Іван КУЛИК

Кулик Іван Юліанович — за паспортом Ізраїль Юделевич (літ. псевдоніми — Р. Роллато, Василь Роленко) — народився 26 січня 1897 р. в м. Шполі на Черкащині в сім’ї вчителя. Закінчив чотирикласне училище в Умані, куди переїхали батьки. 1911 р. поступив в Одеське художнє училище, але вже 1914-го разом із родиною виїхав до США. Тут сімнадцятилітній емігрант, працюючи на фабриках і шахтах Пенсільванії, розпочав свою літературну діяльність: друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новий мир». 1914 р. вступив до РСДРП(б).
Весною 1917 р. через Далекий Схід і Сибір Кулик повернувся на Батьківщину, де під час Жовтневого збройного повстання в Києві став членом ревкому. У грудні того ж року був обраний членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України — двадцятирічний поет очолив Народний Секретаріат закордонних справ.
У подальші роки Іван Кулик працював в Українському відділі Наркомнацу в Москві, радянським консулом в Канаді, секретарем Кам’янець-Подільського райпарткому, а в 1934 р. очолив новоутворену Спілку радянських письменників України.
Перша поетична книжка Івана Кулика «Мої коломийки» про події громадянської війни на Україні вийшла друком 1921 р. З інших літературних творів найвідоміші — «Зелене серце», «В оточенні», «Чорна епопея», «Шість поем», «Змужніла молодість». Кулик знаний також як перекладач, зокрема американських поетів.
... На день арешту, 27 липня 1937 р., Іван Кулик — член ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання:
«...Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль «рятувальника» українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації...»
І далі: «...Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом...»
В обвинувальному висновку відзначалося й таке:
«...із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великобританії представники «Інтелідженс сервіс» в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР».
Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 р. «...осуджений за першою категорією... Вирок виконано 10 жовтня 1937 р.».
12 жовтня 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».
Іван Кулик реабілітований посмертно.