Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


ІІ. Економічні вимоги




§1. Відновлення купівельної спроможності, що була знищена чи послаблена кризою.

§2. Проти безробіття та промислової кризи:

а) скорочення робочого тижня без скорочень зарплати;

б) залучення до трудового процесу молоді внаслідок створення системи переходу престарілих трудящих на пенсію у достатньому для прожиття розмірі.

 

Питання до документа

З’ясуйте основні положення програми Народного фронту. Які з них було виконано, а які ні, і чому?

 

З виступу Ф.Рузвельта на закритій прес-конференції 25 вересня 1936 р.

«В`явіть на мить, що брат Гувер залишився б президентом до квітня 1936 р., продовжуючи свою політику попередніх чотирьох років, не зробив би ніяких кроків у бк соціального забезпечення або допомоги фермерам або ліквідації дитячої праці і скорочення робочого дня і введення пенсій по старості. Якби це сталося у квітні теперішнього (1936 р.) року, становище у нашій країні нагадувало б те, яке застав Блюм, прийшовши до влади. Французи впродовж 25 чи 30 років нічого не зробили в галузі соціального законодавства. Блюм приступив до здійснення його, бо отримав загальний страйк вже у перший тиждень перебування при владі. Він (загальний страйк) зажадав 40-годинний робочий тиждень… [Блюм] провів закон, який скорочував робочий день. Вони (страйкуючі) зажадали один вихідний у тиждень, що оплачується, потім вони зажадали негайно створити комісію для підготовки плану для забезпечення плану для пристарілих. Блюм зробив все це, але чи не було це занадто пізно?”

 

Питання до документа

1. Яку оцінку реформам НФ дав Ф.Рузвельт?

2. В чому вбачає причину поразки реформ НФ Ф.Рузвельт?

3. Порівняйте реформи НФ і «Новий курс» Ф.Рузвельта.

 

Запитання і завдання

1. Визначте основні наслідки Першої світової війни для Франції.

2. Які причини піднесення промисловості Франції у 20-х рр.?

3. З’ясуйте особливості політичного розвитку Франції у 20‑х рр. Поставте у хронологічному порядку правління урядів: "Картель лівих", "національної єдності", "Національного блоку", Народного фронту.

4. Як економічна криза у Франції позначилася на економічному і політичному розвитку?

5. З’ясуйте причини утворення Народного фронту. Які партії утворили Народний фронт?

6. Охарактеризуйте реформи, проведені урядом Народного фронту. Що спільного у реформах Клемансо та уряду Народного фронту?

7. Охарактеризуйте французький фашизм.

8. Які причини розпаду Народного фронту? Дайте оцінку діяльності комуністів в уряді Народного фронту.

9. Чим було зумовлено відхід уряду Е.Даладьє від реформ Народного фронту?

10. У чому ви вбачаєте демократизм французького суспільства?

 

Запам’ятайте дати:

1920 р. –створенння Французької комуністичної партії.

1934 р. –спроба фашистського заколоту.

1936­1938 рр.­ Народний фронт у Франції.

 

Тема V
Тоталітарні та диктаторські режими

 

§ 15. Тоталітаризм

Тоталітаризм – це феномен ХХ ст. Тоталітаризм (від пізньолатинського totalis – весь, цілий, повний) – одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над всіма сферами життя суспільства і окремо взятої людини: політичного, економічного, соціального і навіть особистого. Всю сутність тоталітарної держави висловив Б.Муссоліні: “Все для держави, нічого проти держави, нічого поза державою”. Тоталітаризм у найбільш завершеному вигляду існував у Італії, Німеччині, СРСР та державах соціалістичного табору. Тоталітаризм у різних країнах, в різний час мав свої особливості у відповідності до специфічних особливостей кожної країни.

Поняття тоталітаризм вперше використав у 1923 р. ліберальний політик Джованні Амендолла, характеризуючи італійський фашизм. Згодом термін став застосовуватися стосовно сталінського режиму в СРСР та гітлерівського в Німеччині.

1. Виникнення тоталітаризму

Феномен тоталітаризму своїм корінням сягає глибени віків, знаходить свою схожість з диспотіями і тираніями стародавніх часів, з абсолютиськими і авторитарними системами влади. Але лише у ХХ ст. в умовах кризи класичної ліберальної ідеї, при переході до розвинутого індустріального суспільства і соціальної демократії з`являється тип жорсткої диктатури, яка спирається на масові рухи, і пронизана унітарною (єдиною) ідеологією.

Можна визначити такі передумови виникнення тоталітарних режимів:

1. Утвердження індустріального суспільства. Поява технологій масового виробництва. Поява механізмів державного регулювання економікою. Стандартизація всіх сторін життя. “Масова культура”.

2. Залучення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. до політичного життя широких мас населення після запровадження загального виборчого права і загальної демократизації політичного життя у провідних країнах світу.

3. Вихід на політичну арену широких мас переважно неграмотного, з низькою політичною культурою, озлобленого соціальною несправедливістю приводить до появи нових харизматичних лідерів, які вміло маніпулюють массами, прагнуть до одноосібної влади.

4. Масові політичні партії і соціальні рухи об`єднаних масовими ідеологіями.

2. Риси, ознаки тоталітарних режимів

Будь-який режим має свої ознаки, які виділяють його серед інших. Сучасні дослідники називають наступні риси тоталітаризму:

1. Ліквідація багатопартійності і демократичних інститутів влади. Встановлення однопартійної системи і культа вождя (Муссоліні, Сталін, Гітлер та ін.).

2. Зрощування партійного і державного апарату. Тоб-то партійні структури починають виконувати владні повноваження. Підміняючи державні інститути.

3. Створення системи масових громадсько-політичних організацій, які охоплюють всі вікові верстви суспільства (жовтенята, піонери, комсомол, профспілки, комуністична партія – в СРСР). Це забезпечувало правлячому режиму повний контроль над всіми верствами суспільства, їх ідеологічну обробку.

4. Одержавлення економіки. Встановлення повного контролю над виробництвом і розподілом продукції, суспільних благ.

5. Мілітарізація економіки. У СРСР та Німеччині становила до 80%.

6. Агресивний характер зовнішньої політики. Ідеологізація зовнішньої політики. У СРСР – реалізація світової революції, в Німеччині – встановлення у світі „нового порядку” тощо.

7. Створення образу ворога (справжнього чи міфічного). Розгортання масової агітації та пропаганди з метою мобілізації населення для реалізації загарбницьких планів і ліквідації політичних конкурентів в середині країни.

8. Використання дармової примусової праці. Особливо ця система була розвинута в СРСР.

9. Масові репресії, як засіб боротьби з опонентами і як система залякування.

10. Ідеологічна обробка населення. Повний контроль над системою освіти, вихованням, засобами масової інформації тощо.

11. Ігнорування прав людини. Людина – є “гвинтик” великого державного механізму.

12. Прагнення до уніфікації: культури, свідомості, моди тощо.

13. Опора на власні сили (автархія) тощо.

При всій зовнішній схожесті тоталітарні режими в різних країнах мали різні соціально-економічні структури, соціально-психологічні установки, принципово несумісні ідеології; їх становлення відбувалося різними шляхами, в залежності від національних особливостей і особливостей становища в країні; по різному і в різні часи відбувся їх крах.

3. Історична місія тоталітаризму

Тоталітаризм попри низку негативних моментів виконав важливу історичну місію. Як будь-яке історичне явище тоталітаризм потребує детальне вивчення для застереження наступних поколінь.

Ставши засобом для деяких країн у здійсненні “доганяючого” розвитку. За допомогою повного одержавлення економіки, мобілізуючи всі ресурси для досягнення певної грандіозної мети (побудувати комуністичне суспільство, досягти світового панування, досягти рівня провідних країн в економічному розвитку тощо), тоталітаризм створює ілюцію стрімкого розвитку. Попри створеня за короткий строк могутньої промислової бази, він виявляється не здатен здійснити випереджаючого розвитку, забезпечити перспективу розвитку. А за досягнуті грандіозні результати (в СРСР перехід до індустріального суспільства був здійснений за декілька десятиліть) доводиться платити занадто високу ціну – міліони людських життів, а у кінцевому результаті повна неефективність економічної моделі.

Крім того тоталітаризм став кривавим прикладом того, до чого призводить ігнорування прав та інтересів окремої людини.

За роки свого існування тоталітарний режим довів, що це модернізуючий і мобілізуючий режим, який більш-менш ефективно діє лише в екстримальних ситуаціях і не здатний закласти осново довгострокової позитивної перспективи. Крах всіх тоталітарних режимів супроводжувався відкатом країн у їх розвитку.

 

 

Документи, матеріали

Американські політологи К.Фрідріх, З.Бжезинський про «Загальну модель тоталітаризму»

(Витяг)

- панування «единої масової партії, як правило на чолі з єдиним «диктатором»;

- наявність «розробленої ідеології… хіліастичного змісту, заснованої на радикальному запереченні існуючого суспільного устрою у поєднанні з ідеєю завоювання світу для нового соціального порядку»;

- «терористична система на основі фізичного і психічного насилля»;

- «технологічно обумовлена, майже абсолютна монополія контролю над всіма засобами масових комунікацій»;

- «технологічно обумовлена, майже абсолютна монополія використання озброєння»;

- «централізований контроль і управління економікою шляхом бюрократичної координації до того юродично незалежних корпорацій».

 

Питання до документа

Які риси тоталітарних режимів виділяють американські політологи? Щоб ви додали до цього списку?

 

Запитання і завдання

1. Що таке тоталітаризм?

2. Чому тоталітаризм є феноменом ХХ ст.?

3. Стосовно яких країн використовують поняття тоталітаризм?

1. Які риси тоталітарних режимів виділяють сучасні дослідники?

2. В чому основні відмінності між тоталітарними режимами?

3. Яка історична місія тоталітаризму?

 

Запам’ятайте дати:

1926 р. ­ встановлення тоталітарного режиму в Італії.

1929 р. ­ остаточне встановлення сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

1933-1934 р. ­ встановлення тоталітарного режиму в Німеччині.

 

§ 16. Російська революція

1. Причини, завдання та періодизація революції

У ХХ ст. Відбулась велика кількість революцій в різних куточках земної кулі, але за своїм вплиаом на подальший історичний розвиток світу навряд чи якась може порівнятися з російською революцією, що вибухнула в 1917 р.

Причинами революції в Росії були: протиріччя між відсталою політичною надбудовою (самодержавством) та новими суспільно-економічними відносинами; протиріччя між працею й капіталом; невирішеність аграрного питання: існування поміщицького господарства, безземелля значної частини селян; невирішеність національного питання; загострення всіх проблем Російської імперії внаслідок невдалої участі в першій світовій війні.

Завданнями революції в Росії були: ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринкових відносин; вирішення аграрного питання; демократизація суспільно-по­літичного життя країни; гарантія захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвитку націй, що населяли Росію; виведення Росії з війни.

Періодизація російської революції

23 лютого — 3 березня 1917 р. — повалення монархії;

березень — липень 1917 р. — двовладдя;

липень — жовтень 1917 р. — революційна криза;

жовтень 1917 р. — червень 1918 р. — встановлення диктатури більшовиків;

червень 1918 р. — березень 1921 р. — громадянська війна, перемога більшовиків.

 

2. Початок революції. Формування революційних органів влади. Повалення монархії

23 лютого 1917 р. (за старим стилем) на Путиловському заводі розпочався страйк. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограда, і в суботу 28 лютого вже страйкували 240 тис. робітників. Страйки були викликані локаутом через трудовий конфлікт на Путиловському заводі, погіршенням постачання населення хлібом, падінням реального життєвого рівня. Це був стихійний вибух невдоволення невирішенністю соціальних проблем, що накопичилися.

Демонстрація солдат під час лютневих подій

 

Ні опозиційні партії, ні урядові кола не були готові до такого повороту подій. Спроба поліції за наказом царя придушити виступи робітників лише загострила ситуацію. А залучення військ до проведення каральних операцій викликало обурення серед солдатів. 27 лютого солдати Волинського полку відмовилися стріляти в демонстрантів і перейшли на їхній бік. Звістка про це розлетілася столицею. Гарнізон Петрограда перейшов на бік повсталого народу.

28 лютого до Петрограда вступили частини, викликані з фронту. Розпочалися вуличні бої. Проте опір урядових сил було зламано, повсталі оволоділи ключовими пунктами міста. За прикладом столиці аналогічні події стались у Москві.

Поки на вулицях міста розгорталися революційні події, лідери політичних партій почали формувати політичні структури, які мали перебрати владу. Майже водночас утворилися два центри, що намагалися стати на чолі революції. 27 лютого ліві партії (меншовики, есери, анархісти. Більшовикі та ін.) утворили виконавчий комітет Петроградської ради, яку очолив меншовик М.Чхеїдзе.

Члени Комітету Державної думи

 

Того ж дня депутати Державної думи, що не підкорилися наказові царя призупинити роботу, утворили Комітет Державної думи. Головну роль у ньому відігравали кадети, які відразу проголосили, що беруть владу в свої руки, і запропонували Миколі ІІ зректися престолу. Вимогу Комітету підтримав генералітет на чолі з генералом Алексєєвим.

Перемога революції залежала від того, на чий бік перейде армія, і рада одразу повела боротьбу за вплив на війська гар­нізону.

1 березня 1917 р. виконком Петроградської ради видав наказ № 1, адресований військам Петроградського гарнізону. Згідно з ним:

· у військах вводилися виборні солдатські комітети;

· представники військових обиралися до Петроградської ради;

· війська підпорядковувалися тільки Петроградській раді, її розпорядженням;

· зброя зберігалась у солдатських комітетах, видача її офіцерам заборонялась;

· солдати отримували право користуватися всіма правами та свободами громадян Росії;

· вводилося звернення вищих чинів до солдатів лише на "ви".

Щоби забезпечити собі керівне становище, Петроградська рада провела ще ряд рішень, зокрема:

· було проголошено амністію політичним в’язням;

· відновлено всі політичні права та свободи, обмежені в умовах воєнного часу;

· ухвалено рішення про необхідність проведення виборів до Установчих зборів;

· введено самоуправління в армії та виборність командирів.

Наказ №1 Петроградської ради

 

Тим часом діячі Комітету переймалися проблемою збереження монархії. Вони переконали імператора в необхідності добровільно зректися престолу на користь його брата Михайла Олександровича. 2 березня імператор Микола ІІ оголосив своє рішення про зречення трону за себе і за сина. Текст ма­ніфесту було підписано 3 березня 1917 р. Микола ІІ мав разом із сім’єю залишити Росію та вирушити до Англії. Але 7 березня його було заарештовано.

 

Микола ІІ з родиною

 

Тимчасового комітету Державної думи, на якому було ухвалено рішення про утворення Тимчасового революційного уряду.

3-го березня 1917 р. в опублікованому "Зверненні до громадян і товаришів", Тимчасовий уряд, проголосив таку програму дій:

· повну і термінову амністію;

· політичні права і свободи для всіх громадян;

· скасування всіх станових і національних обмежень;

· роботу з організації та проведення прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів;

· розгортання виборів до органів місцевого самоврядування;

· заборону виведення зі столиці військових частин, які брали участь у революційних подіях.

Очолив уряд, що переважно складався з кадетів і представників інших правих партій, князь Г.Є.Львов. Важливу роль в уряді відіграв П.М.Мілюков, який обійняв посаду міністра закордонних справ.

Даючи згоду на формування Тимчасового уряду та передачу йому повноти влади, Петроградська рада залишила за собою право підтримувати політику уряду тією мірою, якою вона сприятиме революції.

Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з великим князем Михайлом Романовим. Обговорювалося питання проголошення його імператором. Але Михайло відмовився від корони, передавши всю повноту влади Тимчасовому урядові. Відтак монархія в Росії припинила існування.

3. Двовладдя

Утворення рад і Тимчасового уряду створило ситуацію, яку назвали двовладдям. Адже влада ро­бітників і солдатів була уособлена в радах, а влада ліберальної інтелігенції, промисловців, частини землевласників — у Тимчасовому уряді.

Влада зосередилася в руках двох керівних органів, чиє ставлення один до одного було суперечливим і коливалося від суперництва до співробітництва.

Причини існування двовладдя:

· стихійність соціального вибуху;

· неорганізованість політичних партій для взяття ними влади;

· розрізненість дій політичних партій як правого, так і лівого табору.

Історичне значення двовладдя полягало в тому, що в Росії виникла можливість мирного переходу від самодержавства до демократичного республіканського устрою з забезпеченням широкої демократії для народу.

Повалення монархії та проголошення демократичних прав і свобод, себто вирішення загальнонаціонального завдання революції, привело до розколу в революційному русі: для одних революція вже скінчилася (праві та ліберали), а для інших вона тільки-но розпочалася (соціалісти). Домінування в політичному житті соціалістичних партій визначило подальшу долю революції. У країні розгорілася гостра політична боротьба.

На початку квітня 1917 р. російські революціонери, які знаходилися в еміграції, повернулися до Росії. Разом із цією групою прибув лідер більшовиків — Володимир Ілліч Ульянов (Ленін). Його приїздові до Росії сприяли урядові кола Німеччини, які сподівалися, що з приходом до влади більшовиків із Росією буде укладено мир, про підписання якого ті неодноразово заявляли.

В.І. Ленін (Ульянов)

 

Леніна зустрічала багатотисячна маніфестація на площі перед Фінським вокзалом, як одного з вождів революції. Він виступив із невеличкою промовою, яку закінчив словами: "Хай живе світова соціалістична революція!"

Наступного дня Ленін виступив із доповіддю "Про завдання пролетаріату в цій революції" (відомою ще під назвою "Квітневі тези"). У ній він головним завданням ставив перехід мирним шляхом до соціалістичного етапу революції. Така позиція лідера не відразу була підтримана біль­шістю членів його партії.

4. Квітнева та червнева кризи Тимчасового уряду. Перший з’їзд рад

Революція в Росії викликала занепокоєння в стані союзників Росії у війні. Тому країни Антанти прагнули ясності від Тимчасового уряду в питанні про подальшу участь Росії у війні. 19 квітня газети надрукували ноту міністра закордонних справ Мілюкова урядам країн Антанти, в якій ішлося, що Росія вестиме війну до переможного кінця.

Ця нота викликала хвилю протестів, що привела до першої урядової кризи. Навколо питання відставки міністрів Мілюкова і Гучкова (воєнного міністра) спалахнули суперечки, сталися зіткнення прихильників і противників уряду. Зрештою, кризу було розв’язано відставкою непопулярних міністрів і введенням до складу уряду представників соціалістичних партій.

У червні 1917 р. у Петрограді відбувся 1-й з’їзд рад. Одним із головних питань, що обговорювалися, було питання про ставлення рад до Тимчасового уряду. Яскравим епізодом у роботі з’їзду стала відповідь лідера більшовиків Леніна на заяву меншовика Церетелі про відсутність у країні партії, яка була б готова взяти в свої руки політичну владу і, відповідно, відповідальність. І саме тоді з залу пролунали слова Леніна: "Є така партія!". Це тоді не було сприйнято серйозно.

З’їзд прийняв документи, що забезпечували створення основ парламентаризму в Росії, а також обрав виконавчий орган рад — Всеросійський центральний виконавчий комітет із представників меншовиків, есерів, більшовиків та ін.

Тим часом у країні загострювалося соціально-економічне становище. Народ вимагав реформ і припинення війни. У червні 1917 р. країною, а надто у столиці, прокотилася хвиля маніфестацій протесту. Назрівала нова урядова криза. Цього разу її спромоглися відвернути, організувавши наступ на фронті. Проте це не вирішувало проблему, а тільки відкладало її. Провал наступу викликав нове загострення політичної ситуації, яким вирішили скористатися кадети, щоби позбавити уряд опіки з боку рад, а також більшовики, які спробували доступитися до влади.

5. Липнева криза. Повстання більшовиків

Кадети, зваживши на складну ситуацію, вирішили створити штучну політичну кризу, використавши для цього українське питання. Зокрема, кадети виступили проти угоди з Українською Центральною Радою, яку уклала делегація на чолі з Церетелі, Керенським, Терещенком. На знак протесту вони подали у відставку.

А тим часом найбільш радикальні члени більшовицької партії стали ініціаторами антиурядового збройного виступу. Частина солдатів гарнізону Петрограда за підтримки робітничих дружин спробували встановити контроль над містом і навіть оволоділи Петропавлівською фортецею. Вважаючи повстання передчасним, Ленін доклав усіх зусиль, щоби скерувати виступ у мирне русло і цим відвернути удар владних структур від більшовицької партії як організатора заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію під гаслом "Уся влада Радам!". Але урядові сили розстріляли демонстрацію. Двовладдя в Росії скінчилося. Більшовиків було засуджено як шпигунів Німеччини і зрадників інтересів революції.

Після ліквідації двовладдя було сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, що його оголосили "урядом порятунку революції".

Розстріл мирної демонстрації – кінець двовладдя

 

Тим часом внутрішньополітична ситуація в країні ускладнювалася, соціальне напруження наростало. З цього прагнули скористатись як крайні праві сили, що вбачали вихід у встановленні диктатури військових, так і крайні ліві. На своєму VІ з’їзді більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання з метою повалення Тимчасового уряду і захоплення політичної влади. Криза в країні наростала.

6. Заколот генерала Корнілова (серпень 1917 р.)

Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фін­ляндії, повстання в Середній Азії, радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, інфляція, параліч державного управління — все це схиляло правлячі кола до встановлення влади "сильної руки" — диктатури.

Серед політичних сил, що прагнули цього, були праві партії. На зустрічі генералітету з Керенським йому дали зрозуміти, що військові, в разі подальшої нерішучості Керенського, візьмуть на себе управління державою.

У серпні в Москві відбулася нарада представників промислово-фінансових кіл. На неї генерал Л.Корнілов (головнокомандуючий російськими військами) надіслав проект пропозицій з наведення порядку в Росії: встановлення воєнного стану і введення смертної кари в тилу.

Зустріч Корнілова на Миколаєвському вокзалі у Москві

 

Керенський, який сам претендував на роль диктатора, не поспішав виконувати рекомендацій генерала. Особисті амбіції взяли гору. 10 серпня 1917 р. відбулася зустріч між Керенським і Корніловим, після якої генерал вирішив діяти самостійно. Він надіслав ультиматум Керенському про передачу влади і від­дав наказ військам наступати на Петроград.

Керенський оголосив Корнілова зрадником і за­кликав усі революційні сили захистити революцію. Для оборони міста створювалися ревкоми, робітничі дружини (Червона гвардія), в яких провідну роль відігравали більшовики. На захист столиці виступили гарнізон міста і кронштадтські моряки. Заколот було придушено, а його керівників заарештовано.

7. Підготовка і здійснення більшовицького перевороту

Придушення заколоту військових не стабілізувало політичну ситуації в країні. Почала наростати загроза ліворадикального перевороту (більшовики відновили і розширили свій вплив у суспільстві і до того ж отримали зброю під час придушення заколоту Корнілова).

Також загрозливим стало і економічне становище: закривались підприємства, зростало безробіття. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась удвічі. Заборгованість країни подвоїлась і становила 16 млрд золотих крб.

Погіршення становища вело до зростання невдоволення політикою уряду. Розгорталася страйкова боротьба. Ширився селянський рух. Восени він охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

За таких умов Тимчасовий уряд, щоб підняти свій авторитет, 1 вересня оголосив Росію республікою і призначив вибори в Установчі збори. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію з п’яти осіб (Керенський, Нікітін, Терещенко, адмірал Вердеровський, генерал Верховський).

14 вересня 1917 р. розпочала роботу Демократична нарада, де було сформовано Тимчасову раду Республіки — з функціями передпарламенту, — орган, перед яким уряд мав звітувати до відкриття Установчих збо­рів. Було обрано новий склад уряду на чолі з Керенським.

Соціалістичні партії по-різному поставилися до новоутвореного органу. Частина більшовиків на чолі з Леніним, Лев Троцький і його прихильники оголосили бойкот Демократичній нараді.

Ставши 25 вересня головою Петроградської ради, Л.Троцький отримав змогу широко пропагувати свої ідеї про передачу влади радам.

Л. Троцький (Бернштейн)

 

Вже починаючи з 15 вересня Ленін, знаходячись у підпіллі, звертався до керівництва і членів партії з листами про необхідність негайної підготовки збройного повстання: "Беріть владу негайно!", "Зволікання — це смерть!".

З 5 по 18 жовтня 1917 р. відбулося декілька засідань ЦК РСДРП (б), на яких обговорювали конкретні питання підготовки повстання. Для політичного керівництва повстанням створили спеціальний орган — Політичне бюро. Проте члени ЦК Каменєв і Зінов’єв виступили проти рішення про збройне захоплення більшовиками влади та передачі її радам. Свою незгоду вони висловили через газету "Новая жизнь". Цим Тимчасовий уряд було сповіщено про підготовку більшовиками збройного виступу.

16 жовтня для безпосередньої підготовки повстання при Петроградській раді створили Військово-революційний комітет. До його складу ввійшов Військово-революційний центр ЦК РСДРП (б). Поступово ВРК установив контроль над більшістю військових частин гарнізону міста.

Більшовицькі пікети на вулицях Петрограду

 

Повідомлення про підготовку більшовиками перевороту переконали Керенського в необхідності перехопити ініціативу більшовиків. Вірні уряду війська намагалися взяти під контроль основні райони міста. Проте сил не вистачало. Вимогу Керенського до передпарламенту надати йому необмежені повноваження було відхилено.

Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК перейшли в наступ і захопили важливі об’єкти в столиці. Керенський залишив Петроград і від’їхав до Пскова.

Штурм Зимового палацу. Кадр з фільму Еренбурга

 

Вранці 25 жовтня 1917 р. відбулося засідання ЦК РСДРП (б) за участю Леніна. Він зажадав рішучих дій із захоплення Зимового палацу та повалення Тимчасового уряду. Було ухвалено склад нового уряду. Також Ленін написав відозву "До громадян Росії", де зазначалося: "Тимчасовий уряд скинуто, влада в руках Рад!". Він хотів поставити 2-й з’їзд рад перед фактом передачі влади.

Охорона Зимового палацу

 

25 жовтня розпочав роботу 2-й з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів. Серед 649 делегатів було 390 більшовиків. Хоча деякі делегати виступали за мирне розв’язання питання влади і проти збройного повстання, загони ВРК близько 2-ї години ночі 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд.

Тим часом робота з’їзду тривала. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було зачитано відозву, написану Леніним, про перехід влади до рук 2-го з’їзду рад.

На вечірньому засіданні з’їзду виступив Ленін. Він запропонував делегатам декрети про мир і про землю.

Декрет про мир проголошував негайне перемир’я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій.

Декрет про землю містив таке:

· націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель та їх передача радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу (150 млн десятин землі);

· передача селянам реманенту й худоби з поміщицьких садиб (на суму 3 млн крб.);

· скасування боргу селян на суму 3 млрд крб.

 

Виступ Леніна на 2-му з`їзді рад

 

З’їзд обрав вищі органи державної влади: Всеросійський центральний виконавчий комітет, до якого ввійшли більшовики та ліві есери, Раду народних комісарів на чолі з Леніним. До уряду ліві есери увійти відмовилися. Головою ВЦВК було обрано Л.Каменєва.

Меншовики на знак протесту організували страйк залізничників, що його очолив Вікжель (їхня профспілка). Основною вимогою страйкарів було створення уряду коаліції соціалістичних партій без Леніна. ЦК РСДРП(б) розпочав переговори з профспілкою, що завершилися компромісом. 10 грудня 1917 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого ввійшли п’ять лівих есерів. Саме підтримка лівими есерами більшовиків врятувала їх від утрати влади.

Отже, підсумком Жовтневого перевороту і роботи 2-го з’їзду рад став прихід до влади в Росії партій ліворадикального крила соціалістичного табору. Жовтневий переворот започаткував буремні події, що докорінно змінили соціально-економічне життя країни і справили величезний вплив на розвиток світу майже до кінця ХХ ст.

 

Документи, матеріали

Із акта зречення престолу Миколи ІІ 2 березня 1917 р.

У ці вирішальні дні в житті Росії ми вирішили, що нашим боргом совісті є полегшення народу нашої тісної єдності, і для згуртованості всіх сил народних для швидшого досягнення перемоги, і, в згоді з Державною думою, визнали ми благом зректися престолу держави Російської та скласти з себе верховну владу. Не бажаючи розлучатися з улюбленим сином нашим, ми передаємо спадок наш нашому братові, нашому великому князеві Михайлу Олександровичу та благословляємо його на вступ на престол держави Російської.

 

Запитання до документа

1. Як аргументував своє зречення престолу Микола ІІ?

2. Вкажіть у тексті документа фрази, що свідчать про спробу зберегти монархію.

 

Декрет про мир. 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.

(Витяг)

Робітничий і селянський уряд… пропонує всім воюючим народам та їхнім урядам негайно розпочати переговори про справедливий і демократичний мир… без анексій і контрибуцій.

…Якщо будь-яка нація утримується в кордонах цієї держави насильством, якщо їй, всупереч висловленому з її боку бажанню… не надається право вільним голосуванням, за умов повного виведення військ більш сильної нації, вирішити без найменшого примусу питання про форми державного існування цієї нації, то приєднання її є анексією, тобто захопленням і насильством.

…Таємну дипломатію уряд скасовує, висловлюючи зі свого боку твердий намір вести переговори цілком відкрито перед усім народом, приступаючи негайно до повного опублікування таємних договорів, підтверджених або укладених урядом поміщиків і капіталістів з лютого по 25 жовтня 1917 р. …

…Тимчасовий робітничий і селянський уряд звертається також, зокрема, до свідомих робітників трьох найпередовіших націй людства і найбільших держав, що беруть участь у цій війні: Англії, Франції та Німеччини.

* * *

Більшовицький уряд закликає робітників цих країн "всебічною рішучою й самовідданою енергійною діяльністю" допомогти йому "успішно довести до кінця справу миру і рівночасно справу визволення трудящих та експлуатованих мас населення від будь-якого рабства та будь-якої експлуатації".

 

Запитання до документа

1. Які основні положення декрету?

2. З якою метою його було прийнято?

3. Чому в декреті міститься пряме звернення до населення найбільших країн?

 

Запитання і завдання

1. Як розвивалися події в Петрограді в лютому ­ березні 1917 р.?

2. З’ясуйте причини й завдання революції в Росії.

3. Які періоди вирізняють у розвитку Російської революції?

4. Коли, як і за яких обставин утворились органи влади, породжені революцією?

5. На які політичні сили та прошарки суспільства спиралися Тимчасовий уряд і Петроградська рада?

6. Що таке двовладдя? Чому так називають період Російської революції?

7. Охарактеризуйте кризи Тимчасового уряду, їхні причини і способи виходу з них.

8. Яка роль партії більшовиків та її лідерів у революції?

9. Чому виступ більшовиків у липні та заколот Корнілова у серпні зазнали поразки?

10. Чим можна пояснити зволікання Тимчасового уряду з проведенням реформ?

11. Що сприяло перемозі більшовицького перевороту в жовтні 1917 р.?

 

Запам’ятайте дати:

27 лютого 1917 р. ­ Початок революції в Росії

2 березня 1917 р. ­ Утворення Тимчасового уряду

Серпень 1917 р. ­ Заколот генерала Корнілова

25 жовтня 1917 р. ­ Більшовицький переворот у Росії. 2-й з’їзд рад

 

 

§ 17. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії

1. Встановлення більшовицької диктатури

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. До літа 1918 р. старі органи припинили діяльність, а їхні функції передали радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з’їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з’їздами — Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Він призначав Раднарком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право скасувати чи змінити декрети, видані Раднаркомом. До складу першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів. Нова система влади не передбачала розподілу на законодавчу і виконавчу.

 

Схема: «Радянські органи влади»

Всеросійський з`їзд рад

ВЦВК

 

РНК

Наркомати

 

Розпочався і процес формування органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. було створено робітничо-селянську міліцію‚ 22 листопада — Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. проголошено декрет про створення Червоної армії, яка до червня 1918 р. комплектувалася на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилася посада політкомісара. В листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.

До Жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. Із 715 депутатів 412 були есери, 17 — меншовики, 16 — кадети, 183 — більшовики, 87 — інші.

В.Ленін у кремлівському кабінеті (1918 р.)

 

На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, яку на засіданні Установчих зборів проголосив голова ВЦВК Я.Свердлов.

У цьому документі перед Установчими зборами ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства за соціалістичним зразком. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів — представники контр­революції, та разом із лівими есерами залишили зал засідань.

Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, що їх декретом ВЦВК було розпущено.

Одночасно в Петрограді проходили 3-й всеросійський з’їзд робітничих і солдатських депутатів і 3-й всеросійський з’їзд селянських депутатів. Відбулися об’єднання двох з’їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Так склалась єдина система рад у радянській Росії. 3-й з’їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом — РРФСР) утворювалася на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший перебіг подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як показувався у деклараціях і резолюціях.

2. Національно-визвольний рух народів і утворення незалежних держав

Більшовицький переворот не сприйняли лідери національно-визвольних рухів пригноблених Росією народів. Це дало поштовх до боротьби за національно-державну самостійність. ІІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку, а ІV Універсалом (січень 1918 р.) — незалежність України. У Закавказзі була утворена Закавказька Федерація. Державність вибороли Польща, Фінляндія, народи Балтії. Про свою незалежність заявляли навіть окремі райони колишньої імперії.

Опинившись перед загрозою повного розпаду колишньої Росії, більшовики вдалися до рішучих дій щодо придушення національно-визвольних рухів, хоча на словах вони облудно виступали за право кожної нації на самовизначення.

У боротьбі проти національно-визвольних рухів застосовувалися різноманітні засоби: від прямої агресії до підриву національно-визвольних рухів ізсередини.

Однією з перших жертв агресії стала Україна. Після невдалої спроби здійснити внутрішній переворот більшовики вдалися до прямої агресії та зуміли оволодіти більшою частиною території України.

3. Брест-Литовський договір

Першочерговим завданням нового режиму було виконання обіцянки щодо виходу Росії з війни. Із всіх учасників Першої світової війни тільки країни Четвертного союзу погодилися на переговори про мир.

На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) мова йшла про долю територій і народів, окупованих Німеччиною та її союзниками. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що на її думку, на територіях, де знаходяться німецькі війська (Литва, Латвія, Естонія, Польща, частина українських і білоруських земель) народи висловили свою волю на користь Німеччини та її союзників. Така позиція спричинила перерву в переговорах.

9 січня 1918 р. участь у переговорах узяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Л.Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати представників Центральної Ради повно­правними представниками та виразниками інтересів України.

Будинок де проводилися переговори про мир між країнами Четвертного союзу і радянською Росією

 

18 січня Троцький відбув до Петрограда для участі в дебатах, що розгорнулись у партійному керівництві більшовиків, про долю переговорів і мирного договору з Німеччиною.

Боротьба розгорнулася навколо трьох основних тез:

· першої — група лівих комуністів на чолі з М.Бухаріним виступала за ідею революційної війни, яка забезпечила б умови для розгортання світової революції;

· другої (автором якої був Троцький) — вихід убачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну, а якщо імперіалісти спробують оволодіти радянською країною і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їхніх країнах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим виразом цієї позиції служила формула: ні війни, ні миру;

· третьої — група на чолі з В.Леніним виступала за підписання миру на будь-яких, навіть найтяжчих‚ умовах. 11 січня 1918 р. ЦК РСДРП (б) ухвалив рішення, що зобов’язувало радянську делегацію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вимагати підписання миру.

Перемогли прихильники останньої тези.

9 лютого 1918 р. такий ультиматум було пред’явлено. Тоді Троцький, який очолював радянську делегацію, порушивши рішення ЦК більшовиків, заявив, що радянська Росія вести війну не буде, демобілізує армію, але грабіжницький мирного договору не підпише, і покинув Брест. Німеччина використала такі дії Троцького як привід до відновлення бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали наступ.

Після того, як 18 лютого ЦК більшовиків за вимогою Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, переговори поновилися. До Бреста від’їхала делегація на чолі з Сокольниковим. 3-го березня 1918 р. мирний договір було підписано.

За умовами договору радянська Росія:

· визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії;

· зобов’язувалася відмовитись од претензій на Фінляндію, передати Туреччині Карс, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою і визнати незалежність УНР, провести демобілізацію своєї армії, роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини торговий договір;

· зобов’язувалася сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 млрд марок.

Отже, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. км2, що колись належала Російській імперії, на якій жило 26% населення, вироблялося 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, видобувалося 75% вугілля та залізної руди.

Для вирішення питання про затвердження договору було скликано VІІ з’їзд РСДРП (б), який, незважаючи на опір лівих комуністів, схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним всеросійським з’їздом рад. Проти ратифікації договору на з’їзді виступили ліві есери, які через незгоду з такою політикою вийшли зі складу Раднаркому. Згодом ліві есери спробували орга­нізувати заколот проти більшовиків, вчинили низку терористичних актів, але зазнали поразки та були оголошені поза законом. Так завершилось їхнє співробітництво з більшовиками.

Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його та оголосив таким, що втратив чинність.

4. Причини, періодизація і початок громадянської війни

На відміну від звичайних воєн громадянська війна не має чітких меж — ні часових, ні просторових. Важко встановити визначену дату її початку, чітко провести лінію фронту.

Громадянська війна в радянській Росії була значно склад­нішою, ніж збройна форма суперечності між робітниками й капіталістами, селянами й поміщиками, як її намагалась представити пропаганда.

Поняття "громадянська війна" в Росії охоплює власне громадянську війну між групами населення, які обстоювали різні класові інтереси‚ національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики "воєнного комунізму", а також проти політики біло­гвардійських урядів.

Громадянська війна — найбільша трагедія в історії народів колишньої Російської імперії. Вона несла з собою взаємну жорстокість, терор, непримиренну злобу. Заперечення минулого світу нерідко перетворювалось у заперечення всього минулого, виливаючись у трагедію тих людей, які обстоювали його ідеали.

У першій половині 1918 р. збройна боротьба мала порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним змістом життя країни. Противники більшовиків переслідували найрізноманітніші цілі — від "єдиної та неділимої" монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів. У перебігу громадянської війни погляди багатьох людей неодноразово змінювалися.

Щодо періодизації громадянської війни в Росії не існує єдиної точки зору. Нище наводиться найбільш загальна.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты