Іван ЛАКИЗА

Лакиза Іван Никифорович народився 25 березня 1895 р. у містечку Козинці Радомської губернії (тепер — Польща) в сім’ї залізничника. Середню освіту здобув у Київській гімназії, потім навчався на юридичному факультеті університету св. Володимира. Студентська атмосфера та вплив старшого брата втягнули юнака у вир політичної боротьби. В 1918 р. він вступив у партію боротьбистів, а навесні 1920 р. перейшов до КП(б)У.
В роки громадянської війни Лакиза був на фронті комісаром бригади, пізніше працював інструктором Київського губернського партійного комітету, секретарем Таращанського і Уманського повітових комітетів партії на Київщині.

З 1925 р. завідував відділом друку Київського губкому партії, був головою Київської філії Держвидаву, редактором газети «Пролетарська правда», член редколегії журналів «Життя і революція» та «Глобус». В 1929 р. переїхав до Харкова, де працював редактором «Книгоспілки», заступником головного редактора видавництва «ЛіМ» («Література і мистецтво»).
Литературно-критичні, публіцистичні статті Іван Лакиза друкував у газетах «Більшовик», «Пролетарська правда», журналах «Гарт», «Глобус», «Життя й революція», «Політфронт» та ін. Він автор книжок «М. Коцюбинський» (1928), «Лічилка» (1929), «Тарас Григорович Шевченко» (1929, 1931), «Закарпатська Україна» (1930).
За книгу Черняка «Листи з чужих країн», яка вийшла друком в 1932 р. у видавництві «ЛіМ», заступника головного редактора Лакизу виключили з КГІ(б)У. Він оскаржив рішення партійного комітету і переїхав до Москви. Там його в партії поновили, призначили завідуючим відділом народної освіти Ба-уманського району.
Лакизу заарештували 19 грудня 1934 р. в Москві. Оперативний уповноважений Бжозовський розглянув матеріали, за якими Лакиза нібито «був членом контрреволюційної, націоналістичної і терористичної організації, яка готувала терористичні акти над керівниками ВКП(б)», і ухвалив «утримувати його під вартою», аби він «не уникав суду і слідства». На допитах, які вів слідчий Сидоров, винним себе не визнав.
9 березня 1935 р. заарештованого зі спеціальним конвоєм відправили в Київ. Оперативна уповноважена ДПУ УРСР Гольдман підтвердила звинувачення проти Лакизи і постановила «утримувати його під вартою в спецкорпусі при НКВС УРСР». У процесі слідства, яке вів оперуповноважений Грушевський, Лакизу намагалися звинуватити у тому, що він під керівництвом колишнього українського есера Буревія «готував центральний терористичний акт у Кремлі проти вождя партії тов. Сталіна». Проте він цих звинувачень не визнав.
На судовому засіданні військового трибуналу КВО, яке відбулося 14 жовтня 1935 р., Іван Лакиза сказав: «Я вважаю слідство і суд щодо мене прямо-таки комедією і заявляю, що по суті звинувачення я зовсім відмовляюся давати будь-які показання». Трибунал виніс вирок: позбавлення волі у виправно-трудових таборах на десять років і конфіскацію приналежного майна.
20 жовтня 1935 р. Лакизу відправили в розпорядження Сибтабу, де він відбував покарання у спецзоні Теміртау. «Особлива трійка» УНКВС Новосибірської області 2 листопада 1938 р. засудила його до страти без будь-яких додаткових звинувачень.
На клопотання дружини письменника Головна військова прокуратура СРСР подала протест Військовій колегії Верховного Суду СРСР, яка 24 жовтня 1957 р. вирок «особливої трійки» від 2 листопада 1938 р. щодо Лакизи І. Н. скасувала і справу про нього припинила через відсутність складу злочину.
Іван Лакиза реабілітований посмертно.