Правове регулювання електронної торгівлі в МПП.

Сьогодні в умовах сучасних технологій існує широкий набір інтерактивних методів ведення діяльності з надання споживачам товарів та послуг. Так, завдяки використанню електронних засобів, в тому числі і інтернету здійснюються різноманітні форми ділових операцій, де сторони взаємодіють через електронні технології, а не в процесі фізичного обміну чи контакту. Зазначений вид діяльності ведення бізнесу в онлайн (on-line) режимі називають електронною комерцією, е-комерція (e-commerce). Слід зазначити, що термін «електронна комерція» є умовним поняттям, загалом же електронна комерція – це використання електронних комунікацій та технологій обробки цифрової інформації для встановлення та змін відносин між організаціями та між організаціями і індивідами.

Електронна комерція насьогодні присутня в чотирьох наступних сферах: прямі продажі товарів і послуг; банківська справа та фактурування (платіжні системи); безпечне розміщення інформації; корпоративні закупівлі.

Таким чином, можна зазначити, що електронна торгівля–це вид електронної комерції з використання електронних комунікацій та технологій обробки цифрової інформації для здійснення торгівлі товарами і послугами, встановлення та зміни відносин між продавцями та покупцями завдяки використанню електронних засобів в режимі онлайн (on-line).

Присутність електронної торгівлі відбувається у сфері торгівлі товарами і послугами й у сфері банківської справи з приводу платіжних систем у міжнародних розрахунках.

Споживачі та представники малого бізнесу можуть зекономити час та кошти, проводячи банківські операції через Інтернет. Сплата рахунків, проведення транзакцій між рахунками, купівля-продаж акцій, облігацій, – все це може виконуватися за допомогою Інтернету.

Незважаючи на те, що Інтернет дає можливість освоювати велику кількість нових ринків, паралельно виникає питання безпеки інформаційної та інтелектуальної власності, яке розв'язує цифровий правовий менеджмент. Для багатьох видів бізнесу інформація є їх найбільш цінним активом.

На сьогоднішній день лідером у сфері новітніх технологій електронної торгівлі є США. Приблизно 60 000 видів бізнесу обмінюються із своїми партнерами діловою документацією типу замовлень і рахунків за допомогою стандартного зв'язку і протоколу, що називається Електронний Обмін Даних (EDI). Більшість реалізацій EDI використовують орендовані лінії або спеціалізовані мережі (value added networks, VANs), а це спричиняє необхідність значної інтеграції між всіма партнерами.

Галузь електронної торгівлі зростає надзвичайно динамічно – на початку століття вона подвоюється щорічно, а наприкінці 2003 року обсяг світової торгівлі через мережу Інтернет досяг майже 1,25 млрд дол. США[278].

Важливим компонентом розвитку є створення галузевих Інтернет-ринків. В Україні за останні два роки ріст українського сегмента Інтернету (UAnet) спостерігається у всіх напрямках. Інтернет-економіка нашої країни представлена галузями комп'ютерної техніки і комунікаціями, рекламою і медіа-індустрією, Інтернет-послугами, електронною торгівлею.

Для активного включення України в міжнародну електрону торгівлю необхідне:

- активне впровадження базового обладнання, комп'ютерів та телекомунікацій, у тому числі й у сільській місцевості, що забезпечить розширення комп'ютерної грамотності населення і належний рівень розвитку інфраструктури;

- стимулювання швидкого розвитку інфраструктури мережі: розвиток Інтернет-магазинів, мережних бізнес-структур, операторів мережі та створення декілька великих вітчизняних Ітернет-порталів;

- навчання професійним і загальним навичкам роботи в Інтернеті на всіх рівнях освітньої системи, включаючи держслужбовців;

- розвиток внутрішнього споживчого ринку, підвищення купівельної спроможності шляхом досягнення стабільного економічного росту.

На розвиток міжнародної електронної торгівлі в Україні та світі впливають ще й загальносвітові тенденції:

- в останні роки у зв'язку зі зниження цін на комп'ютерні системи і програмне забезпечення спостерігається бум у галузі продажів комп'ютерів;

- друга тенденція полягає у зростанні кількості користувачів Інтернетом;

- ріст онлайнових покупок, обсяг яких збільшився з 8 млрд дол. у 1999 р. до більш ніж 100 млрд у 2003 р.;

- четвертий напрямок пов'язаний з різким ростом кількості домашніх компаній. Кількість людей, що працюють удома, підскочило з 4 млн у 1990 р. до майже 16 млн у 2000 р.

Деякі автори зазначають, що електрону торгівлю необхідно розглядати у двох аспектах:

- віртуальна торгівля шляхом укладення електронних договорів купівлі-продажу між юридичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності);

- електронна торгівля через віртуальний магазин, так звана, роздрібна купівля-продаж[279].

Серед найбільш вагомих проблем електронних технологій, які підлягають регулюванню, поза сумнівом є проблема електронного підпису і гарантування тим самим законності угод в електронній формі.

Електронний документ та підпис повинні надати можливість підписувачу електронної угоди перевірити джерело даних - одержувач безпосередньо повинен перевірити достовірність джерела даних та встановити автентичність того, хто підписав ці дані; він повинен також перевірити достовірність (цілісність) даних, тобто що вони не були змінені/модифіковані під час їх передавання чи зберігання (це саме ті дані, які були підписані). Така інформація щодо законності даних повинна надаватися стороною, що підписала документ, безпосередньо за допомогою забезпечення достатньою кількістю доказів одержувачу. Автентичність сторони, що підписала документ може також підтверджуватися третьою стороною (персоною або установою, якій довіряють обидві сторони).

У Верховній Раді України внесено був зареєстрований проект Закону України "Про електронну торгівлю" №3114 від 17.02.2003 р.. Метою цього законопроекту було забезпечення правових умов для електронної торгівлі: закріплення прав і обов'язків осіб, що здійснюють електронну торгівлю, визначення правил виконання угод з використанням електронних документів, а також визнання електронних документів як судових доказів. Однак, зазначений проект закону охоплював не всі питання, які стосуються електронної торгівлі, і в багатьох випадках дублював Цивільний кодекс України, а також, проект не у повній мірі враховував вимоги відповідного міжнародного законодавства, зокрема Директиви 2000/31/EC Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06.2000 р. “Про певні правові аспекти обслуговування інформаційного суспільства на внутрішньому ринку (Директива з електронної комерції)” та Директиви 2000/46/EC Європейського парламенту та Ради Європи від 18.09.2000 р. “Про заснування, діяльність та нагляд за діяльністю установ, що застосовують електронні гроші”, у зв’язку з чим, проект закону був відхилений.

Слід також зауважити, що у 1996 р. з метою усунення юридичних перешкод у використанні сучасних засобів зв'язку для укладення міжнародних торгових договорів і для встановлення визначеності щодо юридичної сили та дійсності угод, які вчиняються засобом електронної торгівлі, Комісія ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) прийняла Типовий закон про електронну торгівлю[280]. Він пропонує національним законодавцям зібрання міжнародне визнаних норм, що встановлюють можливий порядок усунення юридичних перешкод і створення більш надійної правової бази для електронної торгівлі. Крім того, норми і принципи, закріплені у Типовому законі, можна використовувати окремими учасниками електронної торгівлі для підготовки правових рішень.

Питання вирішується дещо складніше, коли продавець – іноземна компанія. В даному випадку проблемою є ідентифікація суб'єктів. Зрозуміло, коли продавець – добросовісний учасник економічних правовідносин, він розмістить максимально повну інформацію про місце знаходження його органів. У той же час, якщо учасники торгових відносин є представниками різних держав, то при укладенні електронних договорів купівлі-продажу необхідно звертатись до норм міжнародного права. Вони вироблялися сторіччями, з моменту виникнення міжнародної торгівлі, а не з появою Інтернет. Це, насамперед, Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 01.04.1980 р. та інші міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані в Україні.

Крім того, враховуючи те, що електронну торгівлю за участю іноземних суб'єктів підприємницької діяльності можна розглядати як зовнішньоекономічну діяльність, то для регулювання таких правовідносин можна використовувати положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. Цей правовий акт визначає, що зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб'єктів господарської діяльності, яка ґрунтується на взаємовідносинах між ними, що мають місце як на території України, так і за її межами.

Природним наслідком електронної торгівлі, що здійснена в одній із зазначених раніше або іншій з можливих форм, є той, за яким у однієї зі сторін правовідносин (боржника) виникає зо­бов'язання виконати необхідні платежі іншій стороні (кредиторові) чи уповноваженій ним особі за поставлений товар, надані послуги, виконані роботи і т. ін. Подібне здійснення розрахун­кових операцій проводиться на безготівкових засадах, використовуючи для цього банки або інші фінансові установи, що вимагає здійснення спеціальних відносин, сутність яких зводиться до належного оформлення, пе­ресилання, оброблення товаророзпорядчих документів та здійс­нення платежів. Зміст прав та зобов'язань, що в таких випадках виникають між сторонами розрахункових відносин, та розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розра­хунків, що використовується.

Взагалі будь-які форми розрахунків, у тому числі розрахунки за допомогою міжнародного переказу коштів, здійснюються, перш за все, з урахуванням застосовуваних норм національного законодав­ства та згідно з розробленими банками правилами та звичаями. Проте, певні рекомендаційні акти в цій сфері все ж існують. Це, перш за все:

- Правове «Руководство» ЮНСІТРАЛ про електронний пере­каз коштів (1987);

- Руководство» Міжнародної торгової палати стосовно між­народного міжбанківського переказу коштів та компенсації (1990);

- Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перека­зи (1992).

Таким чином, можна зазначити, що вже існують правовідносини, які виникають при дистанційному оформленні й здійсненні міжнародних комерційних угод із застосуванням електронних інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, що забезпечують реалізацію й захист прав сторін електронної угоди.

Сферою регулювання електронної торгівлі повинен бути Закон, який регулюватиме відносини, насамперед, що виникають у зв'язку й із приводу реалізації електронних процедур при оформленні й здійсненні міжнародних угод із продажу та/або поставці товарів, виконанню робіт і наданню послуг, обміні електронних документів, а також реалізації інших, з ними зв'язаних, юридичних дій за допомогою використання інформаційно-комунікаційних засобів і технологій.

Слід зазначити, що у сферу регулювання міжнародної електроної торгівлі входять відносини, пов'язані з фінансовими розрахунками й застосуванням міжнародних електронних платіжних систем, із застосуванням електронних торговельних площадок при організації електронних торгів, конкурсів і аукціонів, а також з наданням інших послуг, необхідних для забезпечення безпеки електронних процедур при оформленні й здійсненні міжнародних угод.