Григорій КОЧУР

Кочур Григорій Порфирович народився 17 листопада 1908 р. в с. Феськівці на Чернігівщині в селянській сім’ї. Після закінчення Київського ІНО викладав у Балтському педтехнікумі, Молдавському педінституті. З 1936 року до початку війни завідував кафедрою літератури у Вінницькому педінституті.
Перші переклади античних авторів були опубліковані 1938 р. в хрестоматії з античної літератури та періодичних виданнях.
Арештований 8 жовтня 1943 р. в Полтаві. В обвинувальному висновку, підписаному старшим слідчим УНКДБ Лоскутовим, стверджувалося, що «Кочур під час тимчасової німецько-фашистської окупації належав до організації українських націоналістів, підтримував зв’язки з представниками Центрального проводу ОУН, від яких одержував відповідну літературу й розповсюджував її серед своїх знайомих»’.
На закритому судовому засіданні трибуналу військ НКВС Полтавської області 11 березня 1944 р. Кочур заявив: «Винним в пред’явленому обвинуваченні себе не визнаю. Учасником оунівської організації я ніколи не був, завдань її не одержував і ніякої літератури не розповсюджував». Та, незважаючи на відсутність будь-яких речових доказів з боку звинувачення, Г. Кочур і його дружина Ірина Воронович були засуджені кожен на десять років виправно-трудових таборів і на подальші п’ять років позбавлення прав.
Відбували незаслужене покарання в Інті (Комі АРСР).
7 вересня 1956 р. подружжя Кочурів звернулося до прокурора Київського військового округу з заявою про реабілітацію, в якій пояснювали, що під час слідства потрібні для звинувачення факти добувалися шляхом «залякування і погроз». Суть справи зводила ся до того, що Кочури дали своїй знайомій прочитати анонімну листівку (такі листівки під час окупації широко розповсюджувалися серед населення), а та на допиті не витримала побоїв і дала фальшиве зізнання, що її вербували в ОУН.
8 січня 1957 р. військовий трибунал Київського військового округу скасував вирок щодо Г. Кочура та І. Воронович і справу припинив за відсутністю в їхніх діях складу злочину.
Серед реабілітаційних матеріалів у справі Кочура є позитивні відгуки про нього академіка О. Білецького, письменника Є. Дроб’язка, кандидата філологічних наук Ф. Жилка.
Після реабілітації активно працює як перекладач і дослідник літератури. За книжку «Відлуння» (1969) та переклади поезій П. Верлена, П. Безруча, Л. Новомеського, 1. Волькера, Дж. Леопарді в серії «Перлини світової лірики», «Гамлета» Шекспіра удостоєний республіканської літературної премії імені Максима Рильського.
Будні ГУЛАГу відтворив у збірці поезій «Інтинсь-кий зошит. Вірші 1945--1953 років» (1989). Видав мті перекладів «Друге відлуння» (1991).
У застійні часи зазнав переслідувань, був ошельмований і виключений із СПУ, згодом поновлений.