З виступу А.Гітлера 2 страница

Несталою була і фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.

Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім Демократичної та Республіканської партій, у виборах брав участь Прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р.Лафоллета. Він балотувався як незалежний кандидат у президенти. Його підтримували Американська федерація праці — АФТ, соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи. Лафоллет зібрав на виборах 4,8 млн голосів. Незабаром блок, що його підтримував, розпався. У 1924 р. вперше у виборах узяла участь компартія, яка висунула своїм кандидатом у президенти В.Фостера.

Президент США К.Кулідж (1923-1929 рр.)

Президентом США було обрано Куліджа. Новий уряд проголосив свій девіз: "Справа Америки — бізнес". Він усіляко сприяв ростові прибутків монополій, знижуючи з року в рік податки на корпорації та надаючи великим компаніям державні субсидії. Водночас Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Значні кошти витрачалися на морські озбро­єння. Економічне та політичне життя країни знаходилося під контролем сімейств фінансової олігархії — Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу. Міні­стром фінансів був "алюмінієвий король" Ендрю Меллон, міністром торгівлі — Герберт Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок, який отримав репутацію одного зі стовпів "проспериті" ("процвітання").

Президент США Г.Гувер (1929-1933 рр.)

Чергова перемога республіканців на виборах 1928 р. привела Гувера в Білий дім. Значну роль при цьому відіграли обіцянки знищити злидні та забезпечити кожному американцеві заможне життя. Була популярна книга Гувера про «твердий індивідуалізм».

На міжнародній арені США проводили політику експансії, прикриваючи її "ізоляціоністським" прапором. Сполучені Штати виступали головним арбітром у вирішенні проблеми репарацій. Запропонований ними 1924 р. план Дауеса створив умови для відтворення німецького воєнно-промислового потенціалу. У 1929 р. замість нього було розроблено план Юнга, який сприяв проникненню американського капіталу в Європу.

Беручи участь у боротьбі за панування в Китаї, США разом з іншими державами придушували національно-визвольний рух китайського народу. Фінансово-економічний натиск на країни Латинської Америки поєднувався зі збройною інтервенцією, особливо в Центральній Америці та басейні Карибського моря. Агресія США проти Нікарагуа в 1913-1933 рр. (1925-1927 рр. американські війська виводилися з країни) та вбивство керівника національно-визвольного руху Сандіно викликала глибоке обурення в Центральній та Південній Америці.

У роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великобританією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії дедалі відчутніше тиснули на англійських конкурентів. Посилилось і морське протистояння.

США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася ви­знати СРСР. Одначе республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 20-х рр. невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце з-поміж імпортерів товарів до Радянського Союзу (головно машин і промислового обладнання). Нарешті, 1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулось саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке лице (міліони людей в України, Північному Кавказі, Казахстані вмирали від Голодомору).

5. Велика депресія

Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок небувалої за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій складала 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки допомозі уряду.

Паніка на Нью-йоркській фондовій біржі (Уолл-стріт) 29 жовтня 1929 р.

Криза призвела до небаченого зростання безробіття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища з халуп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї, позбавлені житла. Біля благодійних пунктів за мискою юшки вишиковувалися довгі черги голодуючих. Сотні тисяч людей блукали країною в безнадійних пошуках роботи, серед них було чимало розорених фермерів.

Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два "голодні походи" на Вашингтон. Вони вимагали забезпечення ро­ботою, введення системи соціального страхування і видачі допомоги безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок. Для придушення виступів уряд застосовував війська і поліцію, але рухи не припинялись.

Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри — 17 млн осіб. Недарма криза залишилася в історичній пам’яті американців символом національної трагедії. Початок і швидке розростання її дошкуляли американцям ще й тим, що, повіривши в нескінченне "процвітання" 20-х рр., вони виявилися морально непідготовленими до біди. Криза викликала спочатку не активну протидію, а розгубленість. Усепроникний характер, велика тривалість, безпрецедентна глибина породжували паралізуючий страх. Становище погіршувалося через відсутність у країні системи соціального забезпечення, що було результатом панування індивідуалістичної моралі. Тому криза економіки стала й кризою американського індивідуалізму. Погляди американців звернулися до держави, втручання якої здавалося єдиним засобом виживання.

Характерно, що найбільші масові рухи, які з’явилися в роки кризи, вимагали державного регулювання. Безробітні вимагали створення державної системи страхування з безробіття, ветерани Першої світової війни — державної підтримки, фермери закликали Вашингтон покласти край зниженню цін на їхню продукцію. Криза припала майже пов­ністю на час президентства республіканця Гувера. Він обійняв посаду 4 березня 1929 р. за півроку до початку кризи і залишив Білий дім рівно через 4 роки, коли криза вже проминула свій пік. За іронією долі Гувер був одним із найпослідовніших прихильників індивідуалізму. На його думку, найбільше, на що могла піти держава, — це стати координатором приватної ініціативи і незалежним арбітром у боротьбі конкуруючих со­ціальних і політичних груп. Гувер, крім того, вважав, що причини кризи полягають у розладі світового господарства після війни, американська ж економіка цілком здорова і не потребує сильнодіючих ліків.

Наслідки „Великої депресії”. Один з колишніх міліонерів торгує яблуками на вулицях Нью-Йорку

Виходячи з цього, президент і формував свою політику в роки кризи. Він, наприклад, скликав конференції представників ділових кіл і профспілок для забезпечення своєрідного соціального перемир’я, закликав розширяти приватну благодійність для допомоги тим, хто її потребував. Від неспокійного світу Америка відгородилася високим митним бар’єром. Створене ним федеральне фермерське управління почало закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції. Було прийнято федеральну програму будівельних робіт.

Наслідки „Великої депресії”. „Гувервілі” на околицях американських міст

Дальше поглиблення кризи показало, що цих заходів не досить, однак адміністрація Гувера пішла навіть на згортання її скромних програм. Коли ж у бюджеті Федерального уряду утворився дефіцит і становище стало безвихідним, Гувер погодився видавати державні позички штатам і приватним корпораціям для допомоги громадянам.

І сама криза, і неспроможність політики президента її здолати, не могли не викликати падіння впливу республіканської партії, яка після громадянської війни тривалий час домінувала на політичній арені країни. Їх опоненти — демократична партія — отримали унікальний шанс прийти до влади. У 1930 р. вони зробили перший крок до цього, завоювавши більшість у палаті представників Конгресу.

6. "Новий курс" Рузвельта

Спробою виходу з кризи, пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві, спробою, що виявилася початком глибоких реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Рузвельта в 1933-1941 рр., яка ввійшла в історію під назвою "новий курс".

Рузвельт, будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, на той час найбільш населеного і найбагатшого, здійснив програму державної допомоги бідним, що не мала аналогів. Ставши кандидатом демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги "забутій людині", маючи на увазі мільйони знедолених кризою, обіцяв американському народові "новий курс", пов’язаний з використанням нетрадиційних методів боротьби з кризою. Рузвельт не мав закінченої програми і вважав головною метою передви­борчої кампанії схилити на свій бік усіх невдоволених. Багато людей вважало, що, прийшовши на виборчі діль­ниці в листопаді 1932 р., вони проголосували не за Рузвельта, а проти Гувера. Рузвельт, крім того, пообіцяв скасувати "сухий закон". Так чи інакше Республікан­ська партія зазнала відчутної поразки. Рузвельт отримав 22,8 млн голосів, тоді як Гувер — лише 15,8 млн. Демократи до того ж завоювали біль­шість в обох палатах Конгресу.

Обраний президентом, Рузвельт обійняв посаду тільки 4 березня наступного року. На цей час, час "міжцарювання", випав найдраматичніший етап розвитку кризи. Почалася хвиля банкрутства американських банків. Натовпи громадян буквально брали їх в облогу, намагаючись врятувати свої заоща­дження, забрати їх. У ніч на 4 березня банки Нью-Йорка і Чикаго — фінансових центрів США припинили операції через нестачу готівки. Держава опинилася під загрозою повного паралічу. Банківська криза не дала Рузвельтові часу на адаптацію до нової ролі, вона спонукала його одразу ж виявити видатні якості політика: динамізм, рішучість і новаторський підхід. Щоб мати час на підготовку своїх пропозицій і вгамувати пристрасті, Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від Конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою якої стало страхування дрібних і середніх депозитів до 5 тис. долларов.

Трохи згодом, у 1934 р., була проведена девальвація долара і створена комісія по торгівлі акціями, яка здійснювала нагляд за діяльністю фондовой біржи з метою припинення спекуляцій з завищеною вартістю.

Другою групою заходів, що були проведені на першому етапі «нового курсу», була пов’язана зі спробою вийти з аграрної кризи. Центральне місце серед них займав закон про регулювання сільського господарства 1933 р. (ААА), який був спрямований на підвищення прибутків фермерів за рахунок збільшення цін на продукцію, що вони виробляли. У відповідності з законом створювався складний механізм, який був орієнтований на скорочення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. Як компенсацію фермери отримували преміальні витрати з особого фонду, що створений за рахунок нового спеціального податку.

Президент США Ф.Рузвельт серед фермерів

Центральним серед законів 100 днів був закон про відновлення промисловості (NRА), що був прийнятий влітку 1933 р., його символом був синій орел. Він передбачав створення державного регулювання умов промислового виробництва, регулювання трудових відносин, допомогу безробітним.

Символ „Нового курсу”

Як підкреслював Рузвельт: «Роль держави ускладнюється неминуче, тому що ускладнюється саме життя».

Перші заходи «нового курсу» сприяли певній стабилізації економіки.

Одначе початок економічного пожвавлення не привів до очікуваного спаду соціальної напруженості. Навпаки, паралізуючий страх людей минав разом із кризою, і активність мас почала зростати. У країні виникли масові рухи, деякі — в незвичній формі, що відображали глибоке невдоволення американців становищем, яке склалося. Лейтмотивом усіх тих рухів була вимога їх учасників більше, надійніше захистити громадян країни, дати гарантії, що пережиті ними біди більше не повторяться. В основному всі побажання зводилися до рішучого впровадження державного регулювання соціального та економічного життя.

Вибори до конгресу 1934 р. показали, що більшість американців підтримує ці вимоги.

Розуміючи приреченість спроб відновити старий порядок, враховуючи настрої мас і розклад політичних сил‚ Рузвельт здійснив "зрушення вліво" у своїй політиці, складовою якого стала низка важливих структурних перетворень в американському суспільстві. "Новий курс" означав державне регулювання економики, втручання держави в приватновласницьку діяльність. Було закрито дрібні банки, заборонено вивіз за кордон золота. Держава регулювала розвиток промисловості, яка ділилася на кілька груп. Між ними повинен був діяти "кодекс честної конкуренції", який визначав обсяг виробництва, розподіл ринків, рівень заробітної плати. У галузі сільського господарства уряд США стимулював експорт пшениці й бавовни, сприяв підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію.

"Новий курс" передбачав також проведення соціальних реформ. У країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійного забезпечення. У 1935 р. було прийнято національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспі­лок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин. Поряд з основним профспілковим об`єднанням АФП виник Конгрес виробничих профспілок. Були значно розширені економічні функції держави. Установлення державного контролю над Федеральною резервною системою і перетворення її на своєрідний центральний банк США завершили банківську реформу.

Для забезпечення справедливішого розподілу національного прибутку реформувалася система оподаткування — було підвищено ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. Значно розширено систему громадських робіт. Нею опікувалася Адміністрація розвитку громадських робіт (WPA).

Зрушення вліво у політиці "нового курсу" зробило більш жорсткою політичну боротьбу. Консервативні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом. Їхнє прославляння Рузвельта як рятівника нації змінилося нападками та звинуваченнями його у зраді. Тому передвиборча кампанія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні позиції двох основних партій у питанні про реформи, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю "нового курсу". Рузвельт здобув на цих виборах переконливу більшість, зібравши 27,8 млн голосів проти 16,7 млн, поданих за його головного суперника Альфреда Лендона. Республіканці перемогли тільки у 2 штатах із тодішніх 48. У Конгресі їхнє представництво виявилося найменшим від початку століття. Вибори 1936 р. мали історичне значення: вони зробили реформи "нового курсу" необоротними.

Отримавши такий переконливий мандат довіри, Рузвельт у 1937 р. сконцентрував зусилля адміністрації на реформі Верховного суду. Його члени, призначувані на все життя президентом, стали головною опорою консервативних сил. Використовуючи право Верховного суду трактувати Конституцію, вони оголосили 11 законів "нового курсу" невідповідними їй. Побоюючись, що така ж доля може спіткати й закони, прийняті 1935 р., Рузвельт запропонував оновити склад Верховного суду за рахунок призначення додаткових членів після досягнення суддями 70-річного віку. Але ця пропозиція була відхилена конгресом.

Багато його членів вирішило, що роблячи судову владу більш залежною від виконавчої в особі президента, це порушує основний принцип державного устрою США — поділ влади. Їх не зупинило при цьому те, що, голосуючи проти президента, вони діяли проти лідера своєї партії, адже абсолютна більшість в обох палатах була в демократів. Рузвельт заспокоював себе, якось сказавши, що програвши бій, він ви­грав війну, — Верховний суд у 1937 р. всеж визнав конституційним і закон про соціальне забезпечення, і закон Вагнера, але авторитетові президента було завдано значного удару, а демократична партія виявилася розколотою.

Спираючись на закон Вагнера і прихильність до них президента, профспілки почали штурм двох основних бастіонів антипрофспілкових сил — автомобільної та сталеплавильної промисловості. Запекла боротьба робітників, епізодами якої був "сидячий" страйк на заводі "Дженерал моторс" у Мічигані, і сутичка робітників з поліцією в Чикаго, що призвела до людських жертв, виявились у центрі уваги громадськості. Відтак колективний договір із профспілкою змушені були підписати "Дженерал моторс", "Крайслер моторс" і найбільша сталеварна корпорація "Юнайтед Стейтс стіл". Часом здавалося, що цей конфлікт загрожує зробити недосяжним соціальний мир, якого так прагнули реформатори, а це вже не сприяло зростанню авторитету Рузвельта. Крім того, восени 1937 р. на додачу до всіх негараздів, що звалилися на президента, в країні почалася нова економічна криза, яка поставила під сумнів економічну політику "нового курсу".

Після довгих роздумів Рузвельт 1938 р. запропонував Конгресові нові реформи. Серед них — закон про справедливі умови праці, що дав Федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю. Замість оголошеного Верховним судом у 1936 р. неконституційним закону про регулювання сільського господарства було прийнято інший. Метою державного регулювання сільсь­кого господарства тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які бережуть землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції. На зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт. Хоча влі­тку 1938 р. криза закінчилася, всі перипетії 1937-1938 рр. не сприяли подальшому зростанню авторитету Рузвельта і демократів.

Будівництво плотини гідроелектростанції у Теннессі

"Новий курс" був своєрідним зламом в історії США ХХ ст. Розпочаті президентом Рузвельтом перетворення були спрямовані на вихід із кризи і на піднесення економіки. Повністю цієї мети так і не було досягнуто. Економіка країни‚ власне, знаходилась у стані застою впродовж 30-х рр. Збереглися значне недовантаження виробничих потужностей та масове безробіття. Адміністрації Рузвельта не поталанило оволодіти мистецтвом регулювання ринкової економіки. Але основні важелі такого регулювання держава отримала саме в ті роки. Значно вагомішими були соціальні реформи. Вперше в історії США держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців. Було зроблено вирішальний крок до держави "процвітання". Функції держави надзвичайно розширилися.

З 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. Аж до вступу США у Другу світову війну його адміністрація прагнула закріпити вже здійснені реформи "нового курсу". З початком Другої світової війни США заявили про свій нейтралітет (5 вересня 1939 р.). Після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Гарбор 7 грудня 1941 р. США вступили у війну на боці Антигітлерівської коаліції.

Документи, матеріали

Закон про поліпшення становища в сільському господарстві (ААА). 12 травня 1933 р.

(Витяг)

Закон про поліпшення тяжкого становища національної економіки через підвищення купівельної спроможності сіль­ського господарства, про проведення впорядкування ліквідації акціонерних земельних банків та проведення інших необхідних заходів.

Цим засвідчується, що Конгрес проводитиме наведену нижче політику:

1). Встановлювати й підтримувати таке співвідношення між виробництвом і споживанням сільськогосподарських продуктів і такі умови їхнього продажу, що піднесуть купівельну спроможність сільськогосподарських продуктів стосовно предметів, необхідних фермерові, до купівельної спроможності цих продуктів у базовий період. За найближчий період... вважається довоєнний період із серпня 1909 р. по липень 1924 р.

Міністр сільського господарства цим уповноважується укладати оптаційні контракти з виробниками бавовни з продажу будь-кому з них такої кількості бавовни, яка не повинна перевищувати різниці, що існує між кількістю бавовни, що виростили, в поточному та минулому році, в усіх тих випадках, коли цей виробник дасть письмову згоду скоротити виробництво бавовни у 1933 р. порівняно з попереднім роком не менш ніж на 30%...

Кожному такому виробникові, що погодився на зменшення продукції, міністр сільського господарства надішле, без права подальшої передачі, оптаційний контракт про продаж зазначеному вище виробникові такої кількості бавовни з запасів, що знаходяться в розпорядженні та під контролем міністра сільського господарства, на яку цей виробник бавовни дав згоду зменшити його виробництво...

Питання до документа

1. З якою метою було прийнято закон про регулювання сільського господарства?

2. Який механізи регулювання сільськогосподарського виробництва пропонував закон? Чи виявився він дієвим?

Закон про відновлення національної економіки (NІRА). 16 липня 1933 р.

(Витяг)

Закон про оздоровлення національної промисловості, заохочення здорової конкуренції, організацію корисних громадянських робіт і досягнення деяких інших цілей.

... президент може затверджувати кодекси про справедливу конкуренцію для даного фаху або галузі промисловості..., якщо він уважає:

1) що ці асоціації або групи не чинять нікому нерівних обмежень у прийнятті своїх членів і що вони справді є представниками означених у проханні професій, або галузей промисловості, або організацій, що до них входять;

2) що запропоновані кодекси про справедливу конкуренцію не спрямовані на розвиток монополій, або знищення, або придушення дрібного підприємництва.

Розділ 7. Всі кодекси про справедливу конкуренцію повинні передбачати:

1) що всі особи, котрі працюють за наймом, мають право на організацію і на укладення договорів про обмеження їхніх спільних дій під час обрання ними своїх представників або самоорганізації з метою ведення переговорів про колективну угоду або вжиття інших заходів взаємодопомоги чи захисту;

2) що жодній особі, котра працює або шукає роботу за наймом, не буде поставлено умовою отримання нею роботи вступ до тієї чи тієї компанійської спілки або відмови від договорів через представників, що були нею самою обрані, і що роботодавці не зможуть втручатися, справляти тиск або в інший спосіб перешкоджати вступові, організації або наданню допомоги робітничій спілці, що була обрана нею за власним розсудом;

3) що наймачі згодні з максимальною тривалістю робочого дня, мінімальним рівнем оплати та іншими умовами найму, що були схвалені або запропоновані президентом...

Питання до документа

1. Назвіть причини появи і наслідки кодексу про справедливу конкуренцію.

2. Які положення мали містити кодекси?

Запитання і завдання

1. Як змінилося становище США після Першої світової війни?

2. Які особливості політичного та економічного розвитку США у 20-ті рр.?

3. Чим були зумовлено домінування Республіканської партії у політичному житті США в 20-ті роки?

4. Дайте характеристику розвиткові робітничого руху і руху за демократичні права у 20-ті рр. Чому вони зазнали поразки?

5. З’ясуйте причини і наслідки економічної кризи у США в 1929-1933 рр.

6. Які реформи були проведені Рузвельтом щодо виведення економіки США з кризи?

7. Які наслідки реформ "нового курсу"?

8. Дайте оцінку діяльності Ф.Рузвельта.

Запам’ятайте дати:

1922-1929 рр.– період „процвітання (проспереті) в США

29 жовтня 1929 р.– „чорний вівторок”, крах нью-йоркської фондової біржі, початок „великої депресії” в США (1929-1933).

4 березня 1933 р. ­ Вступ Ф.Рузвельта на посаду президента США. Початок "нового курсу".

1933 р. ­ Встановлення дипломатичних відносин між СРСР і США.

1935 р. ­ Закон Вагнера.

5 вересня 1939 р. ­ Заява уряду США про нейтралітет.

§ 13. Великобританія

1. Наслідки Першої світової війни

Під час Першої світової війни Великобританія зазнала значних втрат. Людські втрати складали 743 тис. загиблих і 1,7 млн поранених. Промислове виробництво скоротилося на 20%, країна з кредитора перетворилась у боржника. Зовнішній борг складав близько 1 млрд. фунтів стерлінгів. Величезні воєнні видатки покривалися за рахунок скорочення інвестицій в економіку колоній, внутрішніх і зовнішніх позик, а також збіль­шення податків. За роки війни податки зросли у 6 раз. Життєвий рівень населення різко знизився.

Неблагоприятні наслідки війни сприяли розколу в англійському суспільстві. Одна частина прагнула до повернення старих часів, вважаючи, що відхід від традиційних англійських цінностей породив негаразди країни. Інша частина населення вважала, що після великої війни в Англії повинні утвердитися більш справедливі принципи суспільного устрою. Виразниками настроїв першої частини населення були консерватори, другої – лейбористи. Ліберали, які у попередні роки були ведучою силою в партійно-політичній системі, виявились розколотими і згодом відтісненими з політичної арени.

У 1918 р. лейбористська партія прийняла свій перший статут. Метою партії проголошувалося встановлення суспільної власності на засоби виробництва, а найближчими завданнями — розширення соціального законодавства і подальша демократизація політичного устрою. Партія будувалася на основі як індивідуального, так і колективного членства, коли членами партії автоматично ставали члени профспілок. На виборах 1918 р. лейбористська партія зробила перший крок на шляху до перетворення в найбільшу опозиційну партію. Вона завоювала 60 місць у палаті громад.

2. Піднесення демократичного руху. Реформи Ллойд-Джорджа

Нові настрої у суспільстві спонукали коаліційний уряд консерваторів і лібералів, який очолив Д.Ллойд-Джордж, лідер реформістського крила ліберальної партії, до широких реформ.

Уряд Ллойд-Джорджа поставив собі за мету швидко ліквідувати закони воєного часу і відновити «нормальне» становище в країні. Так, було ліквідовано систему державного регулювання і контролю. Згорнуто воєнне виробництво. Демобілізовано 4 млн армію. Але такі заходи породили проблему з працевлаштуванням і сприяли розгортанню широкого страйкового руху. У 1919 р. страйкувало понад 2,5 млн чоловік. Під тиском страйкуючих уряд провів ряд заходів: підвищив зарплату і скоротив робочий тиждень до 40 годин.

Ще у 1918 р. було проведено чергову реформу виборчого права. Ліквідовувався майновий ценз. Право голосу отримали жінки, яким виповнилося 30 років.

Прем`єр-міністр Великобританії Д.Ллойд-Джордж

Після виборів прийняли програму допомоги безробітним та будівництва дешевого житла для малозабезпечених. У 1918 р. було введено восьмирічну освіту, а 1921 р. — дев’ятирічну обов’язкову безплатну освіту.

Уряд Ллойд-Джорджа пішов на рішучий крок, надавши у 1921 р. статус домініону своїй найстарішій колонії Ірландії. Шість графств у Північній Ірландії з переважно протестантським населенням залишались у складі Великобританії. Після цього офіційна назва Великобританії стала "Сполучене коро­лівство Великобританії та Північної Ірландії".

Під час повстання у Дубліні. 1921 р.

Робітничий рух поволі пішов на спад; страйк гірників і металургів у 1921 р. зазнав поразки. Країна поверталась до мирного життя.