Вночі 17 вересня радянські війська вступили на територію Східної Галичини і Західної Білоруси.

Щоб подати дії радянських військ як «визвольний похід», збройні сили СРСР, які переходили Збруч, дістали назву Українського фронту, командуючим якого було призначено С.Тимошенка. Радянське командування створило також і Білоруський фронт на чолі з командармом М.Ковальовим. У складі обох фронтів налічувалось 600 тис. солдатів та офіцерів, близько 4 000 танків, понад 5 500 гармат і 2 000 літаків.

Втрати ЧА під час “Визвольного походу” склали 795 убитих, 59 зникли безвісті, 2019 поранені.

У полон до ЧА потрапило 452500 польських солдатів і офіцерів. Більша їх частина була відпущена, а 125,4 тис. опинились у таборах (в основному офіцери). Доля їх склалася трагічно. У квітні – травні 1940 р. у катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше – під Харковом та в інших містах понад 15 тис. чол. було розстріляно. Це був цвіт польської нації, бо з початком війни воєнну форму вділи представники польської творчої і технічної інтелігенції, отримавши офіцерські звання.

28 вересня 1939 р. між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною було підписано «Договір про дружбу та державний кордон» і таємний протокол до нього, за яким Сталін і Гітлер остаточно поділили сфери впливу інтересів та визначили нові кордони. Радянський Союз погоджувався на окупацію німцями Холмщини та Посяння, де більшість населення становили українці, за умови, що нацисти визнають сферою впливу СРСР територію Литовської держави. Так реалізовувалась стратегія, яку нацисти називали «розширенням життєвого простору для Богом обраної арійської раси», а Радянський Союз – «зміцненням кордонів братніх народів СРСР». Зближення Сталіна з Гітлером було відзначено спільними парадами радянських і німецьких військ у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в Інших містах. Показово, що відбулося це ще до капітуляції Варшави.

У результаті вступу радянських військ до Західної України та Західної Білорусії у вересні 1939 р. ці території (площею близько 200 тис. кв. км і населенням 13 млн. чол.) увійшли до складу СРСР.

Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя (так зване Закерзоння) разом з окупованими польськими територіями увійшли до складу рейху.

Значна частина населення Західної України покладала великі надії на те, що з приходом Червоної Армії настане нове, краще, вільне житія. Тому червоноармійців зустрічали хлібом-сіллю й квітами. Були випадки урочистих зустрічей радянських військ польським населенням, яке сподівалося на їхню допомогу. З найбільшим ентузіазмом прихід радянської влади підтримали незаможні верстви населення. Українські селяни часто вивішували синьо-жовті прапори, виходили назустріч червоноармійцям з хоругвами й іконами.

З іншого боку, з підозрою та недовірою до нової влади поставились представники заможних прошарків населення, українська політична еліта, частина інтелігенції, активісти ОУН.

22 жовтня 1939 р. відбулись вибори до Народних Зборів Західної України.

Вони прийняли Декларацію про встановлення радянської влади на території Західної України і висловили прохання прийняти край до складу УРСР. Це рішення було затверджене Верховними Радами СРСР (1 листопада 1939 р.) та УРСР (15 листопада 1939 р.).

Наприкінці 1939 р. на території Західної України було скасовано старий адміністративно-територіальний устрій. Натомість було утворено шість нових областей – Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську та Тернопільську.

Скрізь відбувалась широкомасштабна радянізація.

Радянізація – політика запровадження в усіх сферах життя населення нових територій радянської моделі тоталітаризму. Проводилась із застосуванням репресій.

1. Одразу була проведена конфіскація поміщицьких і церковних земель, здійснена націоналізація банків і великої промисловості.

2. Була заборонена діяльність усіх політичних партій – українських, єврейських, польських. Припинили діяльність громадські, культурні, наукові організації, зокрема «Просвіта», Наукове Товариство імені Т.Шевченка.

3. Були закриті всі нерадянські засоби масової інформації (газети, часописи тощо).

4. Проводились арешти лідерів багатьох легальних партій. Все активніше починали діяти органи НКВС.

5. Справжньою трагедією для Західної України стала насильницька депортація частини населення на схід.

Депортація – примусове переселення людей до іншого регіону країни або їх вислання за межі держави.

1940-го р. були націоналізовані понад 2 200 промислових підприємств, ліквідована кооперативна та приватна торгівля. На підприємствах та в установах створювалися партійні, профспілкові та комсомольські осередки.

На націоналізованих підприємствах вводився 8-годинний робочий день, вдалося ліквідувати безробіття. Була збільшена заробітна плата працівникам освіти та медицини, бо саме на них нова влада робила ставку в ході політики радянізації.

Одним із заходів радянської влади стала колективізація сільського господарства. На початок літа 1941 р. кількість колгоспів у західних областях України перевищувала 2 500. Вони об'єднували понад 170 тис. господарств, або 13% селянських дворів. Ліквідувалися польська модель управління, системи освіти, українці займали відповідальні посади в адміністративному апараті.

Широко запроваджувалася українська мова. Створювалось багато різноманітних національних творчих колективів: хорових, танцювальних, драматичних.

Єдиною силою, яка вела з нею активну боротьбу, була Організація Українських Націоналістів (ОУН).

28 червня 1940 р. радянські війська під командуванням Г.Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північного Буковиною.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та придунайських українських земель до складу УРСР. Північна Бессарабія і колишня Молдавська Автономна РСР 15 серпня 1940 р. були об'єднані в складі новоствореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (МРСР).

Нова влада не з’ясовувала бажання народу, натомість запровадила політику радянізації, вже випробувану в Західній Україні. Активно проводилася націоналізації промисловості та торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася організація колгоспів тощо.

Поширювалися репресії.

Система освіти відчутно демократизувалася: набагато більша частина населення здобула можливість отримання загальної та професійної освіти.

Відчутно поліпшилося медичне обслуговування населення.

Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі наслідки для частини населення, яка зазнала страждань від репресій і соціальних експериментів сталінського режиму. Але, разом з тим, вперше за багато століть в межах однієї держави опинилися майже всі території, які були заселені етнічними українцями. Саме цей поворот подій відповідав настроям основної маси населення. Хоч і не надовго, ці українські території були виведені із стану війни.