Правобережна Україна в кінці 17- поч.18ст.

Долю України визначали ІІІ держави: Росія, Польща і Туреччина. Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681р.) Територія між Дністром і Бугом на 20 років не повинна заселятися й була нейтральною. Але через родючість і сприятливі кліматичні умови Туреччина і Польща розпочали активно заселяти пустуюче Правобережжя.

Згідно з міжнародним договором 1711, 1717рр. Польща одержала право володіти Правобережжям. Відновлювались польсько-шляхетські порядки. Землі поділені на воєводства: Брацлавщина, Волинське, Київське, Подільське. Тут створювались "слободи", де селян на певний час звільняли від податків. Але через відновлення податків виник гайдамацький рух (перша згадка про них є в 1714р.) від турецького "гайда" – значить гнати, переслідувати. Це була форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Піком гайдамацького руху стало селянсько - козацьке повстання 1768р. "Коліївщина". Керівники Залізнек, Гонта. Росія проводила двозначну політику щодо гайдамаччини, але допомогла полякам розправитися з повстанцями.

Посилення феодального і національно-релігійного гніту викликало в Україні хвилю повстань. На початку XVIII ст. виникла нова форма антифеодальної боротьби - гайдамацький рух. Серед гайдамаків були козацька голота, селяни, міщани, православне духовенство. Загони гайдамаків діяли на всій території Правобережжя і користувалися широкою підтримкою населення. Повсталі боролися за захист прав православної віри, відновлення козацьких вольностей, звільнення від шляхетсько-магнатської залежності. На західноукраїнських землях селяни також відмовлялися відбувати панщину, платити податки, захоплювали поміщицькі землі. Ці народні месники називалися опришками. Найвідомішим ватажком опришків був Олекса Довбуш. Разом із братом Іваном у 1738— 1743 рр. він активно боровся зі шляхтою біля Коломиї. Пізніше Іван перейшов на територію Західного Прикарпаття, а Олекса розгорнув боротьбу в Північній Буковині та Закарпатті. Опришківський рух тривав довго — завдяки вмілій організації, тісним зв'язкам із селянами, вдалій партизанській тактиці. У гірських умовах загін Довбуша був невловимий, хоча проти нього воювало 2,5-тисячне королівське військо. 1744—1745 роки стали періодом найбільш активної діяльності народних месників. Рух опришків значно сприяв зростанню антифеодального спротиву селянства. Але і шляхта не дрімала: за голову Довбуша було обіцяно значну винагороду. 23 серпня 1745 р. його було підступно поранено, і 24 серпня він помер. Справу Довбуша продовжили його побратими — В. Орфенюк, В. Баюрак, І. Бойчук. Опришківський рух був тісно пов'язаний з гайдамацьким, найвищим злетом якого стала так звана Коліївщина. У 1768 р. польський сейм під тиском Росії схвалює рішення про формальне зрівняння у правах православної та католицької церков. Цим Катерина ІІ розраховувала послабити Польщу, спровокувавши конфлікт між королем і шляхтою та виставивши себе захисницею православ'я. У відповідь шляхтичі скликають Барську конфедерацію під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав. Починаються репресії проти українців. На прохання польського уряду Росія починає воєнні дії проти конфедератів, що послужило сигналом до повстання. Ініціатором повстання православних на Правобережжі був ігумен Мотронинського Троїцького монастиря М. Значко-Яворський. Максим Залізняк збирає повсталих, осердям яких були запорожці, у Холодному Яру. За декілька тижнів повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину та інші форми визиску, створювали органи селянсько-козацького самоврядування. На початку червня 1768 р. повсталі оточили Умань — один із центрів польського панування на Правобережжі. На їхній бік перейшов уманський сотник І. Гонта з козаками, і місто капітулювало. Рада повсталих обрала Залізняка гетьманом і князем смілянським, а Ґонту — полковником і князем уманським. Тоді військо гайдамаків налічувало 16 сотень. Наляканий розмахом Коліївщини, побоюючись поширення повстання на Лівобережжя й Запоріжжя, царський уряд наказав російським військам з'єднатися мовби для підтримки гайдамаків, а насправді надати допомогу польській армії у ліквідації повстання. В липні 1768 р. табір гайдамаків під Уманню було оточено, і ті здались. Залишки їхніх загонів були розбиті. Віра у «доброго царя», відсутність політичного досвіду і культури, складнощі геополітичної ситуації зумовили поразку Коліївщини. Після цього російське самодержавство відкрито взяло бік польської шляхти.

У другій половині XVIII ст. Польська держава переживала глибоку політичну та економічну кризу, пов'язану з наростаючою феодальною анархією в державному управлінні, феодальними міжусобними війнами, які спустошували країну. Все це створювало сприятливі умови для втручання сусідніх держав — Австрії, Пруссії, Росії. У 1772 р. відбувається перший поділ Польщі. Росія хотіла забезпечитися підтримкою Австрії у війні з Туреччиною і поступилася Галичиною. Сама ж вона отримала Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частину Мінського воєводства. В 1774 р. Австрія відібрала у Молдавського князівства Буковину. В 1793 р. Польщу ділять вдруге. До Росії відійшла Правобережна Україна — Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля, Мінське воєводство. Пруссія отримала м. Гданськ і території по річках Варта і Вісла. У 1794 р. спалахує повстання під проводом Т. Костюшка, яке було придушене царськими військами. За третім поділом (1795 р.) до Росії відійшли Західна Волинь, східна частина Холмщини, частина Білорусі, Литви. Південна Польща з Любліном і Краковом відійшла до Австрії. Пруссія здобула Центральну Польщу з Варшавою. Таким чином, етнічні землі опинилися у складі двох держав - Російської та Австрійської імперій.

Отже, об’єдналися українські землі – 80% території правобережних і лівобережних українців.Але, в кінці 18ст. автономії Лівобережжя не було, а Правобережжя від одного іноземного гніту потрапило до іншого. Правобережжя стало Російським.

4. Основою економіки було с/г. козацько-старшинське володіння землею існувало у 2-х формах: 1. приватно-спадкова. 2. тимчасово-умовна (землі давалися за службу на певний строк і аж до смерті). Зростання крупного феодального землеволодіння супроводжувалось масовим наступом на землі і права козацтва та селянства. Селяни сплачували відробітко-ву ренту, натуральну і грошову.

Розвиваютьсяя ремесло та промисли. Реформи Петра І сприяли мануфактурному виробництву. Систематично відбуваються ярмарки, базари.