Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Позиційна війна 3 страница




У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему європейської безпеки.

Франції довелося відмовитися від традиційної системи воєнних союзів, зокрема від Малої Антанти, створеної нею в 1920-1921 рр. у Східній Європі.

Основою нової системи європейської безпеки став Рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина та Бельгія брали на себе зобов’язання поважати існуючі кордони і не нападати одна на одну. Це було перше визнання Німеччини як рівноправного партнера. Суперечливі питання передбачалося вирішувати відповідно до арбітражної угоди, укладеної між Німеччиною, Францією та Бельгією.

Під час одного з засідань Локарнської конференції

 

Франція підписала також договір із Польщею та Чехо-Словаччиною, в якому містилося зобов’язання, що Франція надасть їм допомогу в разі агресії Німеччини. Але дії Франції ставились у залежність від рішення Ліги Націй. До того ж жоден документ не гарантував, що східні кордони Німеччини залишаться незмінними. З Польщею та Чехо-Словаччиною укладалася суто арбітражна угода.

У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй; ставши постійним членом Ради, вона отримала статус великої держави, а Великобританія зробилася головним арбітром.

У 20-х рр. було зроблено значний крок у розвитку міжнародного права. Вперше широко і на міжнародному рівні обговорювалась проблема роззброєння. Щоправда, вона була приречена на невдачу, бо Версальсько-Вашингтонська система встановила нерівність в озброєнні, і всі переговори фактично велися з метою закріплення такого становища.

Та все ж у 1925 р. було підписано Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, від якої в роки Першої світової війни постраждало близько 1 млн. осіб. Також було підписано конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі "дум-дум" (розривні), зі зміщеним центром тяжіння, і т. ін.) та про права військовополонених. Єдина європейська держава, що не підписала ці конвенції, був Радянський Союз.

Поряд з установленням відносної стабільності в Європі загострилися стосунки з Радянським Союзом. СРСР було звинувачено у втручанні у внутрішні справи Китаю в 1925-1927 рр. і Великобританії ("Лист Комінтерну" і підтримка радянськими профспілками страйку англійських шахтарів). У 1927 р. Великобританія розірвала дипломатичні відносини й анулювала торговельну угоду з СРСР. Але поширення конфлікту було відвернуто. Франція, а надто — Німеччина не підтримали Великобританію.

З ініціативи міністра закордонних справ Франції Бріана і державного секретаря США Келлога у Парижі 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали пакт Бріана—Келлога:

1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для ви­рішення міжнародних спорів і відмовляються від неї як від інструмента державної політики в їхніх взаєминах.

2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок чи конфліктів, які можуть виникнути між ними, незалежно від їхнього характеру чи причин, вони прагнутимуть удаватися тільки до мирних засобів.

Згодом до цього пакту приєднались майже всі європейські держави, в тому числі СРСР.

У вересні 1929 р. Бріан виступив у Лізі Націй з новою політичною ініциативою. Він запропонував створити Єдину Європу («пан-Європу»), тобто об`єднати провідні європейські держави, встановивши між ними “дещо на зразок федеретавних зв`язків”. Наступного року Бріан запропонував конкретний план створення “Європейського федеративного союзу”, згідно якого європейські країни (крім Туреччини і СРСР) мали поступово ліквідувати митні кордони з метою створення “спільного ринку” і закріпити гарантії миру, прийняті Локарно. Проект “батька Європи” (таке прізвисько згодом отримав Бріан) був критично зустрінутий Англією, Італією, США та іншими державами. Навіть Німеччина, на підтримку якої розраховував Бріан, зажадала попереднього політичного врегулювання в Європі, тобто повної ліувідації Версальської системи в Європі. Таким чином ідея єдиної Європи не знайшла на той час своєї підтримки.

3. Діяльність Ліги Націй у 20-ті роки

На Лігу Націй покладалися великі сподівання у справі становлення нової системи міжнародних відносин після Першої світової війни.

Статут ЛН вступив у силу 10 січня 1920 р. Вже 16 січня у Парижі відбулося перше засідання Ради ЛН, а 15 листопада в Женеві (яка стала постійним місцем перебування штаб-квартири організації) відбулась перша сесія її Асамблеї.

Засідання Ради Ліги Націй

 

Вже з перших днів своєї роботи ЛН стала втрачати свій авторитет, а, відповідно, і свій вплив на хід міжнародних відносин.

Першим серйозним конфліктом, яким зайнялась ЛН стали польсько-литовські територіальні суперечки навколо Віленського краю (м.Вільнюс). Рада ЛН доброзичливо вислухала завіряння у миролюбстві від тодішнього президента Польщі відомого композитора І.Подеревського, а вже за кілька днів була поставлена перед фактом польської окупації краю. ЛН відреагувала, здавалося, адекватно: закликала до виводу з краю польських військ і проведення плебисциту під контролем міжнародного поліцейського контингенту. Але прийнята резолюція залишилась пустим звуком. Польща анексувала захоплені землі. А ЛН засудила… Литву за непоступливість.

Також ЛН нічого не змогла заподіяти, коли Італія в 1923 р. захопила о.Корфу у Греції.

Проте були і успіхи. Так було, наприклад, у польсько-німецькому конфлікті через Сілезію, у шведсько-фінському конфлікті щодо Аландських островів. У 1925 р. Президент ЛН зупинив «телеграмою» війну між Болгарією та Грецією. Але це були конфлікти, в яких ворогуючі сторони були схильні до порозуміння і готові були прийняти арбітраж ЛН. Таким чином в ролі миротворця ЛН виявилась малоефективною.

Важливим напрямом діяльності ЛН став процес розброєння. Та діяльність у цьому напрямі була більш схожа на фарс. Свою діяльність у цьому напрямі ЛН розпочала зі створення комісії з інспекції воєнних витрат Республіки Сан-Маріно!!! А щоб скликати міжнародну конференцію з питань розброєння ЛН знадобилося аж 10 років, яка завершилась повним провалом.

Проте в діяльності ЛН були і світлі сторінки. Так її економічна місія допомогла Австрії справитись з тяжкими економічними проблемами після Першої світової війни. ЛН провела масштабну акцію по репатріації військовополонених з Росії. В той же час відмовила у допомозі раданській Росії під час голоду 1921-1923 рр. Взагалі щодо СРСР ЛН мала предвзяти відношення, як і в останнього щодо неї.

У 20-ті роки в ЛН було призупинено членство Аргентини та Іспанії, а в 1926 р. Бразилія першою вийшла з організації.

Проект будівництва Палацу Ліги Націй у Женеві 1926-1927 рр.

 

Під егідою ЛН було створено цілий ряд спеціалізованих організацій з міжнародного співробітництва – із засобів зв`язку та транзиту. З питань охорони здоров`я, продовольства, з питань запобігання поширення наркотиків тощо. Був створений комітет інтелектуального співробітництва. Навіть вдалося організувати діалог між німецькими і французькими істориками з суперечливих питань історії двох народів, з метою усунути з підручників шовіністичні стереотипи.

Але більшість позитивних моментів у діяльності ЛН були у значній мірі досягнуті не завдяки діяльності її офіційних органів, а завдяки видатним діячам, що з ними співпрацювали: полярному досліднику з Норвегії Ф.Нансену, філософу А.Бергсону, фізику І.Кюрі, письменнику-фантасту Г.Уельсу та іншим.

4. Джерела нестабільності у світі

Попри відносну стабільність у міжнародних відносинах зберігалися вогнища напруженості. У Центральній та Південно-Східній Європі кожна з країн мала територіальні претензії до сусіда. Тут значну роль у запобіганні збройних конфліктів відігравала Ліга Націй.

Радянський Союз і лідери комуністичних партій не полишали сподівань розпалити вогнище світової революції. У 20 ті роки були зроблені неодноразові спраби реалізувати цю ідею як в Європі, так і в Азії.

Зростала напруженість у колоніальних та напівколоніальних володіннях, де розгорялася національно-визвольна боротьба.

Створення мандатної системи для колишніх німецьких колоній і володінь Османської імперії задумувалось як засіб послаблення колоніального гноблення. Одначе з відмовою США вступити до Ліги Націй у Раді залишилися ті країни, які отримали мандат на управління і до того ж мали найбільші коло­ніальні володіння (Франція, Англія, Бельгія, Японія), через що опіка з боку Ліги Націй виявилася формальністю. Життя підмандатних територій не відрізнялося від колоній. Це додатково продемонструвало народам колоній схильність великих держав до збереження колоніалізму, що викликало піднесення антиколоніального руху напередодні Другої світової війни.

 

Таблиця: Основні питання міжнародних відносин 20-х років ХХ ст.

 

Основні питання міжнародних відносин Шляхи вирішення Результати
Розброєння Підготовка ЛН всесвітньої конференції з розброєння. Підписання пакту Бріана-Келлога про врегулювання конфліктів мирним шляхом. Питання про повне і загальне розброєння залишилось не вирішеним.
Територіальні проблеми Підписання Рейнського гарантійного пакту про збереження існуючи кордонів. Визнання країнами Заходу СРСР. Укладення договорів про кордони між СРСР і Країнами Східної Європи і Прибалтики. Питання вирішувалось, але відкритим залишилось питання східних кордонів Німеччини.
Питання репарацій і боргів Спроба вирішити проблему царських боргів і боргів Тимчасового уряду Росії на конференції в Генуї. Скорочення виплат репарацій Німеччиною (план Дауеса). Скорочення загальної суми репарацій з Німеччини (план Юнга). Скасування репараційних платежів Німеччиною. Питання боргів Росії не було вирішено. Питання репараційних платижів Німеччини остаточно не були розв`язані.

 

Документи, матеріали

План Дауеса. Доповідь комітетові експертів репараційної комісії 30 серпня 1924 р.

(Витяг)

...ІІ. Економічна єдність Німеччини.

Для стабілізації своєї валюти заради приведення до рівноваги свого бюджету Німеччині необхідні ресурси всієї німецької території в кордонах, що були встановлені Версальським договором, та необхідна свобода економічної діяльності на означеній території...

XІІ. Засіб здійснення платежів. Всі платежі в рахунок репарацій... будуть вноситися золотими марками або в рівноцінній німецькій валюті до нового банку на кредит "агента з репараційних виплат"...

XІV. Зовнішня позика, її умови та мета. Зовнішня позика у 800 мільйонів золотих марок має на меті:

а) забезпечити новий банк золотим запасом;

б) здійснити в 1924-1925 рр. найважливіші внутрішні виплати, що виникають з угоди...

Проект має на меті:

1) Встановити таку організацію, завдяки якій було б можливим отримати з Німеччини максимум виплат...

 

Питання до документа

1. З якою метою було прийнято план Дауеса?

2. Що він передбачав?

3. Чи досягнув він своєї мети?

 

Проект європейського союзу Арістіда Бріана

 

Справа об’єднання Європи відповідає нагальним життєвим потребам; необхідно провести справжню конструктивну роботу, щоб цей союз набув довершеного вигляду і щоб у подальшому ніхто не зміг виступити проти нього. Ця робота повинна проводитися в умовах абсолютної довіри і дружби, навіть — у багатьох випадках — із залученням до співробітництва інших держав, які також справді бажають загального миру і усвідомлюють все значення об’єднаної Європи.

 

Запитання до документа

1. З якою метою А.Бріан висунув проект створення європейського союзу?

2. Чому, на вашу думку, цей проект не знайшов підтримки? Відповідь обгрунтуйте.

3. Що вам відомо про реалізацію ідеї єдиної Європи сьогодні?

 

Запитання і завдання

1. З якою метою було скликано Генуезьку конференцію? Які її підсумки?

2. Які наслідки угоди в Рапалло між радянською Росією та Німеччиною?

3. Як складалися відносини між СРСР і країнами Заходу в 20-ті рр.?

4. Як вирішувалися репараційні проблеми з Німеччиною?

5. На яких засадах формувалась система європейської безпеки у 20-ті роки?

6. Охарактеризуйте Рейнський гарантійний пакт. Визначте його сильні та слабкі сторони.

7. Які зміни було внесено до Версальсько-Вашингтонської системи у 20-х рр.?

8. Чому переговори про роззброєння у 20-ті роки виявилися безперспективними?

9. Які основні ідеї пакту Бріана­Келлога?

10. Розкрийте роль Ліги Націй у системі міжнародних відносин. Чому Ліга Націй виявилася неефективним інструментом у системі міжнародних відносин.

 

Запам’ятайте дати:

16 квітня 1922 р. -договір між Радянською росією і Німеччиною в Рапалло.

1923 р. -Рурська криза.

1924 р. ­ План Дауеса.

1925 р. ­ Локарнська конференція.

1928 р. ­ Пакт Бріана­Келлога.

1929 р. ­ План Юнга.

 

 

Тема ІІІ
Суспільно-політичні рухи

 

§ 8. Консерватизм і лібералізм

З-поміж різноманітних ідейно-політичних течій, які мали значний вплив на вибір напрямів суспільного розвитку, форм і методів розв’язання соціально-економічних проблем, на початку XX ст. помітно вирізнялися консерватизм, лібералізм і со­ціал-демократія. Після Першої світової війни до них долучились інші течії. Від соціалістичного руху відкололося ліворадикальне крило — комуністичні партії. Праворадикальний напрям утілювали фашисти. Крайні рухи та їх тоталітарні партії протиставляли свою ідеологію і свій режим ліберально-демократичним ідеям і парламентаризму. Неприйняття диктаторських форм влади, революцій і радикальних реформ, які могли привести до зміни суспільного устрою, демонстрували представники і ліберальних, і консервативних сил.

1. Консерватизм

Консерватизм (від лат. conservo — охороняю, зберігаю) в Європі виник як реакція феодальної верхівки на Велику французьку революцію кінця ХVІІІ ст. Уперше термін ужив письменник Ф.Шато­бріан для визначення ідеології французької аристократії. Прихильники старих порядків, консерватори, виступали противниками становлення нових капіталістичних відносин. Наприкінці XІX — на початку XX ст. у зв’язку з наростанням со­ціал-демократичного руху, поширенням марксизму, який орієнтував пролетарські верстви на повалення існуючого ладу і претендував на одноосібне визначення ідеології робітничого класу, ідеями консерватизму перейнялися найпереконаніші захисники капіталізму. Консервативні сили, з одного боку, прагнули до збереження і зміцнення існуючих порядків, а з іншого — їм не давала спокою ностальгія за втраченим минулим.

Схильність до фундаментальності й надійності в усьому, належної перевірки і скрупульозного вивчення нового зумовили запозичення консерваторами ідейних елементів інших по­літичних течій. У їхньому світогляді це трансформувалося в переконання необхідності збереження традицій в економіці, по­літиці, культурі. Отже, своєрідність консерватизму визначалася специфікою епохи і теж еволюціонувала. Це спричинювало навперемінне домінування тієї чи іншої ідеології та практики розвитку капіталістичного суспільства. Але за різних форм консерватизму зберігалися його істотні риси: переконаність у доцільності усталених інститутів влади, які повинні дбати про стабільність суспільства загалом, визнання недосконалості людини і одвічної нерівності, що природним чином зумовлюють ієрархію соціальних, економічних і морально-етичних взаємовідносин у державі. Представники консервативної течії відкидали можливість втручання в історичні процеси, виправдовуючи свої позиції неможливістю вирішення соціальних проблем за допомогою вольових методів.

Загальна світова криза 1929-1933 рр. загострила не лише економічні суперечності, а й ідейно-політичну боротьбу довкола питань про роль і функції держави. Консерватори обстоювали свободу ринкових відносин. Їм небезуспішно опонували ліберали, наполягаючи на регулюванні економіки державою, яка, на їхню думку, повинна була перебрати на себе низку соціальних функцій.

2. Лібералізм

Витоки лібералізму (від лат. liberalis — вільний) сягають корінням у XVІІ-XVІІІ ст., коли свободолюбний дух охопив Європу і став ідейним ореолом боротьби за соціальне і національне визволення. У західноєвропейських країнах термін набув поширення в XІX ст. разом із утворенням ліберальних партій.

Лібералізм як течія громадської думки і як теоретична база діяльності окремих впливових політичних угруповань увібрав концепції економічного й політичного розвитку і склав серйозну конкуренцію поширенню ідей соціал-демократії.

До початку XX ст. прихильники економічного лібералізму сповідували свободу приватного підприємництва і торгівлі, незалежність економіки від державного втручання. Однією з найважливіших функцій держави ліберали вважали створення належних умов для приватної ініціативи, підтримки розвитку вільного ринку і захисту приватної власності. З початку ХХ ст., коли держава почала відігравати більшу роль в економічному житті суспільства, погляди лібералів на соціально-економічну сутність держави змінились. У 30-х рр. ХХ ст. неолібералізм став альтернативою тоталітарним режимам. Ні соціал-демократичний, ні комуністичний рухи, ні тим паче фашизм не виявилися історичним вибором народів. Гнучко снуючи між консерваторами і соціал-демократією, лібералізм набрав національних форм і зумів урятувати економіку, не вдаючись до крайнощів політичного правління.

Стати домінуючою течією в суспільстві лібералізм спромігся завдяки діяльності під гаслами парламентаризму і рефор­мізму. Парламентаризм означав пріоритет законодавчого органу — парламенту над іншими органами влади, а органів місцевого самоврядування, муніципалітетів — у вирішенні питань місцевого рівня. Реформізм свідчив про прагнення лібералів зважати на нові тенденції в суспільстві, пристосовуватися до них, реально оцінювати потреби економіки і співвідношення політичних сил. Якщо комуністичний рух мав на меті революційні, негайні докорінні зміни в усіх сферах суспільного життя, то лібералізм передбачав поступові кроки з удосконалення існуючого ладу. Ліберальний напрям мав сильні позиції серед рішуче налаштованої частини буржуазії та реформаторського крила у робітничому русі. Західноєвропейська со­ціал-демократія допускала існування реформізму в своїх рядах; російські соціал-демократи, очолювані В.Леніним, запекло боролися проти опортунізму (прихильників реформізму) в їхніх лавах і в міжнародному соціал-демократичному русі. Керівники Комуністичного інтернаціоналу взагалі визнавали лише свою правоту і відмежовувалися від лібералізму.

У 20-30-х рр. і консерватори, і ліберали виступали за свободу ринкових відносин. Одначе ліберали, на відміну від консерваторів, уважали, що механізм ринкового регулювання не може функціонувати довільно, а потребує постійного державного втручання з метою створення оптимальних умов для конкуренції. Внаслідок парламентських виборів консерватори і ліберали, маючи спільну соціальну базу, заступали одні одних біля державного керма, не міняючи сутності існуючого ладу. Політичний маятник забезпечував стабільність у суспільстві, яке, використовуючи високі потенційні можливості саморегулювання і реформування, нарощувало економічну міць.

 

Документи, матеріали

Французький політолог, економіст Гі Сорман про консерватизм і лібералізм

"…Консерватизм — це життєва позиція, лібералізм — це спосіб дій.

Бути консерватором — значить визнавати історичну, со­ціальну і моральну спадковість свого суспільства, погоджуватися, що і в минулому було достатньо мудрості, а існуючий порядок речей достатньо виправданий. Консерватизм передбачає також визнання всього розмаїття культурних, релігійних і національних традицій, усвідомлення того, що не може бути єдиної моделі цивілізації, єдиного тлумачення історії. Консерватор вірить також у піднесений моральний порядок, який не обов’язково базується на релігії. Консерватор не довіряє реформам і, особливо, не вважає, що будь-яка реформа добра сама по собі. У гіршому випадку, він віддає перевагу вже випробуваному злу, ніж тому, що ще не відоме. Порядок, справедливість, свободу він уважає скоріше результатом тривалого історичного досвіду, ніж наслідком якихось декретів або політичних потрясінь.

Але консерватизм недостатній, щоб створити серйозну альтернативу етатизму (повному одержавленню) і задовольнити ненаситну потребу в ідеології…

…лібералізм є принципом і всюди, за будь-яких обставин віддає перевагу людській особистості, а не державі…"

 

Запитання до документа

1. Сформулюйте на основі документа і матеріалу підручника поняття "консерватизм".

2. Спробуйте з’ясувати основні відмінності між лібералізмом і консерватизмом. Як ці дві доктрини ставляться до реформ?

3. Чи може консерватизм стати альтернативою фашизму і комунізму та чому?

4. Сформулюйте своє ставлення до консерватизму та аргументуйте його.

 

Оцінка ліберальної доктрини дослідником В.В.Леонтовичем

"У системі поглядів лібералізму особистість стоїть на першому місці, а цінність суспільних груп або установ міря­ється виключно тим, якою мірою вони захищають права та інтереси окремої людини і сприяють здійсненню цілей окремих суб’єктів".

 

Запитання до документа

1. Сформулюйте поняття "лібералізм".

2. За якого політичного режиму можливе втілення в життя ліберальної доктрини і чому?

3. Наведіть приклади ліберального реформізму з раніше вивченого матеріалу.

4. У чому полягає привабливість лібералізму?

 

Запитання і завдання

1. Коли зародились і на якій соціальній основі розвивались ідейно-політичні течії лібералізму й консерватизму?

2. З`ясуйте ідейні основи консерватизму.

3. Порівняйте економічні й політичні пріоритети лібералів та консерваторів.

4. Чому ліберально-демократичні ідеї заперечували тоталітарні партії?

5. Які зміни в ліберальній доктрині стались у 30-ті рр.? Що таке неолібералізм? Які його основні відмінності?

 

§ 9. Робітничий і соціалістичний рухи. Комуністичний рух

1. Робітничий і соціалістичний рухи

Перша світова війна справила значний вплив на організований робітничий рух. До війни робітничий і соціалістичний рухи були єдиними в національному і міжнародному масштабі. У кожній країні Заходу були соціалістичні або соціал-демократичні партії, які об’єднувались у Робітничому (2-му) інтерна­ціоналі. Війна розколола робітничий рух за національно-державними ознаками. Соціал-демократи більшості воюючих країн підтримали свої уряди і опинилися по різні боки фронтів. Це призвело до припинення функціонування 2-го інтернаціоналу.

Після закінчення війни соціал-демократи зробили спробу відродити 2-й інтернаціонал. Вони скликали в Берні (Швейцарія) конференцію з метою згуртувати їхні лави та відновити діяльність інтернаціоналу. Hа конференції було заявлено, що країни Антанти вели війну за демократію, свободу націй та виконання міжнародних домовленостей. Конференція підтримала плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених на Паризькій мирній конференції. Європейські соціалісти засудили вимогу встановити диктатуру пролетаріату, яку висунули більшовики, і заявили про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ і парламентської демократії.

Соціал-демократи поновили свої позиції в робітничому русі. У 1919 р. на міжнародному конгресі професійних спілок в Амстердамі було створено Міжнародне об’єднання профспілок — Амстердамський інтернаціонал. Він об’єднав 23 млн членів. Головну роль у цій організації відігравали англійські тред-юніони. Керівництво Амстердамського інтернаціоналу намагалося реформами покращити становище робітників.

Соціал-демократичні партії багатьох європейських держав у післявоєнний період входили до урядів, мали свої фракції в парламентах і в такий спосіб впливали на розроблення законів, на вироблення внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу своїх країн.

У 1920 р. на конгресі в Женеві було організаційно оформлено Соціалістичний інтернаціонал. Він об’єднав 15 партій. Hайбільшим впливом у ньому користувалися англійська лейбористська та німецька соціал-демократична партії. На конгресі було прийнято резолюцію "Про політичну систему соціалізму". Головним протиріччям в існуючому суспільстві автори документа вважали протиріччя між демократією і диктатурою. В резолюції висувалася вимога до членів Соцінтерну захищати парламентську демократію.

У 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій створили Міжнародне об’єднання со­ціалістичних партій. Центристи займали проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. Провідну роль у цій організації стали відігравати Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократична партія Австрії та Незалежна ро­бітнича партія Великобританії. На конференції було обґрунтовано теоретичну необхідність революцій, але для Заходу ви­знано практичну неможливість їх здійснення за тогочасних умов. Керівники об’єднання намагалися підтримати парламентську демократію та більшовицькі ради, але поступово відмовилися від цього наміру.

Наступного року було ухвалено рішення про об’єднання двох інтернаціоналів. Офіційно це сталося 1923 р. під час Гамбурзького конгресу. На ньому було створено Соціалістичний робітничий інтернаціонал. У програмних документах було сформульовано ідею покращання існуючих порядків через реформи. Так було оформлено міжнародне об’єднання соціал-демократичних партій. Воно виступало послідовником політичної лінії 2-го інтернаціоналу.

У міжнародному робітничому русі 20-30-х рр. існували дві впливові організації: Соціалістичний робітничий інтернаціонал і Комуністичний інтернаціонал. Обидва прагнули прийти до соціалізму, але перший — через реформи, а другий —встановленням так званої диктатури пролетаріату.

2. Комуністичний рух. Комінтерн

Події Першої світової війни привели до розколу і ліквідації 2-го інтернаціоналу, сприяли поглибленню незгод усередині соціал-демократичних партій.

Внаслідок затягування війни і наростання економічних труднощів зростав авторитет радикально настроєних діячів партій. Вони виступали за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську обездолених верств проти заможних, проведення соціалістичної революції, викоренення самого джерела війни — капіталізму. Їхні опоненти прагнули збереження громадянського миру, здійснення соціальних і демократичних реформ для досягнення соціальної справедливості. Таке розмежування породило відкритий антагонізм, коли почалися революції та постало питання про їхню спрямованість. Досвід більшовиків у Росії відлякував одних‚ а в інших породжував прагнення їх наслідувати. Майже в усіх країнах почали формуватися комуністичні партії. Більшовики на чолі з В.Леніним вирішили створити новий інтернаціонал — комуністичний.

У Петрограді було скликано нараду, на якій обговорювалися принципи відбору учасників, засновників Комінтерну. Найважливішими умовами вважалися ведення партією боротьби проти свого уряду за припинення війни і визнання нею радянської влади в Росії.

У 1919 р. в Кремлі почала роботу міжнародна комуністична конференція. Вона конституювала 1-й (установчий) конгрес 3‑го, Комуністичного інтернаціоналу. На ньому, як було оголошено, були присутні 52 делегати з 21 країни. Слід зауважити, що всі делегати від інших країн були іноземними представниками лише за національністю, а насправді вони належали до РКП (б) і проживали в Росії. Лише один делегат прибув із-за кордону. Конгрес прийняв "Маніфест Комінтерну до пролетарів світу", в якому зазначалась мета організації — здійснення світової революції, та створив виконком Комінтерну на чолі з Г.Зінов’євим.

На 2-му конгресі було прийнято статут і 21 умову вступу до Комінтерну. Першочерговими умовами стали підтримка радянської Росії та визнання необхідності світової соціалістичної революції. Статут і умови вступу до Комінтерну передбачали, що Комінтерн‚ власне‚ буде єдиною всесвітньою комуністичною партією, а національні партії — його секціями.

Концепція світової пролетарської революції стала стрижнем теоретичної та практичної діяльності Комінтерну. Реальною спробою її впровадження став похід Червоної армії під командуванням Тухачев­ського на Варшаву. Наступним пунктом мав стати Берлін. Це перегукувалось із маніфестом Комінтерну, в якому, зокрема, зазначалося:

"Комуністичний Ін­тернаціонал — партія революційного повстання міжнародного пролетаріату… Радянська Німеччина, об’єднана з Радянською Росією, стали б відразу сильнішими від усіх капіталістичних держав, разом узятих. Справу Радянської Росії Комінтерн оголосив своєю справою... Німецький молот і російський серп переможуть увесь світ!".

Проте цим планам збутися не судилось, і світову революцію довелося відкласти. Але за всі роки існування СРСР радянське керівництво не полишало ідеї «світової революції», неодноразово вдаючись до всіляких авантюр.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 86; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты