Коротка характеристика теми. Силери (син. – цементи для обтурації кореневого каналу) – це тверднучі матеріали, які призначені для заповнення проміжку між штифтом і стінкою кореневого

Силери (син. – цементи для обтурації кореневого каналу) – це тверднучі матеріали, які призначені для заповнення проміжку між штифтом і стінкою кореневого каналу. Їх використовують для:

- згладження незначних нерівностей на стінках каналу;

- обтурації бічних додаткових каналів та відкритих дентинних канальців;

- створення щільного шару між штифтом і стінкою каналу.

Вимоги до силерів:

1. Висока адгезія до стінок кореневого каналу.

2. Легкість введення у кореневий канал.

3. Забезпечення повної герметичності основного каналу та його відгалужень.

4. Рентгеноконтрастність.

5. Відсутність усадки матеріалу після його тверднення.

6. Достатньо малий розмір часток наповнювача.

7. Відсутність профарбовування твердих тканин зуба.

8. Бактеріостатичні властивості.

9. Повільне тверднення матеріалу.

10. Нерозчинність у тканинних рідинах.

11. Толерантність до тканин, відсутність подразнюючих властивостей.

12. Здатність розчинятися певними реагентами у разі виникнення необхідності розпломбування кореневого каналу.

13. Відсутність здатності провокувати імунну відповідь.

14. Відсутність мутагенних або карієсогенних властивостей.

Сучасна ендодонтія визнає неефективним самостійне застосування силерів з метою обтурації кореневих каналів, оскільки це може призвести до неконтрольованого виведення матеріалу за апікальний отвір, неякісній обтурації, а також розчиненні матеріалу у кореневому каналі. Тому, силери застосовують у поєднанні з штифтами. Слід зазначити, що без застосування силера, гутаперча не повністю обтурує канал, не відбувається обтурація його бічних розгалужень. Самостійне застосування тверднучих ендогерметиків можливо лише тимчасово, у випадках обтурації кореневих каналів тимчасових зубів та у постійних зубах з незакінченим формуванням кореня.

Класифікація силерів:

1. Цинкевгенольні цементи – високоефективні ендогерметики. Більшість існуючих цементів цієї групи створені на формулі Rickert, що включає наступні компоненти:

- окис цинку - 42 %;

- стабелітова смола - 27 %;

- субкарбонат вісмуту - 15 %;

- сульфат барію - 15 %;

- борат натрію безводний - 1 % (для пролонгування часу тверднення);

- евгенол.

Як додатки, в пастах використовують антисептики короткочасної та тривалої дії, кортикостероїдні препарати та ін. Офіцинальними представниками даної групи є: „Tubbli Seal”, „Pulp Canal Sealer” (Kerr, США), „Endo Spad” (Spad), „Endomethasone”, „Endobtur”, „Estesone” („Septodont”, Франція), „Тієдент”, „Еодент-normal”, „Эвгецемент-В”, „Эвгецемент-П” (АО „ВладМиВА”, Росія), „Endobtur” „Cariosan” („Spofa Dental”, Чехія).

2. Матеріали на основі епоксидних смол – виготовлені на основі епоксидно-амінних полімерів з додаванням рентгенконтрастних наповнювачів. Вони являють собою систему типу „порошок-паста” або „паста-паста”, яка твердне після замішування компонентів при температурі 36˚ впродовж 8-36 год. Офіцинальними представниками даної групи є: „AH-26”, „AH Plus” (Dentsply), „ThermaSeal” (Tulsa Dental Products), „Diaket” (ESPE), „Интрадонт”. Їх застосовуютьз гутаперчевими штифтами і на твердому носії (система „Термафіл”).

3. Матеріали на основі гідроксиду кальцію стимулюють механізми інтеграції цементобластів, що призводить до утворення так званого „апікального корка” – природного біологічного бар’єру щодо тканин періодонту. Також спостерігається відновлення кісткової тканини в ділянках хронічного періодонтального процесу. Гідроксид кальцію – білий порошок, з лужним середовищем: рН=12,5 (що є важливим аспектом, оскільки деякі мікроорганізми здатні зберігати свою життєздатність при рН, не більш ніж 11). При контакті з повітрям утворює карбонат кальцію. До сучасних представників даної групи належать такі офіцинальні матеріали: „Sealapex” (Kerr), „Apexit” (Vivadent), „Endocal” (Septodont), „Biocalex” (Splad) та ін.

4. Склоіономерні цементи (СІЦ) – на відміну від інших матеріалів мають хімічну адгезію до дентину, що забезпечує надійну та довготривалу обтурацію кореневих каналів. Особливо доцільним є їх застосування у випадку стоншених стінок каналу або наявності перфораційного отвору кореневого каналу. Характеризуються меншим розміром часток наповнювача та більш тривалим часом тверднення (1,5-3 год) у порівнянні зі традиційними СІЦ. Найбільш популярними з цієї групи матеріалів є: „Ketac-Endo Apical” (ESPE), „Endion” (VOCO), „Endo-Jen” (JnD), „Cтіодент” (ВладМива).

5. Цинк-фосфатні цементи : „Фосфат-цемент”, „Adhesor” (Чехія), „Argil” (Чехія). Раніше, протягом тривалого часу для обтурації кореневого каналу застосовували цинк-фосфатні цементи. Цемент замішують на скляній пластинці до напіврідкої консистенції (отримана маса повинна стікати зі шпателя, витягуючись у тонку нитку). За допомогою каналонаповнювача пломбувальну масу вводять у кореневий канал. Проводячи маніпуляцію, слід пам’ятати, що робочий час цинк-фосфатних цементів становить приблизно 1-1,5хв., що дуже обмежує їх застосування у якості силерів. Іншим недоліком є значна складність розпломбування кореневих каналів, обтурованих матеріалами з групи цинк-фосфатних цементів.

Слід зазначити, що більшість ендогерметиків мають певні недоліки:

1. Цитотоксичність у пластичному стані, яка частково знижується при твердненні матеріалу – відносна біологічна інертність.

2. Розчинність,що призводить до порушення крайового прилягання матеріалу до стінок кореневого каналу та герметичності його обтурації.

3. Проникнення компонентів ендогерметика у періапікальні тканини, що спричиняє їх подразнення як хімічного, так і механічного характеру.

4. Неповна герметизація системи кореневого каналу.

5. Необхідність застосування наповнювачів (філерів).