Злочин: поняття, ознаки, класифікація. Відмінність від адміністративного правопорушення. Стадії вчинення злочину

Злочин –це передбачене КК суспільно небезпечне, винне та каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

· суспільна небезпечність;

· протиправність;

· винність;

· караність;

· діяння (дія чи бездіяльність);

· вчинення його суб’єктом злочину.

Малозначність діянь – правова властивість, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Наприклад, практика відносить до малозначних діянь: а) підроблення старшокласником підпису вчителя у шкільному журналі; б) крадіжка пиріжка з торгової ятки; в) незаконні викрадення, носіння і зберігання трьох патронів до вогнепальної зброї тощо.

Варто розуміти, що малозначність діяння наявна тільки тоді, коли воно не могло навіть у припущеннях заподіяти істотну шкоду. Якщо негативні наслідки не настали через зовнішні обставини, але по суті діяння було небезпечним, то воно може кваліфікуватись як замах на злочин.

Наприклад, якщо особа зробила постріл у іншу людину, але не влучила в неї, то залежно від умислу особи діяння слід кваліфікувати як незакінчений замах на вбивство чи нанесення тілесних ушкоджень.

Злочин відмежовується від інших правопорушень (зокрема, адміністративних) за наступними основними критеріями: 1) характер і ступінь суспільної небезпечності; 2) суб’єкт юрисдикції; 3) тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння; 4) наслідки правопорушення; 5) наявність чи відсутність вини; 6) суб’єкт правопорушення.

Наприклад, адміністративні правопорушення «дрібна крадіжка» (ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення – КУпАП) або «дрібне хуліганство» (ст. 173 КУпАП) за ступенем суспільної небезпечності (у першому випадку – недостатня вартість викраденого майна, що необхідно для початку кримінального провадження, а в іншому – відсутність особливої зу­хвалості чи виняткового цинізму, а отже й грубого порушення громадського порядку) відрізняються відповідно від злочинів «крадіжка» (ст. 185 КК) та «хуліганство» (ст. 296 КК).

Класифікація злочинів – розподіл їх на групи залежно від визначеного критерію.

За ступенем тяжкості злочинів(ст. 12 КК) злочини поділяються на:

· невеликої тяжкості – передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.) (наприклад, хуліганство – ч. 1 ст. 296 КК);

· середньої тяжкості - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 5 років (наприклад, крадіжка – ч. 1 ст. 185 КК);

· тяжкий злочин - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 10 років (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження – ч. 1 ст. 121 КК);

· особливо тяжкий - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 н.м.д.г., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (наприклад, умисне вбивство – ч. 1 ст. 115 КК).

Стадії вчинення злочину– це відповідні етапи виникнення, розвитку та реалізації злочинного діяння.

Готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замах на злочин (ч. 1 ст. 15 КК) – це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Види замаху:

· закінчений–особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК);

· незакінчений–особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Особа, яка відмовилась від доведення злочину до кінця через зовнішні обставини, притягається до відповідальності за вчинення замаху на відповідний злочин.

Наприклад, громадянин П., намагаючись згвалтувати жінку, встиг тільки заломити потерпілій руки, коли почув сирену патрульної служби і втік. У даному випадку діяння слід кваліфікувати як незакінчений замах на зґвалтування.