Україна в роки другої світової війни

(1939 – 1945)

(Посібник для студентів)

Тема: “Україна в роки другої світової війни

(1939 –1945 рр.)

План.

1. Україна в планах тоталітарних режимів. Радянсько-німецькі договори 1939 року.

2. Приєднання західноукраїнських земель до СРСР. Возз’єднання Західної України з УРСР. Сталінський режим. Масові депортації населення. Діяльність ОУН в 1939-1940 рр. Розкол ОУН.

3. Початок радянсько-німецької війни, фашистська окупація України. Проголошення у Львові Української самостійної держави 30 червня 1941 року.

4. Окупаційний режим. Розчленування України.

5. Розгортання руху Опору та його течії в Україні. Політична еволюція ОУН-УПА.

6. Визволення України Радянською Армією. Боротьба УПА проти сталінського режиму.

Знати: геополітичні плани тоталітарних режимів щодо західноукраїнських земель, мати відомості про наслідки приєднання західноукраїнських земель до СРСР, про фашистський окупаційний режим на Україні і плани ОУН щодо створення незалежної Української держави, про причини появи руху Опору на окупованій території, історію виникнення партизанських загонів, історію створення УПА, відомості про її боротьбу проти фашистського режиму, про політичну еволюцію ОУН-УПА, про боротьбу УПА проти сталінського режиму, етапи цієї боротьби, причини її поразки та історичне значення.

Вміти: порівнювати і аналізувати плани німецького та радянського тоталітарного режимів щодо українських земель, оцінювати приєднання Західної України до УРСР та СРСР, обгрунтовувати суть німецького окупаційного режиму, оцінювати плани і заходи ОУН на першому етапі німецько-радянської війни, значення розвитку партизанського руху на Україні, обгрунтовувати причини створення УПА, аналізувати національно-визвольний рух в Україні в роки другої світової війни та його значення.

1. З вересня 1939 року Україна опинилася в полум’ї другої світової війни, з якого вийшла лише у травні 1945 року. Цей період поділяється на два етапи, рубежем між якими є 22 червня 1941 року. Значний вплив на перебіг подій початкового етапу війни мало укладення 23 серпня 1939 року радянсько-німецького пакту про ненапад та підписання таємного протолу, в якому розглядалася доля західноукраїнських земель. Пакт Ріббентропа-Молотова та таємний протокол до нього, будучи актом свавільного поділу Європи на “сфери інтересів” між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв’язував руки Гітлеру для початку другої світвої війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу “збирання” українських земель в рамках однієї держави, що об’єктивно було явищем прогресивним. Хjча для радянського керівництва збирання українських земель було не самоціллю, а лише частиною планів убезпечення західних кордонів СРСР, засобом нейтралізації планів типу “Великої України”, формою поширення свого впливу на західному напрямку (Бойко О. Д. Історія України (запитання і відповіді), - К: 1997, - с. 213).

Підписання договору про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на 10 років розв’язало руки Гітлеру. 1 вересня 1939 року німецькі війська перейшли кордони Польщі, і людство опинилося у безодні доугої світової війни. В цих умовах СРСР, незважаючи на домовленості, не поспішав вступати у війну; не активізував своїх дій і після звернення 3 вересня Ріббентропа, який цікавивися, чи не бажає Радянський Союз зайняти територію, яка входить в сферу його інтересів. Зайнявши вичікувальну позицію, Сталін намагався перекласти відповідальність за агресію проти Польщі на Гітлера.

Ця демонстративна пасивність радянської сторони зумовлювала невизначеність в українському питанні. Намагаючись прискорити хід подій, високопоставлені керівники вермахту та Ріббентроп на своєму засіданні 12 вересня 1939 року обговорювали питання про можливість при одному з варіантів поділу Польщі створення західноукраїнської держави. Одразу ж після цього у Відні Канаріс мав зустріч з головою проводу ОУН за кордоном А. Мельником, в ході якої наголосив на можливості чи, скоріше, ймовірності незалежності Західної (“Галицької”) України. Мельник настільки повірив Канарісу, що наказав готувати список членів західноукраїнського уряду.

В цих умовах Сталін, так і не дочекавшись повідомлення про падіння Варшави чи про втечу польського уряду за кордон, змушений був віддати наказ про початок 17 вересня 1939 року воєнних дій проти Польщі. До складу Українського фронту, який вів бойові дії, входило 28 стрілецьких і 7 кавалерійських дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських полків. У перший день наступу радянські війська просунулися у західному напрямку на 70-100 км, зайнявши Рівне, Дубно, Збараж, Тернопіль, Чортків. Йдучи швидкими темпами, Червона Армія все ж таки не встигла зайняти до приходу німців усієї території, що входила в сферу її інтересів. Так, зокрема, сталося з Дрогобичем, Стриєм та іншими населеними пунктами, які були зайняті німцями вже 17-18 вересня. Логічно постало питання про розмежування. 22 вересня високопоставленими військовими з боку СРСР і Німеччини у Москві були узгоджені питання демаркаційної лінії для військ обох сторін, що відповідало таємному протоколу 23 вересня 1939 року. В результаті німецькі війська повинні були звільнити землі між Бугом і Віслою.

Логічним продовженням серпневого пакту став радянсько-німецький договір про дружбу і кордони, підписаний 28 вересня 1939 року, який, як і секретний протокол до пакту про ненапад, протягом 50 років становив державну таємницю СРСР. Згідно з домовленістю, кордон пройшов по так званій “лінії Керзона”, визначеній Верховною радою Антати у 1919 році. Переважна більшість території України увійшла до СРСР, але, бажаючи добитися контролю над Литвою, Сталін не наполягав на приєднанні до України Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя. Так українські етнічні землі (близько 16 тис. кв. км з населенням у 1,2 млн.) опинилися під німецькою окупацією. Але Сталін був задоволений.

Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате договором про ненапад, Гітлер влучно назвав “шлюбом за розрахунком”. Є серйозні підстави вважати, що таким воно було і для радянського керівництва, оскільки ключові моменти процесу “збирання” українських земель під крило СРСР вирішувались саме на німецько-радянській “дипломатичній кухні”.

2. Відповідно до угод про сфери впливу західноукраїнські і придунайські україн­ські землі ввійшли до складу СРСР, що від­повідало споконвічним прагненням укра­їнців до возз'єднання в межах однієї дер­жави. Незабаром відбулося оформлення нового політичного і територіального ста­тусу цих земель (рішення Народних зборів у Лъвові, сесій Верховної Ради УРСР та Верховної ради СРСР у жовтні-листопаді 1939 р. та серпні 1940 р.).

Й досі ці події неоднозначно оцінюють­ся істориками. Різні дослідники по-різно­му називають сам факт входження україн­ських земель до складу СРСР: "анексія" (Д. Бофо-ра), "включення" (Н. Верт), "фор­мальне інкорпування, назва-не возз'єднан­ням" (А.Жуковський, О. Сvбтельний), "воз­з'єднання, що носило характер акції оку­паційного типу" (С. Кульчицький), а дехто з істориків розглядає це як звільнення по­неволених західноукраїнських земель і возз'єднання Захід-ної України з Наддніпрянською.

Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР почалася їх активна радяні­зація - здійснення перетворень відповід­но до радянського зразка.

Перетворення носили суперечливий ха­рактер. Деякі заходи радянської влади отри­мали позитивну оцінку українського на­селення:

- ексnропріація маєтків польських зем­левласників з обіцянкою перерозподілy землі між селянами;

- українізація системи народної освіти, заходи з ліквідації непись.иенності;

- запровадження безкоштовного ме­дичного обслy-говування;

- створення системи соціального забезпечення.

Але, поряд з цим:

* радянська влада принесла жорсто­кий репресивний режим: були розгромлені всі політичні партії і громадські органі­заціі, в т. ч. "Просвіти ", "Рідна школа", Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. Арешту підлягали власники підприємств і банків, керівники кооперативів, великі, а часто і середні, землевласники, уніатське духовенство, службовці старого держпарату, офіцерський склад польської армії. У квітні-травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше - під Харковом і в інших місцях, були розстріляні понад 15 тис. польських офіцерів. Впро­довж 1939-1940 рр. чисельність репресо­ваних склала понад 10% населення Західної України;

* розпочалася примусова колективіза­ція селян, націоналізація промисловості і банків; “радянізація” західноукраїнських територій супроводжувалася утвердженням тоталітарного режиму, механічним пере­несенням сюди всього комплексу “казар­мового” соціалізму (управлінських струк­тур, господарсъкого механізму, тoщo), що робилося без урахування реа.льних потреб і можливостей тогочасного суспільства;

* новостворені владні структури зовсім не залежали від волі населення, а були лише придатком компартійних органів. На всіважливі посади перших керівників при­значалися nрацівники, щоnрибули за скеру­ванням ЦК КП(б)У, всесоюзних і республі­канських наркоматів;

* великих утисків зазнало релігійне життя. Всі церковні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідаціі; а їх майно – конфіскаціі. Вже восени 1939 р. припинили свою діяльність Богословська академія у Львові, Львівська, Пере­мишльська, Станіславська єпархіальні духовні семінарії, Богослоське наукове товариство (всі - греко-католицької церкви).