Микола КУЛІШ

Куліш Микола Гурович народився 5 грудня 1892 р. в с. Чаплинка на Одещині в сім’ї селян-незаможників. Після закінчення сільської школи навчався в Олешківському міському восьмикласному училищі. Екстерном склав екзамени за шість класів гімназії (1913) і поступив в Одеську школу прапорщиків.
Брав участь в імперіалістичній війні.
Після Лютневої революції 1917 — член полкового революційного комітету. Повернувшись додому, став головою Олешківської міськради. За гетьманщини перебував у в’язниці, а після звільнення служив помічником командира Дніпровського радянського полку, що входив до складу дивізії легендарного Федька. З 1920 року — начальник штабу Херсонської групи військ (бригади), воював із врангелівцями.
Після демобілізації працював в Олешківському повітовому виконкомі завнаросвітою. 1923—25 рр.— член колегії Одеського губвідділу наросвіти, редактор газети «Червоний шлях» у Зінов’євську (Кіровоград). Член ВКП(б).
Після написання першої п’єси «97», яка набрала розголосу на столичній сцені, переїхав до Харкова. Тут зблизився з М. Хвильовим і вступив до літературної організації ВАПЛІТЕ, а згодом став її президентом. В Харкові написав п’єси «Хулій Хурина», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Патетична соната», «Зона», «Отак загинув Гуска» та ін.
В цих драматичних творах Куліш гостро ставив проблему українізації, культурного розвитку свого народу, створив колоритні національні характери, які мали велику популярність у виконанні акторів театру Леся Курбаса «Березіль». Така творча діяльність спричинилася до виключення в 1934 році з Комуністичної партії («за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси»). А 8 грудня 1934 р. під час похорону найближчого друга І. Дніпровського був заарештований просто на вулиці. Під час трусу в його квартирі № 33 письменницького будинку «Слово» забрано листування, різні документи і рукопис п’єси «Такі», доля якого до сьогодні лишається невідомою.
Звинувачення стандартні для всіх учасників міфічної групи «терористів». Щоправда, М. Кулішу ще приписувалося членство в ОУН.
На закритому процесі 27—28 березня 1935 року М. Куліша у складі великої групи «націоналістів» було засуджено виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР на 10 років ув’язнення в спецтаборах.
Покару відбував на Соловках, де його тримали в спецізоляторі як особливо політично небезпечного злочинця. Тому нікому з в’язнів не доводилося бачити його в тій похмурій фортеці за Полярним колом. Ця обставина сприяла виникненню чуток, пліток, загадок. Фальсифікувалася навіть дата смерті М. Куліша. Але документи судово-слідчої справи письменника свідчать однозначно: «особлива трійка» УНКВС Ленінградської області постановою № 83 від 9 жовтня 1937 року винесла М. Кулішу смертний вирок. Розстріляно видатного драматурга України 3 листопада 1937 р.
4 серпня 1956 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР М. Куліша реабілітовано посмертно за відсутністю складу злочину.