Перший етап Другий етап Третій етап

Перегляд і ліквідація Об`єднання всіх Завоювання Світове

Версальської системи німців у одній «життєвого простору» панування

державі на Сході.

5. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась "вісь" Берлін–Рим–Токіо. Сторони зобов’язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.

Підписання Антикомінтернівського пакту

Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії і обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали заколот націоналістів в Іспанії, який привів у 1939 р. до влади Ф.Франка.

Плакат. „Берлін–Рим–Токіо”

Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни знаходились далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.

До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією заснований на пануванні сили "новий порядок", який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до нового порядку йшов через війну.

6. Ліга Націй в умовах наростання воєнної небезпеки

Тон у діяльності Ліги Націй задавали Англія і Франція, тому її діяльність була в руслі зовнішньополітичних приорітетів цих держав.

За час свого існування Ліга Націй не скористалася широкими повноваженнями, наданими їй Статутом. У ньому передбачались обмеження озброєнь, взаємні гарантії територіальної цілісності й незалежності, заходи з боротьби проти агресора, у тому числі й колективні санкції. На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту миру й приборкання агресорів. Жодне питання тут не вирішувалося конструктивно. Провідні держави були зацікавлені в нарощуванні своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну, безпринципну позицію. Так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію Японії в Маньчжурії, то Рада Ліги Націй лише висловила надію на норма­лізацію японо-китайських відносин. Спершу Японія, а потім Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоби продовжити здійснення їхніх зовнішньополітичних планів. Проти Італії було застосовано економічні санкції, але не в повному обсязі, і вона не припинила загарбання Ефіопії. Не знайшли осуду й інші акти агресії, що підштовхувало світ до катастрофи. Не порахувався з Лігою Націй і Радянський Союз, здійснивши 1939 р. напад на Фінляндію.

Документи, матеріали

Із спогадів імператора Маньчжоу-Го Пу І

У серпні 1932 р. було оформлено секретну угоду між Японією і Маньчжоу-Го. Основним змістом її було наступне: охорона державної безпеки і громадянського порядку в манчжоу-го повністю покладається на Японію, вона буде контролювати залізниці, порти, водні і повітряні шляхи. Японія має право проводити розвідку надр і будувати копальні (шахти), японці можуть призначатися на посади в Маньчжоу-Го, Японія має право переселяти в Маньчжоу-Го японців. Японія прислала свого посла в Маньчжоу-Го, саме він став справжнім правителем цієї території, справжнім імператором Манчжоу-Го.

У травні 1932 р. на Північний Схід прибула комісія Ліги Націй по дослідженню так званого маньчжурського питання. 3 травня відбулася моя зустріч з членами комісії, яка тривала не більше як півтори години. На ній мені задали два питання: як я прибув на Північний Схід і як було засновано Маньчжоу-Го. Я слухняно став говорити те, що мені було наказано. Члени комісії кивали головами, посміхалися і більше нічого не питали. Потім разом сфотографувалися, випили шампанського і побожали один одному здоров`я. Комісія від`їхала.

Комісія заявила, що вона розуміє, чому японія вважає Маньчжурію життєво важливою лінією. Вона не раз підкреслювала, що поважає інтереси Японії на Північному Сході Китая, і навіть розглядала події 1931 р. як акт самозахисту Японії.

З початку 1933 р. пісял виходу з Ліги Націй, Японія почала ще більш відкрито збільшувати свою армію і розширювати свою підготовку до війни. Особливо посилились її приготування до захоплення всієї території Китаю і зміцнення тилу.

Запитання до документа

1. Про які події згадує Пу І?

2. Як він оцінює дії Японії щодо Китаю?

3. Як автор описує дії комісії ЛН? Спробуйте пояснити таку позицію ЛН.

4. Яке місце описані події посідають у розвитку міжнародних відносин 30-х років?

Спогади Уінстона Черчілля про розмову з Ріббентропом (1937 р.)

Одного разу у 1937 р. я зустрівся з німецьким послом в Англії ріббентропом. Наша бесіда тривала більше двох годин. Суть речей Ріббентропа зводилась до того, що Німеччина прагне до дружби з англією. Німеччина оберігала б всю велик Британської імперії. Німці, мабуть, і попросять повернути їм німецькі колонії, але це не кординальне питання. Було б важливіше, щоб Англія дала Німеччині свободу рук на сході Європи. Німеччині потрібен життєвий простір. Тому вона вимушена поглинути Польщу і Данцигський коридор. Що торкається білорусії та україни, то ці території абсолютно необхідні для забезпечення майбутнього існування німецького рейху. Єдиного, чого німці просили б Британської співдружності та імперії, не втручатися.

Я відразу висловив свою впевненість у тому, що англійський уряд не погодиться надати Німеччині свободу рук у східній Європі. Хоча ми ненавиділи комунізм не менш, ніж його ненавидів Гітлер, але великобританія ніколи б не втратила інтерес до долі континента настільки, щоб дозволити Німеччині встановити своє панування над Центральною та Східною Європою. Ріббентроп сказав: «У такому випадку війна неминуча. Іншого виходу не має. Фюрер на це відважився. Ніщо його не зупинить, і ніщо не зупинить нас».

Запитання до документа

1. Про які події і процеси в міжнародних відносинах йдеться мова в документі?

2. Як формулюються позиції сторін у документі?

3. Яке обгрунтування позиції наводяться у розмові?

4. Чи була війна неминучою?

Додатковий протокол Антикомінтернівського пакту

(Витяг)

Підписуючи Угоду проти комуністичного "Інтернаціоналу", повноважні представники відносно цієї угоди домовилися про таке:

1) відповідні влади обох Високих Сторін, що домовляються, підтримуватимуть тісне співробітництво у справі обміну інформацією про діяльність комуністичного "Інтернаціоналу", а також з приводу прийняття роз’яснювальних та оборонних заходів у зв’язку з діяльністю комуністичного "Інтернаціоналу";

2) відповідні влади Високих Сторін, що домовляються, вживатимуть у межах чинного законодавства суворі заходи проти осіб, які прямо чи опосередковано, всередині країни або за кордоном знаходяться на службі комуністичного "Інтернаціо­налу" чи служб його підривної діяльності;

3) з метою полегшення означеного в пункті 1 співробітництва між відповідними владами обох Високих Сторін, що домовляються, буде засновано постійну комісію, в якій вивчатимуться та обговорюватимуться подальші оборонні заходи, необхідні для запобігання підривній діяльності комуністичного "Інтернаціоналу".

Запитання до документа

1. Чим було зумовлено підписання цього пакту?

2. Що стало основою створення блоку агресивних держав?

Запитання і завдання

1. Як вплинула економічна криза 1929-1932 рр. на розвиток міжнародних відносин?

2. Які головні відмінності між передоднем першої та другої світових війн?

3. Яку позицію займали США в умовах наростаючої загрози війни?

4. Доведіть суперечливість зовнішньополітичних інтересів європейських країн і США.

5. Чому конференція з розброєння завершилась провалом?

6. Де виникло перше вогнище війни і чому саме там?

7. Що дало змогу Німеччині відмовитися від дотримання статей Версальського договору?

8. Який план розробив Гітлер для досягнення світового панування?

9. Чому СРСР був прийнятий до Ліги Націй?

10. Що зближувало Німеччину, Італію, Японію?

11. Охарактеризуйте роль Ліги Націй у міжнародних відносинах 30-х років.

Запам’ятайте дати:

1931-1932 рр. ­ Окупація Японією Манчжурії.

1933 р.­ Вихід Японії та Німеччини з Ліги Націй.

1933 р. ­ Встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР.

1934 р. ­ Прийняття СРСР до Ліги Націй.

1935 р. ­ Англо-німецька морська угода.

1935 р. ­ Укладення франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів.

1935-1936 рр. -Агресія Італії проти Ефіопії.

Березень 1936 р. –Введення німецьких військ у Рейнську демілітаризовану зону.

1936-1939 рр. -Громадянська війна в Іспанії.

25 листопада 1936 р. – укладення Німеччиною та Японією Антикомінтернівського пакту.

6 листопада 1937 р. – приєднання Італії до Антикомінтернівського пакту. Створення вісі Берлін-Рим-Токіо.

§ 42. Політика "умиротворення" агресора та її крах

1. Причини виникнення політики "умиротворення"

В тих умовах мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на її недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло‚ механізм не спрацював. Чому?

Насамперед тому, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилась через загострення взаємного суперництва у пошуках шляхів подолання економічної кризи. До того ж скрутне економічне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Вирішення їх було пріоритетним.

Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, в тому числі і силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі і готовності до певних втрат. Однак сама думка про це для людей, які щойно пережили війну, здавалася зловісною. Громадськість в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці. Розуміння цілісності і неподільності світу не було притаманним для тодішньої суспільної свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці "умиротворення", яка вела країни до пасивності і зайвої обережності.

Прихід Гітлера до влади не відразу був сприйнятий поворотним у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку оцінювались як данина націоналістичній риториці і не сприймалися серйозно. Лідери Англії і Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, який активно впроваджувався у 20-х роках і був націлений на поступове послаблення тягаря Версальської системи. Стає зрозумілою відсутність реакції Англії і Франції на дії Німеччини, хоч вони носили відкрито зухвалий характер і порушували один з принципів міжнародного права: договору потрібно дотримуватись.

Нацизм у Німеччині ще не встиг показати своє хижацьке обличчя. Країни Європи не зазнали жахів окупації. Гітлер здавався політиком, з яким можна домовитись.

Особливо слід сказати про позицію США. Криза там прикувала увагу суспільства до внутрішніх проблем. Наростання напруги у світі породило у США прагнення відгородитися від всього в своїй "американській фортеці". Після прийняття у 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна світу, із значними ресурсами і здатністю впливати на світову політику, неначе випала з неї. Це різко підвищило шанси агресорів.

Найбільш активним прихильником політики "умиротворен­ня" був прем’єр-міністр Великобританії у 1937-1940 рр. Н.Чем­берлен. На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінці міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна виникла тому, що великі держави на певний час втратили контроль над розвитком подій і в результаті місцевий конфлікт переріс у світову війну. Для того, щоб відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту і вирішувати існуючі проблеми на основі взаємних поступок.

На ділі Гітлер висував нові і нахабніші претензії. Вони ставали об’єктами обговорення і все закінчувалось задоволенням територіальних домагань Німеччини.

Таб.: Причини політики “умиротворення”

2. "Аншлюс" Австрії і Мюнхенська угода

Кульмінацією політики "умиротворення" став "аншлюс" Австрії і Мюнхенська угода по Чехословаччині.

Вступ німецької армії до Австрії

Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики Німеччини. У лютому 1938 р. канцлер Австрії Шушніг підписав з Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня австрійський фашист Зайс-Інкварт проголосив возз’єднання Австрії з німецькою імперією. Ні великі держави, ні Ліга Націй ніяк не прореагували на це. Тільки СРСР висловив протест проти таких дій.

Радянська карикатура на „аншлюс” Австрії

Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн. німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині розправою.

Але тоді співвідношення сил було не на користь Німеччини. Чехословаччина мала добре озброєну і підготовлену армію з 45 дивізій, яка спиралась на прикордонні оборонні споруди. Німеччина мала 47 недостатньо озброєних дивізій. До того ж уряд СРСР запропонував Чехословаччині відповідно до договору 1935 р. всебічну допомогу.

Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовились, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.

Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область – остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, заселених німцями, розчистили шлях до Мюнхенської угоди. Її було укладено за спиною Чехословаччини главами урядів Великобританії, Франції, Німеччини та Італії 29-30 вересня 1938 р.

Виступ премєр-міністра Н.Чемберлена після повернення з Мюнхену, під час якого він заявиві, що привіз мир для цілого покоління

Наслідком угоди стало відторгнення від ЧСР на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. ЧСР втратила 20% населення і майже 50% важкої промисловості,с всі прикордонні укріплення. Кордон з Німеччиною став проходити у 40 км від Праги.

Мюнхенська угода зобов’язала ЧСР задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі була передана Тешинська Сілезія, Угорщині за І Віденським арбітражем – частина Словаччини і Карпатської України. Чехословаччина перетворилась у федеративну державу.

Німецька листівка з приводу Мюнхенського договору

Мюнхенська угода – одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехословаччину, країну, саме виникнення якої було пов’язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об’єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 р. у Парижі це право було принесено у жертву стратегічним антинімецьким і антиугорським інтересам, як у 1938 р. у жертву політиці "умиротворення". Посланник Чехословаччини в Англії після підписання угоди сказав радянському послу: «Вони продали мене в рабство німцям, як колись негрів колись продавали в США!»

Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи. Всі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга Націй, ні Англія з Францією не можуть гарантувати їхній суверенітет і пішли на зближення з Німеччиною. У цьому розумінні Мюнхенська угода була стратегічною поразкою Англії і Франції і наблизила початок війни.

Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню.

Такі думки панували недовго. Вже взимку 1938/1939 рр. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань. Попри очевидну хибність своєї політики, 27 лютого 1939 р. уряди Англії та Франції визнали режим Ф.Франка в Іспанії, який активно підтримувався Німеччиною та Італією.

Тим часом Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.

Поглинення Чехії Німеччиною. Карикатура

Далі Німеччина почала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв’язала Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її.

Німецькі війська у Мемелі

Відступ албанських солдат під ударами італійської армії

Крах політики "умиротворення" став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу на випадок агресії і надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною. Почались приготування до війни.

Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР, якого так старанно західні лідери намагалися у попередгі роки усунути з європейської політики.

Документи, матеріали

Заява У.Черчілля 21 вересня 1938 р. для преси щодо Мюнхенської угоди

Розчлинування Чехословаччини під тиском Англії і Франції рівносильно повній капітуляції західних демократій перед нацистською загрозою застосування сили. Такий крах не принесе миру або безпеки ні Англії, ні франції. Навпаки, він поставить ці дві країни у положення буде ставати все слабше і небезпечніше. Одна лише нейтралізація Чехословаччини означає звільнення 25 німецьких дівізій, які будуть загрожувати Західному фронту. Крім того, вона відкриє тріумфуючим нацистам шлях до Чорного моря. Мова йде про загрозу не тільки Чехословаччині, а і свободі і демократії всіх країн. Думка, наче можна забезпечити безпеку, кинувши малу державу на поталу вовкам, - рокова помилка. Воєнний потенціал Німеччини буде зростати впродовж короткого часу значно жвидше, ніж Англія і франція зможуть завершити заходи, необхідні для їх оборони»

Запитання до документа

1. Чому У.Черчілль виступив проти Мюнхенської угоди? Яку він наводить аргументацію?

2. Чи справдилисб прогнози У.Черчілля?

Запитання і завдання

1. Чому не було створено системи колективної відсічі агресорам?

2. З’ясуйте причини виникнення політики "умиротворення". Охарактеризуйте прихильників цієї політики.

3. Якими були наслідки аншлюсу Австрії та Мюнхенської угоди? Дайте оцінку Мюнхенській угоді.

4. Чому політика "умиротворення" зазнала краху?

5. Порівняйте рівень консолідації сил агресії та міць системи колективної безпеки.

6. Яка позиція СРСР щодо Мюнхенської угоди?

7. Складіть перелік дій урядів Англії та Франції, що можна віднести до проявів політики умиротворення.

Запам’ятайте дати:

Березень 1938 р. ­ Аншлюс Австрії.

29-30 вересня 1938 р. ­ Мюнхенська конференція керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії.

27 лютого 1939 р. – Визнання Англією та Францією уряду Ф.Франко в Іспанії.

15 березня 1939 р. ­ Окупація Чехо-Словаччини Німеччиною.

§ 43. СРСР у системі міжнародних відносин напередодні другої світової війни

1. Політика колективної безпеки

Протягом 20-30-х років політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.

У роки світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами з метою забезпечення перетворень першої п’ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини і Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення з Чан Кайши і рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії.

СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР М.Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. були встановлені дипломатичні відносини з США, а в 1934 р. СРСР був прийнятий у Лігу Націй як член Ради, що означало визнання його великою державою.

Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення у 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Правда, у ньому були відсутні військові статті, але у будь-якому випадку договір відкривав шлях до спільної боротьби з агресором. Аналогічний договір у 1935 р. був укладений з Чехословаччиною.

Французька місія на маневрах Червоної армії

Ставлення країн Заходу до створення системи колективної безпеки було прохолодним. Радянсько-французький договір був ратифікований Францією лише через рік. Сумніви викликало насамперед те, що СРСР не має спільного кордону з Німеччиною і щоб виконати свої зобов’язання‚ довелося б радянським військам перетинати територію Польщі та Румунії. А ці держави боялись СРСР більше‚ ніж Німеччини‚ і категорично відмовлялись пропускати радянські війська. У французів складалось враження, що СРСР хоче втягнути Францію у конфлікт з Німеччиною, а самому залишитись осторонь. Коли на Заході стали відомі наслідки репресій у радянській армії, то військовий союз з СРСР розцінювався як малозначний.

2. Зміна зовнішньополітичного курсу СРСР. Радянсько-німець­кий пакт про ненапад і таємний протокол до нього.

Мюнхен у повній мірі показав радянському керівництву неможливість створити систему колективної безпеки. Радянсько-французький і радянсько-чехословацький договори виявились простими клаптиками паперу. Для радянського керівництва Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі у європейських справах.

Незабаром Франція і Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу направити агресію Німеччини на Схід.

Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті проходила на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва‚ СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу і Заходу.

Радянський солдат встановлює прапор на сопці Заозерна, як символ перемоги у боях біля озера Хасан

Втративши надію на можливість створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції, пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво починає пошуки шляхів зближення з Німеччиною. Важливою ознакою зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М.Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов (травень 1939 р.), а це означало, що сам Сталін береться за керівництво зовнішньою політикою.

В.Молотов

М.Литвинов

Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Англія і Франція шукали зближення з СРСР.

Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили з заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав – Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресію проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією і Францією.

У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі і Румунії.

У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій всім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почались з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін йти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечку з питання про „непряму агресію”. Англія і Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія і туди б вводились радянські війська. До того ж Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не бажала укладення угоди.

Поряд з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції. Вони теж виявились малоефективними.

Прибуття англійської і французької воєнних місій для участі у переговорах у Мускві (серпень 1939 р.)

Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Справжньою – радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною.

У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира, від якого залежала доля світу.

На думку Сталіна, союз з Англією і Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому, війну з нею. Союз же з Німеччиною залишав би СРСР тимчасово осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (точились з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії і Румунії.

Радянські солдати розглядають захоплену японську техніку у боях на річці Халхін-Гол

Німеччина була згодна на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв’язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня.

21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне до укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.

Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією, але обставивши це так, наче не СРСР винен у їх зриві, і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначений термін. Радянська розвідка достеменно знала про плани Гітлера про напад на Польщу.

Підписання Пакту Ріббентропа і Молотова

Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол до нього.

У протоколі сторони домовлялись про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Беcсарабію. Литва визнавалась сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія розподілу повинна була проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.

Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не просто у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і не зводилася тільки до спроби забезпечити безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною.

Таємний протокол свідчив, що СРСР остаточно повернувся до політики, яку проводив царський уряд: її рисами були таємна дипломатія і територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав – "підпалювачів війни".

Карикатури на радянсько-німецький договір

Безпосереднім підсумком підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. 3 вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.

Пакт і додатковий протокол мали вплив і на японо-німецькі відносини. Японія розцінила ці документи як зраду Німеччини і після нападу останньої на СРСР відмовилася її підтримати. До того ж Японія припинила свою агресію проти МНР ( Збройний конфлікт Японії і СРСР на річці Халхін-Гол).

Документи, матеріали

Таємний додатковий протокол до пакту про ненапад між Німеччиною та Союзом Радянських Соціалістичних Республік. 23 серпня 1939 р.

Підписуючи договір про ненапад між Німеччиною та Союзом Радянських Соціалістичних Республік, нижчепідписані уповноважені Обох Сторін обговорили в суворо конфіденційному порядку питання про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі.

Це обговорення привело до нижчевикладеного результату:

1. У разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються Обома Сторонами.

2. У разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР пролягатиме приблизно вздовж лінії рік Нарев, Вісла і Сан. Питання, чи є в обопільних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з’ясоване лише протягом подальшого політичного розвитку. В кожному разі обидва Уряди вирішуватимуть це питання в порядку дружньої обопільної згоди.

3. Стосовно південного сходу Європи з радянського боку підкреслюється зацікавлення СРСР у Бессарабії. З німецького боку заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.

4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.

Москва, 23 серпня 1939 р.

За уповноваженням Уряду СРСР В.Молотов

За Уряд Німеччини Й.Ріббентроп.

Запитання до документа

1. Чим була зумовлена поява цього документа?

2. Дайте моральну та історичну оцінку цього протоколу.

Запитання і завдання

1. Які зміни сталися в політиці СРСР у 30-ті рр.?

2. Які проблеми викликали суперечки між СРСР і країнами Заходу під час проведення переговорів?

3. Дайте оцінку таємному протоколу до договору про ненапад між СРСР і Німеччиною.

4. Як складалися радянсько-німецькі відносини в період між двома світовими війнами?

5. Які причини збройних конфліктів СРСР з Японією у 1938 і 1939 рр.

6. Який взаємозв`язок між Пактом про ненапад між Німеччиною і СРСР і конфліктом між СРСР і Японією на Халхін-Голі?

Запам’ятайте дати:

1934 р.– Прийняття СРСР до Ліги Націй.

Липень 1938 р. ­ Японо-радянський конфлікт біля озера Хасан.

Травень-серпень 1939 р. ­ Збройний конфлікт між СРСР, МНР і Японією на річці Халхін-Гол.

23 серпня 1939 р. ­ Підписано пакт Молотова­Ріббентропа і таємний протокол до нього.

1 вересня 1939 р. ­ Початок Другої світової війни.