КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Податки в транзитивних економічних системахОподаткування в промислово розвинутих країнах слугує своєрідним орієнтиром в аналізі процесу становлення податкових систем у ринкових економіках, які формуються. Світова практика показала, що податки органічно властиві ринковій економіці і складають її невід'ємний елемент. З "їхньою допомогою можна стимулювати ефективну діяльність суб'єктів, які господарюють, формувати сучасну структуру економіки як у рамках відособлених країн, регіонів, так і в глобальному масштабі. Але та ж світова практика свідчить, що відхід від ринкових форм господарювання і відповідних їм принципів оподаткування виштовхує ту чи іншу країну на узбіччя історичного прогресу. У тоталітарних країнах податкова система еволюціонувала, як правило, в напрямі, протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вони часом переходили до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств і перерозподілу фінансових засобів через бюджет. Повна централізація коштів і відсутність якої-небудь самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли господарських керівників всілякої ініціативи і поступово підводили ці країни до краху. А, Податки в тоталітарних системах Практика оподаткування, як і наука про нього, в тоталітарних країнах знаходяться далеко від світового магістрального шляху розвитку. Більше того, такий розвиток у цих країнах багато в чому став рухом назад. Тоталітарні держави у своїй щэактичшй діяльності (тією чи іншою мірою) керувалися марксистськими ідеологічними установками. В основу податкової політики, як правило, закладалося відоме марксистське гасло: "Якщо демократи пропонують пропорційний податок, робітники повинні наполягати на податку, ставки якого зростатимуть так швидко, що великий капітал при цьому повинен загинути". Першочерговим завданням соціалістичної держави вважалося повне руйнування колишньої "класової" системи оподаткування і створення нового, відкритого шляху для якнайшвидшого втілення в життя комуністичних ідеалів. Загальні принципи тоталітарної системи оподаткування були властиві всім соціалістичним країнам. Але найбільш рельєфно вони втілилися в теорії і практиці оподаткування в СРСР. І це не випадково, оскільки в царській Росії були створені відповідні соціально-економічні і політичні умови для розгулу тоталітаризму *. Участь Росії у світовій війні згубно позначилася на її фінансовому становищі. Для покриття величезних військових витрат уряд змушений був застосувати емісію паперових грошей, ввести нові податки і збори, підсилювати непряме оподаткування. Тимчасовий уряд, який прийшов до влади після Лютневої революції 1917 р., не тільки не зміг перебороти чи хоча б пом'якшити господарські труднощі, але ще збільшив їх, вдаючись до прискореного випуску в обіг знецінених грошей. Після Жовтня 1917 р. більшовицьке керівництво країни ще більше розкрутило маховик інфляції, вкидаючи в обіг все нові й нові грошові маси. За рахунок такого "інфляційного податку" покривалися майже всі витрати центральних органів Радянської влади в перші місяці її існування. На утримання місцевих органів Радянської влади було введено "одноразовий надзвичайний 10-мільярдний революційний податок", встановлений декретом Всеросійського Виконавчого Комітету від ЗО жовтня 1918 р. Цей податок пішов уже за тотальною конфіскацією і націоналізацією майна, коли у власність держави були перетворені всі об'єкти, які приносять прибуток — від заводу до перукарні, від залізниці до тютюнового лотка. Податок був "розверстаний" по всіх губерніях, а губернська влада "розписувала" його за волостями і повітами. Оподаткуванню підлягали всі категорії громадян, які належать до заможних груп міського і сільського населення, за винятком тих, хто жив на заробітну плату, що не перевищує 1500 карбованців (75 карбованців золотом) на місяць. Розкладку цього податку робили комбіди (комітети бідноти), а також місцеві органи Радянської влади. * Заради справедливості варто відзначити, що до початку Першої світової війни в Росії склалася податкова система, багато в чому схожа на податкові системи провідних держав Європи. Саме завдяки цій системі, фінансове становище Росії перед початком нійпи було досить сталим: за бюджетним розписом на 1914 рік доходи були визначені и сумі 3522 млн. рублів, витрати — 3.303 млн. рублів. Як і в решти європейських держав, непрямі податки переважали над прямими. Разом з цим в оподаткуванні Росії помітно зростала питома вага прямого, зокрема, промислового податку, що свідчило іі|к> швидкий індустріальний розвиток країни [74,.с.61]
Міжнародне оподаткування Податок переслідував не тільки фіскальну, але й політичну мету — економічно знищити (експропріювати) ту частину "експлуататорського класу", яку з якої-небудь причини ще не "експропріював" відповідний декрет про націоналізацію, прийнятий раніше в тому ж році. Незважаючи на терористичні методи, які застосовувалися при стягненні згаданого податку, за два роки вдалося зібрати не більше 1,5 млрд. знецінених карбованців, що склало всього 16% очікуваної суми. Аналогічний результат принесло стягування місцевими Радами "контрибуцій" — надзвичайних революційних податків, якими були обкладені представники промислової і торговельної буржуазії. Головні труднощі стягнення таких зборів полягали в тому, що з кожним днем все важче було відшукати і знайти "об'єкти оподаткування". Таким чином, виконавши перше своє завдання — знищення капіталу, пролетарська держава змушена була зайнятися вирішенням іншої, не менш пекучої проблеми: як покрити державні витрати? Де відшукати постійне і надійне джерело наповнення державної скарбниці? Повернені в державну власність заводи і фабрики приносили одні лише збитки, а до 1921 р. більшість їх уже простоювала без роботи. Нічого іншого не залишалося, як звернути увагу на ту категорію, яка становила величезну більшість населення країни — це багатомільйонне селянство. ЗО жовтня 1918 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет видав декрет "Про обкладання сільських господарів натуральним податком". Декрет наказував відбирати в селянина у вигляді "натурального податку" всі "надлишки" продовольства, залишаючи на їжу його родині рівно стільки запасів, скільки необхідно їй до майбутнього врожаю. Декрет був приправлений звичайною для того часу порцією демагогії, у ньому проголошувалося, "щоб у селі середні селяни обкладалися лише помірним податком, а на куркулів-багатіїв була покладена головна частина державних зборів". На практиці, однак, місцева влада "розверстувала" цей податок за волостями і селами (звідси його назва — продовольча розверстка, чи продрозверстка), тобто на кожне село покладали обов'язок безкоштовно віддати державі визначену кількість зерна й інших продовольчих товарів. Спеціально при- Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» значені для цього "продовольчі комісари" ("продкомісари"), супроводжувані, як правило, загоном збройних червоногвардійців, приїжджали в село і "викачували" (за тодішньою термінологією) продовольство. Розміри "викачаного" у кожної родини продовольства встановлювали комбіди і сільські ради. У багатьох селах "куркулів-багатіїв" було так мало, що "продкомісарам" доводилося самим визначати, кого зарахувати до "багатіїв", щоб зібрати необхідну кількість продовольства [11, с.З]. Одночасно тим же декретом Радянська держава вводила найсуворішу заборону (з покаранням аж до розстрілу) на продаж усіх продовольчих товарів (продовольство в містах видавали тільки за картками). Практично всіляка торгівля була заборонена. Замість грошей в обіг були введені грошові знаки, на які практично нічого не можна було придбати. У таких умовах стягування прямих і непрямих податків втратило значення: по-перше, через збитковість держсектора зникли об'єкти оподаткування: по-друге, самі гроші перестали бути грошима. Весь цей період одержав офіційне найменування і ввійшов в історію за назвою політики "військового комунізму". Але декрети залишаються декретами, а життя продовжується за своїми неписаними законами. Всупереч терору і постійним набігам "продзагонів" селяни умудрялися ховати частину продовольства й обмінювати його на одяг та інші товари в городян. За визнанням В. І. Леніна, "скасувати" товарообмін у країні, незважаючи на зусилля НК, так і не вдалося. Майже половину продовольства, спожитого "городянами", в 1920 р. доставили в міста "мішечники" (так називали селян та інших торговців-посе-редників, що нелегально привозили продовольство в міста). Це було дуже до речі, тому що в багатьох містах видавали на день за картками "восьмушку" хліба (50 грамів). Але "продрозверстка" неминуче продовжувала на селі свою чорну справу. Руйнівний її характер позначався в тому, що вона відбирала в селян стимули до праці, "карала" тих, хто розширював посіви, збільшував збори зерна, і, навпаки, "заохочувала" тих, хто скорочував посіви. Селянин став робити рівно стільки, скільки вистачало "на прокорм", все одно інше так чи інакше "заберуть комісари". З кожним роком зменшувалася кількість тих, з кого Міжнародне оподаткування можна "викачувати" продрозверстку. Епоха "військового комунізму" наближалася до свого трагічного фіналу. Він настав у 1920—21 роках, коли країну охопив катастрофічний неврожай. Трагізм становища був у тому, що в засіках зовсім не стало запасів продовольства. Не було його і в тайниках, підземних схованках селян, розорених продрозверсткою. У багатьох губерніях (особливо в Поволжі, Україні) у 1921—1922 роках панував голод, небачений з часів Середньовіччя. У Херсонській губернії були документально запротокольовані випадки людожерства. Але стягнення натурального податку в Україні в ці роки не припинилося. Походи "продзагонів" у село стали наштовхуватися на зростаючий опір сільського населення. Звернемося до документів. Ось рапорт Літинського районного прод-комісара, який проводив "викачування" зерна в голодуючих селян Подільської губернії (нині Вінницька область) взимку 1922 р: "6 лютого в район прибула 1-а ударна продкомісія т. Олександрова в кількості 70 чоловік... У ніч з 27 на 28 лютого бандитами були спіймані й убиті в с Стасів Майдан Баг-ринівської волості два агенти Олександрівської продгрупи і три важко поранені. Я особисто виїжджав на місце події. З метою виявлення винних була створена надзвичайна п'ятірка і викликаний ревтрибунал. Узято заручників у кількості 8 заможних господарів; через те що винні взяті не були, то заручники були всі за вироком ревтрибуналу розстріляні. Населення села тероризоване й у страсі розбіглося. У таких умовах проходить уся лро-дробота і зараз тим більше застосовуються всі способи для якнайшвидшого і більшого викачування, незважаючи на всі труднощі" 113, с.105]. Подібні випадки не були одиничними. Реакцією на "викачування" продовольства з голодуючих губерній стали масові селянські повстання, які охопили південь України, Сибір і центральні регіони Росії. Найбільш грізним було повстання селян у Тамбовській губернії, проти якого були відправлені регулярні частини Червоної Армії на чолі з маршалом М. Н. Тухачевським. За допомогою артилерії з застосуванням хімічних снарядів, ціною величезних жертв серед мирного населення повстання було придушене. Скасування продрозверстки і політики "військового ко- Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» мунізму" в цілому вимагали і повсталі в березні 1921 року матроси Кронштадта. Саме це повстання, незважаючи на його поразку, змусило, за визнанням керівників Радянської держави, відмовитися від методів військово-комуністичного керівництва і перейти до "нової економічної політики" (непу). Принциповою її відмінністю від "військового комунізму" були два головних моменти: це заміна продрозверстки чітко встановленим, точно зафіксованим продовольчим податком (який потім міг бути замінений грошовим внеском), і відновлення товарно-грошових відносин з необхідною для цього основною умовою — визнанням законності поряд з державною також і приватної власності. В галузі оподаткування ця політика могла бути названа новою лише як антипод політиці "військового комунізму". Насправді це була спроба (особливо в перші роки непу) відродити традиційні, випробувані на практиці принципи і форми оподаткування, насамперед, щоб відновити довіру селян, як і всіх інших платників податків, держава подбала, щоб місцева влада своїми довільними поборами, як це було у військово-комуністичні часи, не повернула фактичну продрозверстку. У червні 1922 р. ВЦВК своєю постановою заборонив введення місцевих податків чи зборів без спеціального дозволу Наркомату (тобто міністерства) фінансів. Продовольчий податок залишався високим, але головне — його величина оголошувалася і залишалася протягом ряду років незмінною, що вселяло впевненість у хлібороба, що плоди його праці не будуть у нього забрані зі сваволі чиновників. Владі довелося неодноразово (наприклад, ще раз у 1923 р.) підтверджувати і вимагати від підлеглих дотримуватися принципу сталості податків. Уведення твердо встановленого податку на селян у перші роки непу призвело до дивно швидких позитивних результатів. Виробництво сільськогосподарської продукції до 1924 р. різко зросло, ціни на продовольство впали, країна знову стала експортувати зерно. Принципу сталості в оподаткуванні уряд намагався дотримуватися і стосовно промисловості, а також інших галузей економіки. Податкова система періоду непу при всіх її специфічних особливостях була зорієнтована на систему оподаткування дореволюційної Росії, відтворюючи при цьому ряд її істотних рис, особливо в перший період непу.
Міжнародне оподаткування Стратегію в галузі оподаткування (як і в галузі внутрішньої політики в цілому) у період непу варто поділити на два етапи. Перша половина 20-х років ознаменувалася зусиллями влади розподіляти відносно рівномірно податковий тягар на різні суспільно-економічні прошарки. Мета цих зусиль була очевидна: оживити вже згасле чи агонізуюче промислове виробництво, транспорт і зв'язок. Тому сума прямих і непрямих податків на приватний сектор у ці роки не перевищувала рубежу, за яким податки приймають конфіскаційний характер. На другому етапі, який настав після 1926 р., відбулася переорієнтація цілей і завдань непу. Знову був узятий курс на придушення приватного сектора в промисловості, торгівлі, а потім і в сільському господарстві. У податковій політиці перший етап почався з максимального заохочення виробництва. "Конфіскаційний характер оподаткування епохи "військового комунізму" настільки зруйнував промисловість, що стягнення яких-небудь податків втратило будь-який зміст, і тому всі податки в цій сфері економіки були формально скасовані Декретом від 17 січня 1920 р. З відновленням у правах приватного сектора (середні і дрібні підприємства були здані в оренду приватному підприємцю) у рамках непу в 1921 році був введений промисловий податок. Ним обкладалися торгові й промислові підприємства, а також одноосібні ремесла і промисли. Він складався з двох частин: патентного і зрівняльного збору. Плата за патент була диференційована залежносте» від величини підприємства і місця його розташування. Зрівняльний збір залежав від суми торговельного (чи взагалі господарського) обороту. Плата за патент стягувалася за півроку наперед, а зрівняльний збір — щомісячно чи щоквартально. Спочатку зрівняльний збір був встановлений у 7% обороту, з яких 3% направлялися до державного бюджету, 3% — до місцевого бюджету і 1% — на користь голодуючих. Потім сума зрівняльного збору була зменшена майже вдвічі. Оподаткування державних підприємств здійснювалося за нижчими ставками, ніж приватних. Перевагами промислового податку на першому етапі непу були: сталість, простота, справедливість і порівняна легкість. У ці роки він виконував одну з найважливіших функцій сучасного оподаткування — стимулюючу і Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» відіграв помітну роль у відновленні промислового виробництва. У другій же частині цього податку - у зрівняльному зборі вже були наявні елементи податку з обороту, який у наступні десятиліття перетворився на головне знаряддя перерозподілу національного доходу і перекручування народногосподарських пропорцій. Іншим найважливішим прямим податком у період непу був прибутково-майновий податок. Він був введений у листопаді 1922 р. і поширювався як на фізичних, так і на юридичних осіб. Державні підприємства також були зобов'язані сплачувати цей податок, але за нижчою ставкою. Майже всі державні підприємства, незважаючи на численні пільги, надані урядом, завдавали скарбниці серйозних збитків, а тому стимулюючий вплив на них полегшеного промислового податку практично не відчувався. Проте завдяки швидкому зростанню виробництва в приватному секторі в країні спостерігалося економічне піднесення. Однак більшовицьке керівництво СРСР, виходячи з політико-ідеологічних міркувань, взяло курс на обмеження, скорочення, а потім і повну ліквідацію приватновласницьких форм господарювання як у місті, так і в селі. Основна роль у проведенні цього курсу в другій половині 20-х років приділялася оподаткуванню. Тому другий етап непу ознаменувався крутим поворотом у податковій політиці. На зміну стимулюючій функції оподаткування прийшла фіскальна, яка знову, як і в роки "військового комунізму", переросла в конфіскаційну. У травні 1927 р. вводиться податок на надприбуток. Об'єктами оподаткування стали галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину: борошномельна, шкіряна, маслоробна, вовняна і т. ін. Податок практично закривав шляхи до розширеного відтворення. Одночасно вводилася безліч інструкцій, які придушували за допомогою штрафів і поборів приватнопідприємницьку діяльність. У результаті почалося масове руйнування недержавних підприємств. Тільки за 2 роки, з 1928 по 1930 р., кількість легально приватних підприємств, які працювали, зменшилася на 44%. До моменту завершення примусової масової колективізації селян і створення колгоспів (1931—
Міжнародне оподаткування 1932 ) була завершена і ліквідація приватного сектора в промисловому виробництві. З кінця 20-х років намічається чітка орієнтація на побудову системи оподаткування, яка відповідає духу, ідеології й економічним потребам тоталітарного режиму. Одна з первісних цілей такої системи — знищення приватного сектора в місті й на селі — була "успішно" виконана, як тоді писали, "в історично короткий термін" протягом 2—3 років. З ліквідацією приватного сектора в економіці у податків залишилися ще дві основні функції: фіскальна і перерозподільна. Фіскальну функцію виконував у першу чергу прибутковий податок, який існував у двох формах: податок з юридичних і фізичних осіб. Юридичними особами виступали державні і кооперативні підприємства, які продовжували діяти на засадах господарського (комерційного) розрахунку. Аналогічна функція була покладена на прийняті в 1926-1929 роках військовий податок, податок зі спадщини і дарувань, самооподаткування (для сільської місцевості) і численні акцизи — непрямі податки на споживчі товари. Перерозподільну функцію виконував введений у березні 1939 р. податок з обороту. Він проіснував до січня 1992 р. і був одним з головних джерел поповнення державного бюджету. Цей податок виплачувався з обігу (тобто від реалізації готової продукції) промислових підприємств. Моментом здійснення обороту вважалося надходження грошей за поставлений товар на розрахунковий рахунок постачальника. Основну масу надходжень у бюджет приносив податок з обороту підприємств, які виробляють товари народного споживання. Власне кажучи, він виконував роль акцизу з тією лише різницею, що акцизом скрізь і всюди обкладаються лише окремі види товарів (предмети розкоші чи товари, споживання яких не слід заохочувати, наприклад, тютюнові вироби чи алкогольні напої), а податком з обороту обкладалася більшість найменувань товарів масового попиту. Виступав цей податок у вигляді надбавки до роздрібної ціни, причому така надбавка нерідко набагато перевищувала собівартість товару. За багато десятиліть застосування цього податку така практика призвела до появи дивовижних цінових перекосів — до штучного заниження Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» цін на засоби виробництва (вугілля, метал, нафтопродукти, більшість виробів у машинобудуванні) і завищенню цін на споживчі товари. Ілюзія "дешевизни" сировинних матеріалів призводила до їхнього колосального марнотратства: вже протягом багатьох десятиліть наша країна на кожну одиницю готової продукції витрачає сировини в 3—4 рази більше, ніж це робиться в країнах з ринковою економікою. Ще однією важливою відмінністю податку з обороту від усіх інших, звичайних, податків було його нескінченне різноманіття. Майже кожен вид продукції обкладався за окремою ставкою. Величина податку з обороту на деякі види товарів (наприклад, на вино-горілчані вироби) багаторазово перевищувала їхню собівартість. Власне кажучи, призначення податку з обороту полягало в перерозподілі (перекачуванні) фінансових ресурсів з галузей, які виготовляють товари для народу (названі "групою Б"), в галузі, які виробляють засоби виробництва, включаючи оборонну промисловість (до групи "А"). Втрата податками свого економічного і, насамперед стимулюючого змісту і наділення їх адміністративно-розподільними функціями знайшла теоретичне обгрунтування в радянській економічній науці. У працях М. М. Агаркова, А. В. Бачуріна, Г. Л. Мар'яхіна, М. І. Піскотіна, Г. Л. Рабіновича, Н. Н. Ровінського, Г. П. Солтоса, С. Д. Ципкіна наводилися докази історичної неминучості "відмирання" податків при соціалізмі, так само як і витіснення товарно -грошових відносин [80, с.17]. Та й в адмшістратшшо-іфактичній діяльності податки стали називати "обов'язковими" державними постачаннями. Так, колгоспи в ЗО—40-х роках безкоштовно віддавали ("поставляли") державі усі види сільськогосподарської продукції за вільно встановлюваними і часто мінливими нормативами. У 50-х роках такі постачання були замінені "закупівлями" державою в колгоспів їхньої продукції за цінами, які не покривають виробничих витрат. Закупівельні ціни на картоплю, наприклад, не покривали навіть витрат на доставку цієї продукції від колгоспу до залізничної станції. У повоєнні роки (1945—1953) колгоспники виплачували державі важкий натуральний податок, який стягувався з власників худоби, присадибних ділянок. Це були обов'язкові з кожного селянського двору "постачання" м'яса, молока, яєць, вовни та Міжнародне оподаткування Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»
іншої сільгосппродукції. Податок цей неухильно зростав до літа 1953 року. Він був диференційований за областями, в окремих регіонах ним обкладалися сади, що нерідко призводило до вирубки фруктових дерев. Ставка податку і його постійно зростаючий характер викликали масове незадоволення селян. Усе це змусило владу в серпні 1953 року скасувати обов'язкові натуральні постачання із селянських дворів і замінити їх порівняно легким грошовим податком, стягнутим з кожної сотки (0,01 га) присадибної ділянки. Такі заходи призвели до полегшення становища селян, зростання виробництва в їхніх особистих підсобних господарствах, збільшення поголів'я худоби. Таке становище тривало недовго: вже в 1959—60 р.р. керівництво країни на чолі з М. С. Хрущовим повело наступ на особисті підсобні господарства колгоспників, місцева влада стала відбирати вигони, розорювати пасовища і позбавляти сільських жителів можливості тримати в господарстві власних корів. Усе це робилося з метою змусити селян "більш продуктивно трудитися в усуспільненому секторі виробництва". Щоб трохи поправити економічне становище колгоспів, держава в другій половині 50-х років трохи підвищила закупівельні ціни. Однак і після цього закупівлі державою в колгоспів сільгосппродукції не перестали залишатися прихованим податком, тому що державні закупівельні ціни як і раніше не покривали витрат на її виробництво. Усе це неухильно вело до деградації аграрного сектора, відтоку молоді з села. Прямі податки платили не тільки жителі села. Прибутковий податок на всіх громадян був введений ще в довоєнний час. В роки війни він був доповнений податком на холостяків і малосімейних. Після війни (у 1945—1957 р.) податковий тягар значно зріс за рахунок "добровільної" тотальної підписки всього працюючого населення на державні внутрішні позики. Як правило, низькооп-лачувані в обов'язковому порядку підписувалися на 1 оклад (що означало щомісячне відрахування із зарплати 10%), а високоопла-чувані підписувалися на 2 чи 3 оклади, що призводило до додаткового (крім прибуткового податку) відрахування із зарплати 20—30%. Усі ці збори істотно поповнювали державний бюджет, але не могли компенсувати втрати від неефективності командної економіки. Наростання кризових явищ в економіці країни спонукало партійно-державне керівництво оголосити у вересні 1965 року про проведення економічної реформи. її метою проголошувалося "удосконалювання системи планування і посилення матеріального стимулювання промислового виробництва". Вперше керівництво КПРС (в особі Голови Ради Міністрів О. М. Косигіна) визнало низьку ефективність державно-соціалістичної системи господарювання, відсутність у трудівників достатніх стимулів до високоякісної виробничої праці. Ставилося завдання — створити такий механізм господарського управління, який би спонукав працівника кожного колективу домагатися кращих показників у праці. Для цього потрібно було зробити так, щоб усі працівники - від директора заводу до двірника - були зацікавлені в одержанні підприємством прибутку. З цією метою Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 р. (доповненого 12 липня 1979 р.) зроблена спроба ввести такий порядок взаємин підприємств із державою, який забезпечував би залишення за підприємством частини прибутку після сплати ним державі "обов'язкових платежів". До них відносилися: плата за виробничі фонди; фіксовані (рентні)" платежі, відрахування в бюджет "вільного залишку прибутку". Плата за виробничі фонди нагадувала податок з капіталу. Вона мала мету: спонукати підприємство ощадливіше використовувати верстати, устаткування, сировину. Адже в умовах планово-командної економіки кожне підприємство прагнуло "вибити" з держави (через Держпостач — Державний комітет з постачання) побільше ресурсів. У країні мертво лежало без застосування сировини і техніки на суми в трильйони карбованців. Плата за фонди спонукала (принаймні формально) не робити запасів ресурсів. Фіксовані (рентні) платежі підприємство вносило в бюджет за користування надрами, природними ресурсами чи одержання від держави якої-небудь високоефективної технології. "Вільний" залишок прибутку — це та частина прибутку, яка залишалася у підприємства після перерахування зазначених платежів у бюджет. Але якщо і цей "вільний залишок" відбирали в бюджет, то що ж тоді залишалося в розпорядженні Міжнародне оподаткування Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»
підприємства? У нього залишалися два фонди: матеріального заохочення і житлового будівництва. Лихо, щоправда, в тому, що розміри цих фондів були малі та й далеко не кожне підприємство ними володіло. "Обов'язкові платежі" відрізнялися від податків тим, що їх установлювали міністерства і відомства за методиками, які самі ж розробляли і самі довільно змінювали. Ніякої "стимулюючої" ролі ці платежі не відіграли, та в принципі і не змогли відіграти. Рядовий працівник навіть не підозрював про їхнє існування, як і не знав найчастіше про те, чи є на заводі заохочувальні фонди, чи їх немає. Керівництво заводу найчастіше одержувало премії за перевиконання плану чи за здачу металобрухту, а маніпуляції з прибутком його, як правило, не цікавили. З іншого боку, центральні органи управління — міністерства, головкоми прагнули зосередити у своїх руках максимально велику частку фінансових ресурсів. Вони практично "вигрібали" у підприємств 100% їхнього прибутку. Прищеплювані протягом багатьох десятиліть байдужість, незацікавленість у результатах виробництва, у його ефективності і якості були тісно пов'язані з дивовижною монополізацією промисловості, а відсутність можливості вибору серед постачальників сировини чи напівфабрикатів загубно позначалося на стані справ у народному господарстві. З кожним роком підсилювалося відставання від розвинутих країн в галузі передових технологічних процесів, які означали перехід від механічних технологій, які змінюють тільки форму предмета праці, до технологій, які перетворюють структуру сировини і матеріалів: хімічних, плазмених, лазерних, мікробіологічних та ін. Продовжували переважати матеріаломісткі, енерговитратні, які пожирали ресурси, й абсолютно неконкурентоспроможні на міжнародному ринку виробництва. Прогресуюче падіння ефективності виробництва і як наслідок — зниження надходжень до бюджету від промислових підприємств підштовхнуло керівництво країни до введення в середині 80-х років нормативного методу розподілу прибутку. Мета його була, як і колись, створити зацікавленість працюючих у кінцевих результатах праці, у підвищенні ефективності виробництва. Для підприємств вводився норматив, який визначає, яку частку прибутку воно зобов'язане переказувати до бюджету, яку — у розпорядження міністерства і яка залишається в розпорядженні самого підприємства. Частина, що залишилася (знову ж за встановленими нормативами) підлягала розподілу на фонд розвитку виробництва і фонд економічного стимулювання працівників підприємства. Новим у командно-адміністративній практиці було введення заборони для міністерських чиновників змінювати правила економічної гри ("нормативи") протягом одного (!) фінансового року. Але навіть така поступка економічним методам управління означала незвичайний крок у напрямі відновлення регулюючої ролі податків. Такий порядок заохочував підприємства не за виконання і перевиконання плану випуску продукції, а за зростання прибутку, за досягнення ефективності виробництва. Однак нормативним відрахуванням від прибутку все ще дуже далеко було до сучасного оподаткування. Адже податки встановлюються не чиновниками, а законодавчою владою після відкритого обговорення, і не на рік, а на тривалий термін, і ніхто, крім парламенту (Конгресу, Верховної Ради), скасовувати чи змінювати закон про податок не може. Нормативні відрахування від прибутку відіграли позитивну роль в економічній діяльності ряду підприємств, але в цілому подібний метод розподілу прибутку не виходив за звичайні рамки командно-адміністративної системи. У підприємств, як і раніше, відбирали від 50 до 90% прибутку, і чим краще працювало підприємство, тим більше прибутку в наступному році відбирали. Усі ці заходи не могли на краще змінити економічне становище країни. З другої половини 80-х років намітилася і продовжувала підсилюватися тенденція до зниження надходжень до бюджету, як від прибутку, так і від податку з обороту. Серйозний удар по величині податку з обороту завдала розгорнута керівництвом КПРС антиалкогольна кампанія. Затіяна з добрими намірами — впровадження в суспільство здорового способу життя, вона своїми адміністративно-руйнівними методами завдала колосальної шкоди не тільки виноградництву, а й усьому бюджету країни. У результаті, починаючи з 1987 року, надход- Міжнародне оподаткування жень від народного господарства стало бракувати для збалансування державного бюджету. До початку 90-х років країну охопила тотальна фінансова криза. Вона послужила однією з важливих причин катастрофи тоталітарного режиму в СРСР, а також в інших соціалістичних країнах.
|