Реформи 60—70-х pp. XIX ст. Україна у другій половині 19ст

Україна у другій половині 19ст. Реформи адміністративно – політичного управління.

План

1. Модернізацій процеси в Російській імперії.

1. Селянська реформа.
2. Земська, судова та військова реформи

Історичні передумови здійснення реформи:

• Подальше існування кріпосного права загрожувало перетворенню імперії на другорядну держяву. Селянських рух в українських губерніях наприкінці Кримської війни, вимоги з боку всіх опозиційних царизму сил звільнити селян, вплив ліквідації залишків кріпацтва на західно-українських землях у 1848 р. — усе це також вимагало вирішити проблему кріпацтва. Царизм хотів виступити «визволителем» селян і обеззброїти цим своїх противників

• Кріпосне право сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Наявність таких регіонів, як Південна Україна, переконливо засвідчувало переваги вільнонайманої праці й водночас спричиняло численні проблеми через невідповідність цих відносин і порядків в інших части­нах імперії. Разом із цим поміщицькі господарства давали 50 % товарного хліба і їх одночасна й швидка ліквідація могла спричинити катастрофічні наслідки

• Кріпосне право за своєю формою та змістом було схоже на рабство. Аморальність володіння живою «хрещеною власністю» засуджувалася більшістю представників різних суспільних верств. При­клад європейських монархій, які ліквідували кріпосне право, засвідчував, що це не послабило, а, навпаки, зміцнило їхні позиції через можливість прискорення соціально-економічного розвитку

19 лютого 1861 р. маніфестом Олександра II було проголошено скасування кріпосного права. Цю важливу політичну і соціально-економічну реформу готувала урядова комісія, до складу якої входили дворяни, зокрема представники України.

Згідно з реформою ліквідувалася особиста залежність селян від поміщиків. Селяни дістали право укладати торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу, до навчальних закладів, мати власне рухоме й нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися та успадковувати за законом. Отримали вони й громадянські права.

Але шлях від проголошення прав і свобод до їх реалізації був далеко не простим. За отримані земельні наділи, що, як правило, були меншими, ніж попередні (крім Правобережної України), і найгіршими, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. Через відсутність належної суми грошей вони мусили брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позику протягом 49 років. Отож селянин потрапляв у залежність і від поміщика, і від держави. Разом із тим викупні операції давали поміщикам великі капітали, які вони тепер могли використати для переведення своїх господарств на ринкові, капіталістичні рейки. Суттєво змінювалася система взаємовідносин між поміщиком і селянином: поміщик позбавлявся права встановлювати додаткові повинності, тепер він мав справу не з окремим селянином, а з усім «миром», тобто з селом. Запроваджувалася загальноросійська система селянського управління: сільські громади, об'єднані у волості, та кругова порука за сплату податків.

Реформи 60—70-х pp. XIX ст.