Національна економіка

І. Буде здійснено націоналізацію надр.

ІІ. Буде встановлено зони розвіданих запасів корисних копалин; це нововведення гарантує потреби країни в майбутньому.

ІІІ. Держава організує розвідку надр…

ІV. Не буде допускатися скуповування земель; будуть розширені зони державних нафтоносних земель для того, щоб завжди мати в резерві певну кількість нафтових ділянок, які можуть забезпечити потребу нашої країни в майбутньому.

Крім того, необхідно, щоби торговельна і виробнича діяль­ність, яка… виснажує наші природні ресурси, регулювалася державою таким чином, щоб у процесі свого розвитку наша країна отримувала якомога більше від її експлуатації багатств…Внаслідок цього:

1. Буде заборонено іноземним підприємствам скуповувати поклади корисних копалин.

2. Буде полегшено діяльність мексиканських гірничих під­приємств і надано відповідну підтримку кооперативам гірників.

3. Буде й надалі обмежуватись експорт збагаченої руди як через установлення мита, так і заохоченням розвитку металургійної промисловості.

4. Буде заохочуватися створення централізованих копалень і сталеварних заводів.Розсіяне виробництво обмежуватиметься державними тарифами.

5. Держава втручатиметься, щоб забезпечити рівновагу економічних сил у нафтовій промисловості, стимулюючи розвиток національних підприємств…

6. Буде вжито заходів для того, щоб наше виробництво наф­ти досягло обсягу, який відповідав би наявним імовірним покладам.

7. Існуючий концесійний режим буде змінено в бік скорочення у майбутньому площ, на які поширюються дії тієї чи іншої концесії. Не надаватимуться концесії, що суперечать національним інтересам.

8. Буде заборонено, якщо навіть це вигідно, експорт усіх тих продуктів, котрі після того, як будуть піддані первинній обробці за кордоном, ввозяться назад.

Розвиток у нашій країні самостійної економіки потребує, крім того, щоб приділялась увага такій промисловій і торговельній діяльності, яка веде до збільшення обсягу національного виробництва або до підвищення його якості. Ця діяльність розвивається у двох головних напрямах: ввезення основних засобів виробництва і виробництва енергії…

Запитання до документа

1. Про що свідчило прийняття шестирічного плану в Мексиці?

2. Які основні положення було покладено в основу плану?

3. Яким галузям виробництва віддавалася перевага в розвитку і чому?

Запитання і завдання

1. З’ясуйте особливості розвитку країн Латинської Америки у 20-30-х рр. ХХ ст.

2. Якими були наслідки Першої світової війни для країн цього регіону?

3. Які реформи було проведено у 30-ті рр. у Мексиці, Бразилії та Аргентині?

4. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах Латинської Америки в той період?

5. Назвіть причини економічної відсталості країн Латинської Америки.

6. Як складалися відносини між США і країнами Латинської Америки? Чому США скоригували свою політику щодо країн регіону у 30-ті рр.?

Тема VІІІ
Розвиток культури

§ 37. Освіта, наука і техніка

1. Освіта

Освіта — процес і наслідки засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок‚ потрібних для практичної діяльності. Це — необхідна умова підготовки до життя і праці, основний засіб залучення до культури. Головний шлях одержання освіти — навчання і виховання в навчальних закладах. Слід зазначити, що зміст освіти, її рівень визначаються вимогами сус­пільного виробництва, зумовлюються суспільними відносинами, станом науки, техніки й культури та рівнем розвитку шкільної справи і педагогічної думки.

До початку XІX ст. абсолютна більшість людей у світі була неосвіченою. Це ставала великим гальмом на шляху подальшого розвитку індустріального суспільства. Щоб подолати це негативне явища з кінця XІX ст. в країнах Західної Європи та Америки почали вводити систему загальної обов’язкової початкової освіти, а з початку ХХ ст. – загальна обов`язкова середня освіта. Існували різні типи шкіл: духовні, світські, платні та безплатні, початкові, середні, вищі, державні, приватні.

У XX ст. у зв’язку зі значним розвитком педагогічної науки було зроблено певні вдосконалення системи освіти — проведено чітку диференціацію навчальних закладів, запроваджено міжнародні дипломи, для спілкування вчителів та учнів використовувалися здобутки психології.

Так, у Великобританії 1918 р. було прийнято закон про обов’язкове навчання до 14 років, а 1944 р. — до 15 років. Активно розвивалася система професійного навчання (початкова й середня). Центрами вищої освіти були університети: Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький та ін., які одночасно стали й центрами розвитку світової науки.

Оксфордський університет

Кембріджський університет

У США закони про обов’язкову початкову освіту було прийнято 1918 р. в усіх штатах. Із 1920-х рр. почався процес диференціації освіти. Усіх учнів було поділено на "академічно здібних" і "практично мислячих", а програми пристосовано до практичних потреб людини в житті. Крім того, розвивалася університетська система. Найбільш відомими стали Гарвардський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський, Станфордський університети.

У 30-ті рр. зазнала змін і система освіти Франції. Там було запроваджено безкоштовне навчання в державних школах. Обов’язковим стало навчання дітей до 14 років. Французькі університети стали визнаними світовими центрами освіти. Світової слави зажив, зокрема, університет у Сорбонні.

Найгрунтовніші зміни в освіті у 20-30-ті роки відбулися в системі освіті СРСР.Вдалося в основному подолати безграмотність населення. Було запроваджено загальну початкову, а згодом і середню освіту. У 1933 р. відновлено університети.

Крім зазначених країн високого рівня освіти досягла в Німеччині, Бельгії. Голландії. Швеції та ін.

Попри такі якісні позитивні зрушеня у системі освіти провідних країн світу більшості людей на землі вона залишалася недоступною. Особливо в колоніальних і залежних територіях. Низький освітній рівень був притаманний і для незалежних країн Азії та Латинської Америки.

2. Розвиток науки

20-30-ті рр. були переломними для розвитку низки наук. Колосальний крок уперед у своєму розвитку зробила ядерна фізика: від створення датським фізиком Нільсом Бором моделі атома до практичного здійснення Енріко Фермі у США в 1942 р. ядерної реакції. Перші реактори було збудовано у США та в СРСР. У роки війни зроблено атомну бомбу, яку США використали проти Японії у 1945 р.

Енріко Фермі

Того ж року було створено перший комп’ютер — електронно-обчислювальну машину (ЕОМ). Це зробив Дж. фон Нейман. Зараз ЕОМ та інша електронна техніка стали невід’ємною складовою нашого життя.

Перша світова війна дала поштовх розвиткові хімії. Терміново створювалося виробництво отруйних газів і протигазів, розширювався випуск вибухових речовин, у Німеччині йшли пошуки штучних замінників недоступних природних продуктів. У 30-х рр. в СРСР і Німеччині було синтезовано каучук, у США — новий вид штучного волокна, всесвітньо відомий капрон. На межі наук з’явилися нові дисципліни — хімічна фізика, геофізика.

У біології інтенсивно розвивалися дослідження в галузі генетики. Важливий внесок у цю справу зробили американець Т.‑Х.Морган і радянський вчений М.І.Вавилов. Од середини 30‑х рр. розвиток генетики в СРСР уповільнився, а потім її взагалі заборонили‚ назвавши псевдонаукою, хоча було створено методи управління спадковістю, незамінні для селекції більш продуктивні види сільськогосподарських культур тощо. Застосування фізичних і хімічних методів дослідження сприяло створенню біофізики та біохімії.

Нові відкриття були зроблені у геології. Провісником великих змін у геології стало обґрунтування німецьким геофізиком Вегенером гіпотези про дрейф континентів. Порівнявши протилежні берегові лінії Атлантичного океану та аналізуючи геологічні й палеонтологічні дані, він ви­словив припущення, що раніше існував єдиний праматерик, який потім розколовся на теперішні. Теоретичні розробки дали вагомий практичний результат. У розвідці корисних копалин стали широко застосовуватися нові методи пошукових робіт, прилади та інструменти.

Значні зрушення сталися в економічній науці. Вони були викликані зростаючим державним регулюванням економіки. Для його обґрунтування виникла потреба переглянути класичну політичну економію, яка розглядала ринкову економіку як своєрідну саморегульовану систему, що виключає будь-який зовнішній вплив. Докази некоректності такого уявлення і необхідність для підтримки ринкової рівноваги державного регулювання економіки сформулював англійський економіст Дж.Кейнс 1936 р. На підставі його праць почав розвиватися новий напрямок в економічній науці — кейнсіанство. Одночасно розроблялися конкретні методи планування і прогнозування економіки як на Заході, так і в СРСР у роки перших п’ятирічок. У США впроваджувалася стандартизація виробництва.

Значні досягнення були і в інших галузях як гуманітарних так і природничих наук. Важливим у розвитку науки було те, що вона все тісніше стала співпрацювати з промисловістю, а нові наукові і технічні досягнення стали важливим рушієм у постійному покращенню життя людей.

3. Електроенергетика і зміни в технології виробництва

У XІX-XX ст. було електрифіковано значну частину планети. Лампочку електричного розжарювання винайшов Т.Едісон. Виходець із Югославії Н.Тесла створив першу ГЕС.

Електрика, яка до Першої світової війни була розкішшю в побуті, поступово ставала буденним атрибутом мешканців міста. Разом із нею в будинках з’явились і нові електричні побутові прилади — пилососи, праски, пральні машини. Виробництво електроенергії зробилося важливою галуззю економіки. Будувалися великі електростанції, в тому числі й гідроелектричні. Найбільшою з побудованих у ті роки була ГЕС Боулдер на річці Колорадо у США. Найбільша у Європі ГЕС – Дніпрогес (Запоріжжя).

Розвиток енергетики дав могутній поштовх розвитку виробництва. У XX ст. було впроваджено конвеєрне виробництво. Такий спосіб виробництва був раціональнішим та ефективнішим. Це дало змогу запровадити технології масового виробництва, тобто технологій з випуску масової стандартизованої, відносно дешевої продукції.

4. Зміни у транспортній галузі

У першій половині ХХ ст. транспорт зазнав стрімких змін. Найбільш старий вид наземного транспорту – залізничний – швидко вдосконалювався: зростала швидкість і вантажоперевезення, на зміну паровозам поступово приходили тепловози і локомотиви на електричній тязі. Залізниця електрофікується.

У 20-30-ті роки щвидкими темпами розвивається новий вид транспорту – авіація. До Першої світової війни вона була різновидом спорту і цікавим видовищем. У роки війни вона продемонструвала широкі можливості не тільки воєнного застосування. Після війни авіація активно застосовується у перевезені пошти, термінових вантажів, у пошукових заходах, а згодом і в перевезенні пасажирів. Розвиток авіації дав можливість здійснювати польоти на далекі відстані зі значним навантаженням. У 1927 р. американець Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний переліт за 33 години. Через десять років радянські льотчики В.П.Чкалов, Г.П.Байдуков, О.В.Бєляков здійснили безпосадковий переліт Москва—Північ­ний полюс—Портленд (США). Створюються перші авіакомпанії. Відкриваються перші постійні маршрути пасажирських перевезень, зокрема, і на Україні.

Чарльз Ліндберг

Наприкінці 30-х років авіаконструктори провідних держав світу (США, Англії, Німеччини, СРСР та ін.) у гонитві за швидкістю активно займаються розробкою реактивних двигунів і ракетної техніки. Неполишає людство і надій досягти космічних висот. Розробляються теорії космічних польотів. На жаль, протягом тривалого часу маловідомими на Батьківщині були розробки у галузі ракетобудування українського вченого-винахідника Юрія Кондратюка (Шаргея). Його праця "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.), перекладена англійською мовою на замовлення американського космічного агентства, використовувалася для підготовки польоту космічного корабля на Місяць (60-ті роки ХХ ст.).

Поява авіації була не єдиною зміною на транспорті. Автомобіль серйозно потіснив залізниці. Разом із розвитком автомобільного транспорту почалося створення мережі доріг із твердим покриттям. Наприкінці 3-=х років у Німеччині почалося будівництво автобанів. Швидкому збільшенню випуску автомобілів сприяло запровадження Г.Фордом для виробництва автомобілів конвеєр, що сприяло вдосконаленню й розширенню виробництва та перетворило автомобіль на зручний засіб пересування. У 1938 р. в Англії, Німеччині, США й Канаді було зареєстровано 6 млн вантажних і 30 млн легкових автомобілів. Ця кількість швидко збільшувалася.

5. Розвиток воєнної техніки і науки

Всі найновіші досягнення в техніці і технології впершу чергу впроваджувалися у розвиток воєнної техніки. Перша світова війна показала, що майбутнє за новими видами зброї: танками, літаками, підводними човнами, авіаносцями тощо. Тому, незважаючи на пацифістські настрої, відбувається стрімке переозброєння армій новими зразками зброї, розробляється нова тактика і стратегія їх використання. Армії моторізуються, їх зброя стає більш смертоноснішою. Ускладнення військової техніки тягне за собою і докорінні зміни підготовки солдата та офіцера. Рівень технічного оснащення військ дає суттєву перевагу перед ворогом.

Масове виробництво бомбардувальників у Німеччині

Розвиток воєнної авіації наводить на думку деяких воєнних теоретиків, що у майбутній війні вона буде відігравати вирішальну роль. Армади бомбардувальників буду знищувати міста і промисловий потенціал ворога, на населення наганяти страх і підривати його волю до опору. Інші віддавали перевагу танкам, які взаємодіючи з іншими родами військ будуть завдавати вирішального удару ворога, просуваючись його територією. Теоретики війни на морі задумувались над тим, надводний чи підводний флот буде відігравати провідну і вирішальну роль.

6. Зміни у побуті. Нова якість життя

У перші десятиліття ХХ ст. з`явилась велика кількість винаходів, які полегшували працю і змінювали побут людей. Вони робили домашню працю більш приємнішою, а дозвілля – різноманітнішим. А загалом, забезпечували нову якість життя. Так у провідних державах почали з`являтися у продажі такі звичні нам тепер речі: холодильники, пральні машини, електрочайники, електропраски, фени та інші електропобудова техніка, радіоприймачі та телевізори.

Продаж перших жіночих безрозмірних сиснтетичних панчіх

Перші радіомовні передачі проводили у США в 1919-1920 рр., в Англії та Франції — 1922 р. В Україні радіомовлення почалося 1924 р. у Харкові.

Ідею послідовної передачі елементів зображення, яка базувалася на інерційності зору людини‚ вперше висловили незалежно один від одного Н.Санлек (Франція) та А. ді Пайва (Португалія). На практиці цю ідею здійснив польський інженер П.Ніпков. Подальший розвиток телемеханіки пов’язаний з працями У.Сміта (США). Він поєднав явища внутрішнього та зовнішнього фотоефекту з практичним використанням електронно-променевої трубки. Практичне впровадження телебачення почалося з чорно-білих передач, проведених 1925 р. Бердом в Англії та Дженкінсом у США. В Україні перший телепередавач почав діяти в Києві 1938 р.

Важливим для змін у побуті стало винайдення пластмаси (1910 р.), поліетілену (1933 р.), капрону. Важливі винаходи були зроблені і в медицині. Були отримані нові ліки і вакцини, зокрема інсулін (1922 р.), пеніцилін (1928 р.). Крім того медицина стала більш доступнішою для широких слоїв населення.

Таблиця.Найважливіші науково-технічні досягнення у міжвоєнний період

1919 р. – експерементальне підтвердження теорії відносності Енштейна.

1922 р. – в Канаді Ф.Бентінг і Дж.Чедвіг виділяють інсулін і починають робити ін`єкції хворим діабету.

1924 р. – вдалий експеримент по розчепленню атома.

1926 р. – встановлено телефонний звязок між Лондоном і Нью-Йорком на основі розвитку радіотехніки.

1926 р. – перший переліт через Північний полюс на дирижаблі «Норвегія» під керівництвом Р.Амундсена.

1927 р., 20-21 травня – перший безпосадочний переліт через атлантичний океан американського льотчика Ч.Ліндберга.

1928 р. – в Англії А.Флемінг винайшов пініцилін.

1929 р. – навколосвітня подорож німецького дирежабля «Граф Цеппелін».

1929 р. – будівництво у Москві Шаболовської металевої вежі (160 м) для радяопередач за проектом В.Шухова.

1930 р. – відкриття планети Плутон і сукупності Галактик.

1931 р. – швейцарський фізик на повітряній кулі досягає стратосфери.

1932 р. – початок промислового виробництва в СРСР синтетичного каучука.

1933 р. – в Німеччині Е.Руска конструює перший електронний мікроскоп.

1934 р. – відкриття подружжям Кюрі штучної радіоактивності.

1936 р. – пуск першого в Європі циклотрона в Ленінградському Радієвому інституті за участю І.Курчатова.

1937 р., 18-20 червня – переліт на літаку через Північний полюс з СРСР до США (льотчики В.Чкалов, Г.Байдуков, О.Беляков).

1937 р., 21 травня – 1938 р., 21 лютого – робота у Північному Льдовитому океані радянської дрейфуючої станції під керівництвом І.Папаніна.

1938 р. – відкриття П.Капіцою надтикучості жидкого гелія.

1938 р. – американець Ч.Карлсон винайшов «сухий метод отримання зображення» (по грецьки – ксерокс). У 1946 р. був створений перший комерційний варіант копіювальної машини.

1939 р., 14 вересня – політ першого вертольота спроектованого І.Сікорським.

1939 р. – політ першого реактивного літака, яки досян швидкості 774 км/год (Німеччина).

1939 р. – створення англійськими вченими радіолокаційної станції (РЛС).

7. Лауреати Нобелівської премії

Щоб увічнити своє ім’я в пам’яті людства, шведський хімік і підприємець Альфред Нобель (1833-1896) заповів більшу частину своєї спадщини благодійному фондові. Нобелівську премію щорічно присуджують Шведська королівська академія наук та інші авторитетні установи Швеції починаючи з 1901 р. Премії в царині фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури, економіки вручають у Стокгольмі, премію миру — в Осло 10 грудня, в день смерті А.Нобеля. На церемонію вручення запрошуються лауреат і члени його сім’ї. Лауреат має виголосити перед високим зібранням свою Нобелівську лекцію.

Унікальність нагороди визначається тим, що вона від початку має міжнародний характер. Нобелівський фонд — це незалежна, неурядова організація. Механізм відбору лауреатів суворий, але ефективний. Досить високою є грошова винагорода. В різні роки її сума коливалася від 30 до 200 тис. доларів.

Макс Планк (1858-1947) народився в місті Кілі, що належало Пруссії. Мав прекрасні музичні здібності, але в гімназії вчитель математики відкрив у ньому нахил до природничих і точних наук. Навчаючись в університетах Мюнхена та Берліна, М.Планк віддав перевагу фізиці, хоч один із його професорів стверджував, що там уже відкривати нічого. М.Планк захопився вивченням явищ теплоти, механічної енергії та перетворення енергії. Він уважав, що електромагнітне випромінювання відбувається не суцільним потоком, а порціями. Їх А.Ейнштейн пізніше назвав квантами. Отже, праці М.Планка ознаменували народження квантової теорії. Це був справжній переворот у фізиці. За відкриття квантів енергії вченому 1919 р. було присуджено Нобелівську премію.

У Німеччині М.Планк був президентом Товариства фундаментальних наук кайзера Вільгельма. Свій авторитет використовував для захисту вчених, змушених емігрувати. Відкрито підтримував А.Ейнштейна, видатного вченого, якого переслідували нацисти. Одного з синів М.Планка було страчено 1944 р. за участь у замаху на Гітлера.

Заслуги вченого цінувалися високо. М.Планк був членом багатьох іноземних академій наук, у тому числі АН СРСР, обирався, як і А.Ейнштейн, членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, яке було попередником Української академії наук. Товариство, яке він до війни очолював, перейменовано в Товариство Макса Планка.

Альберт Ейнштейн (1879-1955) народився в місті Ульмі, а його дитинство проминуло в Мюнхені. У школі йому не подобалися зубріння й надмірна дисципліна. Виявивши здібності до математики й фізики, багато читав самостійно. Батько хотів бачити сина інженером, але той на вступних іспитах у Цюріху "провалився" і змушений був усе-таки закінчити гімназію. У Швейцарії А.Ейнштейн відмовився від німецького громадянства.

Альберт Ейнштейн

У 1914 р. його, вже всесвітньо відому людину, запросили повернутися до Німеччини та очолити Інститут фізики. За заслуги перед теоретичною фізикою 1921 р. А.Ейнштейнові було присуджено Нобелівську премію. Його теорія відносності пов­ністю змінила уявлення про простір і час.

У 20-х рр. А.Ейнштейн був переконаним пацифістом. Світ він розглядав як гармонійне ціле, схоже на велику і вічну загадку. Ненависники в Німеччині називали праці вченого "єврейською фізикою", а його досягнення вважали такими, що не відповідають вимогам арійської науки.

А.Ейнштейн дізнався про прихід до влади Гітлера, знаходячись за кордоном. Учений розумів небезпеку фашизму, прагнув не допустити, щоб гітлерівці оволоділи атомною зброєю. У США йому запропонували посаду професора фізики, а 1940 р. надали громадянство.

У післявоєнний період А.Ейнштейн домагався вільного обміну ідеями та досягненнями науки між країнами і народами, підкреслював відповідальність ученого за долю людства. А.Ейн­штейна справедливо вважають найбільш знаменитим ученим ХХ ст.

Нільс Бор (1885-1962) народився в Копенгагені. У дитинстві був завзятим футболістом, пізніше захопився лижами і парусним спортом. В університеті його дипломний проект одержав золоту медаль Датської королівської академії. Навчався в Англії у Дж.Томсона, який відкрив електрон, і Е.Резерфорда — до­слідника радіоактивності елементів та будови атома. Тогочасні фізики не могли з’ясувати, чому електрон, перебуваючи на орбіті, не втрачає енергії. Н.Бор довів, що електрон має постій­ну орбіту і лише з її зміною вивільнюється енергія. Модель атома Н.Бора було високо поціновано у світі.

Н.Бор

З 1920 р. до кінця життя вчений керував заснованим ним же Інститутом теоретичної фізики в Копенгагені. За заслуги в до­слідженні будови атомів та їхнього випромінювання Н.Бор 1922 р. удостоєний Нобелівської премії. Завдяки йому набула розвитку нова галузь науки — квантова механіка.

Н.Бор не залишився в окупованій гітлерівцями Данії; його вивезли — спершу до Швеції, а потім у бомбовому відсіку літака — до Англії. Далі Н.Бор працював у Лос-Аламосі, США. Він відігравав провідну роль у реалізації Манхеттенського проекту — проекту створення атомної зброї. Асистентом Н.Бора був його син — Оге Бор, який 1975 р. теж став лауреатом Нобелів­ської премії. Н.Бор намагався переконати прем’єр-міністра Великобританії У.Черчилля та президента США Ф.Рузвельта бути відвертими з Радянським Союзом, установити жорсткий контроль над виготовленням зброї масового знищення. Активно виступав за мирне використання атомної енергії та за широке міжнародне співробітництво.

Енріко Фермі (1901-1954) народився в Римі. Мав видатні здібності до фізики й математики. До навчання в університеті знання здобував самотужки. У 21-річному віці одержав ступінь доктора наук. Заснував першу в Італії школу сучасної фізики. Після встановлення фашистської диктатури Е.Фермі залишив Італію і виїхав до США. У 1938 р. одержав Нобелівську премію з фізики за доведення існування нових радіоактивних елементів і відкриття ядерних реакцій.

Е.Фермі

У США Е.Фермі працював над Манхеттенським проектом. Дослідження були суворо засекречені. Перший у світі ядерний реактор будували під трибунами університетського футбольного стадіону. Вважають, що Е.Фермі відкрив двері в атомний вік. Він зумів пояснити природу космічних променів і джерело їхньої високої енергії. Після його смерті новий хімічний елемент у таблиці Менделєєва назвали фермієм.

Ірвінг Ленгмюр (1881-1957) народився у Нью-Йорку. Навчався у США та Німеччині. Компанія "Дженерал електрик" надала йому можливості для проведення досліджень. І.Ленгмюр спростував твердження, що світіння лампи залежить лише від вакууму. Наповнивши лампу азотом, він довів, що його лампа горить краще, до того ж потребує меншої кількості енергії. Винахід І.Ленгмюра приніс величезні прибутки компанії "Дженерал електрик". Згодом І.Ленгмюр придумав насос, у сто разів потужніший від тих, що використовувалися доти. Світове ви­знання як учений І.Ленгмюр здобув за відкриття й дослідження у хімії поверхневих явищ. У 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію.

Праці І.Ленгмюра мали великий вплив на розвиток хімії, біології, фізики. Учений ввів термін "плазма" для газу, що утворювався в разі застосування сильного змінного струму. В роки другої світової війни розробляв апаратуру для створення димової завіси, методи запобігання зледенінню літаків, цікавився способами контролю над погодою. І.Ленгмюр любив повторювати, що свобода, притаманна демократії, є необхідною умовою наукових відкриттів.

Ірен Жоліо-Кюрі (1897-1956) та Фредерік Жоліо-Кюрі (1900-1958) народились у Парижі. Мати Ірен — Марія Склодовська-Кюрі вперше стала лауреатом Нобелівської премії з фізики разом із чоловіком П’єром Кюрі. Вдруге вона одержала нагороду в галузі хімії. Ірен захопилася дослідженнями своїх батьків. Перші досліди вона проводила самостійно, а з 1931 р. — разом із Фредеріком Жоліо. Одружившись, вони не тільки об’єднали свої прізвища, а й блискуче продовжили традиції сім’ї Ірен. У 1935 р. їм було присуджено Нобелівську премію з хімії за синтез нових радіоактивних елементів — штучне перетворення одних елементів в інші. Це мало велике практичне значення, зокрема для створення нових лікарських препаратів. Водночас виникла загроза розробок таких ланцюгових реакцій, які можуть призвести до світової катастрофи.

У роки війни Фредерік брав участь у русі Опору. У 1942 р. вступив до Французької комуністичної партії. Дізнавшись про зловісні наміри гестапо, він перейшов на нелегальне становище, а Ірен з двома дітьми виїхала до Швейцарії. Після війни подружжя Жоліо-Кюрі вело активну дослідницьку і політичну діяльність.

Петер Дебай (1884-1966) народився в місті Маастріхті в Нідерландах. Після десяти років навчання і дослідницької діяльності в університетах Німеччини вирушив у Швейцарію до А.Ейнштейна. Там він став професором теоретичної фізики.

П.Дебай переглянув квантову теорію А.Ейнштейна в окремих її аспектах і зміг суттєво розширити знання про зв’язки між атомами й молекулами. У своїх працях увів поняття, яке дістало назву "температура Дебая". Виведена ним формула дала можливість вести розрахунки фізичних властивостей твердого тіла — тепло- та електропровідності, теплоємності тощо. У 1936 р. П.Дебай отримав Нобелівську премію в галузі хімії за внесок у дослідження молекулярної будови речовин. На той час він уже працював у лабораторії Берлінського університету, читав студентам лекції, був членом ряду іноземних наукових товариств та академій наук, у тому числі АН СРСР.

Через відсутність німецького громадянства П.Дебая звільнили з лабораторії. Він переїхав до США, де очолив хімічний факультет Корнельського університету. Проведені ним у місцевих лабораторіях дослідження складних полімерів знайшли широке практичне застосування.

Карл Ландштайнер (1868-1943) народився у Відні. Вивчав медицину, хімію. У 1923 р. переїхав до США, згодом отримав американське громадянство. У 1930 р. одержав Нобелівську премію за відкриття груп крові людини. Метод К.Ландштайнера дав можливість переливати кров однієї людини іншій. Вивчав особливо небезпечну хворобу — поліомієліт. Завдяки К.Ландштайнерові було відкрито нові напрями досліджень у бактеріології, імунології, досягнуто успіхів у практичній медицині.

Запитання і завдання

1. Як змінилася роль освіти після Першої світової війни?

2. Охарактеризуйте наукові досягнення 20-30-х рр.

3. У яких галузях науки сталися найбільш радикальні зміни і чому?

4. Які зміни відбулись у транспорті?

5. Як зміни у техніці відбились на побуті і якості життя людей провідних держав світу?

6. На основі додаткових джерел складіть розповідь про одного з лауреатів Нобелівської премії.

§ 38. Література і літературний процес першої половини ХХ ст.

1. Літературні течії першої половини ХХ ст.

У літературі періоду, що вивчається, провідні позиції займав реалізм, але, на відміну від реалізму другої половини ХІХ ст., який переважно описував реальність, реалізм першої половини ХХ ст. критично осмислював дійсність, тому його називають критичним реалізмом. В Англії, Франції, Німеччині, США та інших країнах у цьому жанрі були створені видатні романи, повісті, п`єси. Найбільшою популярністю в той період коритсувалися твори англійців Дж.Голсуорсі, Б.Шоу, С.Моема, французів А.Франса, Р.Роллана, німців Г.Манна, Т.Манна, Л.Фейхтвангера, норвежця К.Гамсуна та ін. Їх творчість відрізнялась виключною увагою до проблем людини і суспільства вцілому.

Межі реалізму не задовольняли потреби часу. Літературному процесу 20-30-х років притаманний глибокий творчий пошук, виникнення нових стилів і жанрів. У творах ряду авторів традиційний сюжет став відходити на другий план, а іноді і зовсім зникав, поступаючись філософським роздумам, почуттям, переживанням, іноді – містичним сценам. Нові стилі і жанри узагальнюючи називали модерністськими. До письменників модерністів відносять француза М.Пруста, австрійця Ф.Кафку, англійку В.Вульф, ірландця Дж. Джойса та ін.

У 20-ті роки зародився новий напрям у літературі і філософії – екзистенціалізм (у перекладі з латині – існування). Екзистенціоналісти прагнули зрозуміти, відтворити потаємні, підсвідомі думки і почуття людини, розібратися у його відношенні до життя і смерті, до існування вцілому (див. пунк 3 параграфу).

Наведений перелік течій та жанрів не є виключним. Творче розмаїття було набагато ширшим.

Схема: «Основні течії і напрями літератури 20-30-х років».

Течії і напрями

Критичний реалізм Модернізм Авангардизм

(Сюрреалізм,

Об`єднання письменників Література футуризм,

І діячів культури “Кларте” втраченого дадаізм та ін.)

покоління

Основна мета: «революція в умах», Розчарування у сучасній Прагнення до зміни

боротьба за визволення людства від цівілізації, втрата ідеалів не тільки змічту, а й

забобонів буржуазного суспільства після першої світової форми літературних

та релігії війни творів

А.Барбюс Е.Хемінгуей Дж. Джойс Т.Туара

Вайян-де-Кутур`є Д.Досі Пассос Ф.Кафка Гюльзенбек

Стенлейн В.Фолкнер М.Пруст Янко

Т.Гарді Р.Олдінгтон Т.Еліот Ж.Грос

Б.Рассел Е.-М.Ремарк Х.Вулф Д.Хартфілд

А.Франц Р.Деснос

Р.Ледивр А.Арто

Г.Уеллс С.Беккет

Б.Шоу

Сінклер

2. Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах

Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі режими прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники й поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і треба було мати міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і духовного одурманювання мас.

Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Г.Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих причин, країну залишили відомі письменники — Й.Бехер, Б.Брехт, Е.Вайнерт, А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, С.Цвейг.

С.Цвейг

Трагічні ноти пронизують творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважають почуття відчаю й самотності. У творчості митців країни, яка дала світові чимало славетних імен, спостерігається відхід од соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала література цієї країни. У 30-х рр. духовне життя тут було підпорядковане звеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню вояцької доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.

В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався "соціалістичний реалізм". Він насаджувався всіма засобами. Принцип "партійності" літератури, визначений В.Леніним, був головним у перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців способом ре­пресій поєднувалося із "піклуванням" про нову, радянську прозу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності й керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП (б) 1932 р. "Про перебудову літературно-художніх орга­нізацій" надовго визначила долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою безмежного втручання держави в літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 20-х рр. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 рр. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюєв, М.Кольцов, О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, у тому числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватися до вимог офіційної ідеології та більшовицької практики будівництва соціалізму в одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 р., політики колективізації та індустріалізації. Водночас у жорстких рамках тоталітарної держави з’являлися твори, освячені письменницьким талантом.

Для СРСР, крім того, позитивним було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.

У країнах західної демократії літературна діяльність була розкутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо в країнах із тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин із правлячою елітою, то у відносно демократичних державах значний тиск чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю користувалися пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон (Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США).

3. Громадська і філософська думка 20-30-х років

Характерною рисою філософії міжвоєнного періоду стало подальше зосередження на людині і її місці в конфліктному світі. Найбільш впливовим в ці роки стає екзистенціалізм — філософія існування (від латинського "екзистенція" — існування). Її найвидатнішими представниками в Німеччині були К.Ясперс, М.Хайдеггер, у Франції — письменники і філософи Ж.П.Сартр, А.Камю, Г.Марсель, в Іспанії — Х.Ортега-і-Гассет. Філософія екзистенціалізма виросла на грунті глибокої кризи, якою в ті роки було охоплено західне суспільство. Екзистенціалізм намагався відповісти на трагічні умонастрої думаючих людей того часу, допомогти людині знайти своє місце в світі, своє "я" (свою екзистенцію), подолавши відчуження. Людина створює саму себе, набуває свою сущність, існуючи,— ось головний заповіт екзистенціалізма, ідеї індивідуальної відповідності людини за все, що відюувається з нею та з іншими людьми. Ситуація особистого вибору — головна тема екзистенціональної філософії і літератури міжвоєнних років.

Значний вплив на суспільну думку, літературу справила також філософська концепція психоаналізу З.Фрейда, філософія життя французького філософа А.Бергсона, який зробив спробу побудувати картину світу, яка по-новому пояснила б еволюцію природи і розвитку людини, їх єдність.

4. Основні напрямки розвитку світової літератури. Письменники – лауреати Нобелівської премії

Єднальними для прозаїків, поетів, публіцистів усіх країн, незалежно від панівних форм і методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося взяти участь у першій і другій світових війнах, захищати республіку в Іспанії. Перший роман "Фієста" Е.Хемінгуей надрукував 1926 р. Це — книга-протест проти "безглуздої війни", крик душі "загубленого покоління". Відверто антивоєн­ну спрямованість мав роман "Прощавай, зброє!" Ненавистю до фашизму, любов’ю до Іспанії та її народу сповнено роман Е.Хемінгуея "За ким калатає дзвін" (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені Нобелів­ською премією в 1954 р., після виходу повісті "Старий і море".

Е.Хемінгуей

Французький письменник Анатоль Франс (1884-1924) лауреатом Нобелівської премії став 1924 р. Історико-філософські романи А.Франса спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної йому Франції шукав у XVІІІ ст. Перейнявшись соціальними проблемами, зблизився з соціалістичним рухом, підтримував радянську Росію.

З літературою та музичною культурою Франції тісно пов’язане ім’я Ромена Роллана (1866-1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї "Жан-Крістоф". У роки першої світової війни виступав із гострими відгуками і статтями. Не сприймав методів революційної боротьби, а свій протест проти війни й насильства передав у романі "Клерамбо" та повісті "П’єр Люс". Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки фашизму є лейтмотивом роману "Зачарована душа". Антивоєнний пафос був притаманний не лише творчості Р.Роллана, а й його життєвій позиції. Разом з Анрі Барбюсом він ініціював проведення антифашистських конгресів. Слід за­значити, що обидва письменники після відвідин СРСР використовувалися для формування в країнах Заходу громадської думки про відсутність в СРСР репресій і голодомору.

Ромен Ролан під час перебування в СРСР

На творчість англійського письменника Джона Голсуорсі (1867-1933) значною мірою вплинули гуманістичні погляди Ч.Діккенса, І.Тургенєва, Л.Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами і суперечностями. Відома трилогія "Сага про Форсайтів", інші романи, новели і драми Д.Голсуорсі розкривають долю однієї сім’ї на тлі кризових явищ у суспільстві і в людських стосунках.

Видатний німецький письменник Томас Манн (1875-1955) — автор романів "Будденброки", "Чарівна гора", історичної тетралогії на біблійні теми "Йосиф та його брати". Аналізував витоки німецького фашизму і гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив роботу над романом "Доктор Фаустус", у якому розкрив тісний зв’язок між кризою суспільства, культури і людської особистості.

Т.Манн

Славетний індійський письменник Рабіндранат Тагор (1861-1941) був всебічно обдарованою людиною. Деякий час очолював національно-визвольний рух. Його патріотична пісня "Моя золота Бенгалія" стала національним гімном Бангладеш, а пісня "Душа народу" — гімном Індії. Він був автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості Р.Тагора переважали соціально-психологічні мотиви, оспівувалися природа й кохання. Р.Тагор — перший виходець з Азії, удостоєний Нобелівської премії. Багато працював у царині живопису, вів просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти заснував університет, у якому навчалися, зокрема, Індіра Ганді, багато інших політичних лідерів Індії, відомих діячів індійської науки і культури.

Джордж-Бернард Шоу серед селян

Англійський драматург, публіцист, критик Джордж-Бернард Шоу (1856-1950) літературну діяльність почав 1875 р. Тоді його творчість заперечувалася видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за допомогою їдкої іронії та спростування існуючих форм зумовили оригінальність творчого методу Б.Шоу. Уважав, що буржуазне суспільство зайшло у глухий кут і тому приречене (твори "Візок із яблуками", "Гірко, але правда", "Женева"). Публіцистика Б.Шоу поєднувалась із роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму — зі схваленням радянського суспільного ладу.

Російський письменник Іван Бунін (1870-1953) народився біля Воронежа. Батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-літнім юнаком приїхав в Україну. Жив у Полтаві й Харкові, бував у Києві, Миргороді, Черкасах, Чигирині, тому природними в його творчості є українські мотиви та образи. З 1895 р. жив у Москві та Петербурзі. Листувався з М.Горьким, дружив із композитором С.Рахманіновим, співаком Ф.Шаляпіним, зустрічався з М.Коцюбинським. Перекладав твори Дж.Байрона, А.Міцкевича, Т.Шевченка.

І.Бунін засудив Жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської війни в Росії жив в Одесі, звідти перебрався до Франції. Якщо у перших відомих творах І.Бунін тужив за дворянськими гніздами, то в еміграції він торкався тем кохання, ностальгії та смерті. У щоденнику "Окаянні дні" з ненавистю писав про більшовицький режим. Кращою вважається автобіографічна повість 1933 р. "Життя Арсеньєва". Тоді ж І.Бунін отримав Нобелівську премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та вміння надзвичайно виразно і точно описувати реальне життя. У 30-х рр. І.Бунін був провідним російським письменником-емігрантом.

Запитання і завдання

1. Порівняйте розвиток культури в державах із демократичними й тоталітарними режимами.

2. Як позначилися на літературному процесі Перша світова війна і загроза нової світової війни?

3. Що спільного й відмінного було у творчості письменників міжвоєнного періоду? Які жанри літератури стали популярними у 20-30-х рр.?

4. На основі додаткових джерел складіть розповідь про життя і творчість одного з письменників 20-30-х рр. ХХ ст.

§ 39. Мистецтво

1. Основні ідеї та напрямки в розвитку мистецтва

У міжвоєнний період у мистецтві з’явилися нові течії та напрямки‚ розвивалися старі. До Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панував реалізм. Світ тоді уявлявся гідним його реалістичного зображення. Особистість художника‚ його смаки та вподобання могли виявитись у виборі жанру‚ композиції‚ в перевазі форми чи кольору.

Перша світова війна і післявоєнна нестабільність призвели до того‚ що світ утратив гармонійність і раціональність в очах художників‚ його реалістичне відбиття начебто втрачало сенс. Сталася зміна в розумінні художника. Вона полягала не в адекватному відображенні світу‚ а у виявленні художником його бачення світу. А таке розуміння світу могло звестися‚ наприклад‚ до певного співвідношення ліній та геометричних фігур. Такий вид живопису отримав назву абстракціонізму. Засновником його був російський художник Василь Кандинський. Сюрреалісти на чолі з Сальвадором Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах‚ на відміну від картин абстракціоністів‚ присутні предмети‚ що їх можна пізнати‚ але інколи вони дивно виглядають і знаходяться в незвичайних композиціях‚ як у сновидіннях.

Модернізм — основний напрям мистецтва 20-30-х рр.‚ що характеризувався розривом з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва. Зародився тоді ж‚ охопив усі види творчості. Художники-модерністи Е.Кірхнер‚ Д.Енсор‚ Е.Мунк‚ Е.Нольде‚ В.Кандинський‚ П.Клес‚ О.Кокошка пропонували інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі — використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору, відмову від ілюзій простору‚ деформацію предметів у зображенні‚ символів, суб’єктивізм у змісті.

Одним із нових напрямків у літературі та мистецтві був авангардизм, що виник на ґрунті анархічного‚ суб’єктивного світорозуміння. Звідси — розрив із попередньою реалістичною традицією‚ формалістичні пошуки нових засобів художнього вираження. Попередниками авангардизму були модерністські напрями першої третини ХХ ст. — фовізм‚ кубізм‚ футуризм‚ сюрреалізм ідодекафонія в музиці. Серед представників авангардизму і неоавангардизму — художники П.Мондріан‚ С.Далі‚ письменники Р.Деснос‚ А.Арто‚ С.Беккет‚ композитори С.Буссоті‚ Дж.Кейдогс.

В той же час реалізм не здавав своїх позицій. Її представниками були, зокрема, художники Ф.Мазерель (Бельгія)‚ Фужерон і Таслицький (Франція)‚ Р.Гуттузо (Італія)‚ Г.Ерні (Швейцарія).

2. Театр

Вагомих успіхів було досягнуто в царині театрального мистецтва і кіномистецтва. Це стосується насамперед країн Захід­ної Європи та США. У США було засновано театри, в яких працювали режисери Г.Клерман‚ Е.Казан‚ Л.Старсберг‚ Р.Мамулян‚ актори К.Корнелл‚ Дж.Баррімор‚ Х.Хейс‚ Е.Ле Гальєнн. У репертуарі були п’єси молодих американських драматургів К.Одетса‚ Ю.О’Ніла‚ Дж. Лоусона‚ А.Мальци та ін.

3. Кіно

Починаючи з 20-х років кіноматограф довів, що він є своєрідним мистецтвом. Він поєднав у собі переваги майже всіх традиційних мистецтв. А поява звуку і кольру збагатило кіноматограф елементами літератури, музики, живопису. У перші роки існування кіноматографу глядачів приманювали примітивні мелодраматичні сюжети або екцентрична гра талановитих акторів, таких як Чарлі Чаплін. Але у 20-30-ті роки кінематограх виробив належний тільки йому набір прийомів, які дозволяли особливим чином впливати на почуття глядачів. Кіно урізноманітнилося: з`явилися історичні, пригодницькі картини, документальне кіно.Кіноматограф перетворився у справжню індустрію. Світовим лідером кіновиробництво поступово стає Голлівуд (у 1908 р.).

Ч.Чаплін

Найвидатніша постать американського кіно в ті роки — режисер Д.-У.Гріффіт‚ який у своїх історичних фільмах заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла діяльність режисерів Т.-Х.Інса‚ який започаткував фільми-вестерни‚ та М.Сеннетта‚ позначена високою професійною культурою. Найбільшим майстром кінокомедії став Чарлі Чаплін. Найпопулярніші зірки 20-30-х рр. — М.Пікфорд‚ Д.Фербенкс‚ Р.Валентіно‚ Г.Гарбо‚ Л.Гірш‚ Б.Кітон‚ К.Гейбл‚ Ф.Астор‚ Г.Купер‚ Х.Богарт. У той час У.Дісней розробив основи мультиплікаційного фільму. Слід зазначити‚ що серед фільмів були й такі‚ що піднімали інтелектуальні проблеми‚ наприклад‚ "Громадянин Кейн" (1941 р.‚ режисер О.Уеллес).

Міккі Маус – витвір У.Діснея, улюблений герой мультфільмів

У ряді країн склалися власні режисерські і акторські школи зі своїми особливими традиціями (США, СРСР, Франція, Індія та ін.).

У СРСР розвиток кіномистецтва відбувався в тому самому напрямку‚ що й в інших країнах‚ але мав особливості‚ пов’язані з існуванням тоталітарної держави. У 20-30-х рр. було знято фільми "Панцерник "Потьомкін"‚ "Чапаєв", творили видатні режисери Ейзенштейн‚ О.Довженко та ін. Фільм О.Довженка "Земля", що відбивав своєрідність українського народного життя і оспівував українську природу, визнано одним з найкращих фільмів усіх часів і народів.

О.Довженко

Кіноматограф мав величезну пропагандистську роль. Ніякі маніфести і гасла не могли зрівнятися з яскравим кінобразом. Артист, що грав улюбленого кіногероя перетворювався на справжнього ідола. Ця особливість кіно стала активно використовуватися тоталітарними режимами для пропаганди та агітації. Могутньою пропагандистською силою стало документальне кіно, яке здавалось є об`єктивним і безпрестрастним. Умілий монтаж кадрів, звуку, сюжет та інші професійні прийоми давали можливість вбивати у свідомість людей певну ідею, ідеологію. Кіно також стало могутнім засобом пропаганди нового способу життя, моди, поведінки тощо.

4. Архітектура

У мистецтві 20-30-х років тривав інтенсивний пошук відпо­віді на питання про роль і місце людини в суспільстві, про принципи її взаємодії з навколишнім середовищем і про майбутнє людства. В архітектурі найбільш популярними були модерніські течії. Одним з найвидатніших архітекторів тієї доби був Вальтер Гріппіус, який у 1919 р. у веймарі заснував вищу школу будівництва і художнього конструювання «Баухауз». Зведена за його проектом будівля школи з одноіменною назвою стала символом довершеності нового стилю – функціоналізму або конструктивізму. У руслі цієї школи розроблялися естетика функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі та дизайні, принципи формування матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва. творчість представників «Баухауза» справило значний вплив на мистецтво та архитектуру Європи, Америки, Азії. Спадок школи включає пам`ятки сучасної архітектури, зразки класичного дизайну, скульптури, сценічні постановки, плакати, фотографії, зразки оформлення книг тощо.

Будівництво хмарочосу (США)

Французький архітектор Ле Корбюзьє розглядав архітектуру як складову частину суспільного прогресу і віддавав перевагу розробці зручних житлових будинків і комплексів, підтримував необхідність серійного проектування та індустріалізації будівництва. За допомогою архітектури зодчі намагались ліквідувати існуючу несправедливість, удосконалити суспільство. З’явилася ідея розосередити населення великих міст у містах-супутниках, створити "місто-сад". Подібні проекти здійснювали в Англії, Франції, Голландії. У різних формах ідею гармонічного поєднання людського житла і природи реалізували у США, Фінляндії, Чехо-Словаччині, Швеції та інших країнах. Її підхопили в СРСР, але при цьому вихолостили сутність, звівши до пропагандистських лозунгів. "Я знаю — город будет, я знаю — саду цвесть, когда такие люди в стране советской есть!" — писав поет В.Маяковський у 1929 р. про розбудову міста Кузнецька. Однак і досі там переважає видобувна і металургійна промисловість, а суспільна інфраструктура залишається слабкою.

У країнах із тоталітарним режимом мистецтву прагнули накинути ідеї переваги одного суспільного устрою над іншим, прищепити символи вічності й непорушності існуючої влади, яка піклується про добробут народу і його духовну чистоту. В архітектурі й скульптурі Німеччини та Італії втілювались ідеї беззаперечної покори, національної та расової зверхності, культивувались сила і грубість. В СРСР підтримували тих митців, які зуміли виразніше і переконливіше показати пафос соціалістичного будівництва і заслуги в ньому більшовицької партії та її вождів. Видатним явищем інтернаціональної художньої культури тут упродовж тривалого часу називали скульптурну групу В.Мухіної "Робітник і колгоспниця", створену спеціально для радянського павільон Всесвітньої виставки 1937 р. в Парижі.

Скульптурна група В.Мухіної "Робітник і колгоспниця"

5. Олімпійський рух. Розвиток спорту у міжвоєнні роки

Завдяки барону Пьеру де Кубертенунаприкінці ХІХ ст. було відновлено проведення Олімпійських ігор. Перші олімпійські ігри в новітній історії відбулись 1896 р. в Афінах. Перша світова війна перервала цю традицію. Після її завершення олімпійський рух відновився і дедалі став набирати популярності. За міжвоєнний період відбулось п`ять літніх ігор та чотири зимових.

Таб. Олімпійські ігри у міжвоєнний період

1920 р.

VІІ літні Олімпійські ігри – Атверпен (Бельгія).

1924 р.

VІІІ літні Олімпійські ігри – Париж (Франція).

І зимові Олімпійські ігри – Шамон (Франція).

1928 р.

ІХ літні Олімпійські ігри – Амстердам (Голландія).

ІІ зимові Олімпійські ігри – Сент-Моріц(Голландія).

1932 р.

Х літні Олімпійські ігри – Лос-Анджелес (США).

ІІІ зимові Олімпійські ігри – Лейк-плесид (США).

1936 р.

ХІ літні Олімпійські ігри – Берлін (Німеччина).

ІV зимові Олімпійські ігри – Гарміш-Паркенкірхен (Німеччина).

У 1932 олімпійському році стався випадок коли один спортсмен став одночасно чемпіоном в літніх (бокс) і зимніх (бобслей) іграх. Ним став американець Едвард Іген. .

Найбільшого резонансу, зумовленого могутньою пропагандою, мали Олімпійськи ігри в Німеччині (1936 р.). Нацистський режим намагався використати їх як могутню пропаганду переваги арійської нації над іншими. Та перемога чорношкіроко американського бігуна Джессі Оуенса (він завоював 4 золоті медалі) перекреслила ці плани нацистів, незважаючи на загальнокомандну перемогу німецької збірної.

Джессі Оуенс на п`єдесталі пошани

Хоча українська команда на Олімпійських іграх у міжвоєнні роки не була представлена (СРСР не брала участь в Олімпійському русі до 1952 р.) українські спортсмени приймали в них участь у складі команд Польщі, Румунії, Чехословаччини, Латвії, США, Канади. Серед українців, що здобули олімпійське золото були кіннотник Адам Круликевич, шабліст Тадей Фрідріх.

Олімпійські ігри дали могутній поштовх розвитку спорту. У 20-30-ті роки спорт став загальним захопленням. У тоталітарних державах (Італії, Німеччині, СРСР) він став своєрідним культом, формою вираження могутності нації, режиму.

Німецька футбольна команда

У 20-ті роки стрімко набирає популярність футбол, на тепер найбільш популярний вид спорту. З 1930 р. починають регулярно провводитися чемпіонати світу. Перший відбувся в Уругваї, де місцева команда і стала першим чемпіоном. Наступні чемпіонати (1934, 1938 рр.) кубок чемпіонів вибороли футболісти Італії.

Особливістю розвитку спорту у міжвоєнні роки стало те, що він починає ставати пофесійним. У 1917 р. в канаді виникає перша професійна спортивна організація – Національна хокейна ліга (НХЛ).

Запитання і завдання

1. З’ясуйте особливості розвитку мистецтва у 20-30-х рр.

2. Який вплив мала Перша світова війна на суспільну свідомість?

3. Які напрямки й течії домінували в мистецтві 20-30-х рр. і чому?

4. Розкрийте поняття: авангардизм, модернізм, реалізм.

5. Охарактеризуйте розвиток кінемато­графу й театру у 20-30-х рр. ХХ ст.

6. Який вплив кіноматографу на суспільство?

7. Як розвивався спорт у міжвоєнний період? Який вплив політики на розвиток спорту? Наведіть приклади.

Тема ІХ

Міжнародні відносини

§ 40–41. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

1. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни‚ у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин 30-х років не слід розглядати як єдину тенденцію, направлену на підготовку нової війни, проте загальна тенденція розвитку Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин була саме такою. По мірі посилення і поглиблення конфліктів, які щоразу спалахували у 30-ті роки, зростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав`язуванням силою своєї волі.

Безсумнівно, що на початку 30-х років, незважаючи на всю гостроту кризи, навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, ще більш масштабніша світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичним кроками можливо хоча б пом`якшити нслідки кризи.

Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання.

Реальними кроками на цьому шляху тогочасні провідні політики вбачали у зменшенні воєнних витрат (це передбачалося шляхом скорочення озброєнь і армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б зробила непотрібними значні воєнні витрати) і полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.

У січні 1930 р. у Лндоні відкрилась міжнародна конференція з обмеження морських озбрєнь. На ній була здійснена спроба поширити умови «Договору п`яти» на інші класи бойових кораблів: крейсера, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання розв`язати не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія – договорилися щодо крейсерів та есмінців дотримувати співідношення 5 : 5 : 3. Щодо підводних човнів, то запроваджувався принцип рівності флотів.

У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи у Женеві нарешті відкрилась конференція по розброєнню. З самого початку з`ясувалося, що між видучими державами існували серйозні розбіжності у підходах до цієї проблеми. Так, Франція вважала, що вирішенню питання про розброєння повинно передувати створення міжнародної армії під зверхністю Ліги Націй. Її основний опонент Німеччина вимагала ліквідації всіх обмежень Версальського договору. Англію насамперед цікавили проблеми ліквідації підводних човнів і хімічної зброї. США з виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на порядок денний конференції питання про загальне розброєння або пропорційно поступове. Італія, пропонувала для початку на рік ввести мораторій на нарощування озброєння. Японія як попередньою умовою вимагала визнання її особливої ролі на Далекому Сході і в басейні Тихого океану. Таким чином, кожна з великих держав думала не стільки про вирішення завдань конференції, а насамперед отримати односторонні вигоди. Це зумовило результат конференції: вона закінчилась нічим.

Німецький плакат, який мав довести беззахісність Німеччини

Здійснювалися і спроби впорядкувати справи у сфері міжнародних фінансів.

США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов’язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.

Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.

Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.

Тим часом як йшли жваві дискусії на різноманітних міжнародних форумах, з`явилися держави, які були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і встановлення своєї гегемонії у світі.

2. Вогнище війни на Далекому Сході

Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії – важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.

Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. Протягом кількох міс