Нацистський окупаційний режим в Україні.

плані «Ост» – плані знищення населення та «освоєння» окупованих гітлерівцями «східних» територій, у тому числі території України. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших нацистських діячів. За цим планом, зокрема, передбачалося:

План «Ост».

1.часткове онімечення місцевого населення; заселення окупованих земель німцями

2. масова депортація населення, в т.ч. українців, до Сибіру

3. підрив біологічної сили слов`янських народів

4. економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів

5. пограбування культурних цінностей, знищення пам`ятків культури.

Після загарбання фашистськими військами України, її територія була розділена на чотири частини. Влада в них перейшла до гітлерівської адміністрації.

1) Землі Східної Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей були приєднані до генерал-губернаторства (яке складалося з центральних і південних районів Польщі) під назвою дистрикт «Галичина».

2) 3 більшої частини українських земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» в складі Рівненської, Волинської, Кам'янець-Подільської. Житомирської областей, північних районів Тернопільської, Вінницької, східних районів Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Кримської областей, а також південних територій Білорусії та РРФСР. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів з центрами в Рівному, Житомирі, Києві, Дніпропетровську, Миколаєві та Мелітополі.

3) Райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню.

4) Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія».

Закарпаття з 1939 р. було окуповане угорськими військами.

Нацистський «новий порядок» означав фізичний і моральний терор проти так званих расово-неповноцінних народів: євреїв, циган, українців, росіян, а також представників радянської влади і комуністів. Найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення.

Ще до початку війни з Радянським Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.

масові вбивства в Києві

20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру (так називались велетенські яри завдовжки 3 000 м і глибиною понад 50 м. що пролягли на околиці міста).

Наступними жертвами терору стали чотири циганські табори, яких війна привела до міста.

З 29 вересня по 2 жовтня 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі й інших містах України.

Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. чоловік). Це було складовою частиною трагедії Голокосту – знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни.

Коли окупанти вирішили, що політика знищення євреїв – «Юден-фрай» («чистий від євреїв») – в основному досягла своєї мети, вони перейшли до тотального терору проти українців.

Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.

Катування, знищення і розстріли в Янівському таборі здійснювалися гітлерівцями під музику. Табірний оркестр щоденно майже два роки підряд виконував «Танго смерті», написане одним із в'язнів Під ці звуки нацистами було знищено 200 тис чоловік.

Місцем справжнього геноциду став табір для військовополонених «Шталаг-349», відомий як «Уманська яма». Вже на середину серпня 1941 р. в «ямі» було закатовано понад 50 тис. військовополонених.

Терором і насильством гітлерівці намагались зламати волю в'язнів, залякати їх. Були серед полонених і малодушні, і «продажні», що вислужувались перед катами, виторговували собі життя. Але більшість військовополонених трималася мужньо.

За останніми даними, у Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському, Житомирському, Уманському, Володимир-Волинському, Кіровоградському, Сиренькому і Дарницькому (в Києві) та інших концтаборах військовополонених було закатовано близько 1,5 млн. осіб.

Нацистський окупаційний режим в Україні ставив перед собою три основні завдання:

– забезпечити продовольством, матеріальними та людськими ресурсами потреби третього рейху й армії;

– вивільнити від українського населення шляхом фізичного його знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини землі України і заселити їх німецькими переселенцями;

– вивезти на роботу до Німеччини якомога більше працездатного населення.

зібрати стільки робітників і продовольства, скільки це можливо. Щодо продовольства, то до березня 1943 р. було вивезено 5 590 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 148 тис. тонн сушених овочів, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 4 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. 420 млн. штук яєць та ін.

Гітлерівська адміністрація, знищуючи радянські установи, між тим в повному обсязі зберегла колгоспну систему, яка в умовах окупації України виявилась найкращою для вилучення хліба й продовольства у місцевого населення.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозились коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги.

В Україні були ліквідовані заклади вищої освіти. Нова влада дозволила тільки середнє фахове навчання, яке пізніше також заборонила.

Справжньою трагедією для України стало вивезення людей, в першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. Спочатку окупаційна влада намагалася вербувати добровольців. Засоби масової інформації розповсюджували пропагандистські матеріали про те, що всіх, хто поїде на роботу до Німеччини, очікує райське життя. Поки про реальні умови життя і праці в рейху було невідомо, певна частина людей погоджувалась їхати туди. Але після того, як з Німеччини почала надходити правдива інформація, населення намагалося будь-якою ціною уникнути відправки.

Дуже швидко депортації до Німеччини набули примусового характеру, молодь вивозили починаючи з 14 років. Всього протягом 1942-1944 рр. з України було вивезено 2,5 млн. чоловік. Це стало справжнім лихом для українців.

Десятки тисяч людей, примусово відправлених на каторжні роботи до Німеччини, загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Якась частина остарбайтерів(так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулася на Батьківщину.

Необхідність управління окупованими територіями України вимагала наявності численного та розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко.

І у нацистів знаходились «помічники» – колабораціоністи.

Колабораціонізм – співпраця громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією.

Більшість з них були жертвами сталінської репресивної системи, ті, хто постраждав від розкуркулення та «чисток», бажав помститись радянській владі. Але бувало й так, що вчорашні активні комсомольці і навіть комуністи ставали бургомістрами, старшинами, старостами, а ображені радянською владою – навпаки, поповнювали лави учасників антифашистського Опору.

За підрахунками історика О.Субтельного. майже 220 тис. українців пішли на співробітництво з окупантами, служили у військах і в поліції. В той же час, 6 млн. українців героїчно билися з нацистами в лавах Червоної Армії.

Показовим було створення «української» дивізії СС «Галичина», яка формувалася із місцевих добровольців. Серед бійців дивізії була поширена думка, що за допомогою нацистів можна буде вести боротьбу за суверенітет і незалежність України. Проте в дивізії гітлерівське командування заборонило вживання слів «Україна», «українські». Німецьке командування намагалося перетворити це військове формування на «гарматне м'ясо» для вермахту.

Злочинний «новий порядок», який гітлерівці встановили на окупованих територіях, викликав широкий рух Опору, до якого увійшли сотні тисяч патріотів України.