Принципи нормування радіаційного впливу

В основі нормування радіаційного впливу на організм людини лежать

відомості про біологічну дію іонізуючих випромінювань. У результаті експериментів на тваринах та вивчення наслідків опромінення людей при

ядерних вибухах, аваріях на підприємствах ядерно-паливного циклу,

променевій терапії злоякісних пухлин та в інших екстремальних ситуаціях були встановлені реакції організму на гостре та хронічне опромінення - так

звані радіобіологічні ефекти.

Прийнято виділяти дві основні групи радіобіологічних ефектів:

нестохастичні та стохастичні.

Нестохастичні, або детерміністичні ефекти мають дозову залежність і проявляються в опроміненому організмі через відносно короткий термін. Із збільшенням дози опромінення зростає ступінь ураження органів і тканин - спостерігається ефект градуювання. Тобто залежно від величини і потужності дози розвивається той чи інший ефект (радіаційна стимуляція, морфологічні зміни, променева хвороба, загибель організму).

Стохастичні, або імовірні (випадкові) ефекти належать до віддалених наслідків опромінення організму. В основі виникнення стохастичних ефектів

лежать викликані опроміненням мутації та інші порушення в клітинних структурах. Вони виникають як у соматичних (від латинського somatos - тіло), так і в статевих клітинах і зумовлюють утворення в опроміненому організмі злоякісних пухлин (соматико-стохастичні ефекти), а у нащадків -

аномалії розвитку та інші порушення, які передаються спадково (генетичні ефекти).

Через обережність у галузі радіаційної безпеки прийнято вважати, що порога мутагенної дії радіації не існує, а значить немає і цілком безпечних доз. Тому опромінення людей в якій завгодно малій дозі відбувається з

додатковим, відмінним від нуля, ризиком виникнення стохастичних ефектів. Із збільшенням дози опромінення імовірність виникнення стохастичних

ефектів зростає лінійно. В цьому полягає суть концепції безпорогової лінійної залежності виникнення стохастичних ефектів.

Відповідні коефіцієнти лінійного зв’язку поміж дозою опромінення людей і виходом стохастичних ефектів встановлюються МКРЗ. Як правило, ці коефіцієнти виражають у вигляді додаткового виходу злоякісних пухлин та генетичних порушень і ступеня ризику загибелі організму від них, віднесених до колективної еквівалентної дози, що дорівнює 104 люд.-3в (1 млн. люд.-бер).

Згідно з публікацією № 60 МКРЗ (1990 р.) при додатковій дії іонізуючого випромінення, як одного з багатьох факторів мутагенезу, у дозі 1 сЗв (1 бер) ризик виникнення злоякісних пухлин зростає на 5%, а прояв

генетичних дефектів - на 0,4%. Це може призвести до додаткової загибелі людей.

Ризик загибелі людей від додаткового впливу іонізуючого опромінення в таких малих дозах значно менший ризику їх загибелі на самому безпечному виробництві. Але він є, тому дозове навантаження на організм людини суворо регламентовано. Цю функцію виконують норми радіаційної безпеки.

НРБУ-97 спрямовані на недопущення виникнення детерміністичних

(соматичних) ефектів і на обмеження на прийнятому рівні виникнення стохастичних ефектів.

Радіаційно-гігієнічні регламенти, які встановлені НРБУ-97, побудовані на таких трьох принципах захисту:

• принцип виправданості;

• принцип неперевищення;

• принцип оптимізації.

Принцип виправданості вимагає, щоб користь від вибраної людської діяльності перевищувала сумарний збиток для суспільства чи людини.

Принцип неперевищення вимагає недопущення встановлених рівнів опромінення.

Принцип оптимізації вимагає, щоб користь від вибраної людської діяльності не тільки перевищувала пов’язаний з нею збиток, але й була

максимальною, а дози опромінення мають бути якомога нижчими.

1.2. Основні положення “Норм радіаційної безпеки України” (НРБУ-97)

НРБУ-97 є основним державним документом, що встановлює систему

радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опроміненя як для окремої людини, так і для суспільства взагалі.

Метою НРБУ-97 є визначення основних вимог до:

• охорони здоров’я людини від можливої шкоди, що пов’язана з опроміненням від джерел іонізуючого випромінення;

• безпечної експлуатації джерел іонізуючого випромінення;

• охорони навколишнього середовища.

НРБУ-97 встановлює два принципово відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захисту:

1. При всіх видах практичної діяльності в умовах нормативної експлуатації індустріальних та медичних джерел іонізуючого випромінення.

2. При втручанні, яке пов’язано з опроміненням населення в умовах радіаційної аварії, а також при хронічному опроміненні за рахунок техногенно-підсилених джерел природного походження.

Практична діяльність– це діяльність людей, що пов’язана з

використанням джерел іонізуючого випромінення і спрямована на досягнення матеріальної чи іншої користі, яка призводить чи може призвести до контрольованого та передбаченого опромінення людей.

До практичної діяльності належать: виробництво джерел випромінення, використання їх у промисловості, медицині, сільському господарстві,

наукових дослідженнях тощо, а також виробництво ядерної енергії, включаючи всі елементи ядерного паливного циклу.

Втручання- такий вид людської діяльності, що передбачає проведення контрольних заходів, які завжди спрямовані на зниження та відвернення неконтрольованого і непередбаченого опромінення або імовірності опромінення населення.

НРБУ-97 не поширюються на опромінення людини від природного

радіаційного фону та на опромінення в умовах повного звернення практичної діяльності (джерел іонізуючого випромінення) від регулювання.