Василь НЕФЕЛІН

Нефелін (Нагорський) Василь Данилович народився 13 березня 1907 р. у с. Сваром’я Вищедубечанського району на Київщині в селянській сім’ї. Закінчив трирічні педагогічні курси (1925 р.), а по війні — вчительський інститут у Чернігові (1950 р.). Вчителював, працював директором школи.
У 20-х роках розпочав літературну діяльність. Входив до чернігівської філії «Плугу». Здібного юнака запримітили керівники цієї літературної організації С. Пилипенко та І. Сенченко і запросили до Харкова для роботи в редакції журналу «Плуг». Тоді ж «папаша» Пилипенко зібрав опубліковані в періодиці оповідання В. Нефеліна і видав їх 1930 р. окремою книжечкою «Із глибини». Одночасно вийшла друком і повість «Будні», в якій були яскраві спостереження селянського життя першого десятиріччя Радянської влади.
Молодий автор, захоплюючись модним тоді фрейдизмом, взяв епіграфом до збірки слова засновника цього вчення: «Досягнення спокою — найбільша втіха», вбачаючи в цій формулі прагнення людини від землі. Але саме цей епіграф, як і приятелювання з С. Пилипенком, обернувся йому незабаром тяжкими звинуваченнями. Коли після короткого перебування в «Плузі» В. Нефелін переїхав до Чернігова і повернувся до вчительської праці, його влітку 1937 року було звинувачено в приналежності до Української контрреволюційної націонал-фашистської організації.
«Злочинність» Нефеліна полягала в тому, що, як зазначалося в звинувачувальному висновку, він, «в минулому секретар редакції і член редколегії націоналістичного журналу «Плуг», був запрошений туди до співробітництва редактором цього журналу Пилипенком — активним учасником контрреволюційної терорів тичної організації (розстріляний)». А ще, як свідчили чернігівські знайомі Нефеліна, він у приватних розмовах висловлював контрреволюційні судження такого зразка: «Службовцеві дуже важко жити», «Розмови про побудову соціалізму — утопічна мрія» і т. п.
За таку «контрреволюцію» постановою «особливої трійки» при Чернігівському обласному управлінні НКВС УРСР від 17 листопада 1937 р. було визнано: «Нефеліна-Нагорського Василя Даниловича ув’язнили до виправтрудтабору терміном на десять років...»
Через три роки на ім’я Голови Раднаркому СРСР В. Молотова було надіслано заяву від колишнього мешканця Чернігова, а нині ув’язненого зі ст. Ізвєсткова Хабаровського краю, першого відділення Буртабору Нефеліна такого змісту: «Третій рік я перебуваю на засланні... Засуджений немовби за контрреволюційну діяльність. Засуджений несправедливо, винним себе не відчував ні перед собою, ні перед Вітчизною... Сили мої вичерпуються, доведений до відчаю... Не дайте загинути несправедливо засудженому... 18 вересня 1939 року».
Голос безневинно засудженого українського письменника не був почутий у Кремлі. Хоча він нітрохи не перебільшував про катастрофічний стан свого здоров’я — уже весною 1938 р. захворів на сухоти. А в 1943 р. навіть табірними «експертами» визнаний непрацездатним. Тож 14 лютого 1944 р., за рішенням обласного суду Єврейської автономної області, був достроково звільнений з-під варти як невиліковно хворий.
Повернувшись після Великої Вітчизняної війни на Чернігівщину, після інтенсивного лікування ще майже десять років учителював у м. Острі. Але табірні поневіряння давалися все більше взнаки. 5.XI. 1955 р. В. Нефелін пише заяву новому Голові Верховної Ради СРСР — Ворошилову. Пояснюючи всю свою «одіссею», він благав: «Життя моє завершується. В цей час мені особливо тяжко, особливо гірко носити незаслужене клеймо злочинця, яким я продовжую лишатися на думку багатьох людей і державних закладів... Я прошу справедливості...»
Врешті 15 вересня 1956 р. президія Чернігівського обласного суду, повторно розглянувши справу В. Д. Нефеліна-Нагорського, постановила: вирок «трійки» при облуправлінні НКВС від 17 листопада 1937 року «за недоведенням звинувачення припинити».
Ця ухвала додала п’ятдесятирічному письменнику трохи сил, він ще зміг написати збірки новел «Сулонські оповідання» (1959), «Золоте відерце» (1962) і автобіографічну повість «Ранок його життя» (1960).
Помер Василь Нефелін 11 червня 1968 р. в Острі на Чернігівщині.