підставі визнання кого-небудь нездатним або негідним працювати за якимсь фахом.

Кампанія – сукупність певних заходів: виборча кампанія.

Компанія – група осіб, об’єднана певними інтересами; торговельне або промислове товариство, що об'єднує підприємців; спілка. Дочірня компанія — компанія, що її контролює материнська компанія. Консалтингова компанія — компанія, яка надає консультаційні послуги.

Обертальний–стосується обертання: обертальний рух; здійснюється обертанням чогось: обертальне буріння.

Обертовий–те саме, що обертальний: обертовий рух; який діє за принципом обертання навколо власної осі тощо: обертовий різець, обертова машина; який обертається або може обертатися навколо власної осі: обертовий щит.

Паливо–горюча речовина (дрова, вугілля, нафта, газ тощо), яка використовується для одержання теплової енергії, тепла: природне паливо, ракетне паливо, економія палива.

Пальне– паливо для двигунів внутрішнього згоряння (бензин, солярка, нафта, газ тощо); високоякісне пальне, запастися пальним.

Трубоукладальник– робітник, який укладає труби в траншеї.

Трубоукладач–пересувний підйомний кран для укладання труб у траншеї.

5.6 Використання неологізмів та запозичень

Неологізми – слова, що позначають нові поняття і предмети. Неологізми поділяються на дві групи:

– слова, які стали термінами;

– неологізми-професіоналізми.

Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій мові. Це слова типу телефакс, супутникова інформація, прес-секретар та ін.

Неологізми другої групи не варто вживати в офіційній діловій мові, якщо в українській є їх прямі відповідники усталеного традиційного значення: екстраординарність – особливість, ексклюзивний – виключний, пролонгація – продовження.

Поради щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:

– не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники;

– треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, у якому вони зафіксовані у сучасних словниках;

– не можна використовувати в одному документі іншомовне слово та його український відповідник.

ЛЕКЦІЯ 6

МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ СУЛМ

6.1 Поняття про морфологічні норми. Види порушення морфологічних норм

Морфологічні норми регулюють правильність вибору морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Види порушення морфологічних норм:

1. Вживання іменника у невідповідній формі роду, числа і відмінка. Наприклад: чотири фірми із Санкт-Петербургу, біла тюль, ця собака.

2. Ненормативне ступенювання прикметників: це самий вигідний контракт; перша пропозиція була більш вигідніша; це були найбільш прийнятніше умови.

3. Некоректне вживання особового займенника. Наприклад: Багато пропозицій подали робітники цеху № 3. Реалізація їх допоможе зменшити вартість будівельно-монтажних робіт.

4. Неправильна граматична форма іменника у складі кількісно-іменних сполук: відстань між станціями сорок чотири з половиною кілометра; площа земельної ділянки 44,3 гектари.

5. Вживання ненормативних форм дієприкметника та дієприслівника: кошти, отримуємі від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету; вкладая кошти у навчання працівників сьогодні, фірма досягне визначних успіхів у майбутньому.

6. Вживання невідповідного прийменника та сполучника: улітку відпочивало біля 80% працівників фірми; тут ви матимете консультації по всіх питаннях; відповідь потрібно надіслати не пізніше чим за 10 днів до наради.

7. Контамінація (накладання) парних сполучників: трудовий договір може розриватися не тільки з ініціативи працівника, скільки з ініціативи адміністрації; що більше ти працюватимеш, тим більше пільг матимеш.

6.2 Складні випадки вживання граматичних форм іменника

6.2.1 Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини

У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їх значення мають закінчення а, я або у, ю.

Закінчення а, я мають:

Назви осіб, власні імена та прізвища; назви тварин і дерев; назви предметів; назви населених пунктів; назви мір довжини, ваги, часу (грама, метра, процента); назви грошових знаків (долара, фунта стерлінгів); числові назви (десятка, мільйона, мільярда); терміни іншомовного походження, які означають конкретні предмети, геометричні фігури (конуса, радіуса, сегмента, сектора, синуса).

Закінчення у, ю мають іменники чол. роду, коли вони означають:

Речовину, масу, матеріал; збірні поняття; назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: заводу, магазину, універмагу; назви установ, закладів, організацій: інституту, університету; назви почуттів, процесів, станів, властивостей (достатку, експорту, інтересу, моменту, ритму); більшість складних безсуфіксних слів (рукопису, трубопроводу); переважна більшість префіксальних іменників (випадку, вислову, заробітку, запису, прибутку); назви озер, гір, островів, півостровів, країн, областей: Чаду, Кіпру, Криту, Сибіру, Кавказу, Китаю.

6.2.2 Кличний відмінок однини іменників

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант).

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, колего Степане, пані Катерино, пане Віталію.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Іваничук.

У звертаннях, що складаються із двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Галино Іванівно, Маріє Василівно, Ярославе Андрійовичу.

6.3 Граматичні форми власних назв

6.3.1 Складні випадки відмінювання українських прізвищ та імен

Чоловічі прізвища прикметникового типу на ов, ев (єв), ів (їв), ин, ін (їн) відмінюються за таким зразком:

Н. Павлов Гаршин

Р. Павлова Гаршина

Д. Павлову Гаршинові, у

З. Павлова Гаршина

О. Павловим Гаршиним

М. Павлові,у Гаршині, у

Кл. Павлове, Павлов Гаршине, Гаршин

Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Марія Сеник. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються.

Відмінюються обидві частини складних прізвищ, якщо перша частина може бути самостійним прізвищем : Квітка-, Гулак-, Карпенко-, Мамин-, Нечуй-. Не відмінюються Бонч-, Дольд-, Кос-, Кара- і под.

Імена, що в Н. в. закінчуються на –р, у Р. в. твердої групи мають закінчення а: Віктора, Макара, Світозара, імена м’якої групи мають закінчення я: Ігоря, Лазаря, Цезаря.

6.3.2 Особливості творення та відмінювання форм імен по батькові

При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс –ович, який додається до основи слова: Васильович, Євгенович, Ігорович, Юрійович. Від імен Лука, Ілля, Лев – Лукич, Ілліч, Львович.

Деякі імена по батькові мають рівнозначні паралельні форми: Савич і Савович, Хомич, Хомович, Кузьмич, Кузьмович.

Імена по батькові від імен Микола та Григорій мають такі форми: Миколайович, Григорович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а): Василівна, Сергіївна.

6.3.3 Особливості узгодження географічних назв з означувальним словом

У літературі з проблем культури мовлення рекомендується змінювати географічні назви відповідно до вимог контексту незалежно від того вжита вона з родовою назвою чи без неї.

У незмінній формі географічна назва залишається в спеціальній воєнній (військовій) літературі, у спеціальній географічній літературі й тоді, коли це назва залізничної станції, порту чи астрономічна назва. Порівняйте: Луцьком, Бугом, у Сумах, міста Києва, річки Дніпра, містом Чернівцями, але: на станції «Ромодан», на станції «Чернівці-Північна», планетою Марс, в портуОдеса.

Якщо географічна назва маловідома, то її треба вживати у вихідній формі: У селі Соняшники є олійний комбінат. Містечком Людківці не намилуєшся.

Не відмінюються ті географічні назви, які складаються з іменника та прикметника: до міста Кривий Ріг.

Назви гір, островів при наявності родової назви теж не змінюються: поблизу гори Пік Перемоги, на півострові Камчатка, під мисом Надія.

Зі словами республіка, колонія, провінція, штат, область, пустеля власна назва відмінюється в тому випадку, якщо збігається рід загальної і власної назви: у республіці Франції, у штаті Техасі, але: у республіці Іран, у штаті Вірджинія.

6.4 Зв’язок числівника з іменником

Після числівника один, навіть, якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кілограм, 1191 кілометр.

Після числівника два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, десять років. При числівниках два, три, чотири (навіть якщо вони входять до складених числівників) іменник має форму називного відмінка множини: чотири будинки, дев’яносто чотири проценти, сорок три інженери.

При числівниках п’ять та більше іменник має форму родового відмінка множини: п’ятнадцять поверхів, шістдесят будинків, дев’яносто дев’ять відсотків.

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс -ин, а також іменники ім’я, плем’я, при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, сорок чотири заробітчанина, два імені.

Якщо ж кількість називається в межах одиниць, то при таких іменниках слід вживати збірні числівники: двоє киян, двоє імен, троє племен.

Після числівників тисяча, мільйон, мільярд іменник стоїть незмінно в родовому відмінку множини: тисяча років, тисячі років, мільйон гривень, мільйоном гривень.

Після дробових числівників іменник стоїть постійно в родовому відмінку однини: півтора місяця, шість десятих відсотка.

Якщо є вислів із половиною, із чвертю, то іменник при ньому набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, п’ять із чвертю років.

Збірні числівники поєднується:

а) з іменниками чоловічого роду, що означають назви осіб, тварин та птахів: двоє киян, троє студентів, п’ятеро орлів;

б) з іменниками середнього роду: двоє вікон (і два вікна), п’ятеро хлоп’ят;

в) з іменниками, що мають лише форму множини: двоє воріт, троє окулярів, четверо ножиць;

У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше лютого, першому лютого, двадцять четвертим серпня, з першим вересня.

ЛЕКЦІЯ 7

СИНТАКСИС УКРАЇНСЬКОЇ ДІЛОВОЇ МОВИ. ПОНЯТТЯ ПРО СИНТАКСИЧНІ НОРМИ

7.1 Синтаксичні норми. Види синтаксичних помилок

Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови простих і складних речень.

Види порушення синтаксичних норм:

1. Порушення норм узгодження і керування. Наприклад: Чотири студенти було відзначено грамотами; вибачте мене, характерний мені тощо.

1. Неправильний порядок слів. Наприклад: Для організації рейсів круїзних і туристсько-екскурсійних використовуються в основному комфортабельні теплоходи.
2. Контактне розміщення кількох слів у тій самій відмінковій формі. Наприклад: На конференції обговорювалось питання вирішення проблеми підвищення соціальної та економічної ефективності туристської діяльності та менеджменту.

4. Неправильне використання однорідних членів речення. Наприклад:У засіданні взяв участь і виступив директор гірськоспортивного комплексу «Смерічка».

5. Неправильне введення дієприкметникового чи дієприслівникового звороту в речення. Наприклад:Навчаючись в Київському інституті туризму, економіки і права, студентами набуваються фундаментальні знання в галузі туризму, міжнародних економічних відносин, правознавства.

6. Збіг двох прийменників. Наприклад: Я телефонував в туристичне агентство на в оголошенні зазначений номер.

7. Неправильна будова складного речення. Наприклад: Головне, на що потрібно звернути увагу, це на якість продукції.

8. Контамінація прямої і непрямої мови. Наприклад: Слухали: інженера Козаченка В.М., який сказав, що мені потрібно пройти курс лікування в санаторії.

7.2 Особливості синтаксису ділового тексту

Синтаксис, на відміну від лексикології і фразеології, не має таких одиниць, які б вживалися тільки в одному стилі. В усіх стилях сучасної української літературної мови вживаються спільні синтаксичні одиниці. Синтаксичні одиниці мають загальномовний характер. Водночас вони виявляють певну специфіку – обмеження або переваги – у використанні в якомусь стилі чи різновиді мовлення. Для офіційно-ділового стилю сучасної української мови також характерні деякі особливості щодо вживання різних типів синтаксичних конструкцій.

1. У ділових паперах переважають прості речення, які мають розповідний характер (питальні, окличні речення зустрічаються в документах досить рідко). Перетворення складних речень на прості внаслідок трансформації підрядних частин на прикладки, обставини, додатки, відокремлені й невідокремлені означення, сприяє чіткості й лаконічності ділового спілкування. Порівняйте: Охоронцеві фірми «Оле-тур» повідомили про те, що його звільнено з роботи і Охоронцеві фірми «Оле-тур» повідомили про його звільнення з роботи. Переговори, які ми провели вчора, були успішними і Проведені вчора переговори були успішними.

В офіційно-ділових текстах переважають двоскладні речення. З-поміж односкладних найширше представлені безособові речення, головний член яких виражений незмінними присудковими формами на -но, -то, та інфінітивні речення, напр.: Комісію для проведення інвентаризації в туристському комплексі «Прикарпаття» затверджено в складі п’яти осіб. Призначити Карпенка Івана Петровича на посаду заступника директора ЗАТ «Івано-Франківськтурист».

2. Переважає прямий порядок слів, тобто група підмета ставиться перед групою присудка; вставні слова виносяться на початок речення; узгоджене означення стоїть перед означуваним словом. Недотримання цих правил призводить до нечіткого, нелогічного викладу інформації, а іноді до прикрих різнотлумачень і комічних ситуацій. Наприклад: Продається весільна сукня для нареченої 46-48 розміру з гарними аксесуарами.

3. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладненої форми (їх називають іще «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: надавати допомогу – допомогти, вести облік – обліковувати. Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають дієслівного відповідника: провести захід, навести порядок, виявити увагу, надати слово.

Щодо використання в ділових документах «розщеплених присудків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису, тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, визнаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних переваг полягає в тому, що вони створюють офіційний колорит висловлювання, нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним.

Слід зауважити, що останнім часом в українському діловому мовленні з’явилося багато невдалих, штучних «розщеплених присудків» типу забезпечити покращення, організувати використання, відбувається зростання. Слід уникати таких конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, оскільки він дублює семантику дії, виражену віддієслівним безсуфіксним іменником або іменниками із суфіксами -анн-, -енн-, -інн-.

Запам’ятайте, як можна уникнути таких громіздких конструкцій:

Ненормативна конструкція Правильна конструкція

забезпечити покращення поліпшити умови праці

умов праці

організувати використання резерву використати резерв

відбувається зростання прибутку зростає прибуток

здійснювати впровадження технології впроваджувати технологію

проблеми знаходяться на обговоренні проблеми обговорюють (ся)

тримати під контролем контролювати

Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними через неправильне семантичне узгодження їхніх компонентів, невдале калькування їх з російської мови:

Ненормативна конструкціяПравильна конструкція

піднімати питання порушувати питання

виразити подяку висловити подяку / подякувати

відіграє значення відіграє роль

дає можливість дає змогу

носить характер має характер

приймати участь брати участь

прийняти заходи вжити заходів

залишається під питанням залишається нез’ясованим / невирішеним

прийти в непридатність стати непридатним

підвести підсумки підбити підсумки / узагальнити

4. Типовими для ділових текстів є дієприкметникові та дієприслівникові звороти.

5. В офіційно-діловому стилі чуже мовлення передають здебільшого непрямою мовою, тобто складнопідрядним реченням з підрядною з’ясувальною частиною. Діалог використовують переважно в усному діловому спілкуванні. Цитування трапляється зрідка, наприклад у промовах, рішеннях (у документах).

6. Серед наявних у мові типів підрядних речень переважають з’ясувальні, означальні, мети та умов.

7.3 Труднощі з узгодженням та складні випадки керування в українській мові

Іноді присудок не узгоджений із підметом за ознаками роду, числа або особи й це ускладнює сприйняття інформації, призводить до її спотворення.

Складні випадки узгодження підмета з присудком

1. Підмет, до складу якого входить числівник один, потребує присудка у формі однини. Наприклад: Минулого року 2131 іноземець відвідав курортне місто Яремче.

2. Присудок у реченні має стояти у множині, якщо до складу підмета входять числівники два, обидва, три, чотири. Наприклад: Тридцять чотири студенти взяли участь у змаганнях.

3. Якщо до підмета входять числівники п’ять і більше, присудок може стояти як в однині, так і в множині, залежно від контексту. Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у вигляді цілісної, нерозчленованої групи, присудок, як правило, ставиться в однині. Наприклад: Шість суттєвих доповнень увійшло до резолюції зборів. Але якщо підмет називає групу осіб, предметів, кожний з яких діє активно й самостійно, присудок переважно ставить у формі множини: Вісімнадцять санаторіїв та лікувальних пансіонатів України обслуговують ветеранів Вітчизняної війни. Три студенти склали іспит достроково.

4. Якщо до складу підмета входить займенник хто, ніхто, ніщо, дехто, то узгоджуваний із ним присудок ставиться лише в однині. Наприклад: Дехто з нас вступив до Київського національного економічного університету.

5. Зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато вживаємо однину, крім випадків, коли підмет і присудок – однорідні члени, відділені другорядними членами речення або підрядними реченнями, коли підмет стоїть перед присудком. Наприклад: Більшість рекреаційних закладів розміщена поблизу великих міст. Більшість рекреаційних закладів, що вказані у переліку, розміщені поблизу великих міст.

6. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом. Наприклад: Цей музей-садиба відкритий для туристів з усієї України.

Складні випадки керування

До деяких складних випадків керування належать такі.

1. Дієслова або віддієслівні іменники, які керують різними відмінками, не можуть мати спільного додатка. Порівняйте:

Неправильна конструкція Правильна конструкція

Адміністрація фірми «Престиж» Адміністрація фірми «Престиж»

відзначила і висловила подяку відзначила десятьох співробітників і

десятьом співробітникам; висловила їм подяку;

Створити і взяти участь у роботі Створити групу взаємодопомоги

групи взаємодопомоги та взяти участь у її роботі

2. Керування може не збігатися в близькозначних словах, пор.: властивий (кому?) і характерний (для кого?), опанувати (що?) й оволодіти (чим?) повідомити (кому?), але поінформувати (кого?).

3. Порушення дієслівного керування в українській мові часто трапляється під впливом керування дієслів російської мови.

7.4 Вживання дієприкметникового та дієприслівникового звороту у мовленні майбутнього фахівця

У діловому професійному спілкуванні часто порушуються норми вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів. Наприклад: Особам, знайшовши скарб і добровільно здавши його, виплачується винагорода. Кошти, отримуємі від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету.

Вживаючи дієприслівники й дієприслівникові звороти треба мати на увазі такі нормативні вимоги сучасної української мови:

1) дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, мають стосуватися того самого діяча; порушенням цієї вимоги є речення на зразок Навчаючись в Київському національному економічному університеті, студентами набуваються фундаментальні знання в галузі міжнародних економічних відносин.

2) підмет повинен стояти поза дієприслівниковим зворотом; неправильно побудованим із цього погляду є, наприклад, речення У туристському комплексі «Прикарпаття» наші студенти відпочиваючи, познайомилися із студентами з інших міст України.

6.5 Однорідні члени речення: особливості використання у професійному мовленні

1. У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові (ширші) та видові (вужчі) поняття.

2. Не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові, тематично не пов’язані поняття;

3. Якщо при однорідних членах речення є узагальнювальне слово, воно повинно бути родовим поняттям до однорідних слів – видових понять. Однорідні члени речення мають узгоджуватися з ним у відмінку.

4. Якщо однорідний ряд великий і громіздкий, називний відмінок із бажаного стає необхідним.

ЛЕКЦІЯ 8

УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ. ВИДИ ТА ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

8.1 Усне ділове мовлення

Живе усне переконливе мовлення – важливий засіб багатоманітного та різноспрямованого впливу на слухача. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних особливостей. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності. Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова. Наприклад, ділова розмова – це своєрідний «дракон із чотирма головами», де:

• перша голова відповідає за грамотність і вірність мовлення (мовний склад);
• друга – завідує логікою і обмірковує доведення (логічний склад);
• третя – думає про створення гарного психологічного клімату бесіди, про враження, що справляє на оточуючих (психологічний склад);
• четверта – керує нашою мімікою, жестами, манерами (невербальний склад мови).

При цьому тулуб дракона – це наш мозок, який контролює діяльність всіх чотирьох голів.

Отже,усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, що наближається до мовлення писемного. Як відомо, офіційно-діловий стиль, окрім писемної форми, реалізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування). Усне ділове мовлення передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Одного неточного, невдало сказаного слова або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження. За висловом французького письменника Ларошфуко, істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше. Отже, багато говорити і багато сказати – поняття не тотожні. Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:

• точність у формулюванні думки, недвозначність;

• логічність, послідовність;

• стислість;

• відповідність між змістом і мовними засобами;

• відповідність між мовними засобами та ситуацією спілкування;

• різноманітність мовних засобів;

• нешаблонність у побудові висловлювання;

• доречність;

• виразність дикції;

• відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Сьогодні вносять пропозиції про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додавати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко та лаконічно висловлювати свої думки.

8.2 Публічне мовлення

Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила.

Публічний виступи, лекції, доповіді, бесіди, участь у теоретичних конференціях, диспутах залучають людей до активного громадського життя, допомагають їм виявити творчу ініціативу, служать засобом пропаганди знань, виховують людей.

8.3 Особливості публічного виступу

Окреме місце посідає спілкування однієї людини з групою. Кількість осіб у групі може бути різною: від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч. Але в усіх випадках людей, скільки б їх там не було, об’єднує спільний інтерес щодо того, для чого вони зібралися. Метою такого спілкування є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для зацікавлених людей, які спеціально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних з етики, психології, конкретних умінь та навичок.

Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов’язана зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і бачать, тобто мистецтво слухати.

Виступ – виголошення промови, заяви інформації і т. ін. Виступи класифікують залежно від їх мети:

· інформувати,

· переконувати,

· розважати

Композиційно виступ складається з таких частин:

· зачин( вступ);

· виклад (основна частина);

· кінцівка (висновок);

· відповіді на запитання слухачів.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення виділяються, як уже згадувалося вище, такі найважливіші жанри публічних виступів: доповідь, виступ по доповіді, промова, лекція, огляд, бесіда, участь у дискусії.

8.4 Підготовка до виступу

Етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає її ефективність. Науковці, найкращі оратори, посилаючись на так звану теорію формування розумових дій П.Я. Гальперіна, а також дослідження нейропсихолога А.Р. Лурії, рекомендують:

· готувати повний текст публічного виступу;

· надрукувати його, прочитати для себе вголос, пам’ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;

· підкреслювати найважливіші думки;

· виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природним;

· визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою, в якій виділяються основні й другорядні питання, сильні та слабкі сторони чисто «ораторські» та змістовні прийоми. Тоді втрачається залежність від тексту, і він підкоряється тому, хто виступає. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, скорочувати текст, перебудовувати, доповнювати, а згодом майже не користуватися ним.

Усім подобається слухати промовця, який вміє включати до виступу цікаву оповідку й робить це доречно. Але слід також зважати на те, що немає нічого гіршого, ніж невдало сказаний жарт, бо слухачі почнуть реагувати на нього і перестануть слухати. Якщо є можливість проілюструвати тему виступу наочними матеріалами, треба цим неодмінно скористатися. Це гарантує більшу увагу слухачів, бо вони не лише чутимуть, а й бачитимуть. Проте слід спочатку переконатися в тому, що в приміщенні є технічні засоби і вони перебувають у робочому стані, а ви вмієте з ними працювати.

Досить поширене явище серед промовців – страх перед аудиторією. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, вкриватися червоними плямами обличчя, виявлятися блокування будь-яких проявів волі. Найгірше, що це підсилює страх, і промовець зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення «екзикуції», бо усвідомлює, що прояви страху помітні для слухачів. Знаючи про це явище, людині, яка має виступати, слід працювати над собою, використовуючи психологічні засоби впливу.

8.5 Види та форми ділового спілкування

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов’язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити його спрямованість.

Спілкування – це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є діалог, полілог, монолог. Обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є реальний чи уявний слухач. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін. Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. Найважливішими складниками поняття ділове спілкування вважають:

· встановлення контакту;

· вміння розмовляти;

· вміння слухати.

На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціально значуща діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідно повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

Обставини, за яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим загалом слухачів.

По-різному будуємо розмову, якщо людина сидить перед вами і якщо вона телефонує. Ми розглянемо такі види усного ділового спілкування: нарада, телефонна розмова, ділова бесіда.

8.6 Закони спілкування (за Стерніним)

1. Закон дзеркального розвитку спілкування: співбесідники у процесі спілкування імітують стиль один одного. Ця імітація відбувається, автоматично, підсвідомо. Наприклад, якщо співбесідник починає говорити голосно, інші учасники спілкування відчувають бажання підвищити голос. Цей закон впливає на тематику розмови, поставу.

2. Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу.

3. Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші його слухачі. Ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилн.

4. Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії. Це так званий ефект натовпу: в натовпі людина гірше мислить логічно, домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції. В натовпі знижується критичність сприйняття, людина стає довірливішою і легше піддається впливам оточення. Найважче переконати одного слухача.

5. Закон комунікативного самозбереження. Нова ідея, висловлена співбесіднику, як правило, спершу ним піддається сумніву, навіть відхиляється, згодом вона може бути схваленою.

6. Закон ритму спілкування:співвідношення говоріння й мовчання в мовленні кожної людини – величина постійна (1:23). Ритм спілкування залежить від статі, віку, професії, існує й національна специфіка.

7. Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому довіряють

8. Закон притягування критики:чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихословлять.

9. Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самозароджується у вигляді чуток.

10. Закон прискореного поширення негативної інформації. Інформація негативного змісту має тенденцію до швидкого поширення, ніж позитивна. Позитивне сприймають за норму і перестають обговорювати.

11. Закон спотворення інформації. Міра спотворення інформації прямо пропорційна кількості осіб, які її передають.

12. Закон емоційного зараження: особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним.

13. Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваючи в емоційному стані, людина втрачає логічність і аргументованість мовлення. Домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, розуміння, ніби вимкнута. Збуджену людину логікою не переконати. З нею слід спілкуватися спокійно, демонстративно згоджуватися.

8.7 Вербальні та невербальні засоби спілкування

За матеріальним виражанням спілкування має два види, які реалізуються здебільшого одночасно: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, виражальні рухи тіла).