Інформаційний захист прав споживачів фінансових послуг

Світова фінансова криза серед багатьох недоліків функціонування системи нагляду за ринком фінансових послуг виявила недооцінку фінансовими регуляторами такого елементу як розкриття інформації піднаглядними фінансовими установами. Нагальною необхідністю є удосконалення регуляторами ринку небанківських фінансових послуг політики щодо розкриття інформації, що у масштабах макропруденційного підходу має пом'якшити проциклічні ефекти фінансової кризи, підвищити прозорість по відношенню до характеру та локалізації ризиків та сприятиме управлінню системною ліквідністю. Це має сприяти спокійному функціонуванню ринку, зменшенню впливу ринкових збуджень, оскільки учасники ринку, що регулярно отримують інформацію, в меншій мірі піддаються паніці при появі негативної інформації. Складність запровадження елемента розкриття інформації обумовлюється відсутністю можливості встановити уніфіковані стандарти розкриття інформації для усіх піднаглядних фінансових установ та інтегрованістю цього елементу у кожний окремий етап її реалізації.

Не зважаючи на вищезазначене, загальними вимогами для усіх фінансових установ мають бути наступні: - встановлення вимог щодо розкриття достатньої та достовірної інформації споживачам фінансових послуг, власникам фінансової установи та безпосередньо фінансовому регулятору; - обов'язкове оприлюднення інформації щодо фінансових результатів діяльності установи, включаючи аналітичну інформацію про оцінку ризиків; - обов'язкове оприлюднення інформації щодо системи внутрішнього управління та розкриття інформації про систему управління ризиками; - обов'язкове затвердження на внутрішньому рівні фінансової установи відповідного Положення щодо політики розкриття інформації. Вимоги щодо розкриття інформації фінансовою установою мають враховувати, що керівництво фінансової установи, її власники, регулятор та споживачі фінансових послуг мають різні можливості для отримання достовірної інформації про фінансовий стан, результати діяльності фінансової установи та щодо фінансових послуг, які вона надає. Споживачам фінансових послуг інформація має надаватися в обсязі, достатньому для забезпечення пруденційної (обачливої) поведінки при прийнятті ними рішень щодо фінансової послуги. Така інформація надається як самою фінансовою установою, так і регулятором. Зокрема, регулятор може публічно розкривати інформацію щодо приписів чи інших заходів впливу, застосованих до фінансової установи. В разі, якщо незважаючи на всю надану для забезпечення пруденційної (обачливої) поведінки інформацію, споживач фінансової послуги приймає необачливе рішення щодо придбання фінансової послуги (наприклад, керуючись виключно ціновим критерієм при виборі надавача фінансової послуги, незважаючи на його незадовільний фінансовий стан, наявність заходів впливу тощо), такий споживач фінансової послуги перестає відповідати критеріям обачливості. З урахуванням зазначеного концептуальними засадами запровадження політики щодо розкриття інформації небанківськими фінансовими установами має бути встановлення регулятором Мінімальних стандартів розкриття інформації із обов'язковими вимогами щодо формату, специфіки, періодичності та мети розкриття інформації відповідно до кожного окремого сектору небанківських фінансових послуг. У цьому контексті на окрему увагу заслуговує той факт, що переважну більшість ризиків для сектору можуть також нести пов'язанні особи, про які регулятор не має інформації, достатньої для вжиття відповідних заходів. З цією метою обов'язковим є встановлення можливості отримання відповідної інформації зовнішніх експертів (аудиторів та актуаріїв). При цьому, забезпечення виконання фінансовими установами Мінімальних стандартів розкриття інформації є можливим тільки за умови встановлення відповідних санкцій за недотримання стандартів як на рівні керівництва фінансової установи, так і для фінансової установи в цілому (наприклад, шляхом зниження рейтингу або встановлення вимоги щодо її докапіталізації).