Рух опору в Україні.

Антифашистський рух Опору став складовою частиною загальної боротьби з окупантами. В Україні він був представлений трьома політичними течіями:

– керованим радянською владою партизанським і підпільним рухом;

– військовими формуваннями бульбівців, бандерівців і мельниківців. об'єднаними з часом в ОУН-УПА;

– двома польськими арміями: прорадянською Армією Людовою і підпорядкованою лондонському еміграційному уряду Армією Крайовою, що вели боротьбу з гітлерівцями, в тому числі на українських теренах.

Воєнною доктриною Радянського Союзу встановлювалося, що війна, якщо вона розпочнеться, має вестись виключно на чужій території і «малою кров'ю». Підготовка до партизанської війни була визнана недоцільною. У зв'язку з цим на початку 30-х років було ліквідовано мережу партизанських баз, які знаходились у лісах прикордонних округів. Досвідчені кадри зазнали репресій в період сталінських «чисток» як вороги народу.

Новостворені загони діяли в прифронтовій смузі, насиченій німецькими військами. Погано озброєним і непідготовленим людям протистояли добре підготовлені та озброєні піхотні і моторизовані дивізії вермахту. Партизани самовіддано боролись з ворогом і гинули в боях, не завдаючи фашистам відчутних втрат. Водночас в глибокому ворожому тилу активність бойових дій партизан була не досить ефективною. Проявлялася слабка організація партизанського руху в перші місяці війни.

В перший рік війни на окупованій території України було залишено 3 500 партизанських загонів і диверсійних груп, а на червень 1942 р. штаб партизанського руху знав про наявність тільки 22-х діючих загонів, решта розпалася або загинула. Влітку 1942 р. тільки 30% партизанських загонів мали зв'язок з «Великою землею».

Окремі особи з числа керівного та рядового складу виявились зрадниками і перейшли на бік окупантів, допомагали гестапо вистежувати підпільників, виявляти явки, конспіративні квартири.

Пасивність опору окупантам у перші місяці війни пояснюється ще й невдоволенням певної частини населення сталінським режимом, репресіями, голодомором, насильницькою колективізацією.

Незважаючи на кривавий нацистський терор, до партизанської й підпільної боротьби ставали найбільш мужні люди, переважно комуністи, комсомольці та бійці Червоної Армії, які потрапили в оточення. У складних умовах підпілля, щодня піддаючи себе смертельному ризику, вони збирали на полях недавніх боїв кинуту зброю, готували мережу явок, шукали і налагоджували зв'язок з «Великою землею» (так називали радянську територію за лінією фронту), розмножували та поширювали антифашистські листівки.

Після розгрому фашистських військ під Москвою ситуація в партизанському русі почала змінюватись. Війна набувала затяжного характеру. Радянське керівництво, враховуючи ситуацію на фронтах, переглянуло свою воєнну доктрину. Необхідно було створити масовий партизанський рух. який би відтягував на себе значні сили ворога, створював йому труднощі та перешкоди в тилу.