З виступу А.Гітлера 1 страница

Хто бачить у націонал-соціалізмі лише політичний рух, той нічого у ньому не розуміє. Це навіть більше ніж релігія, це воля до нової людської творчості. Без біологічної основи і біологічної мети політика тепер зовсім сліпа. Я звільняю людей від обтяжуючих обмежень розуму, від грязних і принижуючих хімер, що називаються совість і нравственність, від вимог свободи і особистої незалежності, якими можуть користуватися лише деякі.

Запитання до документа

1. Про що говорить Гітлер у своїй промові?

2. Які людські цінності він заперечує?

3. Яку „біологічну основу” поглали націсти в свою політику?

З доповіді М.Бухаріна на ХІІ з`їзді РКП(б) (1923 р.)

«Характерним для методів фашистської боротьби є те, що вони більше, ніж будь-яка партія, засвоїли собі і застосовують на практиці досвід російської революції. Якщо їх розглядати з формальної точки зору, тоб-то з точки зору їх політичних методів, то це повне застосування більшовицької тактики і спеціально російського більшовизму: у сенсі швидкого збирання сил, «учраспредів», мобілізацій і тому подібне і безпощадного знищення ворога, коли це потрібно і коли це викликане обставинами. Їх головною метою є знищення основних організуючих сил робітничого класу…»

Запитання до документа

1. На які спільні риси фашизма і більшовизма (комунізма) вказує Бухарін?

2. Чим зумовлена подібність у методах між фашистами і більшовиками?.

Запитання і завдання

1. Що таке фашизм і яка його соціальна база?

2. Які причини виникнення і поширення фашизму?

3. Що спільного і відмінного між фашизмом і правими (консервативними) політичними течіями?

4. Розкрийте особливості німецького фашизму.

5. У чому полягала сутність расової теорії фашистів?

6. З’ясуйте особливості італійського та іспанського фашизму.

7. Чому фашизм становив загрозу для всього людства?

8. Деякі дослідники вважають фашизм феноменом ХХ ст. Доведіть або спростуйте дану точку зору.

§ 11. Національно-визвольний і демократичний рухи

1. Національно-визвольний рух

Перша світова війна, революції, реформи, Версальсько-Вашингтонська система не усунули причин, які породжували національно-визвольні рухи. Головними причинами національно-визвольної боротьби народів Азії, Африки та Латинської Америки були збереження колоніальної системи, економічна й фінансова залежність навіть за умов політичної незалежності, невідповідність державних кордонів межам етнічного розселення народів, ігнорування прав національних меншин. Ці причини визначили характер, спрямованість, ідеологію національно-визвольних рухів.

В основній масі національно-визвольна боротьба народів Азії, Африки, Латинської Америки була спрямована проти європейського панування. У той же час досягнення незалежності було неможливим без ліквідації архаїчних суспільних структур, без створення національних держав, національної промисловості, сучасної армії.

Отже, національно-визвольний рух став не засобом відновлення доколоніальних порядків, а формою утвердження цінностей, створених європейською цивілізацією, етапом на шляху становлення цілісності світу.

Боротьба за власну державність неминуче робила домінуючою ідеологію націоналізму, а партії, які її сповідували, стали в основному керівниками національно-визвольних рухів. У різних країнах національні рухи прибирали і різних форм — від збройних повстань до відносно мирних акцій протесту.

Найвищою формою національно-визвольної боротьби є національна революція. Вона може відбуватись як мирними засобами, так і методами збройної боротьби. Національна революція — це переважно радикальні дії, спрямовані на здобуття, відновлення, об’єднання, зміну статусу держави чи обстоювання національної незалежності. Очолювати революцію можуть будь-які сили, що захищають національну незалежність і підтримуються більшістю населення. Від сил, що стоять на чолі революції, від національного менталітету і політичної культури населення залежать політичний режим і форма правління у новоутвореній або відновленій державі.

Особливістю всіх національних революцій є наявність сильного, харизматичного національного лідера або групи лідерів, від особистих якостей якого (яких) значною мірою залежить успіх революції.

Важливим чинником національної революції є міжнародне середовище, в якому вона відбувається. За відсутності зацікавленості в існуванні нової (відновленої), незалежної країни з боку великих (зацікавлених, впливових) держав у більшості випадків національна революція приречена на поразку.

У національно-визвольній боротьбі можна вирізнити два напрями: демократичний і тоталітарний. Через об’єктивні обставини домінуючим став тоталітарний напрям, носіями якого були комуністичні й націоналістичні партії. Це пояснюється загальною тенденцією у 30-х рр. до авторитаризму, прикладом Hімеччини та впливом ідеології фашизму на формування ідеї сильної національної держави. Західні держави були водночас і колоніальними імперіями, що сильно дискридитувало ідеї демократії в очах поневолених народів. Слід узяти до уваги й політику СРСР щодо підтримки національно-визвольних рухів.

Національно-визвольний рух мав регіональні особливості.

У Латинській Америці він виражався в політиці урядів, спрямованій на завоювання економічної та фінансової незалежності. Основними засобами її досягнення стали ліквідація феодальних пережитків, націоналізація іноземної власності, індустріалізація.

Країни Азії поділялися на колонії та залежні держави. Для них першочерговим було завдання модернізації існуючих по­літичних, економічних, соціальних структур і залучення до здобутків світової цивілізації. Це породжувало цивілізаційний шок і домінування консервативних сил у національно-визвольному русі.

У 20-30-ті рр. тільки-но почали формуватися нові тенденції у визвольному русі народів Африки. На півдні він набув орга­нізованих форм, на півночі виявлялися ті самі тенденції, що й в Азії.

Головні причини національно-визвольних рухів у Європі були пов’язані з несправедливістю Версальської системи. У більшості країн Європи щодо національних меншин проводилась імперська політика.

У складному становищі опинились українці. Їхня територія була розділена між СРСР, ЧСР, Румунією та Польщею. На чолі визвольного руху стали найбільш радикальні націоналістичні сили. Вони виробили теорію інтегрованого націоналізму, згідно з якою національна держава була вищою цінністю.

Схожі ідеї виробили словаки й хорвати, які в роки Другої світової війни під протекторатом Німеччини здобули власну національну державність.

2. Демократичні рухи

Поряд із національно-визвольним розвивався демократичний рух — антивоєнний, молодіжний, жіночий. Під впливом страшенних жертв в роки Першої світової війни небувалого розмаху набрав антивоєнний рух. Антивоєнні (пацифістські) настрої були настільки сильними, що вони стали визначальними при вирішенні міжнародних суперечок у 20-ті роки. Ці роки отримали назву "ера пацифізма". Під впливом цих настроїв Ліга Націй почала в 1925 р. підготовку до скликання міжнародної конференції з розброєння. Проте за межі багаторічної підготовчої роботи ця конференція не вийшла.

Демонстрація жінок за мир (1920-ті роки)

Криза 30-х років і поява вогнищ нової світової війни призвели до змін в антивоєнному русі. Антивоєнний рух відходить від пацифістських настроїв 20-х років і перетворюється в дієву політичну силу. Антивоєнний рух поєднується з антифашистським. Проводяться масові акції протесту. У 1932 р. за ініциативою відомих французьких письменників і громадських діячів А.Барбюса і Р.Ролана був створений Міжнародний антивоєнний конгрес. На конгресі був створений Всесвітній комітет боротьби за мир, який координував дії національних комітетів європейських країн, США і деяких країн Сходу. Проте, не зважаючи на такий розмах, антивоєнний рух не став перепоною на шляху нової світової війни. Це пояснюється тим, що сили, об'єднані в ньому, не змогли виробити єдиної програми дій і чітко визначити мету, а уряди держав, від яких залежала доля миру, не доклали адекватних зусиль для відвертання загрози війни.

Жіночий рух був викликаний зміною в соціальному становищі жінки. Поява технології масового виробництва викликала попит на робочу силу. На заводах‚ фабриках‚ в установах працювало багато жінок. Жінка стала економічно незалежнішою. Економічна криза 30-х рр. найбільше позначилася на долі жінок. Вони першими ставали жертвами масових звільнень, на їхні плечі лягло ведення хатнього господарства у скрутних умовах. Майже в усіх країнах виникли організації, які прагнули захистити права жінки.

У 20-30-ті роки значну активність проявляв молодіжний рух. Молодь, яка є найактивнішою частиною суспільства, прагнула до відповідного врахування її інтересів. Проте молодіжний рух, незважаючи на значну кількість організацій, так і не став самостійною силою. Традиційні політичні сили і партії активно залучали молодь на свій бік. Так енергія молоді активно використовувалась комуністичними і фашистськими партіями.

Таким чином, демократичні рухи 20-30-х років хоча і не змогли вирішити проблеми, що стояли перед ними, проте вони поставили їх вирішення на порядок денний, виробили організаційні форми і розробили методи боротьби.

Документи, матеріали

Із відозви президії І конгресу ОУН про цілі і завдання національного руху. 3 лютого 1929 р.

Конгрес покликаний до життя й чину єдину

ОРГАНІЗАЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ,

що має охопити всі існуючі націоналістичні групи, та ухвалив головні засади українського націоналізму.

Маючи за свою мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення

НЕЗАЛЕЖНОЇ СОБОРНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ…

Тільки повне

УСУНЕННЯ ВСІХ ОКУПАНТІВ З УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

відкриває можливість для широкого розвитку Української Нації в межах власної держави.

ВІДКИДАЮЧИ ОРІЄНТАЦІЇ НА ІСТОРИЧНИХ ВОРОГІВ

Української Нації, але будучи в союзі з народами, які вороже ставляться до окупантів України,

НАЦІОНАЛЬНА ДИКТАТУРА,

що витвориться в бігу

НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ,

забезпечить, у тяжкий час боротьби, сили Української Держави.

Щойно після відновлення державності національна диктатура перейде, через участь у владі провідної верстви, до створення законодавчих органів на засаді

ПРЕДСТАВНИЦТВА ВСІХ ОРГАНІЗОВАНИХ

СУСПІЛЬНИХ ВЕРСТВ…

Місцеве самоврядування буде основою адміністративного устрою упорядкованої Української Держави, на чолі якої стоятиме

ПОКЛИКАНИЙ ПРЕДСТАВНИЦЬКИМ ОРГАНОМ

ГОЛОВА ДЕРЖАВИ.

У своїй зовнішньополітичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення меж, що охоплюватимуть

ВСІ УКРАЇНСЬКІ ЕТНОГРАФІЧНІ ТЕРЕНИ

і забезпечуватимуть її належну господарську самовистачальність і стратегічну відборонність.

В основу внутрішньополітичної діяльності ляже забезпечення духовних потреб і матеріального добробуту населення та збільшення національного майна шляхом

РОЗБУДОВИ ВСІХ ГАЛУЗЕЙ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА.

Визнаючи в засаді

ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ…

Держава дбатиме про розвиток сільсько-господарської виробности шляхом

ПІДТРИМАННЯ СЕРЕДНЬОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА,

сільсько-господарської кооперації і промисловості.

Упромисловлення України буде проводитися на основі

ПРИВАТНОЇ ІНІЦІАТИВИ ПОРУЧ

УДЕРЖАВЛЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ,

що мають значення для оборони й нормального розвитку країни.

ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ, ПОРУЧ ДЕРЖАВНИХ МОНОПОЛІЙ

на вироби державних підприємств і головні галузі перевозу… Система мит і торговельних договорів охоронятиме національне господарство.

ЄДИНИЙ, РІВНОМІРНИЙ І ПОСТУПОВИЙ

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ПОДАТОК…

забезпечуватиме державні фінанси.

Співпрацю всіх виробничих верств Української Нації осягне державна влада

РЕГУЛЮВАННЯМ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПОМІЖ

СУСПІЛЬНИМИ ГРУПАМИ,

зокрема між капіталом і працею, на засадах

ВОЛІ ПРАЦІ, ПРАВА КОАЛІЦІЙ І ВІЛЬНИХ УМОВ

працівників і працедавців. Разом з цим буде затверджений

ВОСЬМИГОДИННИЙ ДЕНЬ ПРАЦІ…

ЗАГАЛЬНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Переводячи засадничо

ВІДДІЛЕННЯ ЦЕРКВИ ВІД ДЕРЖАВИ…

ОБОВ’ЯЗКОВА, БЕЗПЛАТНА, ДЕРЖАВНА ШКОЛА,

разом з приватними освітніми установами…

ЄДИНА, РЕГУЛЯРНА АРМІЯ І ФЛОТ,

збудована на підставі загальної, обов’язкової повинності, разом з територіальними козачими частинами…

Запитання до документа

1. Дайте оцінку програми українського національного руху, виходячи з історичних реалій 30-х рр.

2. Спробуйте реконструювати модель держави, що пропонується в документі.

Запитання і завдання

1. Які причини посилення національно-визвольних рухів у міжвоєнний період?

2. Що таке національна революція та які її особливості?

3. Які ідеї були домінуючими в національно-визвольному русі 20-30-х рр. і чому?

4. З’ясуйте особливості національно-визвольних рухів у країнах Азії, Африки, Європи і Латинської Америки.

5. Дайте характеристику демократичних рухів.

6. Чому антивоєнний рух, незважаючи на свій розмах, не зумів перешкодити насуванню і вибуху другої світової війни.

Тема ІV
Західні демократії

§ 12. Сполучені Штати Америки

1. Зміна статусу США у світі після Першої світової війни

Перша світова війна не торкнулась Американського континенту, і країна не зазнала того масового руйнування і людських жертв, які були в Європі. Американська армія взяла участь у бойових діях лише влітку-восени 1918 р. Людські втрати США, порівняно з іншими країнами, були значно меншими: близько 120 тис. убитих і померлих від хвороб та близько 230 тис. поранених.

Війна сприяла збагаченню країни. Загальний чистий прибуток монополій протягом 1914-1919 рр. становив 33,6 млрд доларів. Це дозволило здійснити значні капіталовкладення в американську промисловість, створити нові робочі місця, зменшити безробіття.

Промисловий ріст, що почався на цій базі, збільшив питому вагу США у світовому промисловому виробництві. До 1920 р. частка Сполучених Штатів складала близько половини світового видобутку кам’яного вугілля, 3/5 виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутої в усьому світі нафти, 85% випуску автомобілів.

Отже, США закріпили за собою статус економічно наймогутнішої країни світу.

Сполучені Штати значно збільшили експорт капіталу. Головною його формою були військові позички. Загальна їх сума на початку 20-х рр. досягла 11 млрд доларів. Крім того, за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. У такий спосіб США перетворилися з боржника на найбільшого у світі кредитора.

Зростання питомої ваги США в міжнародних економічних відносинах створило умови для активнішого вторгнення Сполучених Штатів у сферу світової політики. Уряд демократичної партії на чолі з президентом Вудро Вільсоном взяв у 1917 р. курс на завоювання "світового лідерства".

Програму рішучої активізації зовнішньої політики США було викладено Вільсоном у згаданих вище "14 пунктах". Вона містила низку докорінно нових положень. Її прийняття означало б революційні зміни в міжнародних відносинах.

Виступаючи проти таємних угод, які були звичайною практикою міжнародних відносин в Європі, правлячі кола США спо­дівались укласти інші, більш вигідні для них. Вони намагалися реалізувати гасло "рівних можливостей", щоб створити умови для наступу на позиції європейських колоніальних держав у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Для послаблення своїх суперників США пропонували ввести принцип "відкритих дверей" у всіх володіннях Німеччини й Турецької імперії, що підлягали поділові, а також у Китаї.

На здійснення цієї програми була спрямована діяльність представників США на Паризькій мирній конференції 1919 р. США прагнули не допустити надмірного зміцнення Англії та Франції. З цією метою вони виступили за збереження достатньо сильної Німеччини під впливом Сполучених Штатів. З розрахунку на утвердження домінуючого становища США виходили й американські плани організації Ліги Націй.

Президент США В.Вільсон (1913-1921 рр.)

Рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалась адміністрація президента В.Вільсона. Головні об’єкти післявоєнного поділу світу були передані під управління Англії, Франції та Японії. Сполучені Штати не одержали жодної з мандатних територій. У Лізі Націй провідне становище посіли не Сполучені Штати, а Англія та Франція.

Провал планів США на Паризькій мирній конференції пояснювався тим, що зовнішньополітичні позиції США залишалися порівняно слабкими. До того ж у самих США існувала серйозна опозиція зовнішньополітичному курсові президента В.Вільсона.

Виступаючи під прапором ізоляціонізму, республіканці були проти ратифікації Версальського договору, закликали відмовитися від участі США в Лізі Націй. Вони вважали вступ Сполучених Штатів у союз із європейськими державами можливим лише за тієї умови, що там від початку буде забезпечено перевагу США. Республіканці висунули гасло "свободи рук" для США, сподіваючись поступово забезпечити військово-політичну перевагу Сполучених Штатів над європейськими державами і цим зробити важливий крок на шляху до світової першості. Гострі сутички між республіканцями (ізоляціоністи) і демократами (екчпансіоністи) на чолі з Вільсоном були відображенням боротьби різних політичних угруповань з питання про методи завоювання світової гегемонії.

У березні 1920 р. сенат не ратифікував Версальського договору, що містив положення про Лігу Націй. Це означало, що зовнішньополітичний курс, узятий урядом Вільсона в роки Першої світової війни, зазнав поразки.

Не мали успіху і всі спроби уряду Вільсона домогтися успіхів у боротьбі проти більшовицького режиму в Росії.

Поразка Вільсона, який репрезентував реформаторське крило правлячих кіл, і водночас демократів, на виборах 1920 р. мала далекосяжні наслідки у внутрішній політиці. У США надовго було заблоковано проведення соціальних реформ, а у зовнішній політиці запанував ізоляціонізм.

2. Політичний курс республіканської адміністрації

Влітку 1920 р. у США вибухнула глибока економічна криза, що зачепила всі галузі промисловості. Спричинили її скорочення воєнного виробництва і конверсія. Кількість безробітних у 1921 р. сягнула 5,7 млн. Реальна заробітна плата знизилась у середньому на 20-25%.

Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. До весни 1921 р. ціни на сільськогосподарські товари у США знизились у 3-4 рази. Це призвело не тільки до скорочення прибутків фермерів, а й до розорення багатьох із них.

Невдоволення робітників і фермерів їхнім тяжким становищем виявилося під час виборчої кампанії 1920 р. З цього скористалися республіканці. На виборах 1920 р. вони здобули перемогу. Їх кандидат на посаду президента США Уоррен Гардінг зібрав більш як 16 млн голосів, тоді як кандидат демократів Джеймс Кокс — лише 9 млн. Після восьмирічної перерви республіканська партія доступилася до влади. Гардінг узяв курс на повернення до довоєнних порядків ("нормальності", як він казав). Консервативні тенденції мали двоякий вплив на внутрішнє життя країни. З одного боку відбувається небачений розвиток економіки з іншого – йде накопичення і поява цілої низки проблем, які мали далекосяжні наслідки.

Президент США У.Гардінг (1921-1923 рр.)

Іще 1919 р. республіканці заблокували реформи у сфері трудових відносин, про надання права робітникам на страйк. Адміністрація Гардінга виступала проти політики державного регулювання. Проте було створено всі умови для збільшення прибутків великих промисловців, банкірів, підприємців. У1921 р. було скасовано за­проваджений у період війни податок на надприбутки корпорацій. Згодом були підвищені мита на імпорт до США важливих промислових товарів. Це призвело до росту цін на внутрішньому ринку. Прибутки монополій одразу підстрибнули.

Для збільшення прибутків представники великого капіталу не зупинялися перед прямим порушенням закону. Курупція державного апарату стала всеохоплюючою. У 1921-1922 рр. великі нафтопромисловці підкупили міністра внут­рішніх справ і незаконно одержали в оренду державні нафтоносні райони в Каліфорнії та Вайомінгу. На шлях шахрайських угод із монополіями стали міністр юстиції, голова федерального бюро допомоги ветеранам війни та інші високі урядовці республіканської адміністрації. Дії багатьох членів республіканської адміністрації, відомих своєю близькістю до Гардінга, мали настільки скандальний характер, що це стало компрометувати самого президента. І тільки несподівана смерть у серпні 1923 р. врятувала його від суду і ганьби викриття.

Єдиною серйозною реформою, здійсненою республіканцями, було надання виборчих прав жінкам (1920 р.).

Найяскравішим проявом консервативних тенденцій у внутрішньому житті стала поправка до Конституції, що набирала чинності у січні 1920 р., за якою вводився "сухий закон", що забороняв виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США. Як наслідок у країні з`явились банди організованих злочинців (ганстери), що взяли під контроль весь нелегальний бізнес горільчаних напоїв, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Масовим стало таке явище як рекет. Війни між бандами ганстерів, що боролись за контроль над нелегальним бізнесом, стали потрясати великі міста США. Одним з найвідомиших тодішніх “королів” злочинного звіту став Аль Капоне.

Перехоплена поліцією партія горільчаних напоїв, що нелегально доставлялися у США

Знову став процвітати Ку-Клус-Клан, який на півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація. У деяких південних штатах під заборону потрапило викладання тих знань, що розходяться з Біблією. Так, шкільний учитель Джон Скопс був притягнутий до суду і засуджений за викладання теорії Дарвіна.

У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-по­літичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.

Адміністрація Гардінга прагнула досягти новими методами старої мети — утвердження світової гегемонії Америки.

У серпні 1921 р. було підписано сепаратний договір між США і Німеччиною, за яким за США закріплялися всі права, надані їм Версальським договором.

Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Все це створювало серйозну загрозу для міжнародних позицій Англії, що призвело до напруження відносин між двома країнами. Різко загострилися протиріччя між США та Японією. США, які вважали себе "обділеними" у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія на Вашингтонській конференції змогла записати до свого активу першу велику перемогу. На Вашингтонській конференції 1921-1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина "відкритих дверей" щодо Китаю, договори про обмеження морських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин. Стосовно радянської Росії уряд Гардінга взяв курс на продовження по­літики економічної блокади і дипломатичної ізоляції. 25 березня 1921 р. державний секретар США Х’юз заявив, що до здій­снення "корінних змін" у соціально-економічному устрої Росії про відновлення торгових, а надто дипломатичних, відносин між США і радянською державою годі й казати. Проте здійснення в СРСР політики непу відкрило шлях до американо-радянських торгівельних відносин.

3. Робітничий та демократичний рухи

Економічна криза 1920-1921 рр. дала могутній поштовх до активізації робітничого руху. Значною спонукою до його розгортання стала ліквідація мінімальних соціальних програм, впрова­джених демократами у попередні роки ("справедливий курс").

Найбільшої сили страйковий рух досяг улітку 1922 р., коли він майже одночасно розгорнувся в текстильних центрах Нової Англії, у вугільній промисловості й на залізничному транспорті. Загалом страйковий рух початку 20-х рр. був менш успіш­ним, ніж у перші післявоєнні роки. Поразка великих страйків потягла за собою остаточну втрату завоювань перших післяво­єнних років, унаслідок чого США у 20-ті рр. були країною з найвідсталішим соціальним законодавством серед країн Заходу. Тільки бурхливе піднесення економіки: зростання зайнятості та заробітної плати вгамувало боротьбу робітників за свої права.

Економічна криза 1920-1921 рр. дала новий імпульс і розвиткові демократичного руху. Одним із важливіших його напрямків став негритянський рух. Тяжке економічне становище негритянського населення, жорстока расова дискримінація, терор куклукскланівців — усе це викликало опір негрів, очолюваних найбільшою негритянською організацією — Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення, створеною ще у 1909 р. Одним із її керівників був визначний негритянський вчений, письменник, громадський і політичний діяч Вільям Дюбуа.

У негритянській школі

Одночасно розгорнувся негритянський рух під гаслом "Назад в Африку", що його очолив Маркус Гарві. На початку 20‑х рр. рух Гарві залучив мільйони негрів. Але невдовзі Гарві відмовився від своєї радикальної платформи. Разом із ним до ідеї повернення охололи й широкі маси негритянського населення, які збагнули, що розв’язання негритянського питання полягає не в спробах здійснення гасла "Назад в Африку", а в боротьбі за покращання становища негрів у самих Сполучених Штатах.

4. Особливості стабілізації у США. "Процвітання"

Сполучені Штати раніше від інших високорозвинених країн вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.

Вперше з найбільшою ефективністю ці методи було використано на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Впровадження нових технологій привело до побільшення виробництва. Окремим підприємцям було не під силу створення великих підприємств. Тому дедалі більшу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації — своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку.

Заводи Г.Форда

Генрі Форд

Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об’єднували майже половину фабрик і заводів країни. Кількість банків у США зменшилася за 1920-1929 рр. з 30 до 24 тис., а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.

США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Перевищення експорту над імпортом у 1921-1929 рр. сягнуло 7,7 млрд доларів. Високі митні тарифи захищали американську промисло­вість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Американські капітало­вкладення за кордоном з 1920 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд доларів, причому 40% цієї суми припадало на Європу, а 22% — на Латинську Америку. Отримуючи величезні відсотки з позичок і платежів з воєнних боргів, США перетворилися в державу-рантьє.

Економічне піднесення 20-х рр. мало ряд особливостей. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні було 2-3 млн безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит, за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Хоча тоді було поширене гасло: «Реклама плюс кредит – процвітання назавжди!».

Це пояснювалося нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва.