З виступу А.Гітлера 4 страница

5. Уряд "національної єдності"

Після розпаду "Картелю лівих" до влади знову повернулися праві. Уряд "національної єдності" очолив Пуанкаре. Він одразу взявся за фінансове оздоровлення. Було збільшено податки на дрібних власників, скорочено чисельність державних службовців і т. д. Це дало змогу подолати інфляцію і стабілізувати курс франка. Фінансова стабілізація сприяла поверненню капіталів.

Разом зі стабілізацією франка припинилося зростання цін, перестала зростати вартість життя. Уряд провів і ряд соціальних реформ. У 1926 р. було вперше введено допомогу по безробіттю. У 1928 р. – запроваджені пенсії для низькооплачуваних робітників, а також допомоги по інвалідності і хворобі за рахунок підприємців. Прийнято програму будівництва дешевого житла.

З метою укріплення свого становища праві стали ініціаторами прийняття нового мажоритарного виборчого закону (1928 р.), за яким Франція поділялася на 612 одномандатних округів. У першому турі обраним уважався той кандидат, який набрав понад 50% голосів. Але за традиційної у Франції багатопартійності таке траплялося рідко, і тоді призначався другий тур, на якому було достатньо набрати просту більшість. Така система давала можливість невеликим партіям (в основному правим) блокуватись і виставляти одного кандидата.

Виборчий закон 1928 р. уможливив перемогу правих партій, які сформували уряд без радикалів.

6. Франція в роки економічної кризи

Економічна криза у Франції почалася пізніше, ніж в інших країнах, — 1930 р. Проте вона швидко розвивалась і виявилася глибокою. Так, 1932 р. обсяг промислового виробництва був меншим‚ ніж 1913 р. Найсильніше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Зросли інфляція і державний дефіцит. Збільшилося безробіття. Фаза депресії тривала до 1937 р., після якої почалося не піднесення, а нова криза, яку не подолали до початку Другої світової війни, в якій Франція у 1940 р. Зазнала поразки. Отже, економічна криза 30-х рр. переросла в національну катастрофу.

Динаміка безробіття у Франції в роки економічної кризи (у тис. чол.)

308 408

10

1929 1932 1935 1938

Економічні проблеми загострили і політичну боротьбу. За період з 1931 р. по 1932 р. змінилося сім урядів. У 1931 р. було вбито президента П.Думера.

Черга безробітних за безкоштовним обідом

У травні 1932 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу одержали центристські та ліві партії (радикали й со­ціалісти). Уряд знову сформував Ерріо, який протримався при владі до кінця року, але суттєвих реформ так і не провів.

Уряд Ерріо відмовився від репарацій з Німеччини і визнав її право на озброєння. У листопаді 1932 р. між Францією та СРСР було укладено пакт про ненапад.

7. Французький фашизм

Загострення економічних проблем, нездатність традиційних політичних партій вивести країну з кризи призвели до зростання популярності фашистських організацій, які виникли у Франції в 20-х рр.

Соціальною опорою фашизму були дрібні власники, люмпени, клерикали, частина великих фінансистів і промисловців, одержимі ідеями сильної влади і сильної Франції.

Фашистський рух у Франції мав суттєві відмінності: він не був єдиним; не виступав за повну ліквідацію демократичних інститутів, лише за їх обмеження для "ворогів нації" — комуністів і соціалістів. Такі особливості таїлися в природі французького суспільства, якому притаманні демократизм і багатопартійність.

Фашистські організації були не класичними партіями, а воєнізованими організаціями — лігами. Найбільшу фашистську лігу "Вогняні хрести", яка об’єднувала колишніх фронтовиків, очолював полковник де Ля Рок. Ліга звинувачувала уряди у зраді національних інтересів Франції, у м’якому ставленні до Німеччини. Організація об’єднувала майже 350 тис. осіб. Вона влаштовувала факельні походи, мітинги, вимагаючи "сильної влади". Інша організація "Аксьйон франсез" ("Французька дія") мала шовіністичний і монархічний характер та об’єднувала 60 тис. осіб. Її воєнізований підрозділ "королівські молодчики" влаштовував погроми установ лівих партій.

Прихід нацистів до влади в Німеччині підштовхнув французьких фашистів до активних дій. Приводом до їх виступу стала справа Стависького. Цей шахрай прийняв під заставу коштовності в іспанського аристократа, який утік до Франції після революції 1931 р. в Іспанії. Згодом він замінив у коштовностях діаманти на підробні та продав їх, а коли це викрилося, заподіяв собі смерть. У процесі розслідування з’ясувалося, що Стависький чинив таке шахрайство протягом тривалого часу під прикриттям вищих урядовців.

Бійка між поліцією і фашистами (6 лютого 1934 р.)

Цей скандал фашисти вирішили використати для критики демократичного устрою і на хвилі народного невдоволення захопити владу. 6 лютого 1934 р. загони фашистів пішли на штурм парламенту. Дорогою вони громили магазини, нищили машини і т. ін. Поліція відкрила вогонь. Загинуло 17 осіб, 2 тис. було поранено. Уряд Даладьє негайно подав у відставку.

8. Народний фронт

Спроба фашистського заколоту дала поштовх до зближення соціалістів і комуністів у боротьбі проти фашизму. Почалися масові антифашистські демонстрації. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів відбувся політичний страйк із вимогами заборонити фашистські ліги. До участі в ньому комуністи закликали і своїх прихильників. Це стало першою спільною акцією двох партій і започаткувало їх зближення.

Антифашистська демонстрація

Влітку 1934 р. між СФІО і ФКП підписано пакт про єдність дій. У 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. 14 липня 1935 р. було проведено спільну антифашистську демонстрацію. Її очолили Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст), Едуард Даладьє (радикал).

Лідери Народного фронта на мітингу (14 липня 1935 р.)

У 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 із 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм. Комуністи вирішили не входити в уряд, але обіцяли йому підтримку в парламенті.

Незадовго перед тим у Франції почалися масові виступи робітників з вимогами підвищити заробітну плату, ввести оплачувану відпустку, визнати профспілки. Нерідко робітники захоплювали підприємства. Отож, першим завданням нового уряду стало залагодження цього найбільшого у Франції трудового конфлікту.

Страйк робітників

Захоплення страйкуючими робітниками заводу

У резиденції прем’єр-міністра відбулися переговори між Загальною конфедерацією праці (ЗКП) і Загальною конфедерацією підприємців. Підсумком переговорів стало підписання угоди, за якою страйки припинялися, підвищувалася заробітна плата, підприємці укладали колективний договір із профспілками і зобов’язувалися не застосовувати санкцій проти страйкуючих. Зі свого боку, Л.Блюм пообіцяв внести на розгляд парламенту законопроект про введення 40-годинного робочого тижня та оплачуваних відпусток.

Л.Блюм

Улітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в основному реалізували програму Народного фронту. Так, було заборонено фашистські ліги, прийнято закони про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувалися пенсії, надавалася допомога з безробіття. Для покращання становища селян уряд почав закуповувати сіль­госппродукцію за підвищеними цінами. Встановлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями.

Відпустки, що оплачуються, дали можливість простим громадянам можливість насолоджуватися відпочинком

Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші напрямки розвитку Франції. Навколо цього питання розгорілися суперечки.

Комуністи й частина соціалістів вимагали повного викоренення фашизму, навіть з обмеженням конституційної законності. Радикали і сам Л.Блюм вважали за неможливе порушувати конституцію.

Комуністи прагнули продовжувати реформу у бік запрова­дження соціалізму, зокрема різкого збільшення податків на підприємців, установлення жорсткого контролю над підприєм­ствами і фінансами. Л.Блюм на це не погоджувався. Він прагнув спершу закріпити попередні досягнення, і в лютому 1937 р. оголосив про "перерву" в реформах.

Л.Блюм виступає на засіданні Національних зборів

Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд удався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними. Комуністи виступили проти девальвації франка, стверджуючи, що це призведе до зростання цін усередині країни.

До вищезазначених розбіжностей між комуністами й соціалістами додалися розходження в питаннях зовнішньої політики.

Економічне становище Франції тим часом почало погіршуватися. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переказували свої капітали за кордон, що відразу позначалося на темпах зростання економічного розвитку. Водночас зросли прибутки громадян. За від­носно стабільного виробництва це спричинило диспропорцію між грошовою і товарною масою, а відтак — зростання цін, тобто інфляцію.

Економічні негаразди викликали в населення розчарування діями Народного фронту.

Економіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у Народному фронті. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку: криза коаліції стала очевидною.

Народний фронт був насамперед засобом боротьби проти фашизму. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було ліквідовано, чого не можна сказати про сам фашизм.

Агітаційний плакат правих. Лідери Народного фронту агенти Москви

Водночас Народний фронт був спробою знайти вихід із кризи й депресії. Підсумком цих дій стало прийняття цілого пакета соціально-економічних заходів, які заклали основу формування в подальшому держави "процвітання". Значною мірою ці дії були схожі на "новий курс" Рузвельта, на заходи уряду Ган­сона у Швеції. Відмінність полягала в тому, що в реалізації цих заходів брали участь комуністи. Для них Народний фронт був вимушеною та перехідною формою до реалізації їхньої соціальної ідеї, яку неможливо уявити без "диктатури пролетаріату". Це й надало фронтові аморфного і нестійкого характеру. Участь комуністів у Народному фронті створила небезпеку його перетворення з засобу захисту демократії від фашизму в засіб ліквідації демократії заради "диктатури пролетаріату".

9. Франція напередодні національної катастрофи. Е.Даладьє

У квітні 1938 р. посаду прем’єра обійняв лідер радикалів Даладьє. Його уряд одразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю слідував у фарватері Англії. Підписання Мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду Народного фронту. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.

Після розколу Народного фронту внутрішня політика Даладьє продовжувала рухатися вправо: робочий тиждень було збільшено до 48 годин, зросли податки з усіх верств суспільства, розпочався наступ на профспілки, які своїми діями, на думку уряду, підривали обороноздатність країни.

Е.Деладьє з членами уряду

Такі дії уряду поставили в опозицію до нього і соціалістів. Це ще більше загострило кризовий стан країни.

Перед загрозою війни, що насувалась, у липні 1939 р. уряд відстрочив парламентські вибори і почав проводити термінові заходи зі зміцнення обороноздатності країни. Окупація Чехо-Словаччини Німеччиною показала всю згубність політики "умиротворення", Франція втратила вірного союзника на Сході. Розпочався гарячковий пошук нових союзників: було остаточно оформлено союз з Англією, підписано франко-польський таємний воєнний протокол, у Москві розпочались англо-франко-радянські переговори військових місій. Загроза національній безпеці загострювала внутрішнє становище країни. Зрив англо-франко-радянських переговорів і укладення радянсько-німецького пакту стали причиною розгортання антирадянської компанії та гоніння на ФКП, яка схвалила цей пакт. Комуністичні газети було закрито, а депутатів ФКП вивели зі складу парламентських комісій.

Наслідком політики другої половини 30-х рр. стали накопичені в суспільстві втома від постійних соціально-політичних негараздів і зневіра в демократичних ідеалах.

Документи, матеріали

Програма Народного фронту

(Витяг)