Зміцнення українськоїдержавності за гетьманування Д. Апостола

1 жовтня 1727 р. гетьманом Лівобережної України вибрали Да­нила Апостола — Полковника миргородського полку, знавця фінансів, гнучкого політика, автономіста проросійської орієнтації. (1654-1734 рр.) — останній виборний гетьман Лівобережної України (1727-1734рр.). У 1682р. обраний мир­городським полковником. У 1687р. знятий із посади гетьманом І. Ма­зепою як прихильник І. Самойловича.У 1693 р. знову затверджений миргородським полковником (до 1727р.). Визначний воєначальник, учасник кримського походу 1693 р., Північної війни (битва під Ерестфером 1702 р.). У1708 р. разом із І. Мазепою перейшов на бік Карла XII, та нев­довзі залишив шведів і прибув до Петра І, який пробачив йому. Брав активну участь у Прутському поході на посаді наказного гетьмана. Критикував дії Малоросійської колегії; в 1724-1725 роках знаходився під арештом. У 1727р. обраний гетьманом, провів ряд реформ, сприяв розвитку торгівлі. У 1731 р. нагороджений орденом Святого князя Олександра Невського. 73-річний Данило Апостол активно взявся за діло і за ко­роткий термін навів порядок у фінансах, податковій системі, сформував бюджет у розмірі 144 тис. рублів. У розвитку еко­номіки зробив ставку на буржу­азію, що народжувалася.

У 1728 р. в Глухові відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися 'питання торгової політики. Гетьман видав кілька універ­салів, спрямованих на захист українських купців від конку­рентів. Було дозволено кредитувати купців, відстрочена плата за векселями, підготовлено проект про вільну торгівлю в Україні. У 1729-1730 рр. було проведено «генеральне слідство по маєтностях», яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватну власність і катастрофічне зменшення кількості вільних се­лян. Всі маєтності були поділені на 6 категорій: рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні і монастирські. Незаконно одер­жані старшиною, шляхтою, мо­настирями, містами, російськи­ми чиновниками села і хутори поверталися до свого початково­го статусу. Права землевлас­ників на маєтність і підданих, визнані генеральним слідством, закріплювалися за ними спеці­альними універсалами. Генеральна канцелярія мала право вирішувати прикордонні питання безпосередньо з Поль­щею та Кримом, хоча і з дозволу резидента. Діяв Генеральний суд із шести старшин, у тому числі трьох російських офіцерів. Із 1728 р. Д. Апостол почав проводити заходи по кодифікації пра­ва на Лівобережній Україні. Російські поміщики могли купувати землі в Гетьманщині, але при дотриманні місцевих законів; їм за­боронялося завозити сюди кріпаків. У цілому за період правління гетьмана Д. Апостола внутрішнє становище України стабілізувалося. Прості люди відчули себе за­хищеними від зловживань влади і старшини; старшина одержала підтвердження на свої маєтності; міщани — нову можливість для заняття ремеслом, промислами, торгівлею.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. російський уряд не дозволив обрати нового гетьмана. Приводом для цього послужив нібито по­шук гідної кандидатури. Для управління Україною створили «Правління генеральної військової канцелярії» (Правління геть­манського уряду). Воно проіснувало до 1750 р., відаючи військови­ми, господарськими, судовими питаннями, і працювало обе­режніше, лояльніше, ніж його попередниця Малоросійська колегія.

Останній гетьман України К. Розумовський

У 1750 р. імператриця Єлизавета Петрівна своїм указом відно­вила гетьманство в Україні. Новим гетьманом був призначений молодший брат фаворита імператриці Кирило Розумовський. (1728-1803рр.). Із 1743 до 1745рр. учився за кордоном. У1743р. — камер-юнкер; 1744 р. — граф, камергер; 1745 р. — кавалер ордена Св. Анни; 1746-1765 рр. — президент Петер­бурзької Академії наук, кавалер ордена Св. князя Олександра Невського; 1748р. — підполковник лейб-гвардії Ізмайлівського полку і кавалер ордена Білого Орла. З 1750 до 1764 р. — гетьман України. У 1751 р. одержав орден Св. Апостола Андрія Первозванного. Активний учасник перевороту (1762 року ), завдяки якому до влади прийшла Катерина II. З 1762 р. — командир лейб-гвардії Ізмайлівського полку, сенатор, генерал-ад'ютант імператриці. В 1764 р., після ліквідації гетьманства, — генерал-фельдмаршал. У 1768-1771 рр. — член Державної Ради. 31794 р. постійно проживав у Батурині, де й був похований у храмі Воскресіння Христового у 1803 р.

У Глухові його обрали формально, в Україну він прибув лише в липні 1751р. Близькість К. Розумовського до царського престолу дозволила йому стати одним із найбагатших підданих імперії: він володів 45 тис. селян у Гетьманщині і більш ніж 74 тис. кріпаків на території Росії. До кінця 50-х років К. Ро­зумовський скоріше нагадував представника Гетьманату при царському дворі, а за його відсутності в Глухові керували рада старшин та секретар геть­мана Г. Теплов. Але останні кілька років ак­тивної діяльності К. Розумовсь­кого на посаді гетьмана свідчать про його неабиякий талант державного діяча. За гетьманування останнього гетьмана українські справи було передано до колегії закордонних справ із відання Сенату; він домігся схвалення рішення про заборону арештів жителів Геть­манщини без дозволу гетьмана (крім осіб, обвинувачених у кар­них злочинах), виношував плани відкриття в Батурині універси­тету, скасував внутрішні митні кордони, домігся ліквідації мит­ного кордону між Україною та Росією, провів судову реформу, ряд заходів щодо обмеження прав переходу селянина від одного поміщика до іншого. Спробував реформувати українські військові частини, уніфікувавши зброю, обмундирування, а також створив­ши систему шкіл із військовою наукою для козацьких дітей. Однак, реформи гетьмана К. Розумовського можливі були ли­ше тільки за підтримки імператриці і великого впливу Олексія Розумовського, бо вони суперечили зміцненню політики самодер­жавства. Навіть у цих «тепличних» умовах гетьману не все дозво­лялося. У 1754 році була заблокована спроба К. Розумовського самому призначати полковників. Царський уряд контролював фінансову політику гетьмана, йому була заборонена зовнішньо­політична діяльність. У 1763 році українська старшина, скориставшись тим, що Ро­зумовський брав участь у палацевому перевороті 1762 р. і возведенні на престол Катерини II, подає імператриці чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських.