Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Позадоговірні зобов’язання в МПП.

Читайте также:
  1. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві

За законодавством України (підрозділ 2 розділу ІІІ ЦК України), до позадоговірних зобов’язань відносяться:

- зобов’язання із завдання шкоди;

- публічна обіцянка винагороди;

- вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

- рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Закон України «Про міжнародне приватне право» у ст. 48 визначає, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49 - 51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. Отже будь-яке не договірне зобов’язання з іноземним елементом підлягає регулюванню за законодавством тієї країни де воно виникло.

Однак у міжнародному приватному праві, говорячи про позадоговірні зобов’язання, основну увагу приділяють саме питанням деліктної відповідальності.

Підставою виникнення деліктних зобов’язань є правопорушення, або делікт (від латинського delictum – провина, проступок). Серед правопорушень що породжують зобов’язання, частіше всього фігурує завдання шкоди. За одним із визначень: делікт – це незаконна дія, яка завдає шкоди іншій особі, на підставі чого виникає зобов’язання у особи яка завдала шкоду, відшкодувати її. Звичайно, що завдання шкоди можливе і в результаті невиконання зобов’язань однією із сторін за договором, проте такі відносини будуть регулюватись нормами договірної відповідальності. Інститут деліктної відповідальності направлений на врегулювання відносин між особами, які не пов’язані договірними відносинами та передбачає за певних умов відшкодування особою, що заподіяла шкоду, потерпілому.

За допомогою колізійних норм, які визначають право, що підлягає застосуванню до зобов’язань із заподіяння шкоди, формується статут деліктного зобов’язання.

Статут деліктного зобов’язання - це сукупність матеріально-правових норм, які регулюють це зобов’язання на підставі відсилання колізійної норми.

Слід зазначити, що коло питань підпорядкованих статуту деліктного зобов’язання, а також межі підпорядкування їх статуту визначаються правовими системами різних країн неоднаково.

Для визначення статуту деліктного зобов’язання застосовують наступні прив’язки:

- закон місця заподіяння шкоди;



- закон країни суду;

- закон прапора;

- закон місця реєстрації транспортного засобу;

- особистий закон;

- закон обраний сторонами (стороною) деліктного зобов’язання.

Загальним, та таким, що історично склався, є принцип за яким зобов’язання із заподіяння шкоди повинні розглядатися за правом тієї країни де відбувся акт (подія) заподіяння шкоди. Тобто, це закон місця заподіяння шкоди (скоєння делікту) - lex loci delicti commissii. Частина 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Принцип lex loci delicti commissii був і залишається основним на протязі сторіч. Він застосовується для визначення відповідальності за заподіяння шкоди, якщо ця шкода виникла в результаті будь-яких протиправних дій що мають міжнародний характер. Вчені називають цей принцип універсально-сприйнятим принципом в результаті підтвердження на практиці його переваг.

Проте, в результаті ускладнення суспільних відносин у міжнародній сфері, виник більш тісний зв'язок зобов’язань, які виникають з договорів, не договірних зобов’язань, деліктів. У Зв’язку з цим, в даний час принцип lex loci delicti commissii неможна вважати єдиним можливим та прийнятним при розгляді різних ситуацій заподіяння шкоди в міжнародних приватноправових відносинах. Вчені юристи навіть говорять про «розвінчування» принципу lex loci delicti commissii. Відповідним результатом стало те, що в сфері санкцій за завдання шкоди, яка викликана неправомірними діями, стало неможливим розглядати делікти виключно на конструкції loci delicti (місце делікту).



Все це є результатом спроби та бажання вибрати той правопорядок і відповідно право яке буде регулювати деліктні відносини, які б найбільш тісним чином стосувались цих відносин з іноземним елементом та приймали до уваги зацікавленість держави у застосуванні свого або чужого правопорядку при прикордонних та транскордонних випадках заподіяння шкоди, обумовлених технічним прогресом та змінами у соціальній сфері.

Українське законодавство у галузі міжнародного приватного права є досить молодим і воно ввібрало в себе всі нові тенденції, які розвивались на протязі довгого часу як на американському континенті та в Європі. Так ч. 2 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначається, що Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави. Це ж положення закріплено і в ст. 42 Конвенції країн СНД 1993 р. «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах»: «Якщо заподіював шкоди та потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони».

Тобто, як ми бачимо, у Конвенції 1993 р. за основу взято принцип громадянства осіб, які приймають участь у деліктних відносинах, а в Законі України «Про міжнародне приватне право» закон місця проживання для фізичних осіб (доміциль), або місцезнаходження для юридичних осіб.

Таку ж конструкцію по визначенню права за яким будуть розглядатись деліктні відносини у яких сторонами є громадяни однієї держави визначили такі країни як Алжир, Германія, Монголія, Греція, Бельгія, Італія. Закон Угорщини про міжнародне приватне право так як і Закон України в подібній ситуації визначає основним критерієм не громадянство, а місце постійного проживання (доміциль).

Іншим ключовим питанням при визначенні права, яке підлягає застосуванню в деліктних відносинах є принцип автономії волі (lex voluntatis). Тобто, чи можуть сторони деліктних відносин самостійно обирати право, яким вони будуть керуватися. Українське законодавство дещо позитивно ставиться до автономії волі в деліктних відносинах. Так у ч. 3 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначається: «Сторони зобов'язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду». Тобто ми бачимо, що в даному випадку можна говорити про обмежену автономію волі, оскільки сторони деліктного зобов’язання можуть обрати тільки закон суду (lex fori). До того ж такий вибір права за принципом lex fori можливо здійснити тільки після виникнення зобов’язання внаслідок завдання шкоди. Це обумовлено самою природою позадоговірних зобов’язань, як правило сторони до настання шкоди не мають будь-яких зв’язків і тим більше не можуть знати де, коли і як між ними виникнуть деліктні відносини.

Однак, питання автономії волі в в деліктних відносинах є досить спірним. В свій час Л. Раапе вказував: «Принцип місця скоєння делікту є примусовим, в деліктному праві не існує автономії волі сторін». В минулому, практика не визнавала можливість встановлення статуту деліктного зобов’язання на основі угоди сторін про право яке буде застосовуватись. Ще недавно, статуту деліктних зобов’язань надавався примусовий характер і при цьому відкидалась можливість застосування принципу автономії волі сторін lex voluntatis. Однак, я ми бачимо на прикладі українського законодавства, спостерігається відхід від такого «табу».

Можливість застосування закону суду (lex fori) в рамках принципу автономії волі сторін (lex voluntatis), обумовлена тим що принцип lex fori мав домінуючу роль у вирішенні питань деліктної відповідальності. При відносно нерозвинутій системі міжнародного приватного права достатньо природною є тенденція суду звертатися до свого власного права для вирішення колізійних питань.

Принцип автономії волі, правда теж обмежений, ми також спостерігаємо і в ст. 50 Право, що застосовується до відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) Закону України «Про міжнародне приватне право» де вказується, що до вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:

1) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;

2) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу;

3) право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.

Це є альтернативними колізійними нормами, які застосовуються тільки на вибір потерпілого. Подібні норми містяться і в законодавстві інших країн, а саме уст. 32 Угорського закону про міжнародне приватне право, пар. 133 закону про міжнародне приватне право Швейцарії, в свою чергу, звід законів про конфлікти законів США рекомендує в даній ситуації використовувати ці ж принципи, а також приймати до уваги місце проживання і право держави у якій виникли колізійні відносини сторін.

Альтернативні колізійні норми покликані в даному випадку якнайбільше захистити інтереси потерпілої сторони, але якщо потерпілий не скористається таким альтернативним вибором права, то потрібно застосовувати закон місця заподіяння шкоди (скоєння делікту) - lex loci delicti commissii, який є універсальним як з огляду на Закон України «Про міжнародне приватне право», ст. 48, 49, так і на міжнародне законодавство, а саме Гаагську конвенцію про право, яке застосовується до відповідальності виробника, 1973 р.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про міжнародне приватне право», до зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.

Сторони зобов'язання у будь-який час після його виникнення можуть домовитися про застосування до нього права держави суду.

В сучасних умовах, певні аспекти відносин з заподіяння шкоди все більше підлягають регулюванню за допомогою положень двосторонніх та багатосторонніх договорів, які укладаються між державами. Така практика отримала в наш час особливий розвиток у взаємовідносинах між країнами СНД. Основні особливості регламентації деліктних відносин, які забезпечуються за допомогою міжнародно-правових документів багатостороннього характеру, можуть бути проілюстровані положеннями Мінської конвенції про правову дорогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам 1993 р. країн СНД, а також угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності 1992 р., яке було укладено у Києві.

Провідним колізійним принципом, закріпленим у цих угодах (ст.. 42 Мінської конвенції, п. «ж» ст. 11 Київської угоди) є принцип lex loci delicti commissii. Обмеженням цього принципу служило право, що застосовується до договірних зобов’язань, якщо завдання шкоди пов’язано з договором або іншими правомірними діями. Певну регламентацію отримують колізійні питання зобов’язань з відшкодування шкоди у договорах про правову допомогу укладені як колишнім СРСР так і Україною з деякими державами. Основною є колізійна прив’язка до закону держави, де мала місце дія чи інша обставина, що є підставою для відшкодування шкоди; якщо сторони за цим зобов’язанням є громадянами однієї держави – застосовується в договорах СРСР з Кубою від 28.12.1984 р. і Монголією від 23.09.1988 р. Аналогічні прив’язки вказані в договорах укладених Україною з Литвою 7.07.1993 р. (ст.. 33), Молдовою від 13.12.1993 р. (ст.35), Грузією від 09.01.1995. р. (ст.. 33), Латвією від 23.05.1995 р. (ст.. 34), Узбекистаном від 19.02.1998 р. ст.. (42).

 


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 219; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Загальна характеристика угод СОТ щодо міжнародної торгівлі | Поняття міжнародних перевезень.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты