Влітку 1944 р. розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників.

13-14 липня розпочалися бої проти угруповання гітлерівських армій «Північна Україна» на Рава-Руському та Львівському напрямках. Серед розбитих сил вермахту була і дивізія СС «Галичина». Вона втратила більше половини свого складу. З оточення вирвалось лише 3 тис. чоловік, решта (3 700 чоловік) потрапила в полон, загинула або перейшла в УПА.

У ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня - 29 серпня 1944 р.) була знищена група армій «Північна Україна».

Війська 2-го та 3-го Українських фронтів у результаті Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 р.) розбили групу армій «Південна Україна».

У жовтні 1944 р. у ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня –

Після вигнання німецько-фашистських військ з території України партизани перейшли далі в тил ворога – на територію Польщі, Чехословаччини. Румунії, Угорщини.

На визволених віл окупантів територіях почали відновлювати свою діяльність органи радянської влади. Звичайно, українське населення, що страждало під ярмом нацистського «нового порядку», з радістю зустрічало Червону Армію, яку справедливо вважало армією-визволителькою.

11 травня 1944 р. Державний Комітет Оборони прийняв постанову про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР. 18 травня 1944 р. з Криму було переселено 150 тис. чоловік. 21 травня 1944 р. було прийнято рішення про додаткове переселення ще 30 тис. кримських татар на територію Марійської АРСР і кількох областей РРФСР.

2 червня вийшла нова постанова про виселення 12,4 тис. кримських болгар. 14,7 тис. греків і 8,5 тис. вірменів. Загальна кількість депортованих в травні – червні 1944 р. з Криму становила 225 тис. чоловік.

За підрахунками істориків, 50% переселенців загинули у перші ж роки життя на нових поселеннях. 22 червня 1944 р. кремлівське керівництво прийняло рішення про депортацію українського населення, яке «працювало у німців» чи було знайоме «з життям під час німецької окупації». Але з нез'ясованих причин цей наказ не було виконано.

З визволенням республіки гостро постала проблема відбудови народного господарства. Адже найбільших руйнувань у війні зазнала саме Україна.

Створивши па сході Радянського Союзу металургійну та машинобудівну базу, головним чином за рахунок евакуйованих з України підприємств, Кремль не поспішав проводити реевакуацію промислового потенціалу республіки, а з часом визнав її недоцільною.

Тільки Донбас і Кривбас у 1943-1944 рр. одержали певну кількість матеріалів, обладнання та продовольства, адже війна продовжувалась, і країні потрібні були сталь і вугілля. Незважаючи на те, що збитки, завдані Україні німецькою окупацією, становили понад 40% загальних втрат СРСР, республіці були виділені кошти, які покривали ці збитки лише на 6,2%.

Ситуація в зруйнованому господарстві України ускладнювалась тим, що не вистачало робочої сили, насамперед кваліфікованих спеціалістів. Основною робочою силою стали жінки й підлітки. Завдяки їх виснажливій праці до середини 1944 р. в Україні відновили свою роботу 2 376 підприємств, було відбудовано частину шахт і до кінця року видобуто понад 17 млн. тонн вугілля.

Переважна більшість населення України повернення радянської влади сприймала позитивно. Па теренах України оперативно відновлювався жорсткий громадський порядок, ліквідовувалося безробіття, створювались мінімальні умови для виживання місцевого населення.

У 1944 р., з наближенням радянських військ до Східної Галичини, УПА практично припинила воєнні дії проти німців. Між ними розпочалися переговори, які завершились компромісом. В обмін на розвіддані абвер зобов'язався постачати УПА зброєю, боєприпасами, оскільки ОУН-УПА готувалась до тривалої боротьби за визволення України від радянської влади.

У Західній Україні зі вступом радянських військ у 1944 р. одразу ж, рішуче і безкомпромісно, на відміну від досить обережної політики, яку більшовики проводили 1939 р., почала насаджуватись нова влада.

Були мобілізовані і відправлені па фронт чоловіки віком від 18 до 50 років. Почались репресії проти греко-католицької церкви. Під домашній арешт було посаджено митрополита А.Шептицького, через кілька місяців він помер. Його наступника Й.Сліпого було заслано до Сибіру.

Проводилася мобілізація молоді на шахти Донбасу, що викликало обурення місцевого населення.

Тільки на Львівщині протягом 1945 р. було вбито близько 5 тис. енкаведистів, бійців винищувальних частин, партійних, радянських і комсомольських працівників, а також голів сільрад, колгоспів, учителів.

Органи НКВС-НКДБ також проводили на землях Західної України масовий терор. За 1941-1945 рр. військами та радянськими каральними органами було здійснено близько 40 тис. операцій, у ході яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців.