Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Кость КОТКО




Любченко Микола Петрович (літ. псевдонім — Кость Котко) народився 29 лютого 1896 р. у Києві в сім’ї поліцейського службовця. У 1914 р. закінчив Третю київську гімназію, після якої вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився рік і декілька місяців. У кінці 1915 р. почав працювати діловодом у військово-дорожньому загоні шляхів сполучення. У 1917 р. переїхав у Бердичів, де паралельно з основною працею став співробітничати в місцевій газеті.
У 1918 р. під час гетьманського владарювання вступив до підпільної партії боротьбистів. За революційну діяльність був тричі заарештований. У березні 1920 р. Любченка прийняли до Комуністичної партії більшовиків. Працював референтом у Народному комісаріаті закордонних справ, першим секретарем повпредства у Варшаві, радником повпредства у Празі, редактором газети «Киевский пролетарий», членом редколегії газети «Комуніст».
Статті, фейлетони, памфлети, гуморески друкував у всіх республіканських газетах і журналах. Видав 20 книжок гумору й сатири. Серед них: «Альманах трьох» (1920), «Петлюрія» (1921), «Чудоправ-майстри» (1922), «Без штепселя», «Дивовижна пригода з гречкою», «Обличчям до спини», «Як воно там за кордоном» (1927), «Істукрев», «Сонце поза мінаретами», «Сто годин на добу» (1928), «Теж люди» (1929), «Останній полон», «Щоденник кількох міст» (1930), «Трагедія і фарс» (1933).
Уповноважена секретно-політичного відділу УДБ НКВС УРСР Гольдман, розглянувши матеріали, що звинувачували Любченка М. П. в тому, що він «належав до контрреволюційної організації, був тісно зв’язаний з членами центру Харківського контрреволюційного блоку, знав про підготовку замаху на Постишева», і вважаючи, що перебування його на волі соціально небезпечне, 2 грудня 1934 р. ухвалила «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС». Після трусу на квартирі Любченка заарештували 4 грудня 1934 р.
14 січня 1935 р. підсудного виключили з членів ВКП(б) «як активного учасника контрреволюційної організації». Спочатку на допитах, які вів слідчий Грушевський, Любченко заперечував пред’явлені йому звинувачення, зрештою був змушений визнати свою «приналежність до боротьбистського крила блоку контрреволюційних націоналістичних сил».
Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні без участі обвинувачення і захисту 21 і 28 березня 1935 р. розглянула справу Любченка і винесла вирок: позбавити волі на 7 років з конфіскацією особистого майна.
Після суду в’язня відправили до Картабу, де він до 21 травня 1936 р. працював у с. Долинське. Звідси його перевели у Білбалттаб. Це був його останній етап. «Особлива трійка» УНКВС Ленінградської області 25 листопада 1937 р. засудила М. Любченка до розстрілу.
Вирок виконано в той же день.
Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 серпня 1956 р. вирок щодо Любченка М. П. скасувала і справу припинила.
Микола Любченко реабілітований посмертно.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 66; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты