Теорії оподаткування в сучасній економічній науці

Сучасний етап еволюції уявлень про податки пов'язаний з домінуванням у світовій економічній науці неоконсервативних тенденцій у формах теорії пропозиції і теорії монетаризму.

На відміну від неокласиків (чи, як їх іноді називають, орто­доксів), неоконсерватори у своїх концепціях на перше місце вису­вають не оптимізацію державних витрат, а їхнє безжалісне скоро­чення. Високе оподаткування, вважають вони, — це зазіхання на свободу особи. Особливої популярності неоконсерватори (Г. Стайн, А. Лаффер, У. Фелкер, М. Фрїдмен, М. Уейденбаум та

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

ік.) набули наприкінці 70-х — початку 80-х років. Саме в цей період їхні ідеї одержують настільки значне поширення, що кла­дуться в основу проведеної в США, Англії і ряді інших країн еко­номічної політики протягом двох минулих десятиліть.

Основним гаслом неоконсерваторів стало "дерегулюван-ня" — зменшення державного втручання в економіку поряд зі ско­роченням державних витрат. Проблема зниження прямих по­датків стала центральною в неоконсерваторів. Гасло зниження по­даткового тягаря залишається на озброєнні відомих політиків і на початку XXI століття.

Процес дерегулювання в країнах Заходу звичайно пов^чязується із приватизацією державної власності. Як показали дослідження в США, ФРН, Австралії, Канаді і Швейцарії, дер­жавні підприємства в цих країнах на 10—15% менш ефективні, ніж приватні. Щорічно за рахунок платників податків цим підприємствам виплачувалися величезні дотації. Неоконсервато­ри як доказ на користь приватизації держшдприємств наводять висловлення самого Кейнса: "Важливо, щоб уряд не робив того, чим уже займаються приватні особи, байдуже, при цьому, трохи краще чи трохи гірше уряду це вдається. Держава повинна брати­ся за те, що в цей час не робить ніхто інший" [22, с 115].

Неоконсерватори стверджують, що заохочувані кейнсіанця-ми гігантські державні витрати не приводять до пожвавлення в економіці навіть у короткостроковому плані, тому що з моменту інжч тування до часу їхньої реалізації чи "віддачі" капіталовкла­день повинен пройти досить тривалий період ("часовий лаг"). А коли він проходить, економічна ситуація може змінитися мін тільки, що інвестиції виявляються вже зайвими.

Зате ті самі державні витрати майже негайно спричинюють зростання цін, національний доход росте в грошовому обчис­ленні, тобто створюється ілюзія його зростання.

Збільшення державних витрат призводить до гігантського зростання державного боргу. А це, на думку неоконсерваторів, підриває стимули до господарського розвитку в довгостроковому плані. Чим більший розмір державного боргу, тим більше потрібно зібрати податків, щоб виплачувати відсотки з цього бор­гу власникам державних облігацій, тим чисельніша армія рантьє,

П

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

які ведуть паразитичний спосіб життя. Зростаючий випуск дер­жавних облігацій підсилює інфляційні процеси. Різкій і нерідко цілком обгрунтованій критиці неоконсерватори піддали бюрокра­тичну організацію урядових витрат як на соціальні потреби, так і на господарські цілі. На їх думку існуюче зростання з 60-х років, кількості урядових агентів і програм призводить до панування відсутності скоординованості, плутанині і корупції.

Виступаючи за скорочення державних витрат, сучасні нео­консерватори, на противагу кейнсіанцям, особливу увагу приділяють пропозиції, а не попиту. Саме від обсягу пропозиції, запевняють вони, залежить обсяг зайнятості та масштаби вироб­ництва. Свою концепцію вони так і назвали: "економіка пропо­зиції" (такий термін увів у літературу відомий американський економіст-консерватор Г. Стайн). Збвинувачуючи кейнсіанську доктрину в механістичності і формалізмі, у схильності до абст­рактних формул, що ігнорують мотивацію людської діяльності, неоконсерватори на перший план висувають поведінку людей, мотиви мінливості їхніх вчинків, у тому числі в галузі економіки. "Економіка пропозиції, — пояснює американський економіст 1. Крістіл, — приймає мотиви поведінки — внутрішні людські імпульси до поліпшення свого становища як вихідний пункт еко­номічної діяльності і, що найважливіше, — економічного зростан­ня ... Один із способів руйнування цього імпульсу, а разом з тим і зростання — це оподаткування" [цит.за: 47, с 187].

Проте наведений вислів не означає, що "теоретики пропо­зиції" спускаються до фіскального нігілізму, до повного запере­чення необхідності стягнення податків. Саме навпаки, вони стурбовані тим, щоб відшукати ту оптимальну податкову ставку, яка спонукала б людей заробляти гроші і яка створює режим найбільшого сприяння для розвитку підприємництва. Великої популярності в усьому світі набув професор Південно-Каліфорнійського університету А. Лаффер, який запропонував концепцію оподаткування, що графічно встановлює залежність податкових надходжень у бюджет від рівня податкових ставок. Ця концепція являє собою розвиток теорії пропозиції, на що вказує сам А.Лаффер. "Теорія пропозиції — це та галузь еко­номічної теорії, яка зосереджує увагу на самих особистих і самих

приватних мотивах. Головна ідея полягає в тому, що люди пра­цюють не для того, щоб платити податки. Працюючи, вони дума­ють про те, що залишиться після сплати податків" [Цит.за: 47, с. 188-189]. А. Лаффер графічно показує, що наповнюваність скарбниці залежить від того, наскільки правильно встановлений оптимальний розмір податкової ставки. Бюджет постраждає не тільки тоді, коли ця ставка занадто мала, а й тоді, коли вона над­звичайно завищена.

БД

Нст* 100 Нст

Мал. 1.1. Залежність податкових надходжень у бюджет від рівня

оподаткування

БД - доходи бюджету; Нст — податкова ставка (від 0 до 100);

Бдтах- максимально можлива величина доходів бюджету;

Нст* — гранична ставка, при якій доходи досягають

максимальної величини.

Як видно з мал. 1.1, зростання податкових ставок спочатку спричинює зростання податкових надходжень. Після досягнення максимуму (БД) це зростання уповільнюється, потім плавне уповільнення переходить у різке падіння бюджетних надходжень. При 100-відсотковий податковій ставці, як і при нульовій, подат­кові надходження опускаються до нуля.

Це означає, що, коли податкова ставка досягає граничного рівня, придушується підприємницька ініціатива, зникають стиму­ли до розширення виробництва, падають доходи, пропоновані до оподаткування, тому що значна частина платників починає ухи­лятися від сплати податків і переходить у нелегальний і "тіньо­вий" бізнес.

Міжнародне оподаткування

Граничною (оптимальною) ставкою оподаткування А. Лаф-фер вважає 30% величини доходів. Саме у 30-відсоткових подат­кових межах збільшуються надходження в бюджет. Коли ж став­ка підвищується до 40—50% від суми доходів, тоді ця ставка вже потрапляє в "заборонену зону" дії, яка зумовлює скорочення за­ощаджень, незацікавленість в інвестуванні. Все це поступово при­зводить до скорочення податкових надходжень.

Зовсім протилежний ефект від зниження податкової ставки. Доходи держави збільшуються за рахунок розширення податко­вої бази, тому що зниження податку спонукає підприємців розши­рювати виробництво. Зростає кількість платників податків, зрос­тають їхні доходи.

Розмірковування А. Лаффера засновані на двоїстому харак­тері ефектів від оподаткування. З одного боку, податки виклика­ють ефект арифметичний. Арифметична залежність відображає фіскальне призначення податків (наповнення державної скарб­ниці). Вона проста: чим вищі податки, тим швидше поповнюється держбюджет. Економічний ефект спрямований у протилежний бік: надмірно високі податки знижують обсяг виробництва й інве­стицій. А це веде до зниження податкових надходжень,

НБ

Нст* Нст** 100 Нст

Мал. 1.2. Вплив зміни рівня, оподаткування на економічну активність і оподатковану базу

НБ - база для обчислення податку;_____ — доходи, що підлягають

оподаткуванню, А;- - - -реально оподатковані доходи (продекла-

ровані), В; ■■ — доходи, приховані від оподаткування.

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

На думку теоретиків економіки пропозиції, реальний рівень оподаткування в 70-х роках значно перевищував оптимальну ве­личину. Тому в 80-х роках у багатьох індустріально розвинутих країнах почалася реформа податкових систем з метою значного зменшення масштабів оподаткування підприємств, населення в цілому (у США, наприклад, майже вдвічі), а також послаблення ступеня прогресивного оподаткування, яке ущемляло верстви на­селення з високими доходами. У США податкова реформа 1986 р. була проведена на основі концепції АЛафера. Одночасно в ряді країн (і насамперед у США) були скасовані податкові знижки, пільги і субсидії, якими раніше користувалися багато корпорацій. Водночас у цих країнах було скорочено багато соціальних про-фам.

Усі ці заходии були спрямовані на скорочення державних цитрат і на боротьбу з інфляцією. Особливий внесок у цю справу роблять прихильники так званої школи монетаризму, найбільш яскравим представником якої є лауреат Нобелівської премії аме­риканський економіст Мілтон Фрідмен (народ, у 1912 р.). Почи­наючи з 50-х років, у своїх працях він критикує кейнсіанські ме­тоди державного регулювання, які приносили, на його думку, ли­ше короткострокові успіхи, але водночас довгостроковий зби­ток — руйнування монетарної (грошової системи) країни, зрос­тання державних витрат, бюджетного дефіциту і державного бор­гу [71, с.147 - 151].

Разом з Ганною Шварц він видав книгу під назвою "Моне­тарна історія США", яка поклала початок антикейнсіанській "мо­нетарній контрреволюції"і в якій викладено основні постулати монетаризму. Перший з них свідчить: гроші визначають розвиток виробництва, їхня кількість, яка знаходиться в обігу, зміна їхньої кількості тісно пов'язані зі змінами в економічній активності і яміною цін. Другий постулат: попит на гроші відносно стабільний і має постійну тенденцію до зростання, тому що він визначається схильністю людей до заощадження готівки. Третій постулат: на відміну від попиту на гроші, пропозиція грошей характеризується нестабільністю через часті помилки урядових органів і кредитно-грошових інститутів. Історія грошового обігу в США за ціле століття (1867—1960), за твердженням М. Фрідмена, переконли-

Міжнародне оподаткування

во свідчить, що кризи і падіння виробництва за цей період були наслідком помилок урядової монетарної політики. Вони призво­дили до невиправданого "стиснення" пропозиції грошей, або, на­впаки, до надмірного їх "розбухання".

Головна рекомендація М. Фрідмена в галузі господарської політики — це встановлення і ретельне збереження урядового контролю над грошовою масою в країні. Усі інші заходи урядової політики повинні бути підлеглі цій меті. Монетаристи стверджу­ють, що сучасний рівень стану статистики, економічних знань у цілому дозволяє з достатньою точністю визначити в кількісному відношенні реальний і бажаний рівень пропозиції грошей у кожній країні. На думку М. Фрідмена, пропозиція грошей є вели­чиною "екзогенною", тобто внесеною в економіку "ззовні" (уря­дом чи банками), а тому її відносно легко підрахувати. Якщо ви­ходити з довгострокових перспектив господарського розвитку, то для США щорічний приріст грошової маси, за Фрідменом повинен становити 3 — 5%.

Монетаристи не виключають, а навпаки, пропонують у не­обхідних випадках "вкидати" в економіку додаткову масу грошей (для стимулювання попиту й активізації ділового життя). Але та­ке управління грошовою масою повинно проводитися з великою обережністю, мати "дискретний" (тобто тимчасовий) характер, враховувати "тимчасові лаги", тобто проміжки часу від моменту "вливання" грошової маси до настання піку економічного підне­сення.

Монетаристи наполягають на принциповому невтручанні держави в усі сфери господарського життя, крім кредитно-грошо­вої. Що стосується прямих податків, то вони виступають за їхнє зниження, особливо на корпорації і ті верстви населення, які фор­мують сталий споживчий попит, який визначає, у свою чергу, стабільний попит на гроші.

Монетарна теорія передбачає ряд заходів для боротьби з інфляцією, безробіттям, економічним спадом, розгляд яких вихо­дить за рамки нашої праці. Теорія монетаризму багато в чому сти­кується з теорією пропозиції — представники і тієї, й іншої теорії головною метою економічної політики вважають боротьбу з інфляцією, довгострокове господарське зростання в умовах без-

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

дефіцитного бюджету і зменшення (або повної ліквідації) держав­ного боргу. Успіхи, досягнуті в економічній політиці США, Вели­кої Британії, ФРН, окремих держав Східної Європи в 80—90-х ро­ках (істотне зниження темпів інфляції, збалансоване господарське вростання при зниженні рівня оподаткування, скорочення бюджет­ного дефіциту, зниження рівня безробіття) пов'язують з рекомен­даціями неоконсерваторів і особливо монетариста. Щ рекомен­дації реанімуються і кладуться в основу податкової політики Індустріально розвинутих країн на початку XXI століття для подо-' лання економічного спаду і пожвавлення господарської діяльності.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає уявлення А. Сміта щодо ролі податків в економіці?

2. Які відмітні риси притаманні поглядам Д. Рікардо щодо значення податків в економічній системі?

3. Яка роль податків у теорії Дж. С. Мілля?

4. У чому полягають сутність, специфічні риси та характер еволюції поглядів на податки в кейнсіанській теорії?

5. Якими є особливості неокласичної методології щодо ролі та значення податків в економіці?

6. У яких основних формах розвиваються неоконсерва-тивні концепції оподаткування, у чому полягає їх сутність?

Міжнародне оподаткування