Дальший наступ царизму на автономію України

Північна війна не завершилася після битви під Полтавою і смерті І. Мазепи, але бойові дії в Україні проходили тільки на Пра­вобережжі. На лівому березі Дніпра Петро І зміцнював владу та свій вплив. 6 листопада 1708 р. у Глухові на старшинській раді гетьма­ном Лівобережної України за велінням царя «обрали» Стародубського полковника Івана Скоропадського (1646-1722 рр.). Новий гетьман був типовим представником консервативного напрямку ко­зацької старшини, який схилявся до збереження колишніх прав і вольностей, спирався на корпоративне старшинське землеволодіння. Радикальний напрямок репрезентував чернігівський полковник Павло Полуботок, кандидатуру якого на посаду геть­мана цар відхилив. Треба сказати, що з точки зору внутрішньої соціально-економічної політики, погляди П. Полуботка від планів І. Скоропадського не відрізнялися. 17 липня 1709 р. геть­ман подав царю 14 прохальних статей (відомих як Решетилівські), в котрих підтверджувався автономний статус Гетьма­нату, підпорядкованість козаків лише своїм старшинам; російсь­ким воєводам заборонялося втручатися у внутрішні справи Ук­раїни, в тому числі у судочинство. Петро І погодився їх затверди­ти, але ввів контроль за по­датками та витратами на ут­римання адміністрації та війська. При гетьманові мав постійно перебувати царський резидент. Ним став А. Ізмайлов. Він повинен був слідкувати за переміщенням запорожців, контролювати зовнішньополітичну діяль­ність гетьмана. У таємній інс­трукції від 27 липня 1709 р. визначалося, що резиденту необхідно вловлювати наст­рої народу, не допускати «хитання і зради». Новий резидент царя при гетьмані І. Протасьєв у 1720 р. писав у Петербург, що «... гетьман роздає описані маєтки зрадників і віднімає також землі в різних власників без Височайшого на те дозволу; не подає відомостей про військові доходи... у Малоросії найостанніші чиновники добувають собі багатство від податків, грабунків і продажу вина. Якщо кого визначив гетьман сотником, то через один чи два роки будуть у нього двір, шинки, землі, мли­ни і всякі стада і хатні пожитки». При І. Скоропадському почалося призначення російських офіцерів на посади полковників. Син фаворита Петра І Петро Толстой, ставши зятем гетьмана, одержав у 1719 р. Ніжинський полк. Правда, перед тим, як призначити П. Толстого полковни­ком, гетьману довелося його усиновити. Так була дотримана хоча б видимість, що полковник є представником українського роду. Пізніше це вже було не потрібно.

Скоропадський Іван Ілліч (1646 (1647) - 1722 рр.) — гетьман Лівобережної України (1708-1722рр.). Займав посади полкового писаря, генерального бунчужного, генерального осавула, стародубського полковника (1680-1708рр.). Учасник Чигиринських — (1676 і 1678рр.) і Кримських (1687 і 1689рр.) походів. На старшинській раді в Глухові у 1708 р. обраний гетьманом. У Полтавській битві (1709 р.) очолював лівобережне козацьке військо. Першим із гетьманів став призначати російських офіцерів на посади полковників. Великий землевласник, йому належало близько 20 тис. селянських дворів. Всіляко відстоював інтереси старшини. При ньому далі тривав процес поступового закріпачення селян, міщан і рядових козаків, обмеження їхніх станових прав. Видав універсали, за якими козаки офіційно зобов'язувалися виконувати повинності на користь «державців», а селянам заборонялось скаржитися на землевласників. Перший раз одружився у 1678 р. з дочкою чернігівського полкового обозного Никифора Калениченка Пелагеєю, а коли вона померла (близько 1699 р.), одружився вдруге у 1702 р. з вдовою колишнього генерального бунчужного К. Голуба Анастасією Маркевич. Ця неординарна жінка, більш як на двадцять років молодша за нового чоловіка, мала на нього неабиякий вплив. За характером гетьман був людиною м'якою і податливою, нездатною на рішучі дії. Тому державні справи поступово прибирали до рук його найближчі родичі і в першу чергу молода дружина Анастасія. Недаремно серед сучасників ходило прислів'я: «Настя носить булаву, а Іван — плахту». Скоропадський мав двох дочок: Ірину від Пелагеї та Уляну від Анастасії.

Указ Петра І від 16 травня 1722 року про створення першої Малоросійської колегії, яка істотно обмежувала владу гетьмана, призвів до погіршення здоров'я І. Скоропадського. З липня 1722 р. він помер. Похований у Гамаліївському монастирі біля Глухова.

Набирала силу роздача земель в Україні російським вельмо­жам. Маєтності отримали Меншиков, Головкін, Долгорукий, Шафіров, Шереметьєв. У 1722 р. був виданий указ про передачу 499 дворів колишніх мазепинців генералу Вейсбаху. Все частіше російський уряд використовував економічний і людський потенціал Гетьманщини. Справжнім лихом для ко­заків стало зобов'язання брати участь у важких роботах за межами України. В 1716 р. 10 тис. козаків копали канал між Доном і Волгою під Царициним, у наступному — кілька тисяч українців зводили укріплення вздовж Терека. 17 грудня 1720 р. Петро І наказав гетьману І. Скоропадському виділити 12 тис. козаків рити Ладозький канал. У лютому 1721 р. їх відправили під командування наказного гетьмана — чернігівсь­кого полковника Павла Полуботка, лубенського — Андрія Марке­вича, наказного ніжинського — Григорія Костенецького і гене­рального хорунжого Івана Сулими. Останній помер у дорозі. Суворі природні умови, каторжна праця, хвороби, важкі умо­ви далекого походу (козаки повинні були добиратися до місця призначення роботи за свої власні кошти, лише в другий похід їм надали невелику допомогу) забрали не одну тисячу життів. В архівах збереглися дані про те, що в Ладозькому по­ході в 1721 р. в Чернігівсь­кому, Ніжинському, Лу­бенському, Переяславсько­му, Київському і Прилуць­кому полках померло 2461 чоловік, хворих було 244. Наступного року на Ла­догу знову відправили таку ж кількість козаків і знову приблизно 30 відсотків по­мерло або захворіло.

У травні 1722 р. мало місце чергове обмеження автономії Геть­манату: була створена Малоросійська колегія, підпорядкована Сенату. Вона вважалася вищою касаційною і фінансовою устано­вою та мала право розглядати скарги на всі адміністративні та су­дові заклади України, контролювати фінанси та діловодство.

Після смерті І. Скоропадського 3 липня 1722 р. Петро І заборо­нив вибори нового гетьмана, але наказним гетьманом Сенат приз­начив чернігівського полковника Павла Полуботка. Доручаючи йому цю посаду, Сенат прямо заявив, що і він, і генеральна стар­шина «повинні в усіх справах, порадах і в розсилці універсалів мати стосунки з Малоросійською колегією»; особливо суворо за­боронялося самостійне розсилання універсалів. Усупереч цьому П. Полуботок почав реформувати судову сис­тему, вживав інших заходів, не оглядаючись на Малоросійську колегію. Вступивши з Петром І у конфлікт стосовно автономних прав Гетьманату, він після низки доносів був ув'язнений і помер у кінці 1724 р. в Петропавлівській фортеці Санкт-Петербурга.

У зв'язку з підготовкою до війни з Туреччиною Росії потрібні були українські козаки, насамперед у ролі розвідників, знавців театру військових дій. Тому в лютому 1726 р. Верховна таємна рада рекомендувала обрати вірну престолу особу на посаду геть­мана, ліквідувавши Малоросійську колегію.