Україна на завершальнму етапі війни.

Наприкінці 1943 р. на території України діяли війська 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. чол. 28 800 гармат і мінометів, 2 000 танків і САУ, 2 370 літаків.

§ 1-й Український фронт (командувач – генерал армії М.Ватутін, з 1 березня 1944 р. – маршал Радянського Союзу Г.Жуков) утримував великий плацдарм на правому березі Дніпра на захід від Києва.

§ 2-й Український фронт (командувач – генерал армії І.Конєв) і 3-й Український фронт (командувач – генерал армії Р.Малиновський) займали великий плацдарм на правому березі Дніпра – від Черкас до Запоріжжя.

§ 4-й Український фронт (командувач – генерал армії Ф.Толбухін) блокував Нікопольський плацдарм ворожої армії, частина сил фронту закріпилась на Лівобережжі вздовж нижньої течії Дніпра.

Радянським військам протистояла гітлерівська група армій «Південь» (командувач – генерал-фельдмаршал Е.Манштейн, з березня – генерал В.Модель), яка налічувала у своєму складі 1,8 млн. чоловік, 16 800 гармат і мінометів, 2 200 танків і штурмових гармат, 1 460 літаків.

План Ставки Верховного Головнокомандування був таким: потужними ударами на ряді напрямків розчленити сили фашистів і розгромити по частинах.

Стратегічний наступ на Правобережній Україні розпочався із Житомирсько-Бердичівської операції, в ході якої війська 1-го Українського фронту завдали поразки групі армій «Південь» і створили можливість оточення ворожих військ на Корсунь-Шевченківському виступі.

24 січня 1944 р. війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. Початок Корсунь-Шевченківської операції був дуже важким, тому що німці проводили постійні контратаки. Але, незважаючи на опір ворога, війська обох Українських фронтів 28 січня з'єдналися в районі м. Звенигородки. У «котлі» опинились 10 гітлерівських дивізій, багато артилерійських, танкових і саперних частин, загалом майже 80 тис. солдат і офіцерів.

17-18 лютого 1944 р. фашистські війська здійснили те одну відчайдушну спробу вирватись із «котла», однак вийти з оточення вдалося лише їх невеликій частині.

Майже одночасно з Корсунь-Шевченківською операцію війська 1-го Українського фронту розпочали наступальні дії на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ відбувався в складних умовах заболоченої місцевості та бездоріжжя. Велику допомогу радянським частинам надали партизанські загони Сабурова, Федорова, Бегми та ін.

2 лютого 1944 р. було звільнено від окупантів Луцьк і Рівне. В результаті наступу радянських військ було визволено Проскурів, Тернопіль, Вінницю.

Нікопольсько-Криворізька операція.

Війська генералів Р.Малиновського та Ф.Толбухіна раптовими ударами прорвали оборону німців і, переслідуючи відступаючі частини вермахту, визволили Нікополь (8 лютого) та Кривий Ріг (22 лютого).

Таким чином, у результаті наступу радянських військ у січні-лютому 1944 р. було одержано вирішальні перемоги над ворогом: під Житомиром і Бердичевим, Кіровоградом і Корсунь-Шевченківським, Рівним і Луцьком, Нікополем і Кривим Рогом. Гітлерівці були відкинуті від дніпровських рубежів на 80-350 км. Радянські війська готувались до останнього наступу, який мав повністю очистити Правобережну Україну від окупантів.