У травні 1942 р. виникає Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі зі Т.Строкачем.

УШПР розгорнув активну роботу, спрямовану на забезпечення дій партизанських загонів, переправляючи літаками в партизанські краї зброю, боєприпаси, засоби зв'язку, пропагандистську літературу, поліграфічну техніку та спеціалістів з ведення «лісової війни».

На середину 1943 р. тільки в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 000 загонів і диверсійно-розвідувальних груп. У бойових діях взяло участь до 100 тисяч чоловік.

Певний час Сталін з недовірою ставився до керівників партизанських загонів України, Думка Сталіна змінилась на користь українських партизан тільки після його особистої зустрічі в Москві з відомими організаторами антифашистського руху Опору в Україні.

Партизанський рух в Україні набув масового характеру.

У серпні 1942 р. партизанським угрупованням Ковпака, Федорова, Сабурова було поставлено завдання перейти з Брянських лісів на Правобережну Україну для розгортання там всенародного партизанського руху.

В серпні 1943 р. була проведена одна з найбільших операцій, що мала стратегічне значення. Розпочалась «рейкова війна» на основних залізничних магістралях, якими пересувалися під Курськ гітлерівські дивізії. Українські партизани вивели з ладу тисячі кілометрів залізниць, тим самим перешкодивши нацистам перекинути до лінії фронту людські резерви, військову техніку, боєприпаси.

Восени 1943 р., в період підготовки радянських військ до форсування Дніпра, партизани України разом із партизанськими загонами Росії, Білорусії, Молдавії взяли участь в операції «Концерт», під час якої були знищені залізничні колії, засоби зв'язку, що на якийсь час паралізувало передислокацію військ вермахту.

«Велика лісова війна» (так називали боротьбу партизанських загонів) була складовою частиною Великої Вітчизняної війни. За німецькими даними, майже 10% сил вермахту були зайняті боротьбою з партизанами.

Підпільно-партизанська організація «Народна гвардія» ім. Івана Франка, яка діяла в західних областях України: Львівській, Дрогобицькій, Станіславській (тепер Івано-Франківській) і Тернопільській.

Членами організації розповсюджувались листівки антифашистського змісту українською і польською мовами. Підпільники і партизани від імені народу скарали на смерть фашистських катів України: помічника Коха – Функа, його радників – Вінтера і Шнайдера, нацистського віце-губернатора Галичини Бауера та ін.

Окрилене перемогами радянських військ, натхненне активізацією партизанської і підпільної боротьби, в рух Опору з часом включилося майже все населення окупованої України

Напад нацистської Німеччини на СРСР викликав сподівання на можливість відновлення української державності серед учасників Організації українських націоналістів (ОУН).

Ще у квітні-червні 1941 р. оунівці вручили гітлерівцям меморандуми, в яких виклали свої погляди на принципи побудови взаємовідносин між німецькою адміністрацією та місцевими мешканцями.

Ще до нападу Гітлера на Радянський Союз ОУН (Б) (бандерівців) домовилася з військовими колами нацистської Німеччини про формування із оунівців двох батальйонів – «Нахтігаль» і «Роланд». Вони виникли 1941 р. під егідою німецького генштабу за підтримки німецьких спецслужб. На думку керівників ОУН, ці батальйони мали стати зародкам української національної армії.

Прибувши до Львова, спеціальна група ОУН (Б), очолювана Я.Стецьком, 30 червня 1941р. у будинку львівської «Просвіти» провела Українські національні збори, які ухвалили Акт відновлення Української держави. Був сформований український уряд, який очолив Я. Стецько.

Гітлерівці заарештували 300 представників ОУН (Б), 15 з них згодом розстріляли, а інших відправили до таборів. Були заарештовані і лідери ОУН (Б) - Степан Бандера та Ярослав Стецько. 8 липня 1941 р. С. Бандеру нацисти вивезли до Берліна, а потім до концтабору Заксенхаузен.

Наприкінці 1941р. ОУН (Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців. Керівники ОУН вважали, що після перемоги Німеччини над Радянським Союзом перша буде настільки знесилена, що українські сили самі зможуть вигнати німців і утворити незалежну Українську державу.

Після репресій проти оунівців місцеві структури ОУН (Б) одержали від свого керівництва завдання збирати зброю на місцях боїв і створювати бойові підрозділи. Оунівці активізували свою діяльність у Києві. Харкові. Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві, Одесі. Сімферополі та інших містах, чим викликали занепокоєння з боку окупантів.Зовсім іншу політику, у порівнянні з бандерівцями, проводила ОУН під керівництвом А.Мельника ОУН (М) рішуче відмежувалася від львівської акції бандерівців 30 червня 1941 р

У жовтні 1941 р. у Києві почала діяти Українська Національна Рада на чолі з професором М.Величківським. Групі О.Кандиби вдалося встановити свій вплив над різноманітними організаціями міста. Так, українська поетеса Олена Теліга створила спілку українських письменників. За її участю почали виходити газета «Українське слово», журнал «Литаври». Українська Національна Рада створила свої осередки в Академії Наук та інших установах, намагалась активно впливати па громадське життя.

Однак окупаційну адміністрацію не влаштовували такі дії ОУН (М). Наприкінці 1941 р. була заборонена діяльність Української Національної Ради.

Відчувши небезпеку, з січня 1942 р. ОУН (М) перейшла на нелегальне становище. В лютому 1942 р. гестапо у Києві заарештувало групу діячів ОУН (М), серед яких були І.Рогач, О.Теліга, М,Теліга, П.Олійник та інші. Згодом їх розстріляли в Бабиному Яру.

Серед організацій, які почали боротьбу з німецькими окупантами, слід відзначити збройні формування, пов'язані з іменем Тараса Бульби-Боровця.

Ще у серпні 1941 р. Т. Бульба-Боровець, який був прибічником уряду Української Народної Республіки в еміграції, організував військове формування української міліції «Поліська СІЧ», що діяло на теренах Полісся та Волині і боролося з роздрібненими частинами Червоної Армії. В складі «Поліської Січі» налічувалось близько 10 тис. чоловік. Наприкінці 1941 р. німці висунули перед бульбівцями вимогу – ліквідувати і розпустити міліцейські загони. Тому бульбівці перейшли до партизанської боротьби. «Поліську Січ» було перейменовано на Українську Повстанську Армію (УПА), яка вела бойові дії як проти німецьких окупантів, так і проти радянських партизан.

На підміну від військових угруповань ОУН, УПА Бульби-Боровця зайняла більш лояльну позицію стосовно національних меншин України, а з часом встановила нейтралітет і у відносинах з радянськими партизанами, який утримувався більше ніж півроку.

19 серпня 1942 р. збройні сили Воронця вчинили успішний напад на станцію Шепетівка і завдали значних втрат гітлерівському гарнізону.

Восени 1942 р. керівництво ОУН (Б) взяло курс на створення власної партизанської армії, яка б боролась як з німецькими окупантами, так і з радянськими та польськими формуваннями. Становлення оунівського партизанського руху почалось у середині 1942 р.

Один із перших його загонів на Поліссі очолив С.Качинський. Загін цей був сформований головним чином з української поліції, члени якої масово перейшли до ОУН. Новостворене військове формування також одержало назву УПА (Українська Повстанська Армія). Офіційним днем її створення вважається 14 жовтня 1942 р. – день Покрови святої Богородиці. З часом до цієї партизанської армії явочним порядком приєдналися збройні формування Боровця й ОУН (М).

Таким чином, антифашистський рух не був єдиним.

Комуністичний і націоналістичний партизанські рухи перебували у конфронтаційних стосунках. Це, звичайно, послаблювало сили антифашистського руху Опору в Україні.

Течії Руху Опору в Україні (1941-1944 рр.)

Трагедія Волині (1943 р.)

Листопад 1941 р. В Галичині і на Волині поляки почали активно створювати свій рух опору – Армію Крайову (АК). Для утримання цієї партизанської армії поляки часто проводили реквізицію продуктів у місцевого населення. Керівництво АК, подібно до еміграційного уряду, розглядали Волинь як частину "кресов всходніх", тобто польських східних територій, і неодноразово на міжнародному рівні заявляли про необхідність у повоєнний час відтворити Польську державу в межах 1939 р. Утворення регулярних загонів АК завершилося до лютого 1942 р.

Грудень 1941 р. лютий 1942 р. Перші поодинокі напади польського підпілля на українське населення на території Польщі. Метою нападів на українське населення Холмщини було знищити тих українців, які працювали в фашистській адміністрації. Загинуло близько 400 людей, серед яких були священики та вчителі.

Початок 1942 р. Польські антиукраїнські акції у Володавському, Грубешівському, Омашівському та Холмському повітах На Холмщині, згідно з заявою Товариства "Холмщина", в роки війни польські бойові формування тільки в одному Грубешівському повіті спалили понад 50 українських сіл.

Березень-квітень 1942 р. Перші напади на польське мирне населення. В Дубенському, Рівненському, Луцькому, Здолбунівському, Кременецькому повітах і на Поліссі було вбито близько 2 тисяч поляків.

Квітень 1942 р. На II Конференції ОУН(Б) заявлено про необхідність поліпшення українсько-польских відносин на базі незалежності держав. Проголошено необхідність визнання права українського народу на західноукраїнські землі. Засуджено шовіністичні настрої серед поляків та їхні спроби захопити адміністративно-господарський апарат західноукраїнських земель. Разом з тим, ухвалено рішення про посилення революційної діяльності і підготовку до утворення повстанської армії. Поряд з діючими на терені Волині відділами Поліської Січі Максима Боровця (Тараса Бульби), організовано відділи, що підлягали ОУН(Б).

Липень 1942 р. Відбулися перші українські репресивні акції проти поляків у сільських адміністраціях та лісництвах, що були створені нацистами.

14 жовтня 1942 р. Утворення Української Повстанської Армії (УПА), яку очолив Дмитро Клячківський (Клим Савур).

13 листопада 1942 р. Перші жертви серед польського мирного населення (с.Обірки Луцького повіту)

24-25 грудня 1942 р. Напад польського загону на с.Пересоповичі

Січень 1943 р. Польське населення Волині формує загони Селянської оборони

17-23 лютого 1943 р. III конференція ОУН(Б) Затверджено рішення про перехід до відкритої форми боротьби з нацистським режимом та з радянською владою. Прийнято остаточне рішення про формування УПА. Рішення про етнічні чистки ця конференція офіційно не приймала, проте було зроблено заяву про те, що ОУН та УПА будуть вести боротьбу проти всіх озброєних ворогів Української держави, включно з радянськими і німецькими військами та польськими військовими формуваннями. Згодом районні організації ОУН(Б) отримали свободу чинити стосовно польського населення так, як вважають за потрібне.

15 березня-10 квітня 1943 р. До УПА приєдналося близько 5 тисяч українців, що служили у допоміжній поліції. При переході було захоплено значну кількість німецької зброї. Замість українців, до допоміжної поліції фашисти набирають поляків, які відзначилися у боротьбі з українцями.

Березень-квітень 1943 р. Жертви серед мирного польського населення у Луцькому, Рівненському, Дубнівському та Здолбунівському повітах Головним виправданням своїх дій здійснювачі операцій називали відплату.

Квітень-травень 1943 р. Масові жертви серед польського населення Сарненського та Костопільського повітів

Квітень-травень 1943 р. Перші "відплатні акції" поляків проти українського населення Перші поодинокі відплатні акції проводили загони польської поліції, польські бази самооборони, згодом їх проводили все частіше і за все більшої участі регулярних військових з'єднань.

Червень 1943 р. Масові напади українських загонів на польське населення у Дубнівському та Луцькому повітах

5 червня 1943 р. Делегат польського уряду видає наказ стосовно координації заходів польського населення Волині з метою самооборони

7 липня 1943 р. Спроба порозуміння з українськими представниками делегата польського уряду

11 липня 1943 р. АКЦІЯ ДЕПОЛОНІЗАЦІЇ ВОЛИНІ, ОРГАНІЗОВАНА КЕРІВНИЦТВОМ ОУН(Б). У Володимирському повіті українські загони напали на щонайменше 99 польських сіл (згідно польських джерел: 167 населених пунктів) і масово винищили польське населення. В результаті акцій проти мирного населення на Волині від рук поліціянтів та українських націоналістів загинуло близько 40 тисяч поляків (задокументовано втрати 36.750 людей, відомі імена та прізвища 19.401 людини) (див. E., Максим Боровець (Тарас Бульба) відмовився підкоритися керівництву ОУН(Б). Керівник ОУН(Б) на той момент – Микола Лебідь – виступив проти, але гору взяла позиція волинського крайового проводу на чолі з Дмитром Клячківським (Климом Савуром).

Серпень 1943 р. Ускладнення українсько-польських стосунків на Галичині

21-25 серпня 1943 р. ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН(Б). Підтверджено політику боротьби за Незалежну Соборну Україну. Головою проводу ОУН(Б) було призначено Романа Шухевича (Тараса Чупринку) (до нього фактичним лідером УПА був Дмитро Клячківський (Клим Савур)).

Жовтень 1943 р. Комюніке ОУН, в якому засуджено українсько-польський конфлікт на Волині

27 жовтня 1943 р. "Наказ № 1/43" ОУН, який заборонив антипольські дії

Середина грудня 1943 р. на передодні католицького свята Різдва Христового на Волині прокотилася нова хвиля антипольських акцій.

Січень 1944 р. Прибуття на Волинь полковника К.Бомбінського. Починається процес створення нової польської дивізії, яка отримала назву 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової. Згідно з планами польського підпілля, головний виступ проти українських збройних формувань мав відбутися з наближенням Червоної армії.

Кінець січня 1944 р. 27-а Волинська піхотна дивізія АК, до складу якої увійшли партизанські загони, частина членів самооборони і підпілля, що діяли в містах, разом близько 7 тисяч осіб, здійснила напад на УПА, захопивши території від Ковеля до Турії та Бугу. З цих територій було вигнано українське мирне населення.

Початок 1944 р. переміщення центру антипольських акцій з Волині в Галичину.

1 вересня 1944 р. Офіційна відмова ОУН (Б) від антипольських акцій. ОУН (Б) почала шукати порозуміння з АК з метою спільної боротьби проти радянських окупантів. Головнокомандувач УПА в Східній Галичині Василь Сидор (Шелест) видав наказ, який стримував масові антипольські акції "за винятком польського елементу, що співробітничає з НКВС".

Висновок: Український народ мав повне право прагнути до здобуття незалежності, проте методи і засоби, що застосовувалися ОУН і УПА проти польського населення, не можуть бути виправдані. Не мають виправдання і польські акції проти українського населення.